1. Заступник керівника Сумської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - Позивач) звернувся в Господарський суд Сумської області з позовом до Сумської міської ради (далі - Відповідач-1), Приватного виробничо-сервісного підприємства "Проспект" (далі - Відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 № 4101-МР від 03.03.2015 "Про передачу у користування земельних ділянок на праві особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності" в частині передачі Відповідачу-2 у користування земельної ділянки в м. Суми, проспект Т. Шевченка, біля буд. 1 площею 0,0050 га та зобов'язання Відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Суми в особі Відповідача-1 земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 54958,00 грн, що знаходиться в м. Суми проспект Т. Шевченка, біля буд. 1, переданої відповідно до договору особистого строкового сервітуту №011/15 від 01.07.2015.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення Відповідача-1 в частині передачі Відповідачу-2 у користування земельної ділянки суперечить вимогам Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), оскільки його прийняттю не передувало проведення земельних торгів, як це передбачено статтею 134 ЗК України, а укладений на підставі цього рішення договір від 01.07.2015 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в місті Суми є прихованим договором оренди землі, тобто, є удаваним і має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді міста Суми в особі Відповідача-1.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.04.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що даний позов, предметом якого є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено укладення договору особистого строкового сервітуту, не може бути задоволено з огляду на те, що таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок. У зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасувати рішення Відповідача-1 №4101-МР від 03.03.2015, позовна вимога щодо зобов'язання Відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Суми в особі Відповідача-1 земельну ділянку площею 0,0050 га вартістю 54958,00 грн, що знаходиться в м. Суми, проспект Т.Г. Шевченка, біля будинку 1, переданої відповідно до договору особистого строкового сервітуту №011/15 від 01.07.2015, є необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає. Посилання в позову, як на підставу для визнання недійсним договору на те, що договором передбачено сплату власнику процентів від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд вважає необґрунтованим, оскільки наявність у оспорюваному договорі умови щодо внесення плати за користування особистим строковим сервітутом може бути підставою для приведення договору про встановлення особистого строкового сервітуту у відповідність до норм чинного законодавства України, а не підставою визнання недійсним такого правочину.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 рішення Господарського суду Сумської області від 24.04.2018 залишено без змін з тих же підстав.

6. Окремо суд зазначив, що договір від 01.07.2015 № 011/15 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми, укладений між Відповідачами, в судовому порядку Позивач не оскаржував, а отже даний договір у відповідності до статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Прокурор подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. В порушення статей 73, 76 ГПК України не надано належної оцінки доводам Прокурора, що отримання Відповідачем-2 земельної ділянки у спосіб укладення договору сервітуту здійснено не для усунення недоліків суміжної ділянки, зумовленої її місцерозташуванням або природним станом, не для обслуговування належного приміщення, а фактично для розширення своєї підприємницької діяльності.

9. Не враховано правову позицію, викладену Вищим господарським судом України в постановах від 29.11.2016 у справі №924/496/16, від 05.10.2016 у справі №921/459/15, від 10.12.2015 у справі №920/251/15, від 11.06.2015 у справі №920/1802/14, від 13.05.2015 у справі №924/836/14, від 21.05.2015 у справі №917/920/14, від 22.04.2015 у справі №926/1348/14, від 06.02.2014 у справі №919/1042/13, де вказано, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

10. Суди не врахували позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №905/3280/16, якою залишено без змін судові рішення з аналогічних правовідносин.

11. Суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про недоведеність позовних вимог через не оскарження Прокурором договору, укладеного між Відповідачами, та залишив поза увагою доводи Прокурора про наявність підстав вважати цей договір неукладеним через відсутність у ньому істотної умови та належної реєстрації договору, тоді, як про обов'язковість державної реєстрації земельного сервітуту вказано в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №916/2743/17.

12. До спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство про оренду землі, а оскаржуване рішення Відповідача-1 та договір підлягають оцінці на предмет відповідності таким нормам.

13. Суди не врахували, що оскільки договір від 01.07.2015 є удаваним по суті, однак неукладеним договором оренди землі, то відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді міста Суми в особі Відповідача-1 і відповідна позиція викладена Вищим господарським судом України в постановах від 17.08.2017 у справі №920/625/17 та від 02.03.2017 у справі №905/533/15.

14. У спірних правовідносинах позивач у справі Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не вжив заходів щодо зобов'язання Відповідача повернути земельну ділянку, яка використовується без правовстановлюючих документів і така бездіяльність тягне за собою використання земельної ділянки без дотримання земельного законодавства, що є порушенням інтересів держави, а тому участь прокурора у даному спорі є обов'язковою.

Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

15. Приймаючи оскаржуване рішення Відповідач-1 діяв в межах повноважень, визначених статтею 12 ЗК України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування".

16. Підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки, який оформлюється за формою, визначеною Порядком розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №244 від 21.10.2011 (z1330-11) і та Порядок не містить приписів щодо обов'язкового попереднього або наступного набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які є бажання встановити тимчасову споруду і така позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 04.09.2018 у справі №920/1072/17 та від 12.06.2018 у справі №905/1552/16.

17. Вимоги Прокурора щодо повернення земельної ділянки є безпідставними, оскільки укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди законодавством не передбачено.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

18. Верховний Суд в постановах від 04.09.2018 у справі №920/1072/17 та від 12.06.2018 у справі №905/1552/16 виклав позицію щодо порядку оформлення паспорта прив'язки тимчасової споруди і оскільки паспорт прив'язки розміщення літнього майданчика дійсний до 01.07.2020 та відсутні умови, які передбачені пунктом 2.27 Порядку розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності для анулювання паспорту прив'язки, тому вимога про звільнення земельної ділянки є безпідставною.

19. В матеріалах справи відсутні докази стосовно сформованості спірної земельної ділянки, що приводить до неможливості укладення між Відповідачами будь-яких договорів оренди.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

20. Статтею 2 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

21. Отже, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для такого представництва.

22. При поданні позовної заяви Прокурор визначив орган, який уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, обґрунтовуючи тим, що саме зазначена особа має здійснювати заходи щодо зобов'язання Відповідача-2 повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Суми в особі Відповідача-1, однак не вживає заходів на усунення Відповідачем-2 зазначених порушень чинного законодавства.

23. Водночас, суди попередніх інстанцій не визначили, який саме орган, уповноважений державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах з урахуванням земельного законодавства, зокрема, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012 (5245-17) і, як наслідок, не перевірили чи вірно визначив Прокурор при зверненні до суду з позовом орган, уповноважений здійснювати державою відповідні функції у спірних правовідносинах.

24. Крім того, розглядаючи спір по суті позовних вимог за позовною заявою Прокурора, суд першої інстанції не встановив та не перевірив, чи виконав останній імперативні вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), а саме, чи повідомив Прокурор, маючи намір здійснювати представництво у суді інтересів держави, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, яке, як зазначав Прокурор не вживає заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як позивач. Наведених процесуальних порушень, здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд другої інстанції не усунув.

24.1. Слід зазначити, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення права і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.

25. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

26. З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

27. Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

У Рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

28. Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

29. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55, статті 124 Конституції України.

29.1. У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

30. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

31. Отже, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, у якій Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відійти від правової позиції щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеної у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14. Призначено справу №916/1979/13 до розгляду ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018, що надавало право суду зупинити провадження у даній справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України.

32. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, що даний позов, предметом якого є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування не може бути задоволено, з огляду на те, що таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і вказане рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок.

33. Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 ЗК України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Кодексу, серед яких, на час прийняття міською радою спірного рішення 03.03.2015, не було передбачено такого виду права земельного сервітуту, як право на розміщення тимчасових споруд, оскільки зміни до статті 99 цього Кодексу набрали чинності з 05.04.2015.

Статтею 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1 статті 404 ЦК України).

34. З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом, що не було враховано судами попередніх інстанцій та не надано належної оцінки всім доказам, зібраним у справі.

35. Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

36. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції не було переглянуто в апеляційному порядку позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 № 4101-МР від 03.03.2015, оскільки така вимога підлягає розгляду по суті, а тому доводи скаржника в цій частині слід визнати обґрунтованими.

37. Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності правочину згідно з вимогами статті 204 ЦК України, а також щодо відсутності підстав вважати договір неукладеним, оскільки правомірність правочину презюмується в силу наведеної норми закону.

37.1. Суд може надати оцінку договору щодо його неукладеності лише у разі, якщо такий договір є предметом спору, тобто, якщо стосовно договору позивач заявив позовні вимоги, зокрема, про визнання його недійсним. Однак, позовні вимоги стосовно договору особистого строкового сервітуту №011/15, укладеного між Відповідачами на підставі спірного рішення Відповідача-1 №4101-МР, Прокурором заявлено не було, тому доводи скарги в цій частині відхиляються.

38. Отже, суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог частини 1 статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів судом на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

39. Касаційний господарський суд бере до уваги й те, що за положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

40. Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

41. Відносно посилання Прокурора, вказаного в пункті 8 постанови, суд зазначає, що таким доводам слід надавати оцінку в сукупності із здійсненням розгляду позовної вимоги про скасування спірного рішення Відповідача-1 по суті, про що було вказано в даній постанові суду. Водночас, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42. Доводи Прокурора, наведені в пунктах 10, 11, 12, 13 постанови, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у даній постанові суду.

42.1. Проте, стосовно посилань скаржника на те, що суди не надали оцінку обставинам відсутності державної реєстрації земельного сервітуту, колегія суддів погоджується в цій частині доводів скарги, оскільки згідно зі статтею 100 ЗК України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, а відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

43. Щодо посилання скаржника на обставини, викладені в пункті 9 постанови, колегія суддів зазначає, що правова позиція, викладена в наведених постановах Вищого господарського суду України не є обов'язковою при розгляді справ господарськими судами.

40. Доводи Відповідачів, викладені в пунктах 16, 18 постанови, колегією суддів відхиляються, оскільки предметом розгляду спору у даній справі не є з'ясування та встановлення обставин, пов'язаних з вирішенням правомірності оформлення документів на тимчасову споруду. Крім того, як вірно зазначає скаржник в касаційній скарзі, Порядком розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності № 244 не передбачено укладення договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди.

44. Посилання Відповідачів, вказані в пунктах 15, 17, 19 постанови, а також посилання Прокурора, наведене в пункті 14 постанови, колегія суддів не бере до уваги з підстав, наведених у цій постанові суду.

45. Крім того, суд звертає увагу, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

47. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.