ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/9059/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник позивача - Мусійченко Д.Л. - адвокат (посвідчення від 25.07.17 №1797),

відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар"

представник відповідача - Кузьменко В.С. - адвокат (посвідчення від 06.10.2017 №1033),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 (суддя Мельниченко І.Ф.) та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 (головуючий суддя - Кузнецов В.О., судді Чус О.В. і Євстигнеєв О.С.)

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк )

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" (далі - Товариство)

про визнання недійсним договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним договору від 13.12.2016 про внесення змін до кредитного договору від 28.10.2016 №DNHSLON06907 (далі - Договір), укладеного Банком та Товариством, з моменту його укладення.

Позовна заява мотивована тим, що зміни до кредитного договору підписані представником Банку з перевищенням повноважень, наданих йому довіреністю від 28.09.2015 № 3997-К-Н-Н.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2018, у позові відмовлено.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним, оскільки, укладаючи Договір, перший заступник голови правління банку - керівник корпоративного VIP-бізнесу, бізнесу великих і VIP-клієнтів і ОКЦ ГО ПАТ Банку Яценко В.А. не приймав рішення щодо взяття Банком на себе зобов'язань по наданню певної суми грошей, оскільки рішення щодо розміру кредиту прийнято ще 28.10.2016 та зафіксовано у кредитному договорі від 28.10.2016 №DNHSLON06907. При цьому, за змістом довіреності від 28.09.2015, Яценко В.А. має повноваження на укладення будь-яких угод, якими не визначається ліміт.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Банк звернувся з касаційною скаргою, в якій зазначає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції є незаконними, прийняті з порушенням норм матеріального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків судів обставинам справи, і просить задовольнити касаційну скаргу, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 у справі №904/9059/17 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Згідно з доводами касаційної скарги:

- приписами статуту Банку поняття "грошові кошти" та "рухоме майно" не ототожнюються, а "відокремлюються у різні групи повноважень", у тому числі у зв'язку з тим, що Банк є фінансовою установою;

- протокол наглядової ради від 05.08.2016 №43 не є окремим рішенням про зміну лімітів повноважень першого заступника голови правління на підставі абзацу другого пункту 9.4.6.2 статуту, а тому його не можна брати до уваги, оскільки він не є належним доказом;

- укладення оспорюваного Договору на суму 320 000 000 грн. виходить за межі повноважень Яценка В.А.;

- протокол кредитного комітету від 16.12.2016 не підтверджує правомірність підписання Яценком В.А. спірного Договору, та скаржник категорично не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що він є "схваленням правочину", тому що за наявності відповідного судового спору виключається можливість схвалення правочину;

- висновок судів про внесення змін до кредитного договору, що не стосуються розміру кредитного ліміту, є необґрунтованим, оскільки за оспорюваним Договором змінився обсяг прав Банку шляхом їх звуження, що фактично є викладенням кредитного договору в новій редакції.

За приписами частини першої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції. У даному разі ухвалою Верховного Суду від 25.07.2018 відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.08.2018. Проте відповідачем відзив на касаційну скаргу подано лише 11.09.2018, тобто поза межами зазначеного строку. Водночас положеннями ГПК України (1798-12) встановлено, що:

- у суді касаційної інстанції касаційна скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції (стаття 301);

- у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина дев'ята статті 165).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просило поновити строк для подання відзиву, зазначаючи про те, що матеріали даної справи для участі в судовому засіданні Касаційного господарського суду передані адвокату Товариства лише 07.09.2018, у зв'язку з чим відзив з поважних причин не міг бути поданий до суду у встановлений строк.

Оскільки Відповідачем не подано відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк та не підтверджено відповідними та належними доказами поважності причин пропуску такого строку, Верховний Суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

11.09.2018 та 26.11.2018 від Товариства до Касаційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просив при прийнятті рішення в даній справі врахувати висновки в аналогічних справах щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду: від 08.05.2018 у справі №904/9090/17; від 24.07.2018 у справі №904/9111/17; від 31.07.2018 у справі №904/8992/17; від 15.08.2018 у справі №904/9055/17; від 29.08.2018 у справі №904/9108/17; від 26.10.2018 №904/9009/17.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі, зокрема, встановлено таке.

28.10.2016 Банком (банк) та Товариством (позичальник) укладено Кредитний договір №DNHSLON06907 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого:

- вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія (пункт А1);

- ліміт цього договору 330 000 000 грн., у тому числі на такі цілі: в розмірі 330 000 000 грн. на реструктуризацію діючих кредитів шляхом рефінансування з частковою зміною валюти кредитування на сплату страхових платежів у випадку та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору, для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами, зазначеними в пункті 2.1.1 договору, на сплату судових витрат, передбачених підпунктами 2.2.15, 2.3.13, 5.8 цього договору (пункт А2);

- термін повернення кредиту - згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток № 1 до договору). Згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із значенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань термін повернення кредиту встановлюється згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток № 1 до договору; пункт А3).

13.12.2016 сторонами укладено Договір, яким зміст Кредитного договору було викладено у новій редакції:

- ліміт цього договору - 330 000 000 грн. (пункт А2 );

- за користування кредитом позичальник сплачує проценти за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних (пункт А6);

- у випадку порушення позичальником будь-якого з грошового зобов'язання позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 10,5 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункт А7);

- датою сплати процентів є 25-е число щоквартально, починаючи з 25.01.2017, якщо інше не передбачене пунктом 7.3 цього договору (пункт А8).

Договір від імені Банку укладався першим заступником голови правління Банку - керівником корпоративного VIP-бізнесу, бізнесу великих і VIP-клієнтів і ОКЦ ГО ПАТ Банку Яценком В.О., що діяв на підставі довіреності від 28.09.2015 №3997-К-Н-Н, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Н.С. Каримовою 28.09.2015 за реєстровим № 2699.

Пунктом 1 вказаної довіреності Яценко В.А. був уповноважений на укладання кредитних договорів, договорів на придбання майна, майнових прав та інших договорів (угод), пов'язаних із розміщенням коштів, за якими Банк приймає зобов'язання (за виключенням угод з векселями), а також угод про забезпечення Банком зобов'язань клієнтів. При цьому сума угоди з кожним клієнтом не повинна перевищувати 750 000 доларів США або еквівалента вищеназваної суми у будь-якій валюті по курсу Національного банку України на дату укладання угоди. Якщо зобов'язання клієнта перед банком за укладеною угодою забезпечуються фінансовим покриттям на сто відсотків (тобто на рахунках, відкритих у Банку, розміщені кошти, що забезпечують виконання зобов'язання клієнта по таких угодах), то угода може бути укладена на суму, що не перевищує 1 500 000 доларів США або еквівалента вищеназваної суми у будь-якій валюті по курсу НБУ на дату укладання угоди. За наявності відповідного рішення голови правління, правління, кредитного комітету або спостережної ради Банку правочин може бути вчинений на суму, вказану у рішенні.

За змістом пункту 9.4.6.2 статуту Банку (у відповідній редакції) перші заступники голови правління в межах суми, що еквівалентна 400 000 доларів США, вчиняють правочини (укладають договори, угоди, підписують контракти, у тому числі і зовнішньоекономічні) з розпорядження рухомим та нерухомим майном Банку, грошовими коштами, за умови, якщо ця сума складає менше ніж 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності та не перевищує граничну суму, встановлену підпунктом 25 пункту 9.3.3 статуту.

Ліміт повноважень може бути змінений окремим рішенням голови правління, наглядової ради або загальних зборів, з урахуванням вищевказаних обмежень.

Протоколом засідання Наглядової ради Банку від 05.08.2016 № 43 прийнято таке рішення: "На підставі п.п. 25 п.п. 9.3.3 п. 9.3 Розділу 9 Статуту Банку встановити на період з 05.08.2016 по 31.12.2019 (включно) обмеження у вигляді граничної суми (ліміту) однієї угоди (правочину) в розмірі, що не перевищує 10 (десяти) відсотків вартості активів банку за даними останньої річної фінансової звітності, для Голови правління, Генерального Заступника Голови Правління (діє без довіреності) та Перших заступників Голови Правління (діють без довіреності) на укладання та вчинення правочинів по розпорядженню рухомим та нерухомим майном банку, а також на укладання будь-яких угод (правочинів) з Національним банком України (договорів застави, договорів іпотеки, додаткових договорів до договорів застави, додаткових договорів до договорів іпотеки, договорів про перехід до банку прав та обов'язків заставодавця або іпотекодавця, в зв'язку з переходом права власності на предмет застави або предмет іпотеки, кредитних договорів, додаткових угод до кредитних договорів тощо) без попереднього рішення Правління банку незалежно від кількості таких угод (правочинів), але завжди з урахуванням вказаної вище граничної суми (ліміту) однієї угоди (правочину)".

Відповідно до приписів частин першої та п'ятої статті 139 Господарського кодексу України, статті 177, частини другої статті 181 Цивільного кодексу України грошові кошти є рухомим майном.

Отже, протокол засідання Наглядової ради Банку від 05.08.2016 № 43 встановлює ліміти на укладення та вчинення правочинів по розпорядженню в тому числі і грошовими коштами.

Згідно з окремою фінансовою звітністю за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звітом незалежного аудитора станом на 31 грудня 2015 року розмір активів Банку складав 258 611 000 000 грн.

Вказана інформація опублікована на офіційному сайті Банку. Тобто 10% від розміру активів позивача станом на 31.12.2015 складають 25 861 100 000 грн.

З урахуванням наведеного перший заступник голови правління - Яценко В.А. станом на день укладення Договору, за погодженням з Кредитним комітетом, мав право вчиняти правочини щодо рухомого та нерухомого майна банку з лімітом повноважень - 25 861 100 000 грн., що є в межах суми Кредитного договору, до якого внесено зміни Договором.

При цьому довіреність від 28.09.2015 № 3997-К-Н-Н містить застереження про те, що за наявності відповідного рішення Голови Правління, Правління, Кредитного комітету або Спостережної ради Банку правочин може бути вчинений на суму, вказану у відповідному рішенні.

Вважаючи, що Договір зі сторони Банку підписано особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень на вчинення таких дій, що є недотриманням приписів статті 203 Цивільного кодексу України та підставою для визнання Договору недійсним у судовому порядку, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) :

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин; частини перша та третя статті 215);

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203);

- представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237);

- правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (частина перша статті 239);

- представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244);

- довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246);

- юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (стаття 92).

Врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що: протоколом засідання наглядової ради Банку від 05.08.2016 № 43 прийнято рішення про встановлення ліміту однієї угоди (правочину) в розмірі, що не перевищує 10 відсотків вартості активів банку за даними останньої річної фінансової звітності для голови правління, генерального заступника голови правління та перших заступників голови правління банку на укладання та вчинення правочинів по розпорядженню рухомим та нерухомим майном банку; згідно з окремою фінансовою звітністю за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звітом незалежного аудитора станом на 31 грудня 2015 року розмір активів Банку складав 258 611 100 000 грн., тобто станом на день укладення Договору перший заступник голови правління мав право вчиняти угоди (правочини) щодо рухомого та нерухомого майна Банку з лімітом повноважень 25 861 100 000 грн., що є в межах суми Кредитного договору, до якого внесено зміни Договором, - попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, через наявність повноважень у першого заступника голови правління Банку - Яценка В.А. на укладення Договору на підставі довіреності від 28.09.2015 №3997-К-Н-Н, а також згідно із статутом Банку в редакції, чинній на момент укладення Договору, з урахуванням збільшення ліміту повноважень рішенням наглядової ради Банку, оформленого протоколом від 05.08.2016 №43.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією об'єднаної палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.10.2018 №904/9009/17.

Аргументи касаційної скарги даних висновків не спростовують та переважно зводяться до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у розгляді справи, і перегляду вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Тому пов'язані з наведеним аргументи Банку не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням встановлених цим судом фактичних обставин.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 у справі №904/9059/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б.Львов