розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 (суддя Білоус В.В.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 (головуючий: Філіпова Т.Л., судді: Василишин А.Р., Грязнов В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до 1. Тиврівської районної державної адміністрації, 2. Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1. Селищенська сільська рада, 2. ОСОБА_4,

про продовження договорів оренди та зобов'язання до вчинення дій,

За участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача 1- не з'явився,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - не з'явився,

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (далі - ТОВ "Селищанське") звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації (далі - Тиврівською РДА), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просило про поновлення на п'ять років договору оренди землі від 01.06.2011 (далі - Договір оренди), укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеної у позовній заяві, а також про визнання ГУ Держгеокадастру орендодавцем за Договором оренди.

Позивач зазначав, що у порядку реалізації свого права на поновлення Договору оренди неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення з проектами додаткових угод про поновлення цього Договору, проте, відповідачем було запропоновано позивачу з цього питання звернутися до особи, уповноваженої управляти спадщиною, за місцем знаходження земельної ділянки, яка належить до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв). Оскільки Тиврівською РДА не приймалося рішення про відмову у поновленні Договору оренди, ТОВ "Селищанське" як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за Договором оренди і має переважне право на поновлення цього Договору на тих самих умовах з підстав, передбачених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а земельна ділянка за твердженням позивача перебуває у державній власності, повноваженнями щодо передачі в користування якої наділено ГУ Держгеокадастру, тому ТОВ "Селищанське" просило про задоволення позову.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

08.12.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 до Вищого господарського суду України. Провадження за даною касаційною скаргою не відкривалося.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 902/570/17 передано до Касаційного господарського суду.

Відповідно до положень підпунктів 4, 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09.02.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

09.02.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

19.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 05.04.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 06.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №902/570/17 зупинено до вирішення палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 920/739/17.

10.09.2018 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 920/739/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.11.2018).

22.11.2018 суд постановив ухвалу про поновлення провадження по даній справі та призначення до розгляду на 11.12.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (позивач) вважає, що суди попередніх судових інстанцій при прийнятті судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясували всі обставини даної справи.

Касаційна скарга мотивована наступним:

- судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не були враховані норми діючого законодавства, в тому числі статті 33 Закону України "Про оренди землі", та висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25.02.2015 по справі №6-219цс14, внаслідок чого суди проігнорували право позивача на поновлення договору (як переважне право на укладення договору на новий строк, так і поновлення його на тих самих умовах), та не надали правову оцінку доводам позивача про наявність у нього переважного права орендаря за договором оренди від 01.06.2011;

- зазначає, що спірні земельні ділянки мають статус земель державної власності, питання щодо розпорядження якими підлягає вирішенню місцевою адміністрацією, рішення про відмову орендарю на передбачених законом підставах Тиврівською РДА не приймалося;

- на земельних ділянках знаходяться об'єкти незавершеного виробництва (зернові насадження), які належать позивачу, позивач продовжує сплачувати орендну плату, яку відповідач приймає;

- договір оренди укладений між Селищанською сільрадою та ОСОБА_4, який за своєю правовою природою є нікчемним, не міг братися до уваги судом та впливати на оцінку переважного права ТОВ "Селищанське" на поновлення договору оренди;

- ГУ Держгеокадастру є належним орендодавцем за Договором оренди, крім того, позивач не отримував повідомлення з приводу переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні.

В касаційній скарзі просить суд скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким задовольнити позові вимоги.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надало відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить суд залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

03.04.2018 Селищенська сільрада подала письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги.

04.04.2018 ОСОБА_4 також подав письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги.

Частиною 1 статті 295 ГПК України визначено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, призначено її до розгляду на 05.04.2018 та надано строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 06.03.2018.

Оскільки письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги третіми особами подано поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження без обґрунтування поважності пропуску такого строку, тому такі письмові пояснення суд залишає без розгляду.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, місце і дату розгляду касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами, 01.06.2011 між Тиврівською РДА (орендодавець) та ТОВ "Селищанське" (орендар) укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_5, загальною площею 2,6482 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с.Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 8 цей Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Відповідно до пункту 40 цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

16.12.2011 цей Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі.

Судами також установлено, що до спливу строку дії Договору оренди ТОВ "Селищанське" зверталося до Тиврівської РДА з листами про поновлення зазначеного договору, однак Тиврівська РДА зауважила про неподання позивачем проекту додаткової угоди про поновлення Договору, а також повідомила позивачеві, що для вирішення питання продовження строку дії Договору оренди слід звернутися до особи, яка управляє спадщиною. При цьому Тиврівська РДА послалася на положення пункту 5 статті 4, статті 19 Закону України "Про оренду землі", статті 1285 ЦК України (зі змінами від 20.09.2016).

Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Селищанське" до суду із позовом про поновлення на п'ять років Договору оренди, укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав, що обраний позивачем спосіб захисту не може в повній мірі відновити його порушене право як сторони Договору оренди, оскільки земельна ділянка, яка є предметом цього Договору, на підставі договору оренди від 03.04.2017, укладеного між Селищенською сільською радою Тиврівського району Вінницької області (далі - Селищенська сільрада) і ОСОБА_4, передана останньому в користування. Цей договір у встановленому порядку недійсним не визнавався, а відтак є чинним і створює для його сторін певні права та обов'язки. Крім того, суд наголосив, що вимога позивача про поновлення Договору оренди заявлена до осіб, які не можуть виступати орендодавцями невитребуваної земельної частки (паю) та укладати додаткову угоду про поновлення Договору оренди.

Апеляційний господарський суд погодився з вказаним висновком суду першої інстанції. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, зокрема, виходив з того, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, а відтак ГУ Держгеокадастру не може бути орендодавцем таких земель. Окремо апеляційний господарський суд зазначив, що Селищанська сільрада, укладаючи договір з ОСОБА_4, діяла не у той порядок та спосіб, які визначені законом.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне.

В постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 902/568/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок:

"Як встановлено судами, за Договором оренди ТОВ "Селищанське" передано у користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_6, загальною площею 3,4271 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, Вінницької області.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЗК України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) , Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Вирішуючи питання правового статусу спірної земельної ділянки, судами попередніх інстанцій вірно враховано, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру не може бути розпорядником таких земель, а відтак і орендодавцем за Договором.

Разом із тим у ході розгляду даної справи судами також було встановлено, що 03.04.2017 між Селищенською сільрадою - орендодавцем і ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди, зокрема земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,4271 га, яка є предметом Договору оренди, котрий позивач просить визнати поновленим на 5 років. Це право оренди було зареєстровано.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для поновлення спірного договору є обґрунтованим.

Однак, суд першої інстанції помилково ототожнив порядок надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в оренду, що врегульований, зокрема, Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) , з повноваженнями сільської ради щодо управління спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка і не врахував, що в даному випадку достатнім є те, що з огляду на наявність укладеного між Селищенською сільрадою і ОСОБА_4 договору оренди стосовно спірної земельної ділянки та згідно з наведеною постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15, заявлена позивачем вимога про продовження договору оренди, не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин.

Окрім того, апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог і помилково надав оцінку щодо повноважень сільради на управління спадщиною та порядку переходу у власність територіальної громади відумерлого майна.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що хоча місцевий та апеляційний господарські суди припустились даних помилок, однак, це не вплинуло на правильність рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що договір оренди укладений між Селищенською сільрадою та ОСОБА_4 є нікчемним та не міг братися до уваги, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, даний договір є дійсним та зареєстрованим в установленому законом порядку.

Посилаючись на порушення переважного права на укладення договору оренди, на те, що договір є продовженим, оскільки позивач продовжує сплачувати орендну плату, скаржник також не враховує наявність дійсного договору оренди з іншим орендарем, який породжує права та обов'язки для його сторін на спірну земельну ділянку.

Доводи скаржника стосовно того, що: спірна земельна ділянка має статус земель державної власності; ГУ Держгеокадастру є належним орендодавцем за Договором оренди вже були предметом розгляду в суді першої та апеляційної інстанції та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015 № 6-219цс14, скаржник не врахував, що предметом спору у цій постанові є визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендодавцем, в якій, зокрема встановлено факт дотримання орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, в той час, як у даній справі позивач просить поновити договір оренди землі за наявності одночасно дійсного договору оренди стосовно спірної земельної ділянки, укладеного з іншим орендарем.

Посилання скаржника на не отримання повідомлення з приводу переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні, не приймаються колегією суддів, з огляду на встановлені фактичні обставини справи."

Крім того, аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №902/582/17 та від 07.03.2018 у справі №902/ 578/17.

Колегія суддів касаційного суду по даній справі, що переглядається, повністю погоджується з вищевказаними правовими висновками та не вбачає підстав для відступу від них.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає ухвалену постанову апеляційного суду в силі, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" - залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 у справі №902/570/17 залишити без змін, з мотивів, викладених у даній постанові.