розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.) у справі №910/1738/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр"

до 1) Державної служби геології та надр України,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр"

про визнання спеціального дозволу недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. В лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр" (далі - відповідач 2) про визнання спеціального дозволу протиправним та його скасування.

2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю продовження Державною службою геології та надр України дії спеціального дозволу № 399 від 20.12.1995 на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі № 910/1738/18 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Спеціальний дозвіл №399 від 28.12.2017, виданий ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів.

4. Обгрунтовуючи рішення, суд першої інстанції, виходячи з встановлених обставин справи, посилаючись на норми Кодексу України про надра (132/94-ВР) , Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, дійшов висновку про те, що видача спеціального дозволу відповідачу 2 порушує права та законні інтереси позивача, оскільки він, вчинивши усі необхідні дії для отримання спеціального дозволу на користування надрами, фактично позбавляється права на користування ними на Центральній ділянці Полонського родовища мігматитів та гранітів.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі № 910/1738/18 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

6. Постанова апеляційного господарського суду мотивована, зокрема відсутністю підстав вважати, що права позивача як особи, яка виявила бажання отримати спеціальний дозвіл на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, реалізувала його у встановленому законом порядку та не отримала його через неотримання всіх необхідних погоджень, були порушені з прийняттям відповідачем через 3 місяці після повернення позивачу документів рішення про продовження дії Дозволу № 399. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд зазначив, що права або законні інтереси позивача з прийняттям вищезгаданого рішення не є порушеними, а відтак, у останнього відсутнє право на звернення до суду з цим позовом.

7. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.1995 Публічному акціонерному товариству "Полонський гірничий комбінат" видано спеціальний дозвіл на користування надрами № 399 на видобування мігматитів та гранітів, придатних для виробництва щебеню будівельного і каменю бутового, у Полонському родовищі. Зі змісту вказаного дозволу та довідки щодо спеціального дозволу та його дії вбачається, що 21.11.2011 Дозвіл № 399 було переоформлено на відповідача 2. Строк дії вказаного Дозволу № 399 при його видачі був встановлений до 20.12.2015.

8. 17.10.2017 відповідачем 1 видано наказ № 445 "Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами", яким продовжено строки дії спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку до цього наказу. Згідно з п. 7 додатку до наказу відповідачу 2 продовжено строком на 20 років дію Дозволу № 399 згідно з пунктом 14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615.

9. 28.12.2017 на виконання наказу Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 № 445 відповідачу 2 продовжено на 20 років - до 20.05.2035 строк дії Дозволу № 399.

10. Господарським судом першої інстанції встановлено, що 07.06.2015 у зв'язку з закінченням терміну вищезазначеного дозволу у грудні 2015 року, ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" було подано заяву на продовження дії спецдозволу на користування надрами, яку 29.10.2015 повернуто заявнику у зв'язку з поданням неповного комплекту документів.

11. 17.11.2016 ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" повторно подано заяву на продовження дії. Судом першої інстанції встановлено, що заява про продовження дії спеціального дозволу на користування надрами була подана ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" в межах встановленого строку (07.06.2015), але була повернута йому у зв'язку з поданням неповного комплекту документів. Повторне звернення з заявою було здійснено 17.11.2016, тобто, після закінчення строку для подання відповідної заяви.

12. В зв'язку з наведеними обставинами, посилаючись на приписи ст. 26 Кодексу України про надра, п. 14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки чинне законодавство України не передбачає можливості продовження строку дії спеціального дозволу, термін дії якого вже збіг, строк дії Спеціального дозволу на користування надрами № 399 від 20.12.1995 закінчився 20.12.2015, у зв'язку з чим Державна служба геології та надр України не мала правових підстав для продовження терміну його дії на новий строк.

13. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 13.10.2016 між Державною службою геології та надр України і позивачем укладено Договір № 100/11, відповідно до якого ТОВ "Полонський гранітний кар'єр" викупило геологічну інформацію та зареєструвало роботи за формою 3 гр. досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр Полонського родовища гранітів та мігматитів та вчиняло дії для отримання спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища.

14. Засіданням колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр, оформленим протоколом № 3898 від 12.04.2017, за наслідками розгляду матеріалів геолого-економічної оцінки обґрунтування виділення Центральної ділянки Полонського родовища гранітів і мігматитів, як окремого об'єкту надрокористування в Полонському районі Хмельницької області, поданих на розгляд позивачем, серед іншого, вирішено виділити в окремий об'єкт надрокористування Центральну ділянку Полонського родовища гранітів і мігматитів.

15. З метою отримання спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, позивач 11.05.2017 подав до Служби заяву № 11/05/17, та 01.06.2017 отримав погодження Міністерства екології та природних ресурсів України на отримання Спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища.

16. Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Хмельницької обласної ради від 13.07.2017 № 6/14/2017 відмовлено відповідачу 1 у наданні позивачу спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, з огляду на що відповідачем 1 повернуто позивачу заяву № 11/05/17 від 11.05.2017 з додатками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

18. Судом апеляційної інстанції, при вирішенні питання про відсутність права позивача на оскарження виданого відповідачем 1 спецдозволу, допущено порушення норм процесуального права, визначених ст.ст. 4, 7, 11, 85, 236, 237 ГПК України.

19. Апеляційним судом проігноровані обставини, що зумовлюють незаконність продовження спецдозволу відповідачем 1.

20. Судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального права - п.п. 9, 14, 15, 25, 27 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою КМУ від 30.05.2011 № 615.

Позиція учасників справи

21. У відзиві на касаційну скаргу відповідач 1 зазначає про необгрунтованість її доводів, просить залишити оскаржувану постанову залишити без змін та наголошує на тому, що з огляду на п. 14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, на час розгляду заяви ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" відомості щодо наявності порушень надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр, були відсутні.

22. 21.11.2018 до Верховного Суду відповідачем 2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому висловлено прохання поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, обґрунтоване тим, що він був позбавлений об'єктивної можливості виконати вимоги ухвали Верховного Суду від 19.10.2018 з огляду на надсилання скаржником неповної копії касаційної скарги (не додано 2 сторінки). Враховуючи такі обставини, представник товариства зазначає, що був змушений самостійно ознайомлюватися з її повним текстом безпосередньо в приміщенні суду.

23. Розглянувши клопотання відповідача 2, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення та залишення зазначеного відзиву без розгляду на підставі статей 118, 295 ГПК України, оскільки вказані в клопотанні підстави не підтверджуються матеріалами справи, зокрема опис вкладення відправлення касаційної скарги на адресу відповідача 2, який додано до касаційної скарги вих. №09/10-18 від 09.10.2018, свідчить про направлення зазначеної скарги на 8 арк, з огляду на що причини пропуску строку на подання відзиву, зазначені відповідачем 2 не можуть вважатись поважними, з чим законодавство пов'язує відновлення процесуальних строків.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

24. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

25. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 4 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, зокрема юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

26. Отже, до господарського суду вправі звернутися особи, які вважають, що їх права чи законні інтереси порушуються, невизнаються чи оспорюються, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

27. Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необгрунтованість заявлених позовних вимог.

28. Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (v018p710-04) поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

29. Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

30. Ураховуючи положення статей 15 і 16 Цивільного кодексу України захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення, з необхідністю врахування наявності правового механізму, за яким відбуватиметься поновлення порушеного права позивача, у випадку задоволення його позовних вимог.

31. В обґрунтування наявності у позивача підстав для звернення до суду з цим позовом, він послався на вчинення дій для отримання дозволу на користування частиною Полонського родовища, яке було розділено на дві частини внаслідок дій позивача.

32. Водночас, як встановлено апеляційним господарським судом, рішенням Хмельницької обласної ради від 13.07.2017 № 6/14/2017 відмовлено відповідачу 1 у наданні позивачу спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, з огляду на що відповідачем 1 повернуто позивачу заяву № 11/05/17 від 11.05.2017 з додатками.

33. Зазначеними обставинами підтверджується той факт, що позивачем були вчинені дії для отримання спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, проте фактично у отриманні такого дозволу було відмовлено, і така відмова не пов'язана з продовженням дії оспореного дозволу, скасування якого не призведе до поновлення будь-яких прав позивача щодо користування надрами.

34. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази як звернення позивача повторно з відповідною заявою для отримання вказаного спеціального дозволу, так і вчинення будь-яких інших дій для захисту своїх інтересів щодо спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища в період після повернення йому відповідачем 1 документів (липень 2017 року) до продовження відповідачем 1 строку дії Дозволу № 399.

35. Водночас, сам лише факт вчинення позивачем дії щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища не може свідчити про наявність обов'язку держави в особі уповноважених органів видати такий дозвіл, адже законом встановлена певна процедура його видачі, недотримання якої, навіть у випадку понесення особою майнових витрат, пов'язаних з отриманням дозволу, не є законним.

36. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати, що права позивача як особи, яка виявила бажання отримати спеціальний дозвіл на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, реалізувала його у встановленому законом порядку та не отримала його через неотримання всіх необхідних погоджень, були порушені з прийняттям відповідачем через 3 місяці після повернення позивачу документів рішення про продовження дії Дозволу № 399.

37. Таким чином, оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а встановленими судом апеляційної інстанції обставинами підтверджено відсутність порушеного права позивача внаслідок продовження строку дії Дозволу № 399. Наведене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

38. З огляду на зазначені підстави для відмови в позові, обставини щодо правомірності продовження відповідачем 1 строку дії Дозволу № 399 не підлягають з'ясуванню, а тому доводи касаційної скарги позивача, викладені в пунктах 19 - 20 даної постанови колегією суддів відхиляються, оскільки зводяться до незаконності продовження відповідачем 1 строку дії Дозволу № 399.

39. Інші доводи касаційної скарги правомірності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються, як необгрунтовані.

40. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового рішення, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законного рішення апеляційного господарського суду.

42. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.