1. Публічне акціонерне товариство "Азот" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Відповідач, Банк) про визнання недійсним договору поруки №20-0191/3-3 від 06.02.2015 (далі - Договір поруки).

2. Позов мотивований невідповідністю Договору поруки вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, адже такі зобов'язання вже були порушені на момент укладення Договору поруки. Також Позивач послався на нікчемність пункту 4.2 Договору поруки відповідно до вимог частини 2 статті 207 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2018, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що законодавством України прямо чи опосередковано не передбачені обмеження у часі щодо моменту укладення договорів поруки як форми забезпечення зобов'язання, а положення частини 2 статті 207 Господарського кодексу України застосовуються до типових договорів і договорів приєднання, до яких Договір поруки не належить.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

5. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про визнання недійсним Договору поруки.

6. Касаційна скарга мотивована тим, що Цивільний кодекс України (435-15) не передбачає можливості укладення правочинів про застосування заходів забезпечення виконання зобов'язань після їх порушення, а Договір поруки не спрямований на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, оскільки воно вже було порушене.

7. На думку Позивача, Договір поруки укладений сторонами не для забезпечення реально існуючого зобов'язання боржника перед кредитором, а виключно для отримання Відповідачем нового боржника за вже простроченим кредитним договором, водночас наявність рішення суду про стягнення заборгованості за відповідним кредитним договором на момент укладення Договору поруки свідчить про нереальність виконання такого договору.

8. Позивач також посилається на неприйняття до уваги судами першої та апеляційної інстанцій його доводів щодо нікчемності пункту 4.2 Договору поруки в розумінні частини 2 статті 207 Господарського кодексу України.

9. Крім того, Позивач звертає увагу на те, що укладення Договору поруки не мало на меті настання правових наслідків для господарської діяльності Позивача, а лише створило підстави для виникнення у нього заборгованості у великому обсязі. Тобто, уклавши Договір поруки, Позивач не тільки не отримав жодного прибутку, а навпаки всупереч власним фінансовим інтересам набув зобов'язання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що становить значний обсяг його активів.

10. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

11. Відзив на касаційну скаргу мотивований посиланням на положення статей 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору та відсутність законодавчої заборони у наданні поруки за вже порушеним зобов'язанням, якщо воно є дійсним та існує на момент укладення договору поруки. Водночас Відповідач зазначає, що саме по собі рішення суду про стягнення боргу з позичальника не припиняє зобов'язальних кредитних відносин.

12. Крім того, Відповідач вважає правильним відхилення судами доводів Позивача щодо нікчемності пункту 4.2 Договору поруки.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Між Банком та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" (далі - Позичальник) укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 (далі - Кредитний договір).

14. За умовами Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50000000,00 доларів США (ліміт кредитної лінії) на умовах, встановлених Кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені Кредитним договором.

15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у справі №910/9932/14 задоволений позов Банку про стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" та Позичальника 583149150,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2664667,73 грн. прострочених процентів за користування кредитом, а також стягнення з Позичальника 4203924,41 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 2808,85 грн. пені за прострочення сплати процентів.

16. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 у справі №910/9932/14 рішення суду першої інстанції частково скасовано, його резолютивна частина викладена в новій редакції, згідно з якою: позов задоволений частково, стягнуто з Позичальника на користь Банку 583149150 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2664667,73 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 4203924,41 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 2808,85 грн. пені за прострочення сплати процентів, у частині позовних вимог до ПАТ "Комерційний банк "Надра" відмовлено.

17. 6 лютого 2015 року з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором між Банком та Позивачем (поручитель) укладений Договір поруки.

18. За умовами Договору поруки Позивач у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2 Договору поруки, а саме: погасити заборгованість з повернення кредитору кредиту за Кредитним договором, нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних, та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних; сплатити у випадку порушення позичальником пунктів 3.10.1, 3.10.2., 3.10.3. Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних; сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому пунктами 3.2, 3.3 Кредитного договору; суми неустойки (штрафу, пені); суми збитків, завданих кредиторові, понесених останнім, внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором (пункт 2.1 Договору поруки).

19. У випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають з Кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50000000,00 доларів США (пункт 2.2 Договору поруки).

20. Виконання поручителем зобов'язань перед кредитором повинно відбутися не пізніше двох робочих днів з дати отримання поручителем вимоги кредитора (пункт 3.4 Договору поруки).

21. За несплату суми поруки у строк, зазначений у пункті 3.4 Договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення.

22. Згідно з пунктом 5.7 Договору поруки Поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі Кредитного договору та про наявність судових рішень по судових справах: №910/9932/14, №910/11585/14, №910/16628/14 на дату підписання Договору поруки.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

23. Цивільний кодекс України (435-15)

Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства

1. Загальними засадами цивільного законодавства є:

3) свобода договору;

Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір

1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

2) визнання правочину недійсним;

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання

1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою

Стаття 548. Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання

1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Стаття 553. Договір поруки

1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов'язання

2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

24. Господарський кодекс України (436-15) (у редакції, чинній на момент укладення Договору поруки)

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності

1. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності

1. Підприємництво здійснюється на основі:

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання

1. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання

1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

25. Суд виходить з того, що звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

26. Однак під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, які свідчать про невідповідність Договору поруки певним положенням законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Тобто Позивач не довів наявність обставин, передбачених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, на яку він послався при зверненні з позовом, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у визнанні недійсним Договору поруки в цілому та пункту 4.2 з підстав, наведених у позовній заяві.

27. З огляду на положення статей 553, 554 Цивільного кодексу України Суд погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій про те, що для укладення договору поруки необхідна наявність у боржника обов'язку, який він має виконати перед кредитором, тобто дійсність зобов'язання щодо виконання якого надається порука. Водночас норми закону не обмежують можливість надання поруки фактом вже наявності або ще відсутності порушення зобов'язання, щодо якого надається порука. За умови, що зобов'язання є дійсним, надання поруки по вже порушеному зобов'язанню приписами закону не заборонено.

28. Зважаючи на викладене, Суд не приймає до уваги викладені у касаційній скарзі доводи про те, що Цивільний кодекс України (435-15) не передбачає можливості укладення правочинів про застосування заходів забезпечення виконання зобов'язань після їх порушення, адже вони не відповідають закріпленому в статтях 3, 6, 627 Цивільного кодексу України принципу свободи договору, який виражається, зокрема, у праві сторін укласти як передбачені, так і не передбачені цим Кодексом договори, відступити від положень актів цивільного законодавства, в яких відсутня заборона щодо відступлення.

29. Тобто суди попередніх інстанцій, на думку Суду, дійшли правильного висновку про необґрунтованість доводів Позивача щодо порушення вимог чинного законодавства під час укладення Договору поруки через те, що на дату його укладення зобов'язання вже було порушено, адже законодавством України прямо чи опосередковано не передбачено будь-яких обмежень у часі щодо моменту укладення договорів поруки як форми забезпечення зобов'язання.

30. При цьому Суд враховує, що згідно з встановленими судами обставинами дійсність зобов'язання за Кредитним договором, для забезпечення виконання якого укладений Договір поруки, підтверджена судовим рішенням у справі №910/9932/14, і Позивач, будучі обізнаним про наявність зазначеного судового рішення під час укладення Договору поруки, усвідомлював наявність факту порушення відповідного зобов'язання на момент надання поруки.

31. Водночас Суд звертає увагу на те, що прийняття судом рішення про стягнення заборгованості само по собі не припиняє відповідне зобов'язання до його фактичного виконання або виникнення інших, передбачених цивільним законодавством підстав для припинення зобов'язання. У зв'язку з наведеним Суд вважає безпідставними аргументи Позивача про укладення Договору поруки не для забезпечення реально існуючого зобов'язання боржника перед кредитором та про нереальність виконання Договору поруки.

32. Також Суд відхиляє доводи Позивача про те, що Договір поруки не спрямований на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, а укладений виключно для отримання Відповідачем нового боржника за вже простроченим кредитним договором, оскільки з огляду на положення статей 553, 554 Цивільного кодексу України суть поруки полягає саме у покладенні на поручителя солідарної відповідальності поряд із боржником за виконання ним зобов'язання, що надає кредитору додаткові гарантії виконання відповідного зобов'язання на його користь.

33. Отже, укладення Позивачем Договору поруки для забезпечення виконання зобов'язання, про порушення якого він був обізнаний на момент надання поруки, свідчить про добровільне покладення ним на себе обов'язку з солідарного виконання зобов'язань боржника та не суперечить суті інституту поруки як виду забезпечення виконання зобов'язання.

34. Суд вважає безпідставним посилання Позивача на те, що укладення Договору поруки не мало на меті настання правових наслідків для господарської діяльності Позивача, отримання ним прибутку, а лише створило підстави для виникнення у нього заборгованості у великому обсязі всупереч власним фінансовим інтересам.

35. При цьому Суд звертає увагу, що покладаючи на поручителя солідарну відповідальність перед кредитором у разі порушення боржником відповідного зобов'язання, Цивільний кодекс України (435-15) передбачає перехід до поручителя, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, прав кредитора у цьому зобов'язанні (стаття 556), а також надає право на оплату послуг, наданих боржникові (стаття 558).

36. Крім того, Суд вважає безпідставними аргументи Позивача про неприйняття до уваги судами першої та апеляційної інстанцій його доводів щодо нікчемності пункту 4.2 Договору поруки в розумінні частини 2 статті 207 Господарського кодексу України, адже вони обґрунтовано відхилені в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

37. Зважаючи на те, що під час розгляду справи судами Позивач не довів обставини порушення умовою, закріпленою в пункті 4.2 Договору поруки, його прав (законних інтересів), Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність визначених Позивачем підстав для визнання зазначеної умови Договору поруки нікчемною.

38. При цьому Суд погоджується з висновком судів про застосування положень абзацу четвертого частини 2 статті 207 Господарського кодексу України саме щодо умов типових договорів і договорів приєднання, тоді як Договір поруки укладений сторонами на підставі вільного волевиявлення шляхом погодження умов договору на свій розсуд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Звертаючись з касаційною скаргою, Позивач не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

40. Зважаючи на викладене, виходячи з встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж перегляду справи судом касаційної інстанції, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

41. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

42. Понесені Позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Висновки про правильне застосування норм права

43. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.