на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 (судді: Хабіб М. І., Гриців В. М., Зварич О. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 (суддя Фартушок Т. Б.) у справі № 914/1199/17

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича

про стягнення 263 329,99 грн,

за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича

до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2017 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до Фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Мачеуса В. В. про стягнення 263 329,99 грн заборгованості з орендної плати та неустойки.

1.2. Позовну заяву з посиланням, зокрема, на положення статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 785 Цивільного кодексу України і Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) обґрунтовано тим, що 30.01.2008 між сторонами укладено договір № Г-2972-8 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зі строком дії до 30.01.2011. Згідно із судовими рішеннями у справі № 914/1780/13 цей договір було продовжено на той самий строк і на тих самих умовах.

Разом із цим відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яке набрало законної сили, договір оренди нерухомого майна розірвано, стягнуто з ФОП Мачеуса В. В. 259 015,13 грн заборгованості з орендної плати за період із 01.01.2012 по 30.09.2015, а також зобов'язано орендаря виселитися з нежитлових приміщень.

Проте відповідач обов'язку з повернення орендованого майна не виконав і фактично незаконно користується цим майном, не сплачуючи при цьому орендну плату, у зв'язку з чим заборгованість з орендної плати за період із 01.10.2015 по 25.01.2017 і неустойка за період з 26.01.2017 по 01.05.2017 становлять 263 329,99 грн, про стягнення яких позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

1.3. У липні 2017 року ФОП Мачеус В. В. подав до Господарського суду Львівської області зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсним патент від 01.07.1999 № 307 (281) на право оренди будівлі (споруди, приміщення) у зв'язку із наявністю ознак його підроблення, а також визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 № 3058 із внесеними до нього змінами згідно з додатковою угодою від 01.09.1999 № 1, визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8.

Зустрічну позовну заяву із посиланням на положення статей 203, 215, 761, Цивільного кодексу України (435-15) та статті 57 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції від 27.12.1996) обґрунтовано тим, що договір оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8 укладено у зв'язку із фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором від 04.08.1998 № 3058, який було укладено між Управлінням комунального майна і Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка" (далі - ТОВ "Українка").

Однак, на переконання ФОП Мачеуса В. В., станом на дату укладення попереднього договору від 04.08.1998 № 3058 і станом на час підписання договору від 31.01.2008 № Г-5972-8 ані Управління комунального майна, ані Управління комунальної власності не мали законного права та підстав бути орендодавцями спірного нерухомого майна, у тому числі передавати його в оренду Мачеусу В. В. на підставі патенту від 01.07.1999 № 307 (281) шляхом внесення згідно з додатком від 01.09.1999 № 1 змін до договору від 04.08.1998 № 3058 щодо орендаря майна.

ФОП Мачеус В. В. наголосив, що нерухоме майно (нежитлове приміщення) не перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а з 1995 року перебуває у власності Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84, правонаступником якого є ТОВ "Українка". Так, за договором купівлі - продажу державного майна від 29.08.1995 № 030/95, укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 (покупець), покупець набув у власність державне майно - цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, що підтверджується також і свідоцтвом на власність від 12.10.1995 № 203, виданим Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області.

14.11.1995 Орендне підприємство роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 перереєстровано у ТОВ "Українка". Отже, ТОВ "Українка" як правонаступник цього підприємства на встановленому законодавством порядку набуло у власність державне нерухоме майно - цілісний майновий комплекс Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 як господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (послуг) із наданими йому нежитловими приміщеннями, які внесено до статутного фонду товариства, у тому числі нежитлові приміщення загальною площею 162,9 м-2 по АДРЕСА_1, призначені для діяльності цього товариства.

Отже, ФОП Мачеус В. В. наголосив, що власником нерухомого майна є саме ТОВ "Українка", а оспорювані договір оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998 № 3058 у частині заміни орендаря і договір від 31.01.2008 № Г-5972-8 суперечать положенням законодавства, оскільки порушують охоронювані законом права і майнові інтереси ФОП Мачеуса В. В., а також право приватної власності ТОВ "Українка".

Крім того, ФОП Мачеус В. В. зауважив, що у цьому випадку перебіг позовної давності почався з 27.06.2017, а саме із дня, коли ФОП Мачеус В. В. дізнався про порушення свого права власності внаслідок незаконного втручання публічного органу - відповідача у мирне володіння майном.

1.4. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 зустрічну позовну заяву ФОП Мачеуса В. В. до Управління комунальної власності про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8 прийнято до розгляду.

У частині вимог ФОП Мачеуса В. В. про визнання недійсним патенту від 01.07.1999 № 307 (281) на право оренди будівлі, додатку від 01.09.1999 № 1 до договору від 04.08.1998 № 3058 і визнання недійсним договору від 04.08.1998 № 3058 зі змінами і доповненнями у прийнятті зустрічної позовної заяви відмовлено.

1.5. Управління комунальної власності у запереченнях на зустрічну позовну заяву наголосило, що будинок по АДРЕСА_1 на дату укладення оспорюваного договору належав на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Підставою виникнення права власності згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна є рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192, яке ніким оспорено і визнано недійсним у встановленому законом порядку не було. Орендовані за спірним договором приміщення загальною площею 162,9 м-2, розташовані у підвалі будинку АДРЕСА_1, є частиною цього будинку і належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова.

Крім того, у документах, на які посилається ФОП Мачеус В. В. в обґрунтування зустрічних позовних вимог, зокрема в акті приймання - передачі державного майна Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі від 04.10.1995 № 84, чітко зазначено, що у вартість проданого майна не входять будівлі.

При цьому оспорюваність права власності (володіння) майна не впливає на права та обов'язки особи, яка користується майном на правах оренди.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018, первісний позов задоволено частково, стягнуто з ФОП Мачеуса В. В. на користь Управління комунальної власності 178 867,11 грн заборгованості з орендної плати і 71 334,30 грн неустойки. У решті первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яке набрало законної сили, стягнуто з ФОП Мачеуса В. В. на користь Управління комунальної власності 259 015,13 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 за період із 01.01.2012 по 30.09.2015, розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 31.01.2008 № Г-5972-8, зобов'язано ФОП Мачеуса В. В. повернути Управлінню комунальної власності нежитлові приміщення загальною площею 162,9 м-2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення із них. Зазначене рішення суду ФОП Мачеусом В. В. не виконано.

Суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог Управління комунальної власності про стягнення з ФОП Мачеуса В. В. заборгованості з орендної плати за договором від 31.01.2008 № Г-5972-8 за період із 01.10.2015 по 25.01.2017 (до розірвання цього договору за рішенням суду від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15) у сумі 181 767,11 грн, а також про стягнення неустойки за період із 26.01.2017 по 30.04.2017 за неповернення майна у сумі 81 562,88 грн.

При цьому, як установлено судами попередніх інстанцій, ФОП Мачеус В. В. не заперечив факту несплати орендної плати та факту неповернення майна після розірвання договору згідно із судовим рішенням, однак наголосив на безпідставності стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки вважав, що за договором оренди позивач незаконно передав в оренду чуже нерухоме майно, яке не є комунальною власністю та не належить територіальній громаді м. Львова, а з 1995 року належить ТОВ "Українка", у зв'язку з чим звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про недійсність договору оренди майна від 31.01.2008 № Г-5972-8.

Відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви, суди попередніх інстанцій установили факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі міської ради будинку по АДРЕСА_1, у тому числі приміщень площею 162,9 м-2, розташованих у підвалі та на першому поверсі цього будинку, які є об'єктом оренди. При цьому суди зазначили, що документи, на які посилається ФОП Мачеус В. В., не стосуються спірного нерухомого майна.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішенням у справі, ФОП Мачеус В. В. у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову Управління комунальної власності, а зустрічний позов ФОП Мачеуса В. В. задовольнити, наголошуючи на незаконності і необґрунтованості судових рішень, які, на думку скаржника, прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.

3.2. Так, скаржник не погоджується із посиланнями судів на рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192, яке, за твердженням ФОП Мачеуса В. В., не стосується спірного об'єкта нерухомого майна, не має правовстановлюючого характеру (не є правовстановлюючим документом), а стосується об'єкта житлового фонду, натомість спірне майно належить до нежитлового фонду і перебувало у державній, а не у комунальній власності.

3.3. ФОП Мачеус В. В. у касаційній скарзі наголошує, що за договором оренди йому незаконно було передано чуже нерухоме майно, яке не належить територіальній громаді м. Львова, а з 1995 року належить Орендному підприємству роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84, правонаступником якого є ТОВ "Українка", на підставі договору купівлі - продажу державного майна від 29.08.1995, укладеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області. Однак суди зазначені обставини залишили поза увагою.

Отже, на думку заявника касаційної скарги, суди безпідставно залишили поза увагою надані ФОП Мачеусом В. В. докази передачі майна в оренду неналежним власником, що свідчить про невідповідність договору від 31.01.2008 № Г-5972-8 вимогами закону та про наявність підстав для визнання його недійсним, а отже про відмову у задоволенні вимог Управління комунальної власності про стягнення коштів з ФОП Мачеуса В. В.

Крім того, посилання судів, що надані ФОП Мачеусом В. В. документи не стосуються приміщень по АДРЕСА_1, які є об'єктом оренди за спірним договором, не відповідають фактичним обставинам справи і наданим доказам.

3.4. Скаржник також зазначає про передчасність висновків судів стосовно того, що ТОВ "Українка" не оспорює право комунальної власності на спірні об'єкти, оскільки у судових засіданнях ФОП Мачеус В. В. заявив, що ТОВ "Українка" оспорює у суді право власності та реєстрацію цього права на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 за Львівською міською радою.

ФОП Мачеус В. В. також акцентував на безпідставності висновків судів про те, що оспорюваність права власності на майно не впливає на його права і обов'язки, оскільки право одержувати орендну плату за користування майном має саме власник цього майна.

3.5. Крім того, ФОП Мачус В. В. наголошує на безпідставності стягнення з нього згідно із судовим рішенням судового збору, оскільки він є інвалідом ІІ групи і звільнений від сплати судового збору за змістом підпункту 8 пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

3.6. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192 затверджено реєстр житлових будинків (будівель), які належать Шевченківській районній раді народних депутатів м. Львова, до якого включено будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 161-162).

На підставі цього рішення 25.06.2004 до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06.09.2017 № 96453676(том 1, а. с. 150-152).

4.3. Суди також установили, що 31.01.2008 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ФОП Мачеусом В. В. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8, за умовами якого орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 12.07.2006 № 407-О, від 28.01.2008 № 67-О та від 29.01.2008 № 69-О, договору оренди від 04.08.1998 № 3058 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що перебуває на балансі ЛКП "Старий Львів" (балансоутримувач).

У розділі І договору визначено, що об'єктом оренди є приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 162,9 м-2 (підвал - 4,6 м-2, перший поверх - 158,3 м-2).

У зв'язку із фактичним користуванням орендарем об'єктом оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду із моменту підписання цього договору (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктами 4.1 і 4.3 термін договору оренди визначено на 2 роки 364 дні з 31.01.2008 по 30.01.2011 включно. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

4.4. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами під час розгляду справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 25.07.2012 у справі № 5015/2360/12, яке набрало законної сили, встановлено, що дію договору оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 продовжено до 30.01.2013. Цим судовим рішенням відмовлено у задоволенні позову прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до ФОП Мачеуса В. В. про стягнення 92 773, 85 грн неустойки, зобов'язання звільнити і повернути об'єкт оренди за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,9 м-2.

У справі № 914/1780/13 постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2014, відмовлено Управлінню комунальної власності у задоволенні позову про зобов'язання ФОП Мачеуса В. В. звільнити і повернути нежитлові приміщення через установлення обставин щодо поновлення договору оренди.

4.5. Разом із цим згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яке набрало законної сили, стягнуто з ФОП Мачеуса В. В. на користь Управління комунальної власності заборгованість з орендної плати за договором оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 за період із 01.01.2012 по 30.09.2015, розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 31.01.2008 № Г-5972-8, укладений між Управлінням комунальної власності та ФОП Мачеусом В. В., а також зобов'язано ФОП Мачеуса В. В. повернути Управлінню комунальної власності нежитлові приміщення загальною площею 162,9 м-2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення із них (том 1, а.с. 15 - 21).

4.6. Як убачається із матеріалів справи, предметом позову за первісним позовом є вимоги Управління комунальної власності про стягнення з ФОП Мачеуса В. В. 263 329,99 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.10.2015 по 25.01.2017 і неустойки за період з 26.01.2017 по 01.05.2017 із посиланням на положення статей 526, 785 Цивільного кодексу України і Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

4.7. За змістом статей 759 Цивільного кодексу України, статті 28 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 286 Господарського кодексу України).

За змістом частин 1, 5, 6 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Частиною 2 статті 759 цього Кодексувизначено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі статтями 1 та 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди (частина 1 статті 10 цього Закону).

Статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

4.8. Як убачається зі змісту договору нерухомого майна від 31.01.2008 № Г-5972-8, у розділі 5 Управління комунальної власності та ФОП Мачеус В. В. визначили умови щодо орендної плати і порядку розрахунків. Зокрема, у цьому розділі передбачено, що несплата орендної плати у повному обсязі протягом трьох місяців із дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Так, згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/4156/15, яке набрало законної сили, розірвано договір оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8, стягнуто з ФОП Мачеуса В. В. на користь Управління комунальної власності 259 015,13 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2012 по 30.09.2015 та виселено ФОП Мачеуса В. В. з нежитлових приміщень по АДРЕСА_1.

4.9. Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, установили, що ФОП Мачеус В. В. після прийняття рішення судом у справі № 914/4156/15 приміщення не звільнив, орендодавцеві не повернув, орендної плати не сплачував. Не заперечував цих фактів і під час розгляду справи.

За змістом статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 2 зазначеної норми, на підставі якої заявлено позовні вимоги про стягнення неустойки, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 927/1215/13 і від 19.08.2014 у справі № 3-85гс14.

Частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

4.10. Суди попередніх інстанцій установили, що оскільки ФОП Мачеус В. В. рішення суду щодо повернення нерухомого майна Управлінню комунальної власності не виконав, приміщення орендодавцеві не повернув, неможливості повернення орендованого майна не довів, а орендну плату сплатив частково, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення заборгованості з орендної плати та пені на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, суди дійшли правильного висновку, що позов Управління комунальної власності підлягає частковому задоволенню, а саме з ФОП Мачеуса В. В. підлягають стягненню 178 867,11 грн заборгованості з орендної плати та 71 334,30 грн неустойки.

4.11. Разом із цим, не спростувавши обставини неповернення майна орендодавцеві на виконання судового рішення та не заперечуючи таких обставин, ФОП Мачеус В. В. звернувся із зустрічним позовом до суду про визнання, зокрема, договору оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, вважаючи незаконною передачу Управлінням комунальної власності в оренду нерухомого майна, яке не є комунальною власністю, не належить територіальній громаді м. Львова, а з 1995 року належить ТОВ "Українка".

4.12. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).

Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 651, 653 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, визнати договір оренди, який розірвано, недійсним неможливо, оскільки немає предмета спору.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 906/418/14.

4.13. Крім того, обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору оренди, ФОП Мачеус В. В. наголосив на передачі майна в оренду особою, яка не є власником цього майна, що не належить до комунальної власності.

Проте як установлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192 затверджено реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам Шевченківського району м. Львова, до якого включено і будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області/" затверджено перелік підприємств та організацій, віднесених до комунальної власності виконкому Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено, зокрема, житловий і нежитловий фонди ради народних депутатів Шевченківського району м. Львова (додаток № 2 до рішення) (т. 2, а. с. 99-107).

25.06.2004 зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2041,4 м-2 на підставі рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987 № 192, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06.09.2017 № 96453676( т. 1, а. с. 150-152).

Отже, суди установили, а ФОП Мачеус В. В. не спростував перебування у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі міської ради будинку по АДРЕСА_1, у тому числі приміщень площею 162,9 м-2, розташованих у підвалі та на першому поверсі цього будинку, які є об'єктом оренди.

4.14. Суди попередніх інстанцій також відхилили посилання ФОП Мачеуса В. В. про те, що за договором купівлі-продажу державного майна від 29.08.1995, актом приймання-передачі від 04.10.1995 та свідоцтвом про право власності від 12.10.1995 № 203 Орендним підприємством роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 у процесі приватизації викуплено майно, яке є об'єктом оренди за оспорюваним договором і яке з 1995 року перебуває у власності саме Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 (правонаступником якого є ТОВ "Українка").

Водночас, як убачається зі змісту договору купівлі - продажу державного майна від 29.08.1995, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (продавець) та Орендним підприємством роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84 (покупець) (т. 1, а. с. 94-96) продавець зобов'язався передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі № 84, розташованого за адресами: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, а покупець зобов'язався прийняти майно і сплатити за нього обумовлену ціну.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору майно підприємства включає всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування. У вартість проданого майна не входять будівлі (приміщення) за адресами: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність посилань ФОП Мачеуса В. В. на договір купівлі-продажу державного майна від 29.08.1995, акт приймання-передачі від 04.10.1995 і свідоцтво про право власності від 12.10.1995, на які посилається ФОП Мачеус В. В. та які свідчать про те, що будівлі (приміщення) по - перше, відчужено не було, а по-друге, не стосуються приміщень, переданих в оренду за спірним договором оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8.

При цьому, суди установили, що як убачаєтьсязі змісту оспорюваного договору оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 його укладено на підставі наказів Управління комунальної власності від 12.07.2006 № 407-О, від 28.01.2008 № 67-О, від 29.01.2008 № 69-О, а також договору оренди від 04.08.1998 № 3058.

У свою чергу, договір оренди від 04.08.1998 № 3058, як убачається із матеріалів справи і встановлено судами, укладено між Управлінням комунальної власності та ТОВ "Українка" У цьому договорі також передбачено, що його укладено на підставі договору оренди від 04.10.1995 № 3058 (т. 1, а. с. 103-106).

Суди попередніх інстанцій зазначили, що наведені обставини свідчать про перебування приміщення по АДРЕСА_1 саме в оренді ТОВ "Українка, а не у власності.

4.15. Крім того, як свідчать матеріали справи, згідно з випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Українка" є Мачеус В. В.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами обставини, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

5.5. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

5.6. Щодо клопотань ФОП Мачеуса В. В. про зупинення виконання рішень у цій справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки відсутнє належне обґрунтування відповідних клопотань з приводу необхідності такого зупинення, виходячи з вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

5.7. Крім того, ФОП Мачуес В. В. у касаційній скарзі наголошує на неправомірному стягненні з нього рішення суду першої інстанції судового збору на користь Управління комунальної власності, оскільки він є інвалідом другої групи і має відповідні пільги відповідно до Закону України "про судовий збір" (3674-17) .

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, яка діяла на час звернення до суду і винесення рішення судом першої інстанції) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, інваліди I та II груп.

Згідно з частинами 1, 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

ФОП Мачеусом В. В. подано копі пенсійного посвідчення НОМЕР_1 виданого Мачуесу В. В. Пенсійним фондом України на підтвердження ІІ групи інвалідності, що в порушення положень статті 129 Господарськгого процесуального кодексу України не взято до уваги судом першої інстанції і залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.

Ураховуючи викладене рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2017, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 в частині стягнення з ФОП Мачеуса В. В. судового збору у сумі 3 753,02 грн підлягають скасуванню.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 і рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 у справі № 914/1199/17 скасувати в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради судового збору у сумі 3 753,02 грн.