за позовом Першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області до 1) Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Верболіз" про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення земельних ділянок

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в Господарський суд Львівської області з позовом до Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Верболіз" (далі - Відповідач-2) про: 1) визнання недійсним пункту 1 рішення Відповідача-1 № 81 від 23.12.2016 "Про передачу в оренду земельних ділянок на території Володимирецької сільської ради на 2017 рік"; 2)зобов'язати Відповідача-2 повернути земельні ділянки державної власності площею 89,4 га із земель запасу сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Відповідача-1; 3) зобов'язати Відповідача-2 повернути земельні ділянки комунальної власності площею 54,1 га із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с.Володимирці на території Відповідача-1; 4) зобов'язати Відповідача-2 звільнити земельні ділянки площею 85,06 га із земель пайового фонду на території Відповідача-1.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач-1 при прийнятті пункту 1 рішення №81 вийшов за межі своїх повноважень, оскільки зазначені в рішенні земельні ділянки площею 89,4 га із земель запасу та земельна ділянки площею 80,44 га пайового фонду знаходяться за межами населеного пункту і розпоряджатися ними може відповідний орган виконавчої влади, а не орган місцевого самоврядування. Своїм рішенням Відповідач-1 розпорядився земельними ділянками пайового фонду загальною площею 80,56 га, які належали 115 особам з числа померлих пайовиків на підставі Державних актів на право власності на земельні ділянки. Таким чином, при прийнятті пункту 1 рішення № 81 Відповідачем-1 порушено частину 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частину 1 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), статтю 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв)". Крім того, в спірному пункті 1 рішення Відповідача-1 не зазначено кадастрових номерів земельних ділянок із земель запасу, переданих в оренду Відповідачу-1, а тому такі земельні ділянки є несформованими відповідно до статті - 79-1 ЗК України і не могли бути об'єктами цивільних прав. До того ж, Відповідач-2 в порушення статті 125 ЗК України, не набувши права оренди земельних ділянок загальною площею 228,56 га у встановленому законом порядку, користується ними, а тому такі землі підлягають поверненню.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що спірні земельні ділянки знаходяться на території Відповідача-1, а тому Відповідач-1 підставно розпорядився цими земельними ділянками та передав їх в оренду Відповідачу 2. Суд не погодився з доводами Прокурора про порушення оскаржуваним рішенням Відповідача-1 прав та інтересів держави, оскільки цим рішенням в оренду було передано земельні частки паї, які не належать ні до земель державної, ні до земель комунальної власності. Єдиним аргументом, котрий би міг свідчити про порушення прав та інтересів держави та слугувати підставою для задоволення позовних вимог, це законодавче віднесення повноважень щодо такої передачі до компетенції органів державної влади, а не органів місцевого самоврядування, проте Відповідач-1 не перевищив своєї компетенції щодо прийняття оскаржуваного рішення, а всі інші аргументи Прокурора не є підставою для задоволення позову, оскільки не доведені належними доказами.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 залишено без змін з тих же підстав.

6. Суд додатково зазначив, що Прокурором не надано офіційного документу про належність земельних ділянок площею 89,4 га та 54,1 га до земель державної або комунальної власності. Позовні вимоги Прокурора ґрунтуються виключно на листах-повідомленнях Відповідача-1 або Жидачівської районної державної адміністрації, які не здійснюють облік земельних ділянок в державі відповідно до норм чинного законодавства, а тому Прокурором не доведено в належний спосіб, що Відповідач-1 розпорядився землями державної або комунальної власності. Прокурором також не доведено використання Відповідачем-2 спірних земельних ділянок площею 89,4 га та 54,1 га, відсутні кадастрові номери, їх місце розташування, розміри земельних ділянок нічим не обґрунтовані, належність земельних ділянок державі або якійсь територіальній громаді не доведена, а тому такий позов задоволенню не підлягає. Крім того, в позовній заяві не вказано кому Відповідач-2 має повернути земельні ділянки державної та комунальної власності, а тому суд зазначає, що судове рішення не може ґрунтуватись на суцільних припущеннях Прокурора, як позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Прокурор подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Спірні земельні ділянки не сформовано та не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, як того вимагає стаття - 79-1 ЗК України.

9. Приймаючи пункт 1 спірного рішення Відповідач-1 розпорядився земельними ділянками, які мають різний правовий статус та, відповідно, порядок передачі їх в оренду.

10. В порушення статей 122, 123 ЗК України Відповідачем-1 прийнято рішення про передачу в оренду земельної ділянки комунальної власності площею 54,1 га із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту.

11. Відповідачем-1 безпідставно передано в оренду невитребувані частки (паї), які знаходяться в межах населеного пункту, та не вжито заходів, передбачених статтею 1283 ЦК України щодо охорони спадкового майна, не укладено договорів на управління спадщиною в порядку статті 1285 ЦК України.

12. Судами не встановлено дотримання Відповідачем-1 статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв)" щодо передачі в оренду Відповідачу-2 розподілених паїв, не встановлено виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою, що є підставою для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, і зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №913/927/16.

13. Судами встановлено, що між Відповідачами договір оренди спірних земельних ділянок не укладався. Це свідчить про використання Відповідачем-2 земельних ділянок за рішенням Відповідача-1 без правових підстав, проте суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення апеляційної скарги Прокурора.

14. Висновок судів про відсутність у Прокурора законних підстав для звернення з даним позовом до суду, є необґрунтованим в силу приписів пункту 2 статті 121 Конституції України, частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і постановою Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №914/1921/17 підтверджено правову позицію Прокурора щодо звернення до суду в якості позивача при розгляді аналогічного спору.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

15. Суди дійшли вірного висновку, що органом, який вправі передавати в оренду земельні ділянки померлих громадян до моменту прийняття спадкоємцями спадщини або визнання її відумерлою в судовому порядку, є рада за місцезнаходженням такої ділянки, незалежно від того, чи така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту чи за його межами.

16. Прокурором не доведено належними та допустимими доказами розпорядження Відповідачем-1 землями державної власності.

17. Прокурором в порядку статей 74, 76 ГПК України не доведено використання Відповідачем-2 спірних земельних ділянок, оскільки відсутні кадастрові номери, місце розташування земельних ділянок, розміри земельних ділянок необґрунтовані, належність земельних ділянок державі або якійсь територіальній громаді не доведена.

Інші письмові заяви у справі

18. Відповідачем-2 подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 та частини 1 статті 313 ГПК України, яке обґрунтовано тим, що оскільки пункт 1 спірного рішення Відповідача-1 втратив свою чинність у зв'язку із закінчення строку, на який Відповідачу-2 були передані спірні земельні ділянки в оренду, тому, відповідно, відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у справі.

18.1. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, оскільки закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору можливе у разі, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Оскільки рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, оспорено в судовому порядку з точки зору його законності, тому вказані дії не свідчать про припинення існування предмета спору, і, відповідно, відсутні підстави для задоволення клопотання Відповідача-2 та закриття провадження у справі згідно пункту 2 частини 1 статті 231 та частини 1 статті 313 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

19. Статтею 2 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

20. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

21. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

22. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

23. Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом в якості позивача у справі, зазначив про порушення Відповідачем-1 інтересів держави щодо розпорядження, в т.ч., землями державної власності, проте вказав, що у даних правовідносинах загалом відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції.

24. Водночас, пункт 3 частини 1 статті - 1311 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

25. Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

26. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

27. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

28. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

29. Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.

30. До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (стаття 122 ЗК України у редакції, чинній до 2013 року). Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VІ від 06.09.2012 (5245-17) (який набрав чинності 01.01.2013), зокрема, внесено зміни до Земельного кодексу України (2768-14) , відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (442-2014-п) внаслідок реорганізації Держземагентства України було утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

31. Отже, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) має право звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, які стосуються земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, стосовно яких Прокурором також заявлені вимоги у даній справі.

32. Також, в позовній заяві Прокурор, оспорюючи право сільської ради на розпорядженнями невитребуваними (нерозподіленими) земельними ділянками, посилається на те, що згідно з Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) таке право має Жидачівська районна державна адміністрація.

32.1. Водночас, у подальшому в позові, всупереч наведеному, зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції.

33. Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

34. У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини 1 статті - 1311 Конституції України.

35. Водночас, суди попередніх інстанцій не перевірили належність обґрунтування Прокурором необхідності захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в якості позивача. Суди не врахували, що посилаючись в позові на захист інтересів держави і на належність спірних земельних ділянок, зокрема, до земель державної форми власності, Прокурор не зазначив у позові орган, уповноважений здійснювати державою відповідні функції у спірних правовідносинах.

36. З огляду на наведене, колегія суддів частково погоджується з доводами скаржника, викладеними в пункті 14 постанови, оскільки суди належним чином не перевірили підставність невизначення Прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави у даних правовідносинах щодо спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

37. Судам у даній справі слід врахувати, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення права і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.

38. Стосовно інших доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

39. Статтею 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею - 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

40. За змістом статті 2 ЗК України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

41. Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведенного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

42. Крім того, слід зазначити, що згідно з пунктом 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VI від 06.09.2012 (5245-17) , редакція якого діє з 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

43. Положеннями статті 124 ЗК України та статті 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.

44. Проте, посилаючись на недоведеність Прокурором обставин справи по суті спору, суди попередніх інстанцій не врахували наведених положень земельного законодавства, а тому слід погодитися з доводами касаційної скарги, наведеними у пунктах 8, 9, 10 цієї постанови.

45. При цьому, предметом доказування у даному випадку є, зокрема, наявність чи відсутність у Відповідача-1 повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

46. Враховуючи положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) , а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 (122-2004-п) "Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)", нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

47. Таким чином, можливим є надання в оренду за рішенням районної державної адміністрації чи відповідного органу місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень нерозподілених (невитребуваних) саме земельних ділянок, а не земельних часток (паїв), відповідно до вимог земельного законодавства, в тому числі статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та пункту 12 названого Порядку, що не було враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

48. Названим Законом передбачено право відповідної ради чи районної державної адміністрації передавати в оренду виключно нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, виділені власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), але їх власники не отримали державні акти на право власності на земельну ділянку. На час передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в орендодавця щодо таких ділянок має бути наявна документація, зазначена в статті 8 названого Закону.

49. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги наведеними в пункті 12 постанови.

50. Також, колегія суддів вважає обґрунтованим посилання скаржника, зазначене в пункті 13 постанови, з огляду на те, що статтею 124 ЗК України та статтею 16 Закону України "Про оренду землі" визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду шляхом укладення договору оренди, дотримання якого є обов'язковим.

51. Водночас, доводи касаційної скарги, наведені у пункті 11 цієї постанови стосовно невжиття сільською радою заходів щодо охорони спадкового майна (стаття 1283 ЦК України) та неукладення радою договорів на управління спадщиною (стаття 1285 ЦК України) слід відхилити як необґрунтовані з огляду на таке.

51.1. Поняття охорони спадкового майна та поняття управління спадщиною не є тотожними поняттями, виходячи зі змісту зазначених вище норм ЦК України.

51.2. Згідно з частиною 2 статті 1283 ЦК України обов'язок вжити заходів до охорони спадкового майна в сільських населених пунктах покладається на уповноважену на це посадову особу органу місцевого самоврядування, а не на сільську раду, як орган.

51.3. Що ж до обов'язку сільської ради (в населених пунктах, де немає нотаріуса) укласти договір на управління спадщиною на підставі статті 1285 ЦК України, то за приписами цієї норми такий обов'язок у сільської ради виникає за двох умов. Перша умова - відсутність спадкоємців або виконавця заповіту; друга - до складу спадщини не входить земельна ділянка (з огляду на імперативний характер положень абзацу 2 частини 4 статті 1285 ЦК України).

51.4. Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 1285 ЦК України (в редакції, чинній з 19.10.2016) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є, зокрема, сільська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, що, по-перше, виключає обов'язок сільської ради укладати договір з іншою особою на управління спадщиною, по-друге, на підставі частини 5 статті 4 Закону України "Про оренду землі" відповідна сільська рада щодо таких земельних ділянок, які входять до складу спадщини, набуває прав орендодавця.

51.5. Водночас, слід звернути увагу, що в абзаці 2 частини 4 статті 1285 ЦК України мова йде лише про земельну ділянку, яка входить до складу спадщини саме як об'єкт права власності спадкодавця.

52. Колегія суддів звертає увагу на обов'язок Позивача, у даному випадку, Прокурора, довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

53. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Прокурором в прохальній частині позовної заяви не вказано кому Відповідач-2 має повернути земельні ділянки державної та комунальної власності, тобто, отримувача цих земельних ділянок.

54. Отже, суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог частини 1 статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів судом на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. Касаційний господарський суд бере до уваги й те, що за положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

56. Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

57. Посилання Відповідача-2, зазначені в пунктах 15, 16, 17 постанови відхиляються судом з урахуванням даної постанови суду та направленням справи на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

59. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

60. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.