В серпні 2015 року ПАТ "Український професійний банк" звернулося до господарського суду з позовом до ПрАТ "Банкомзв'язок" про стягнення 729 050,39 дол. США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 р., а саме: 695 125, 35 доларів США основної заборгованості по кредиту, 31 366, 36 доларів США заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом та 2 558, 68 доларів США пені за період з 02.06.2015 р. по 26.08.2015 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов'язання за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.02.2016р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі №911/3880/15, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2016р. рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Київської області від 05.12.2016р. у справі №911/3880/15 позов задоволено, стягнуто з ПрАТ "Банкомзв'язок" на користь ПАТ "Український професійний банк" 695 125,35 доларів США основної заборгованості по кредиту, 31 366,36 доларів США основної заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом, 2 558,68 доларів США пені, а також 73 080,00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано нікчемністю договору поруки від 27.05.2015 р. №732/5-1 внаслідок укладення його особою, що є пов'язаною з ПАТ "Український професійний банк", її обізнаності щодо фінансової неспроможності банку, а також спрямованості цього правочину на незаконне виведення активів з банківської установи з посиланням на відповідні приписи ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У зв'язку з цим, відхиляючи доводи відповідача про виконання кредитного договору поручителем ОСОБА_7 за договором поруки від 27.05.2015р., місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання ПрАТ "Банкомзв'язок" з погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором №732/5 від 11.06.2013 р. не виконане.

Також господарський суд першої інстанції зазначив, що договір поруки укладений без згоди Національного банку України як заставодержателя згідно з договором застави майнових прав від 24.03.2014р. №19/ЗМП, чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 Цивільного кодексу України та ст.ст. 7, 17 Закону України "Про заставу" та пунктів 2.1., 3.4.2., 3.4.5. договору застави.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018р. рішення місцевого господарського суду скасовано, в позові відмовлено.

Апеляційний господарський суд відхилив доводи щодо нікчемності договору поруки згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з огляду на недоведеність.

Суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність в рішенні суду першої інстанції аргументів щодо невідповідності договору поруки від 27.05.2015р. №732/5-1 вимогам п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Також судом враховано рішення господарського суду Київської області від 12.04.2016р. у справі №911/3886/15р. за позовом ПАТ "Український професійний банк" до ПАТ "Банкомзв'язок", за участю третьої особи ОСОБА_7, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому зазначено про відсутність заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 р. у зв'язку з її погашенням поручителем в повному обсязі, та припинення у зв'язку з цим дії кредитного договору.

Апеляційний господарський суд вважає безпідставними доводи про укладення договору поруки без погодження з НБУ, оскільки оцінку правомірності укладення договору поруки з цих підстав може здійснити лише суд при розгляді позову, предметом якого мають бути вимоги щодо визнання цього правочину недійсним у загальному порядку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою низку доказів та доводів щодо нікчемності договору поруки.

За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції неправильно застосував п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки набуття особою правового статусу пов'язаної з банком прямо залежить від відповідності цієї особи певним критеріям, передбаченим законом для наявності такого статусу, а не від рішення НБУ.

У скарзі зазначається, що матеріали справи містять беззаперечні докази значного впливу поручителя на банківську установу, з чого вбачається обізнаність поручителя про неплатоспроможність банку та неможливість виконання платіжних доручень клієнтів, обумовлену відсутністю у банку коштів.

Скаржник вказує, що протягом 26-28 травня 2015 року по рахункам ОСОБА_7 було оформлено 10 нікчемних транзакцій щодо погашення кредитної заборгованості основної групи позичальників банку на суму 14 104 467,10 доларів США, 179 976,63 євро та 297 667 515, 80 грн.

Також скаржник звертає увагу, що договір поруки укладено без погодження Національного банку України.

4. Позиції інших учасників справи

ПрАТ "Банкомзв'язок" у відзиві на касаційну скаргу вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою. Відповідач стверджує, що посилання скаржника на недослідження судом апеляційної інстанції підстав недійсності (нікчемності) правочинів спростовуються як матеріалами справи, так і оскаржуваною постановою, в якій чітко відображено посилання на положення ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та надана оцінка висновкам суду першої інстанції.

Відповідач звертає увагу, що судовими рішеннями у справі №911/3886/15 встановлено, що заборгованість за відповідним договором погашена поручителем, і вказаний факт підтверджено платіжними дорученнями №1 від 27.05.2015 р. та № 2 від 27.05.2015 р., а також довідкою банку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7 у відзиві на касаційну скаргу вказує, що суд апеляційної інстанції вірно встановив те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів пов'язаності ОСОБА_7 з ПАТ "УПБ" станом на день укладення спірного договору поруки. Звертає увагу, що на підтвердження пов'язаності ОСОБА_7 з банком суду надані копія листа ПАТ "УПБ" від 21.10.2016р. з копією переліку пов'язаних осіб станом на 01.05.2015р., роздруківку відомостей станом на 08.03.2015р., які підписані уповноваженою особою Фонду 10.08.2015р. Проте вказані документи, на думку третьої особи, не свідчать про пов'язаність ОСОБА_7 з банком в момент укладення договору поруки, а саме 27.05.2015р.

Також ОСОБА_7 стверджує, що сторонами договору поруки не допущено жодного порушення вимог законодавства України при його укладенні, що б могло призвести до його нікчемності згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилання позивача на п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ОСОБА_7 вважає безпідставним, оскільки ч. 3 вказаної статті було доповнено п. 9 лише 16.07.2015р., тобто після укладення спірного договору.

Звертає увагу на те, що платіж в погашення кредиту було здійснено поручителем в іноземній валюті, а тому посилання позивача на нормативні акти, які регулюють проведення банками платежів в національній валюті, є неприпустимим.

ПАТ "Український професійний банк" у відзиві на касаційну скаргу погоджується з її доводами та просить скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Банк стверджує, що суд апеляційної інстанції проігнорував низку доводів банку щодо нікчемності правочину, що зумовило неправильне застосування норм матеріального права. Натомість висновок місцевого господарського суду щодо наявності в договорі поруки та подальших штучних транзакціях, відображених в балансі банку, як погашення кредитної заборгованості відповідача, зазначених в п. п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ознак нікчемності вважає правомірним.

Національний банк України вважає постанову апеляційного господарського суду такою, що не відповідає нормам чинного законодавства та стверджує, що постанова містить мотиви, з яких суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду лише з посиланням на п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тоді як направляючи справу на новий розгляд Вищий господарського суд України зазначив про необхідність перевірки ознак нікчемності правочину, визначених в п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, Національний банк України вважає необґрунтованим відхилення судом апеляційної інстанції посилань позивача на порушення договору застави майнових прав від 24.03.2014р.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

11 червня 2013р. між ПАТ "Український професійний банк" та ПрАТ "Банкомзв'язок" як позичальником укладено договір про відкриття кредитної лінії № 732/5, згідно з умовами п. 1.1 якого (в редакції додаткового договору від 13.06.2013р.) банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 625 000, 00 дол. США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0, 00 грн терміном до "05" січня 2017 року, на поповнення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №339/5 від 25.11.2010 р. Зменшення кредитної заборгованості здійснюєтьсящомісячно, починаючи з липня 2013 року, в сумі 20 000, 00 дол. США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 785 000, 00 дол. США здійснюється не пізніше "05" січня 2017 р.

Згідно з умовами п. 1.4 договору про відкриття кредитної лінії плата за користування одержаними кредитними ресурсами в доларах США встановлюється в розмірі 14 % річних.

В п. 4.1 договору позичальник зобов'язується повернути одержані кредитні ресурси в строк у відповідності до п. 1.1. цього договору та сплатити нараховані проценти шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих процентів, відповідно до встановлених строків.

За умовами п. 4.4 договору у разі порушення позичальником умов цього договору, несвоєчасного повернення отриманого кредиту та сплати процентів за його використання, встановлення банком факту нецільового використання кредиту, ненадання в строк більше, ніж 60 днів після дати, вказаної у п. 4.3 цього договору, документів, вказаних у зазначеному пункті, а також у випадку виникнення обставин, які ставлять під сумнів повернення позичальником отриманого кредиту, відсутності заставленого майна або загрози його втрати, неналежного та недостатнього забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право достроково стягнути отримані позичальником кредитні кошти, проценти за їх використання та штрафні санкції за договором.

Відповідно до п. 9.1. договору про відкриття кредитної лінії цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до "05" січня 2017 року, а в частині невиконаних зобов'язань позичальника - до повного та належного їх виконання.

12 листопада 2013р. між ПАТ "Український професійний банк" та ПрАТ "Банкомзв'язок" був підписаний додатковий договір до договору про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013 р., згідно з умовами якого сторони дійшли згоди викласти п. 1.4. договору у наступній редакції: "Плата за користування одержаними кредитними ресурсами в доларах США з 01.12.2013 р. встановлюється в розмірі 13, 5 % річних."

На виконання умов договору про відкриття кредитної лінії позивачем 13.06.2013р. було надано відповідачу кредит та перераховано грошові кошти у межах кредитного ліміту у розмірі 1 625 000,00 доларів США.

30 квітня 2015 р. Правлінням НБУ прийнято постанову №293/БТ Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку.

27 травня 2015р. між ПАТ "Український професійний банк", ПрАТ "Банкомзв'язок" та ОСОБА_7 як поручителем було укладено договір поруки № 732/5-1, згідно з умовами п 1.2 якого поручитель бере на себе зобов'язання в повному обсязі відповідати перед банком як солідарний боржник за кредитним договором.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки у разі повного або часткового невиконання позичальником/поручителем зобов'язань за кредитним договором в передбачені кредитним договором строки, банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок поручителя.

Пунктом 3.1 договору поруки визначено строк його дії, згідно якого цей договір набуває чинності з 27.05.2015 р. та діє до 05.01.2017 р., але у будь-якому випадку до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань за вищевказаним кредитним договором та всіма додатковими договорами до нього.

Судами встановлено, що станом на 27.05.2015р. загальна заборгованість по поверненню кредиту та по поверненню нарахованих відсотків за користування кредитом відповідача перед позивачем за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013р. складала 703 095, 48 доларів США, з яких 695 125, 35 доларів США - основна заборгованість по кредиту, 7 970, 13 доларів США - основна заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом.

27 травня 2015 р. поручителем ОСОБА_7 перераховано грошові кошти на оплату отриманого ПрАТ "Банкомзв'язок" кредиту та заборгованості по сплаті відсотків, в підтвердження чого надано суду платіжні доручення в іноземній валюті №1 від 27.05.2015 р. та № 2 від 27.05.2015 р.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з довідкою ПАТ "УПБ" від 28.05.2015р. №11/5-02/500 кредитна заборгованість ПрАТ "Банкомзв'язок" перед ПАТ "УПБ" за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013р. за основним боргом та процентами повністю погашена, у зв'язку з чим дія кредитного договору припинена.

З 29.05.2015р. розпочато процедуру виведення ПАТ "Український професійний банк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

У серпні 2015 р. позивач звернувся до позичальника та поручителя із листами №01-10/3775 від 06.08.2015р. та № 01-10/3803 від 07.08.2015р. відповідно, якими повідомив останніх про нікчемність правочинів, а саме договору поруки № 732/5-1, укладеного 27.05.2015р. між ПАТ "Український професійний банк", ПрАТ "Банкомзв'язок" та ОСОБА_7; додаткового договору про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013р., укладеного 27.05.2015р. між ПАТ "Український професійний банк" та ПрАТ "Банкомзв'язок"; договору про розірвання договору про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013р., укладеного 27.05.2015р. між ПАТ "Український професійний банк" та ПрАТ "Банкомзв'язок"; всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів пов'язаних із укладанням договору поруки № 732/5-1 від 27.05.2015р. та погашенням ОСОБА_7 заборгованості ПрАТ "Банкомзв'язок" по договору про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013р.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ч. 1 ст. 526 та ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За положеннями ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Предметом даного позову є стягнення заборгованості з ПрАТ "Банкомзв'язок" за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 р., яку за твердженням відповідача погашено поручителем ОСОБА_7 за договором поруки від 27.05.2015р.

Верховний Суд констатує, що розглядаючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд насамперед повинен встановити наявність такої заборгованості.

З метою встановлення наявності підстав для стягнення заборгованості у даній справі, дослідженню підлягає факт сплати цієї заборгованості поручителем.

Як правильно враховано апеляційним господарським судом, рішенням господарського суду Київської області від 12.04.2016 р. у справі №911/3886/15, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Український професійний банк" до ПАТ "Банкомзв'язок", за участю третьої особи ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 р. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановивши факт її погашення в повному обсязі поручителем.

Судом у справі №911/3886/15 встановлений факт припинення зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013 р. шляхом його виконання поручителем.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України в редакції, чинній на момент прийняття апеляційним господарським судом постанови, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, апеляційний суд встановив, що згідно з долученою до матеріалів справи довідкою ПАТ "УПБ" №11/5-02/500 від 28.05.2015 р. кредитна заборгованість ПрАТ "Банкомзв'язок" перед ПАТ "УПБ" за кредитним договором №732/5 за основним боргом та процентами повністю погашена, у зв'язку з чим дія кредитного договору припинена (т.1 а.с.34). Копії платіжних доручень, якими ОСОБА_7 здійснене перерахування валюти в погашення вищевказаних зобов'язань ПрАТ "Банкомзв'язок", містяться в матеріалах справи (т.1, а.с. 103-104).

Враховуючи наведені обставини та обставини, встановлені рішенням суду у справі №911/3886/15, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з ПрАТ "Банкомзв'язок" заборгованості за кредитним договором №732/5 від 11.06.2013р. у зв'язку з її погашенням.

Крім того, перевіряючи доводи позивача та третіх осіб на стороні позивача щодо нікчемності договору поруки від 27.05.2015р., апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність, з чим погоджується Верховний Суд з огляду на наступне.

Верховний суд констатує, що матеріалами справи, які досліджені судами попередніх інстанцій, підтверджено, що правлінням Національного банку України прийнято постанову від 30.04.2015р. № 293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банків" (т.1, а.с.215-216). Даною постановою заборонено ПАТ "Український професійний банк" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов'язано ПАТ "Український професійний банк" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України" .

Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 "Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" вказаний Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв'язку з чим, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк", за яким Фондом розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно, а уповноваженою особою Фонду призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015р. відкликано банківську ліцензію ПАТ "Український професійний банк" та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Пантіної Л.О. від 29.05.2015 № 26/ТА "Про перевірку договорів в ПАТ "Український професійний банк" було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Український професійний банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим чистиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За результатами перевірки комісією складено протокол № 11 від 24.07.2015р. (витяг з протоколу - т.1, а.с. 181-187). В протоколі зазначено, що договір поруки від 27.05.2015р. укладено відповідачем та ОСОБА_7 з порушенням вимог Постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015р. про заборону банку передавати третім особам майно та активи та про зобов'язання проведення усіх розрахунків в національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ; договір поруки укладався без попереднього узгодження з НБУ (який є заставодержателем майнових прав за кредитним договором); укладення договору поруки фактично призводить до виникнення у поручителя права регресу до позичальника за кредитним договором та право звернення стягнення на забезпечення за кредитом, що, на думку позивача, призводить до обтяження майнових прав за кредитним договором, укладеним банком. З викладеного комісією в протоколі (т.1, а.с.175, абзац 5) зроблено висновок про нікчемність договору поруки на підставі положень саме пунктів 5 та 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

По результатам вищевказаної перевірки позивач направив відповідачеві та ОСОБА_7 повідомлення про нікчемність правочинів за підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Пантіної Л.О. - листи №01-10/3775 від 06.08.2015р. (т.1, а.с. 181) та №01-10/3803 від 07.08.2015р. (т.1, а.с. 183).

В цих повідомленнях зазначено, зокрема, про нікчемність договору поруки № 732/5-1, укладеного 27.05.2015р. між ПАТ "Український професійний банк", ПрАТ "Банкомзв'язок" та ОСОБА_7, нікчемність всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів пов'язаних із укладанням договору поруки № 732/5-1 від 27.05.2015р. та погашенням ОСОБА_7 заборгованості ПрАТ "Банкомзв'язок" по договору про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013р.

В цих повідомленнях вказано, що позивач в особі уповноваженої особи Фонду вважає договір поруки недійсним, оскільки його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). В повідомленнях вказано, що положеннями закону, якими встановлюється нікчемність вищевказаного договору поруки, є пункти 5 та 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, матеріали справи, досліджені апеляційним судом, свідчать про те, що відповідач, вважав договір поруки нікчемним саме на підставі пунктів 5 та 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Ці правові підстави нікчемності були документально закріплені в протоколі № 11 від 24.07.2015р. та листах №01-10/3775 від 06.08.2015р. та №01-10/3803 від 07.08.2015р. Після цього, 26.08.2015р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів за кредитним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент укладення договору поруки від 27.05.2015р., правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено перелік осіб, які є пов'язаними з банком особами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 вказаної статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою.

Відповідно до п. 2 глави 2 Положення Про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою правління НБУ від 12.05.2015 р. № 315, в редакції, що була чинною на момент укладення договору поруки, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає уповноважена особа НБУ.

Апеляційний господарський суд правомірно визнав неналежними надані до суду докази, якими позивач обґрунтовує доводи щодо пов'язаності ОСОБА_7 з банком, оскільки вони складені 21.10.2016р., тобто після укладення спірного договору, після здійснення ОСОБА_7 оплати за платіжними дорученнями №1 та №2 від 27.05.2015р. та суб'єктом, що не віднесений вказаними вище нормами до осіб, уповноважених на прийняття відповідного рішення.

Як правильно враховано судом апеляційної інстанції, для встановлення нікчемності договору з підстав, зазначених в п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", необхідним є одночасне встановлення двох обставин: укладення банком правочину (договору) з пов'язаною особою банку та невідповідність такого правочину вимогам законодавства України. Встановивши недоведеність пов'язаності ОСОБА_7 з банком, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність сукупної наявності підстав нікчемності договору поруки від 27.05.2015 р. №732/5-1, зазначених в п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Окрім того, як зазначено вище, позивач в повідомленнях про нікчемність, направлених ним відповідачу та ОСОБА_7, вказував про нікчемність договору поруки тільки на підставі пунктів 5 та 7 ч. 3 ст. 38 вищевказаного Закону, а не пункту 8.

Посилання на порушення при укладенні договору поруки умов договору застави майнових прав від 24.03.2014 р. № 19/ЗМП, обгрунтовано відхилено апеляційним судом, оскільки в ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відсутня така ознака нікчемності договору. Тому оцінку правомірності укладення договору поруки, за вищевказаних обставин може здійснити лише суд за позовом, предметом якого можуть бути вимоги щодо визнання цього правочину недійсним у загальному порядку, або у разі виходу за межі позовних вимог з передбачених процесуальним законодавством підстав.

Посилаючись на наявність ознак нікчемності договору поруки, визначених в п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", скаржник вказує на здійснення поручителем штучного погашення заборгованості по кредиту та перерахування коштів зі свого поточного рахунку в ПАТ "УПБ".

Верховний Суд констатує, що укладення договору і спосіб його виконання не є тотожним. Правочин є нікчемним з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Проведення банком операції з погашення заборгованості по кредиту на виконання договору поруки та перерахування коштів з поточного рахунку ОСОБА_7 в ПАТ "УПБ" не є правочином у розумінні статтей 202, 626 ЦК України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а є його виконанням, тому такі обґрунтування нікчемності договору поруки є недоцільними. Відповідний договір поруки міг бути виконаний і в інший спосіб. Окрім того, як зазначено вище, позивач в повідомленнях про нікчемність, направлених ним відповідачу та ОСОБА_7, вказував про нікчемність договору поруки тільки на підставі пунктів 5 та 7 ч. 3 ст. 38 вищевказаного Закону, а не пункту 1.

Щодо посилань скаржника на наявність ознак нікчемності договору поруки, зазначених в п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Верховний Суд зазначає, що за змістом п. 2 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону в редакції, чинній на момент укладення договору поруки від 27.05.2015р., правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Як вбачається із встановлених судовими обставин, ПАТ "Український професійний банк" віднесено до категорії проблемних 30.04.2015р., тобто майже за місяць до укладення договору поруки від 27.05.2015р. банк уже був проблемним, а 28.05.2015р. постановою Правління НБУ віднесено ПАТ "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних, тобто на наступний день після укладення договору поруки, а тому укладення договору поруки не могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між укладенням договору поруки №732/5-1 та визнанням ПАТ "Український професійний банк" неплатоспроможним.

Посилаючись на ознаку нікчемності договору поруки, визначену в п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону скаржник вказує, що уклавши договір поруки ОСОБА_7, який є кредитором банку, отримав переваги перед іншими кредиторами банку, оскільки набув можливість позачергово задовольнити свої вимоги.

Верховний Суд вважає такі твердження позивача помилковими, оскільки ОСОБА_7 в результаті спірного правочину отримав право вимоги до ПрАТ "Банкомзв'язок", але не на підставі договору поруки, а у зв'язку з його виконанням в силу норм ст. 556 ЦК України, сплативши банку грошові кошти в погашення зобов'язань за кредитним договором. Саме на суму сплачених банку грошей ОСОБА_7 набув право регресної вимоги до ПрАТ "Банкомзв'язок". В результаті сплати коштів за договором поруки ОСОБА_7 має право на отримання в майбутньому задоволення своїх вимог не від банку, а від ПрАТ "Банкомзв'язок".

Верховний Суд констатує, що пункт 5 ч. 3 ст. 38 вищевказаного Закону встановлює нікчемність правочину, в результаті якого банк приймає на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) . Між тим, в результаті укладення договору поруки №732/5-1 ПАТ "Український професійний банк" зобов'язань щодо забезпечення виконання грошових вимог на себе не приймав, оскільки за умовами договору він є не зобов'язальною особою, а напроти - отримувачем зобов'язання від поручителя.

Твердження скаржника про ненадання апеляційним господарським судом оцінки іншим доводам позивача Верховний Суд вважає безпідставними враховуючи позицію Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції послався на приписи ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судом апеляційної інстанції обставин даної справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення про відмову у позові, Верховний Суд не вбачає порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, які могли б потягнути такі наслідки, як скасування постанови.

Доводи скаржника про вчинення ОСОБА_7 інших транзакцій щодо погашення кредитної заборгованості позичальників банку не стосуються предмету спору та не спростовують наведеного вище.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.