розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (головуючий: Будко Н.В., судді: Мартюхіна Н.О., Сгара Е.В.)

за позовом Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області

до Фізичної особи-підприємця Пікуза Анатолія Йосиповича

про зобов'язання повернути земельну ділянку із кадастровим номером 141200000:01:012:0024, площею 0,2500 га та нормативно-грошовою оцінкою 1 753 025,00 грн.,

За участю представників:

прокуратури: Гришина Т.А. - прокурор відділу,

позивача: не з'явився,

відповідача: Ботман О.О. -адвокат,

Керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Пікуза Анатолія Йосиповича про зобов'язання ФОП Пікуза А.Й. повернути Маріупольській міській раді Донецької області земельну ділянку із кадастровим номером 1412300000:01:012:0024, площею 0,2500 га та нормативно-грошовою оцінкою 1 753 025 грн. по проспекту Свободи у місті Маріуполі за актом приймання-передачі у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2004 року.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що Маріупольська міська рада, незважаючи на тривале (з 19.05.2014 р. по теперішній час) порушення інтересів держави в особі територіальної громади м. Маріуполя як власника земельної ділянки, не звернулась до суду, у зв'язку з чим порушується встановлений ст.ст. 123, 124 ЗК України, ЗУ "Про оренду землі" порядок передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду (користування) громадянам та юридичним особам, який має відбуватися, зокрема, шляхом прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про поновлення договору оренди землі та укладення з орендарем додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, що свідчить про бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що є підставою для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.04.2017 позовні вимоги задоволено. Крім того, стягнуто з відповідача на користь прокуратури Донецької області 26 295 грн. 38 коп. судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (з урахуванням ухвали від 23.11.2017 про виправлення описки), рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю. Крім того, розподілено судовий збір.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2017 виправлено описку в резолютивній частині постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 905/484/17 та виключено абзац четвертий з резолютивної частини постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. у справі № 905/484/17.

13.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником прокурора Харківської області подано касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 до Вищого господарського суду України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018 року у справі № 905/484/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

15.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 26.04.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 30.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №905/484/17 зупинено до вирішення палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 920/739/17.

10.09.2018 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 920/739/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.11.2018).

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2018 поновлено провадження у даній справі, справу призначено до розгляду на 06.12.2018.

У касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду від 12.04.2017 залишити в силі.

Скаржник (заступник прокурора області) вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренди землі", оскільки, на думку скаржника, судом не прийнято до уваги відсутність укладеної додаткової угоди у місячний термін після закінчення договору оренди та доказів звернення ФОП Пікуз А.Й. до Маріупольської міської ради із пропозицією продовжити договір на той самий строк і на тих самих умовах, судом не витребовувались та не вивчались докази, що звернення відповідача до центру адміністративних послуг 19.04.2014 стосується саме повідомлення про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк із відповідним проектом додаткової угоди, які відсутні в матеріалах справи.

Крім того, вважає, що посилання про наявність на земельній ділянці навісів та замощень є безпідставними, оскільки вони не належать до об'єктів нерухомості.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити постанову апеляційного суду без змін, скаргу без задоволення.

В судове засідання з'явився прокурор та представник відповідача. Прокурор просив суд залишити постанову апеляційного суду без змін, скаргу без задоволення. Представник відповідача просив суд залишити постанову апеляційного суду без змін, скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 01.07.2004 між Маріупольською міською радою, як орендодавцем, та ПП Пікуз А.Й., як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає згідно до рішення виконкому міської ради від 19.05.2003 р. № 212/5, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на пр. Ленінградському в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

Відповідно до п. 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка площею 0,2500 га. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна: автостоянка.

Умовами п.п.6, 7 договору оренди договір укладено на 10 років (до 19.05.2014 р.). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору.

Згідно з п. 19 договору оренди земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для функціонування автомобільного транспорту (експлуатація автостоянки).

За приписами п. 26 договору оренди після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 36 договору оренди встановлено обов'язки орендаря, зокрема, орендар зобов'язаний звернутися до орендодавця за 2 місяця до закінчення строку дії договору оренди з письмовою заявою про поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Одним з випадків припинення дії договору відповідно до п. 42 договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено.

01.07.2004 р. договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В.

Договір оренди зареєстрований у Маріупольській міській раді, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.07.2004 р. № 497.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.07.2004 згідно договору оренди № 497 від 05.07.2014 р. орендодавець передав, а орендар прийняв у користування земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: 1412300000:01:012:0024, розташовану за адресою: на пр. Ленінградському в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя.

Договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 05.07.2004 р. № 497 б/н від 24.10.2008 р. сторонами внесено зміни до п. 10 договору оренди, яким визначено розмір орендної плати за земельну ділянку. Вказаний договір зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис від 28.10.2008 р. за № 04.08.162.00651.

В матеріалах справи міститься рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27.01.2011 р. у справі № 2-655/11 за позовом ФОП Пікуза А.Й. до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самовільно зведені споруди, яким вказаний позов задоволено та визнано за ФОП Пікузом А.Й. право власності на самовільно зведені: основну будівлю літ. А-1, площею 7,1 кв. м., навіси літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, огорожу № 1 та замощення І, які розташовано на земельній ділянці № б/н по проспекту Ленінградському в місті Маріуполі Донецької області.

Згідно з даним рішенням суду, яке набрало законної сили та є чинним, основна будівля (об'єкт нерухомості) площею 7,1 кв.м. зведена ФОП Пікузом А.Й. без належної згоди Маріупольської міської ради, проте під час вирішення спору по суті Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Маріупольська міська рада не заперечувала проти задоволення позовних вимог ФОП Пікуза А.Й.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи надано рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 86 від 23.03.2011 "Про присвоєння поштової адреси по пр. Перемоги, 199-б", відповідно до якого вирішено вважати автостоянку (літ. А-1, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1) розташованою за адресою: пр. Перемоги, 119-б.

З витягу БТІ "Про державну реєстрацію прав" вбачається, що нежитлова будівля за адресою: пр. Перемоги, 119 б, м. Маріуполь, Донецька область належить ФОП Пікузу А.Й. на праві власності на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27.01.2011 р. № 2-655/11.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.04.2017 р. нежитлова будівля за адресою: пр. Перемоги 119 б, м. Маріуполь, Донецька область, загальною площею 7,1 кв. м. перебуває у приватній власності ФОП Пікуза А.Й., підставою виникнення права власності є рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маруполя від 27.01.2011 р., справа № 2-655/11.

В подальшому, відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.02.2016 р. встановлено, що ПП Пікуз А.Й. використовується земельна ділянка під розміщення автостоянки площею: 0,2500 га за адресою: пр. Ленінградський б/н на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.07.2004 р. № 497, строк дії якого закінчився, що є порушенням ст. 125, ст. 126, ст. 211 ЗК України.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11.03.2016 р. ПП Пікуз А.Й. вимоги вказівки від 29.02.2016 р. № 32/2016 не виконано, земельна ділянка за адресою: пр. Ленінградський, б/н використовується під розміщення автостоянки площею 0,2500 га, на підставі договору оренди від 05.07.2004 р. № 497, строк дії якого закінчився, не звільнена та не приведена у придатний для використання стан, що є порушенням ст. 125, ст. 126, ст. 211, ст. 212 ЗК України.

18.10.2016 р. Маріупольською міською радою відповідачу надіслано лист № 1883 від 31.08.2016 р., в якому зазначено, що ПП Пікуз А.Й. використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови, підпорядкованих Маріупольській міській раді, без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що є порушенням ст.ст. 125, 126, 211, 212 ЗК України, що спричиняє шкоду інтересам Маріупольської територіальної громади, оскільки порушується порядок виконання державних та місцевих програм щодо використання земель, розвитку інфраструктури міста, а також призводить до втрат бюджету. Даним листом відповідача повідомлено, що йому необхідно прийняти заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: пр. Ленінградський.

Також, в матеріалах справи міститься акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08.12.2016 р., яким встановлено, що ФОП Пікуз А.Й. використовується земельна ділянка із земель автомобільного транспорту за адресою: пр. Свободи (Ленінградський), б/н під розміщення автостоянки "Візит" загальною площею 0,2500 га на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.07.2004 р. № 497 та додаткового договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 05.07.2004 р. № 497, зареєстрованому у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 28.10.2008 р. № 04.08.162.00651, строк дії якого закінчився, що є порушенням строків повернення тимчасово займаних земель та невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням та є порушенням ст. 125, ст. 126, ст 211 п. "д" ЗК України (2768-14) .

Звертаючись до господарського суду з позовом, орган прокуратури обґрунтовує позовні вимоги тим, що Маріупольська міська рада, незважаючи на тривале (з 19.05.2014 р. по теперішній час) порушення інтересів держави в особі територіальної громади м. Маріуполя як власника земельної ділянки, не звернулась до суду, у зв'язку з чим порушується встановлений ст.ст. 123, 124 ЗК України, ЗУ "Про оренду землі" порядок передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду (користування) громадянам та юридичним особам, який має відбуватися, зокрема, шляхом прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про поновлення договору оренди землі та укладення з орендарем додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, що свідчить про бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що є підставою для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з припиненням договору оренди відповідач втратив статус орендаря, є обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нове про відмову у задоволенні позову зазначив про те, що договір оренди земельної ділянки укладено строком до 19.05.2014 р., тобто з 19.05.2014 р. договір є припиненим.

Матеріали справи не містять доказів надсилання орендодавцем орендарю листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі протягом місця, після спливу строку вказаного договору.

При цьому, сторонами не заперечується та доведено матеріалами справи, що ФОП Пікуз А.Й. продовжив користуватися земельною ділянкою площею 0,2500 га, на якій знаходиться автостоянка після закінчення строку дії договору.

На підтвердження виконання такого обов'язку за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2004 р., з урахуванням договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 05.07.2004 р. № 497, як сплата орендної плати ФОП Пікузом А.Й. на стадії апеляційного провадження надано до матеріалів справи копії платіжних доручень з періодом здійснення оплат згідно з призначенням платежу - з грудня 2013 року по березень 2017 року, податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015, 2016, 2017 роки. Отже, відповідач належним чином виконує умови договору оренди землі, сплачуючи орендну плату за користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, судова колегія апеляційного суду звернула увагу на те, що за відповідачем згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27.01.2011 р. у справі № 2-655/11 визнано право власності на самовільно зведені: основну будівлю літ. А-1, площею 7,1 кв. м., навіси літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, огорожу № 1 та замощення І, які розташовано на земельній ділянці № б/н по проспекту Ленінградському в місті Маріуполі Донецької області. Тобто, у власності відповідача перебуває нежитлова будівля загальною площею 7,1 кв. м., яка розміщена на автостоянці.

Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

У відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю оформлено договором оренди, строк дії якого належним чином не продовжений шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди та направлення письмового листа відповідачем у відповідності до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", але недотримання порядку пролонгації права оренди на земельну ділянку шляхом реалізації законодавчо закріпленого переважного права орендаря, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею.

З огляду на наведене, обраний прокурором в інтересах позивача спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, судова колегія апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку наявні підстави для поновлення договору оренди землі за приписами частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", тому у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ФОП Пікуза А.Й. повернути Маріупольській міській раді спірну земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки від 01.07.2004 р. слід відмовити, оскільки вказаний договір є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

В постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок:

"У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді."

Зазначене спростовує висновок суду апеляційної інстанції про можливість суду визнати договір поновленим на той самий строк та на тих самих умовах поза межами спору, який розглядається за позовною вимогою саме про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк з вказаних підстав, або за відсутності добровільно укладеної сторонами такої додаткової угоди.

Разом з тим, колегія суддів не може прийняти до уваги посилання відповідача на інше судове рішення, яким визнано договір поновленим, а відповідну додаткову угоду укладеною, оскільки дане рішення не було предметом розгляду судів попередніх інстанцій, а дослідження, перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, апеляційним судом не обґрунтовано та не мотивовано власні висновки про необхідність для експлуатації та обслуговування будівлі (об'єкту нерухомості) площею 7,1 кв.м. земельної ділянки площею саме 0,2500 га.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3, ч.4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази.

4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції."

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 905/484/17 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.