У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар" (далі - ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар") звернулося до суду з позовом до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Біляївська РДА), у якому просило визнати припиненими права та обов'язки Біляївської РДА як орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладеного з позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні правові підстави для розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди від 20.03.2012 та, відповідно, відсутні права та обов'язки орендодавця, визначені Земельним кодексом України (2768-14) (далі - ЗК), статтею 24 Закону України "Про оренду землі" та пунктами 26, 27 договору оренди, оскільки з квітня 2015 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності покладено на Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.05.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ГУ Держгеокадастру.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.07.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.09.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідно до положень ЗК необхідність виходу із договірних зобов'язань одного орендодавця - Біляївської РДА і вступу в договірні відносини іншого орендодавця - ГУ Держгеокадастру виникає лише у разі продовження терміну договору оренди. Станом на день розгляду справи договір оренди земельної ділянки є чинним, оскільки укладений на 49 років. Позивачем не обґрунтовано підстав, за якими має бути припинено права та обов'язки сторони за чинним договором, не доведено порушення його прав чи законних інтересів як орендаря, а також те, яким чином припинення прав та обов'язків відповідача вплине на зміну прав та обов'язків позивача як сторони договору оренди землі державної форми власності, укладеного відповідно до законодавства України, яке діяло на момент його укладення.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2018 року ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар" подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар" обґрунтовує, зокрема, тим, що судами не враховано тієї обставини, що повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності передані центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тому у Біляївської РДА відсутні будь-які повноваження щодо розпорядження такими землями, а відтак відсутні права та обов'язки орендодавця за договором оренди, укладеним з позивачем; порушення прав позивача полягає у тому, що відповідачем заявлено позов у іншій справі про розірвання з товариством договору оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та зобов'язання повернути земельну ділянку, тому встановлення факту припинення прав і обов'язків Біляївської РДА у цій справі призведе до припинення порушення прав позивача.

У відзивах на касаційну скаргу Біляївська РДА, ГУ Держгеокадастру, Заступник прокурора Одеської області зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і просять залишити ці судові рішення без змін. Зокрема, ці учасники справи наголошували на тому, що зміна розпорядника земельної ділянки державної власності не є підставою для припинення прав і обов'язків відповідача за чинним договором оренди, що прямо передбачено нормами закону.

Біляївська РДА, ГУ Держгеокадастру в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Під час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 20.03.2012 між Біляївською РДА (орендодавець) і ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" (161-14) та розпорядження Біляївської РДА від 13.01.2012 № 19/2012 надав, а орендар прийняв у довгострокове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 56,7400 га, у тому числі 56,7400 га ріллі, кадастровий номер 5121056800:01:001:0013, для розміщення інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, розташовану на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту); договір укладено строком на 49 років.

Цей договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2012 за № 512100004001722.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар" в обґрунтування позовних вимог зазначало, що на виконання умов договору оренди щодо цільового використання наданої в оренду земельної ділянки, він розпочав будівництво оптового ринку сільськогосподарської продукції на території Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області та зареєстрував за собою право власності на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: І черги ринку сільськогосподарської продукції та павільйону "Овочі-фрукти № 1" готовність 24 %; II черги ринку сільськогосподарської продукції та павільйону "Овочі-фрукти № 2" готовність 8 %; відповідно до рішення Хлібодарської селищної ради від 22.10.2015 № 113 зазначеному об'єкту присвоєно адресу: автодорога Одеса-Кучурган 12км+340м, Хлібодарська селищна рада Біляївського району Одеської області, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, Біляївською РДА до Господарського суду Одеської області подано позовну заяву про стягнення з ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Гектар" заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання орендаря повернути земельну ділянку, що є предметом договору оренди, до земель Біляївської РДА з приведенням її у стан, не гірший порівняно з тим, у якому її було одержано в оренду.

Оскільки повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, що є предметом договору оренди, покладено на ГУ Держгеокадастру, то станом на сьогодні всі матеріально-правові зобов'язання відповідача перейшли до ГУ Держгеокадастру, який надалі має ці зобов'язання виконувати (продовжувати виконувати) перед фізичними та юридичними особами, та, зокрема, перед позивачем. Отже, у Біляївської РДА відсутні законні підстави для розпорядження зазначеною земельною ділянкою, що є підставою для визнання припиненими прав та обов'язків Біляївської РДА як орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 20.03.2012, укладеного з позивачем.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").

За змістом статті 80 ЗК держава як суб'єкт права власності на землі державної власності реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Як установлено судами попередніх інстанцій, при укладенні договору оренди землі від 20.03.2012 Біляївська РДА діяла на підставі Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) і пункту 12 Перехідних положень ЗК та була наділена повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, розташованими за межами населеного пункту.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) , який набрав чинності 01.01.2013, внесено зміни до законодавчих актів, у тому числі до ЗК, зокрема, у частині органів, які наділені повноваженнями розпорядження землями державної форми власності.

Визначено, зокрема у статті 122 ЗК, що питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

При цьому наведена норма не передбачає зміну існуючих прав і обов'язків, які виникли до введення зазначених змін у дію, та не передбачає припинення прав та обов'язків орендодавця за діючими договорами оренди земельних ділянок, укладених відповідно до законодавства України, яке діяло на момент їх укладення.

За встановлених обставин у справі, з 01.01.2013 до 15.05.2015 повноваження з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Одеської області здійснювало Головне управління Держземагенства в Одеській області, а з 15.05.2015 - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Законодавчі зміни у розподілі повноважень органів державної влади щодо розпорядження землями державної форми власності не впливають на чинність договорів оренди, укладених на підставі, зокрема, рішення органу виконавчої влади у межах повноважень, які існували до внесення відповідних змін, однак продовження строку таких договорів здійснюється вже на нових (загальних) засадах, передбачених чинним ЗК.

Водночас положеннями Закону України "Про оренду землі" (161-14) (частина 4 статті 32) передбачена можливість збереження орендних відносин як при зміні власника земельної ділянки, так і при зміні розпорядника земельних ділянок, які є представниками держави - власника земельної ділянки за договором оренди, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Разом із тим у пункті 37 договору оренди землі від 20.03.2012 сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За змістом статей 316, 317, 319 ЦК право власності це сукупність правомочностей, які включають в себе володіння, користування та розпорядження об'єктом власності.

При укладанні договору оренди до орендаря переходить право володіти і користуватися об'єктом власності, а право розпорядження таким об'єктом зберігається за власником.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що необхідність виходу із договірних зобов'язань Біляївської РДА як орендодавця і вступ у договірні відносини ГУ Держгеокадастру виникає у разі продовження терміну дії договору оренди, тому зміна розпорядника земельної ділянки державної форми власності за умови чинного договору оренди землі, укладеного органом державної влади у межах компетенції, встановленої законом, не є підставою для припинення прав та обов'язків відповідача як орендодавця за цим договором.

За загальними правилами процесуального закону, закріпленими у статтях 74, 76, 77, 86 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на те, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, то відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Вирішуючи спір у межах предмета і підстав заявленого позову, у сукупності оцінивши надані сторонами докази та встановлені фактичні обставини у справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставин, які є підставою для припинення прав та обов'язків сторони за чинним договором, які саме порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача було допущено відповідачем, а також яким чином припинення прав та обов'язків відповідача вплине на зміну прав та обов'язків позивача, як сторони договору оренди землі державної форми власності, укладеного відповідно до законодавства України, яке діяло на момент його укладення. Водночас правомірно зауважено, що зміна органу державної влади, який у межах компетенції, визначеної законом, виступає орендодавцем земельної ділянки державної форми власності не звільняє позивача як орендаря від власного обов'язку належним чином виконувати умови договору оренди землі.

При цьому суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Наведені у касаційній скарзі аргументи, у тому числі щодо переходу прав і обов'язків Біляївської РДА до ГУ Держгеокадастру в порядку правонаступництва, а також те, що припинення прав і обов'язків Біляївської РДА за договором оренди слугуватиме припиненню порушення прав позивача, які полягають у зверненні відповідача у іншій справі з позовом про розірвання з товариством договору оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та зобов'язання повернути земельну ділянку, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Доводи скаржника щодо обґрунтованості заявлених вимог аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі; ці доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.