1.1. У грудні 2017 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Гінкул Андрій Георгійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням змін) до Громадської організації "Всеукраїнська асоціація консультантів з управління" (далі - ГО "Всеукраїнська асоціація консультантів з управління") про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором на інформаційно-консультаційні послуги від 15.11.2013 № 17-2013 (далі - договір від 15.11.2013) у частині прийняття робіт із надання інформаційно-консультаційних послуг у ІІІ кварталі 2014 року в рамках проекту "Розробка та реалізація програми створення нових робочих місць у містах Добропіллі, Донецької області та Бурштині Івано-Франківської області" з оформленням акта від 30.09.2014 на суму 375 000,00 грн без ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю правових підстав для прийняття та оплати спірних робіт і послуг, з оформленням відповідачем відповідного акта приймання-передачі від 30.09.2014, у зв'язку із розірванням відповідачем в односторонньому порядку договору від 15.11.2013.

1.2. Від ГО "Всеукраїнська асоціація консультантів з управління" надійшла заява про застосування позовної давності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 позов задоволено. Зобов'язано ГО "Всеукраїнська асоціація консультантів з управління" виконати зобов'язання за договором від 15.11.2013 у частині приймання спірних інформаційно-консультаційних послуг з оформленням акта від 30.09.2014 на суму 375 000,00 грн без ПДВ. Здійснено розподіл судових витрат.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що у разі розірвання замовником спірного договору замовник за його умовами зобов'язаний прийняти та оплатити виконані підрядником до моменту розірвання договору роботи. Водночас суди зазначили, що позивачем не пропущено позовну давність.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ГО "Всеукраїнська асоціація консультантів з управління", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2018, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права, наголошує на пропуску у цьому випадку позовної давності, неналежному виконанні позивачем умов договору щодо якості виконаних робіт, у зв'язку з чим спірний договір відповідачем правомірно розірвано в односторонньому порядку. Скаржник стверджує, що до спірного акта, про зобов'язання підписати який подано цей позов, включено роботи, які не виконував підрядник, і виконання яких документально не підтверджено. На думку скаржника, суди при вирішенні цього спору не дослідили, чи призведе у цьому випадку обраний позивачем спосіб захисту у виді зобов'язання відповідача прийняти роботи (послуги) з оформленням акта приймання-передачі робіт (послуг) до відновлення порушеного права, чи не спрямований такий позов на встановлення юридичного факту, чи може бути така позовна вимога самостійним предметом спору і, відповідно, способом захисту, або підлягає встановленню лише за наявності та розгляду спору, який виник між особами, про право цивільне (зокрема про стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт тощо).

3.2. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Ухвалюючи судове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Однак наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій слід визнати помилковими з огляду на таке.

4.3. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 15.11.2013 між Всеукраїнською громадською організацією "Всеукраїнська асоціація консультантів з управління" - замовником і ФОП Гінкулом А. Г. - виконавцем укладено договір на інформаційно-консультаційні послуги для проекту "Розробка та реалізація програми створення нових робочих місць у містах Добропіллі, Донецької області та Бурштині Івано-Франківської області," за умовами якого виконавець зобов'язався надати інформаційно-консультаційні послуги для проекту, а замовник сприяє виконанню цих зобов'язань в обсязі, наведеному у додатку 1 "Перелік послуг". Проект здійснюється за кошти благодійника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго".

Перелік робіт і послуг, які необхідно здійснити виконавцеві для реалізації цієї послуги, та умови, за якими приймаються результати робіт, наведено у додатку 1 "Перелік послуг". Сума договору становить 708 000,00 грн без ПДВ. Послуги має бути надано до 29.10.2014 (пункти 1.2, 1.4, 1.5 договору).

У розділі 3 договору сторони погодили, що виконання передбачених договором робіт здійснюється виконавцем відповідно до діючих нормативних і законодавчих вимог, а також згідно з календарним планом-графіком проекту (додаток № 3) або в інший період, який може бути погоджено сторонами письмово. Виконавець розпочинає діяти за проектом після підписання договору.

Крім того, згідно з положеннями розділу 4 договору загальна вартість послуг розраховується на підставі кошторису, який складається з урахуванням часу, необхідного для виконання робіт і послуг згідно з календарним планом-графіком, вартості роботи залученого персоналу виконавця, інших прямих і накладних витрат. Загальну суму зазначено у пункті 1.4 договору. Розрахунок враховує всі витрати і прибуток виконавця, у тому числі всі податкові зобов'язання, які може бути покладено на виконавця. Оплата за договором здійснюється шляхом безготівкового перерахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений у договорі згідно з обсягами запланованих робіт та сумою, зазначеною у бюджеті, таким чином: передплата на підставі листа або рахунка; залишок до оплати відповідно до акта прийому-передачі робіт до 10 числа поточного місяця за минулий місяць.

Сторона, яка прийняла рішення про призупинення роботи за договором чи припинення дії договору, зобов'язана письмово, із належним обґрунтуванням причин, попередити про це іншу сторону не пізніше ніж за 5 календарних днів до набуття чинності рішенням про призупинення роботи та припинення дії договору (пункт 8.2 договору).

У пункті 8.3 договору передбачено, що у разі порушення виконавцем своїх зобов'язань, що створює передумови для несвоєчасного завершення роботи за договором у зазначені строки, замовник має право відсторонити виконавця від подальшого виконання послуги, розірвати договір і доручити завершення роботи іншому виконавцю. У цьому випадку замовник приймає і в п'ятиденний строк оплачує всі виконані виконавцем роботи, приймає від виконавця всі документи та матеріали.

24.09.2014 відповідач направив позивачеві лист № 24-1 про призупинення договору від 15.11.2013 через незадовільну якість робіт.

16.10.2014 у листі № 16-1 відповідач повідомив позивачеві про розірвання договору від 15.11.2013.

Позивач, у свою чергу, підготував і надав відповідачеві акт прийому-передачі робіт на загальну суму 375 000, 00 грн. Цей акт відповідачем підписано не було.

4.4. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами, позивач звернувся із позовом у цій справі про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором від 15.11.2013 у частині приймання робіт із надання інформаційно-консультаційних послуг у ІІІ кварталі 2014 року з оформленням акта від 30.09.2014 на суму 375 000,00 грн без ПДВ.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували би наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

5.2. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що звернення позивача із вимогою до відповідача вчинити дії, а саме прийняти виконання зобов'язань позивача за договором від 15.11.2013 шляхом оформлення (підписання) відповідачем акта приймання-передачі робіт за певний період, є належним способом захисту прав позивача.

5.3. Проте вимога підписати акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за відповідним договором на інформаційно-консультаційні послуги не може бути предметом позову, оскільки такий акт є підтвердженням наявності чи відсутності факту виконання спірних робіт і надання послуг однією стороною та прийняття їх іншою стороною. Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов'язків за договором, і підписання акта не може розглядатися як окремий обов'язок щодо виконання сторонами договірних зобов'язань.

5.4. Предметом позову не може бути встановлення обставин, зокрема обов'язку оформлення документів, які є доказами у справі, що має місце у цьому випадку. Так, акти приймання-передачі наданих послуг підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які належать до підстав позову. Ініціювання розгляду справ про зобов'язання підписати акт приймання-передачі наданих послуг може передбачати намір позивача встановити преюдиціальні обставини (факти) для подальшого пред'явлення позову про стягнення заборгованості за надані послуги.

5.5. Отже, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, не врахували, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки до його повноважень не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає із матеріальних правовідносин.

5.6. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматися від їх вчинення.

Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов'язання відповідача оформити (підписати) акт приймання-передачі наданих інформаційно-консультативних послуг за спірним договором не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Таким чином, така вимога не відповідає способам захисту прав, установленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення порушеного права позивача. Крім того, спори про зобов'язання надати чи підписати акт приймання-передачі послуг не можуть бути розглянуті й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.09.2018 у справі № 905/1926/16.

5.7. Ураховуючи викладене, попередні судові інстанції дійшли необґрунтованих висновків про можливість розгляду таких вимог у господарському суді, тому оскаржені рішення і постанова у справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку із виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

6.3. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України).

6.4. Оскільки місцевим та апеляційним господарськими судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права під час розгляду справи, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені рішення і постанову скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.