Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права оренди Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" земельними ділянками за кадастровими номерами: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208 строком до 12 квітня 2020 року.

В обґрунтування позову СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" зазначало, що відповідачем не визнається право оренди позивача на земельні ділянки (кадастрові номери: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208) відповідно до договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2016р. у справі №922/2269/16 (суддя Хотенець П.В.) визнано право оренди СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" земельними ділянками за кадастровими номерами: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208 строком до 12.04.2020. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Харківській області на користь СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" 2180,00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 33 Закону України "Про оренду землі" спірний договір оренди є поновленим на тих самих умовах та на той самий строк, оскільки для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди. Отже, за відсутності письмових заперечень з боку орендодавця та/або районної державної адміністрації, у зв'язку з подовженням користуванням орендарем спірною земельною ділянкою договір є поновленим на тих самих умовах, тобто на 10 років - до 12.04.2020.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2017, рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд вказав, що при розгляді справи судом першої інстанції не було перевірено правильність обраного позивачем способу захисту права та відповідність такого захисту вимогам законодавства. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не довів, що його право оренди спірних земельних ділянок не визнається чи оспорюється відповідачем.

22.11.2017 (згідно із реєстраційним штампом ХАГС) Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка" подано касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 до Вищого господарського суду України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018 року у справі № 922/2269/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

02.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 26.04.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 19.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №922/2269/16 зупинено до вирішення палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 920/739/17.

10.09.2018 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 920/739/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.11.2018).

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2018 поновлено провадження у даній справі, справу призначено до розгляду на 06.12.2018.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 31.10.2017, а рішення місцевого суду від 06.09.2016 залишити в силі.

Скаржник (позивач) вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Чугуївській місцевій прокуратурі Харківської області строк на апеляційне оскарження, оскільки наведені нею причини не були поважними.

Також в касаційній скарзі зазначає, що реєстрація права власності та права оренди при інвентаризації земель не здійснюється, отже проведенням інвентаризації спірної земельної ділянки та відповідним розпорядження РДА права позивача не порушені; під час інвентаризації земельна ділянка була розділена на окремі земельні ділянки (7 ділянок), яким присвоєні кадастрові номери, відповідачем не визнається право оренди позивача на земельну ділянку, яка складається з 7-ми земельних ділянок відповідно до договору; не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в даному випадку позов містить 7 немайнових вимог (за 7 земельних ділянок) та стягненням відповідно судового збору, вважає, що одна немайнова вимога при укладанні одного договору оренди.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити постанову апеляційного суду без змін, скаргу без задоволення.

В судове засідання з'явився прокурор, який просив суд залишити постанову апеляційного суду без змін, скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 12.04.2000 між СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка (орендар-позивач по справі) та Червоноармійською другою сільською радою Вовчанського району Харківської області (орендодавець - відповідач по справі) на виконання рішення сільської ради №58 від 29.02.2000 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) площею 333 га., що знаходиться на території с. ІІ-Червоноармійське, Москалівка, х. Погоріле строком 10 років з дня реєстрації, тобто з 12.04.2000.

Відповідно до пункту 2.2 договір укладається в термін на десять років з дня його реєстрації. По закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше ніж два місяці до його закінчення.

19.12.2001 між сторонами по договору було укладено додаткову угоду до договору, яким внесено зміни до пункту 2.2. договору, який викладено в наступній редакції: "По закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У разі, якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором".

Отже, після закінчення 10-тирічного терміну договору оренди, тобто починаючи з 12.04.2010, позивач продовжив користуватись спірними земельними ділянками, сплачуючи орендну плату, вважаючи основний договір таким, що подовжений на десять років, як то було передбачено додатковою угодою.

25.02.2016 підприємство позивача отримало лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 18.02.2016 №27-20-9-5074/19-16. Даний лист є відповіддю на лист депутата Харківської обласної ради Супруна О.М. стосовно звернення директора СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченко" з приводу відсутності відомостей на публічній кадастровій карті щодо земельних ділянок, які перебувають в оренді у вищезазначеної агрофірми.

В даному листі ГУ Дергеокадастру у Харківській області повідомляло позивача про те, що за інформацією Відділу Держгеокадастру у Вовчанському районі з'ясовано, що договір оренди земельної ділянки загальною площею 333,0 га від 11.03.2000 реєстраційний №1741, укладений між Червоноармійською сільською радою та СТОВ "Агрофірмою ім. Т.Г. Шевченка" зареєстровано у Відділі Держгеокадастру у Вовчанському районі про що свідчить відповідний запис у книзі записів державної реєстрації за №23 від 12.09.2001 на термін 10 років. Відповідний запис в книзі записів державної реєстрації про поновлення договору оренди (щодо земель державної та комунальної власності) у Вовчанському районі відсутній.

Також в листі зазначено, що чинним законодавством України не передбачено порядку автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки у випадку відсутності заперечень у сторін, а лише визначено, що в цьому випадку договір підлягає поновленню, в зв'язку з чим було внесено зміни до земельно-облікової документації та переведено земельні ділянки до земель запасу.

Під час інвентаризації зазначена земельна ділянка була розділена на окремі земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208.

Звертаючись з даним позовом СТОВ "Агрофірмою ім. Т.Г. Шевченка" зазначало, що оскільки станом на 12.04.2010 (дату закінчення строку дії договору) відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" укладання додаткової угоди не було необхідним, за відсутності письмових заперечень з боку орендодавця та/або районної державної адміністрації, у зв'язку з продовженням користуванням орендарем спірною земельною ділянкою договір є поновленим на тих самих умовах.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нове про відмову у задоволенні позову зазначив про те, що як свідчать матеріали справи, після збігання строку Відділом Держгеокадастру у Вовчанському районі було внесено зміни до земельно-облікової документації форми 6-зем та проведено інвентаризацію земель загальною площею 408,1530 га, до складу яких увійшли й спірні землі площею 333 га. Зазначена технічна документація затверджена розпорядженням Вовчанської РДА №363 від 10.12.2013. У подальшому до земельно-облікової документації форми 6-зем внесено відповідні зміни щодо віднесення спірних земельних ділянок до складу земель державної власності. Таким чином, ГУ ДГК у Харківській області в рамках наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства проведено інвентаризацію спірних земельних ділянок. Зазначені земельні ділянки як на момент укладення договору оренди, так і на теперішній час, перебувають у державній власності, у користування третіх осіб не надані. Крім того, як вбачається з матеріалів справи розпорядження РДА від 10.12.2013 є чинним, позивачем не оскаржувалося.

При цьому апеляційний суд вказав, що судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Тобто, за змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та на дату розгляду справи не заперечував проти укладання договору у передбаченому Законом порядку, таким чином спір про право відсутній. Відтак позивач не довів, що його право оренди спірних земельних ділянок не визнається чи оспорюється відповідачем.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

В постанові Верховного Суду від 29.05.2018 по справі № 922/3069/17 викладено наступний правовий висновок:

"Доводи прокурора про те, що він дізнався про порушення вимог земельного законодавства у 2017 під час проведення перевірки та те, що сам по собі факт передачі державою позивачу такої правомочності, як проведення перевірок не свідчить про початок перебігу позовної давності, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів виходячи з наступного.

Таке тлумачення цивільного законодавства прокурора повністю нівелює інститут позовної давності, як засобу захисту стабільності обороту, оскільки, якщо з ним погодитись, то прокурор має право на задоволення своїх вимог в будь-який проміжок часу, починаючи з того дня, коли прокурор побажав провести перевірку спірних правовідносин та/або провести досудове розслідування у кримінальному провадженні."

В постанові Верховного Суду від 09.10.2018 по справі № 5/452/06 викладено наступний правовий висновок:

20. З апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2006, строк для подання апеляційної скарги на яке закінчився 25.11.2006, скаржник звернувся 25.04.2018, тобто зі значним пропуском строку оскарження. У клопотанні про відновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення скаржник зазначив, що не був учасником справи, не отримував жодних процесуальних документів, хоча рішення у цій справі стосується його прав та інтересів.

21. За змістом статті 119 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. При цьому із правового контексту наведених норм убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню.

22. Суд зазначає про помилковість доводів скаржника (пункти 8, 9) стосовно того, що за змістом частини 2 статті 261 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, зокрема незалучення особи до участі у справі є поважною причиною для поновлення строку на оскарження судового рішення та відкриття провадження у справі, при цьому неважливо, коли саме скаржникові стало про це рішення відомо. Зазначена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом із цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, із посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі, ймовірно, не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.

27. Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 10 років, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

28. У зв'язку з наведеним доводи скаржника про порушення права на апеляційний перегляд і наявність підстав для поновлення строків оскарження, оскільки національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів у часі щодо підстав поновлення строку оскарження, касаційний суд відхиляє з огляду на те, що відповідне право апеляційного оскарження не є абсолютним і у будь-якому разі на суд покладено обов'язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку оскарження судового рішення, у тому числі суд має звернути увагу, наскільки швидко й сумлінно діяв скаржник із метою оскарження судового рішення, та, відповідно, чи є у його діях ознаки зловживання правом на оскарження судового рішення, та мотивувати підстави поновлення цього строку."

В постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №910/14396/16 викладено наступний правовий висновок:

"Частиною 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (на час звернення з апеляційною скаргою), встановлено, що процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом із тим відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За змістом статті 119 цього Кодексу суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції констатував ЄСПЛ у справі "Устименко проти України". Зокрема, Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03.04.2008) (пункт 47 рішення).

За змістом пункту 52 рішення якщо національний суд просто обмежився застереженням про наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то він (суд) не зазначив чітких причин такого рішення.

За цих підстав ЄСПЛ одноголосно постановив, що було порушено положення пункту 1 статті 6 Конвенції, та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).

Водночас у рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, а між використаними засобами та поставленими цілями слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, запроваджено для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі № Б29/162-10.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен дослідити наведені учасником справи доводи і обставини стосовно поважності причин пропуску пропущеного строку, оцінити, чи не буде поновлення такого строку втручанням у принцип юридичної визначеності, урахувати баланс суспільного та приватного інтересу, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може або не може бути задоволено."

Колегія суддів касаційного суду по даній справі, що переглядається, повністю погоджується з вищевказаними правовими висновками та не вбачає підстав для відступу від них.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2017 поновлено строк на подання апеляційної скарги прокурору.

При цьому у мотивувальній частині зазначеної ухвали апеляційний суд зазначив наступне:

"Апелянт звернувся до апеляційного господарського суду з клопотанням про відновлення строку на подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що органи прокуратури не приймали участі при розгляді справи в суді першої інстанції, а про наявність оскаржуваного рішення прокуратура Харківської області дізналась 15.06.2017 року.

Відповідно до вимог ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо вказаного клопотання, колегія судів вважає за необхідне визнати причину пропуску строку на подання апеляційної скарги поважною, задовольнити клопотання прокурора, строк на подання апеляційної скарги поновити."

Зазначене свідчить, що апеляційний суд не навів обґрунтованих доводів поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження через 10 місяців з моменту прийняття рішення судом першої інстанції, зокрема, не вказано, на підставі яких доказів суд встановив, що прокурор дійсно дізнався про наявність оскаржуваного рішення саме лише 15.06.2017, при тому, що прокурор в апеляційній скарзі посилався на відповідний наказ Генерального прокурора України, згідно якого органи прокуратури зобов'язані здійснювати постійний моніторинг відповідних судових рішень.

В подальшому ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу першого заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури без розгляду.

Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою від 11.09.2017 суд апеляційної інстанції знову поновив Чугуївській місцевій прокуратурі Харківської області строк на подання апеляційної скарги. У мотивувальній частині цієї ухвали суд вказав наступне:

"Одночасно з апеляційною скаргою заявником апеляційної скарги заявлено клопотання про відновлення строку на її подання з посиланням на поважність причин пропуску строку.

Відповідно до вимог частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо вказаного клопотання, колегія суддів вважає визнати причину пропуску строку апеляційного оскарження поважною, задовольнити клопотання апелянта та відновити зазначений процесуальний строк.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши матеріали справи та апеляційної скарги, дійшла висновку, що пропущений строк апеляційного оскарження підлягає відновленню, а подані матеріали є достатніми для прийняття апеляційної скарги до провадження."

Тобто, в даному випадку апеляційний суд взагалі не вказав ні конкретних причин пропуску строку подачі апеляції прокурором, ні доводів та доказів, які, на думку суду, підтверджують саме їх поважність.

Крім того, відповідно до положень ч.1 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом):

"Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу."

Відповідно до абз.1-2 ч.3, абз.1-2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру":

"3. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва."

Враховуючи заперечення позивача щодо вступу у справу прокурора, який не приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, дані обставини також підлягали дослідженню судом.

З урахуванням викладеного, дослідження заперечень скаржника по суті оскаржуваної постанови апеляційного суду є передчасним.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3, ч.4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції."

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі № 922/2269/16 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.