ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 909/1100/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Карпати" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 (головуючий суддя: Плотніцький Б.Д., судді: Малех І.Б., Орищин Г.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Лисака Олега Васильовича

до Красницької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області,

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору- Приватного підприємства "Карпати",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1. ОСОБА_5, 2. ОСОБА_6,

про визнання незаконним та скасування рішення Красницької сільської ради №37/2.105 від 01.07.2015 року та визнання недійсним договору оренди,

За участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_7- керівник, ОСОБА_8 - адвокат

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. не з'явився

2. не з'явився

ВСТАНОВИВ:

21.09.2015 Фізична особа - підприємець Лисак Олег Васильович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення №37/2.105 засідання 37 позачергової сесії Красницької сільської ради (далі - відповідач) 6-го демократичного скликання від 01.07.2015 в повному обсязі.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач з порушенням вимог законодавства оспорюваним рішенням вилучив у позивача частину земельної ділянки - площею 0,30 га з переведенням її у землі запасу сільської ради, оскільки таке рішення за відсутності для цього законних підстав фактично припинило право користування позивача на вказану земельну ділянку, яке виникло згідно з умовами договору від 30.01.2006, укладеного між сторонами із строком дії 25 років щодо оренди земельної ділянки площею 0, 4598 га (далі - Договір). Також оспорюваним рішенням за відсутності згоди позивача як землекористувача за вказаним договором оренди надано дозвіл фізичним особам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на виготовлення проекту відведення на земельну ділянку площею 0,30 га (що вилучена у позивача) для обслуговування майнового паю - нежитлової будівлі лісопильного цеху, що розташована в селі Красник по вул. Зозуляка, 1. Крім цього, з порушенням встановленого законом порядку внесення змін до договору оспорюваним рішенням відповідача позивача зобов'язано внести зміни у Договір.

Суди розглядали справу неодноразово.

27.01.2017 Приватне підприємство "Карпати" подало самостійну позовну заяву, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання незаконним та скасування Договору, а також скасування рішення Відповідача 17 сесії 4 демократичного скликання другого засідання від 04.03.2005 та від 25.01.2006 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки приватного підприємця Лисака О.В. та виділення її в оренду терміном на 25 років", а також рішення №37/2.105 засідання 37 позачергової сесії Красницької сільської ради 6-го демократичного скликання від 01.07.2015.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач та відповідач не мали права укладати Договір щодо оренди земельної ділянки, на якій розташована капітальна будівля лісопильного цеху, яка з 22.09.2015 на законній підставі є приватною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а вказаний договір оренди укладений стосовно земельної ділянки, яка на момент його укладення перебувала у постійному користуванні ПП "Карпати" на підставі державного акта від 29.12.2001. Крім того, Договір не містить істотних умов договору оренди землі, відповідна земельна ділянка була передана позивачу без визначення її меж в натурі, за відсутності проекту її відведення, та на час укладення угоди земельна ділянка не перебувала у комунальній власності відповідача.

03.02.2017 Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив позовну заяву Приватного підприємства "Карпати" прийняти до розгляду в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення №37/2.105 засідання 37 позачергової сесії Красницької сільської ради 6-го демократичного скликання від 01.07.2015 та визнання недійсним Договору; в прийнятті решті вимог відмовити.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.03.2017 позов Фізичної особи-підприємця Лисака Олега Васильовича та Третьої особи ПП "Карпати" щодо визнання незаконним та скасування вищевказаного спірного рішення задоволено. Також позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватного підприємства "Карпати" задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 30.01.2006 року, укладений між Красницькою сільською радою та підприємцем Лисаком Олегом Васильовичем, що зареєстрований у Верховинському відділі РФДЗК в книзі записів за №04063000001 від 27.02.2006 року. В частині вимоги про скасування договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2006р. - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не давав згоди на вилучення земельної ділянки з його користування, відтак, спірне рішення органу місцевого самоврядування прийняте всупереч нормам ст.ст. 123, 141 ЗК України. Поряд з тим, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо взаємної згоди сторін на внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що суперечить ст.30 ЗУ "Про оренду землі". Щодо договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2006 року, укладеного між Красницькою сільською радою та підприємцем Лисаком О.В., суд вказав, що сторонами не визначено розміру орендної плати /пп.9-29 договору/, а відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 ЗУ "Про оренду землі", є самостійною підставою для визнання договору недійсним. Крім того, спірний договір не містить його невід'ємної частини (акта приймання-передачі об'єкта), що є порушенням вимог ст.15 ЗУ "Про оренду землі". Вказані обставини в їх сукупності є підставою для визнання його недійсним в порядку вимог ст. 215 ЦК України. Щодо заяви ФОП Лисака О.В. про застосування строку позовної давності до вимоги третьої особи ПП "Карпати" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ПП "Карпати" не є стороною спірного договору, а доказів того, що ПП "Карпати" могло раніше знати про наявність укладеного договору, суду не надано, то відсутні підстави вважати, що ПП "Карпати" пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вимогою про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.03.2017 у справі №909/1100/15 скасовано в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30.01.2006 року, укладеного між Красницькою сільською радою та підприємцем Лисаком Олегом Васильовичем, що зареєстрований у Верховинському відділі РФДЗК в книзі записів за №04063000001 від 27.02.2006 року, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті судове рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування рішення Красницької сільської ради №37/2.105 від 01 липня 2015 року. Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2006 року, укладеного між Красницькою сільською радою та підприємцем Лисаком О.В., у зв'язку з пропуском ПП "Карпати" строку позовної давності.

05.10.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Приватне підприємство "Карпати" звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 909/1100/15.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2018 року у справі №909/1100/15 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2018 поновлено Приватному підприємству "Карпати" строк для подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 909/1100/15, відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 22.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 06.11.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Приватне підприємство "Карпати" (скаржник) вказує, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав юридичної оцінки договору оренди на відповідність чинному законодавству, не застосував норми п.3 ст. 20, ст. 21 Земельного кодексу України щодо зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки.

Скаржник вказує, що в договорі оренди відсутні істотні умови договору, передбачені чинним законодавством, договір укладений без участі та відома Приватного підприємства "Карпати", без відповідного рішення про вилучення частини земельної ділянки у ПП "Карпати", не був нотаріально посвідчений. Крім того, межі земельної ділянки, яку надано в оренду, не були визначені в натурі, не було проекту її відведення, до договору не доданий план-схема земельної ділянки та проект відведення земельної ділянки згідно генерального плану села на топографічній основі.

Також Приватне підприємство "Карпати" вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано всі обставини, вказані у постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2016 у даній справі, щодо надання оцінки договору оренди земельної ділянки від 30.01.2006 на відповідність договору положенням Земельного кодексу України (2768-14) та ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, станом на момент його укладення.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, що з апеляційною скаргою звернувся не особисто Лисак О.В., а за дорученням ОСОБА_9 з порушення процесуальних строків, оскільки була у відрядженні не від підприємця Лисака О.В., а по іншому виду діяльності, апеляційна скарга підписана 13.06.2017, а рішення суду першої інстанції було прийнято 29.03.2017. Крім того, прострочена оплата судового збору за подання апеляційної скарги.

Приватне підприємство "Карпати" не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про застосування строку позовної давності, вважає, що підпис та відбиток печатки не свідчить про те, що ПП "Карпати" знало про договір земельної ділянки, оскільки не було офіційно розглянуто на сесії Красницької сільської ради питання про вилучення частини земельної ділянки з користування ПП "Карпати" та не прийнято відповідне рішення, не внесено зміни до державного акту про постійне користування землею.

З урахуванням зазначеного у касаційній скарзі скаржник просить скасувати повністю постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 909/1100/15 та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.03.2017.

Відзивів на касаційну скаргу учасниками справи не надано.

У судове засідання з'явилися представники ПП "Карпати", які підтримали касаційну скаргу.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явилися, хоча сторони та треті особи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПП "Карпати", які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29 грудня 2001 року, відповідно до рішення Красницької сільської Ради народних депутатів від 29 грудня 2001 року №ХХІІ, Приватному підприємству "Карпати" (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) видано державний акт НОМЕР_1 на право постійного користування землею (1,6100 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування) для обслуговування будівель. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №3246.

25 січня 2006 року Красницькою сільською радою прийнято рішення, яким, зокрема, затверджено проект відведення земельної ділянки приватного підприємця Лисака Олега Васильовича площею 0,4598 га для обслуговування пилорами в АДРЕСА_1, кадастровий номер ділянки НОМЕР_2; надано Лисаку О.В. в оренду земельну ділянку для розміщення й обслуговування цеху по розпилові деревини площею 0,4598 га терміном на 25 років.

30 січня 2006 року між Красницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Лисаком Олегом Васильовичем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.2 якого орендодавець, на підставі рішення Красницької сільської ради від 25 січня 2006 року, надає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4598 га для комерційного використання, яка знаходиться в селі Красник.

Згідно з п.п.3-4 договору на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - будівля, а також інші об'єкти інфраструктури. Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівлі, будівель, споруд та інших об'єктів.

Пунктом 8 Договору передбачено, що останній укладено на термін 25 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Вказаний договір зареєстровано у Верховинському відділі РФДЗК, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №04063000001 від 27 лютого 2006 року.

18 квітня 2005 року між ОСОБА_5 (пайовик) та Лисаком Олегом Васильовичем (пайокористувач) укладено договір на передачу паю в тимчасове користування терміном на 10 років.

Аналогічний договір на передачу паю укладено 18 квітня 2005 року між ОСОБА_6 (пайовик) та Лисаком Олегом Васильовичем (пайокористувач).

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 09.09.2015 у справі №340/486/15-ц (номер провадження 2/340/250/15) за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 визнано право спільної часткової власності в рівних частках на будівлю лісопильного цеху загальною площею 345,4 м кв., яка знаходиться в с. Красник по вул. В. Зузяка, 1 Верховинського району Івано-Франківської області.

Зазначене рішення набрало законної сили 22 вересня 2015 року. З вказаного рішення вбачається, що наведене вище майно виділене позивачам в рахунок їх паїв при розпаюванні майна селянської спілки.

1 липня 2015 року Красницькою сільською радою прийнято рішення №37/2.105 про вилучення з користування Лисака Олега Васильовича земельної ділянки площею 0.30 га та переведення її у землі запасу сільської ради.

Вказане рішення мотивоване зміною обставин, при яких надавалася земельна ділянка в користування Лисаку О.В., а саме: закінчення договорів на користування майновими паями, що належать ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві власності (п.1 рішення). Пунктом 2 Рішення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,30 га для обслуговування майнового паю - нежитлової будівлі лісопильного цеху, що знаходиться в селі Красник по вул. В. Зузяка, 1 із земель комунальної власності сільської ради. Одночасно, п.3 Рішення підприємця Лисака О. В. зобов'язано внести зміни в договір оренди земельної ділянки від 30.01.2006 року та виготовити правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою площею 0,1598 га.

Розглядаючи доводи касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає таке.

Судові рішення попередніх інстанцій в частині визнання незаконним та скасування рішення Красницької сільської ради від 1 липня 2015 року про вилучення з користування Лисака Олега Васильовича земельної ділянки площею 0,30 га та переведення її у землі запасу сільської ради ніким не оскаржуються.

Разом з тим, касаційне оскарження відбувається в частині визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного 30 січня 2006 року між Красницькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області (орендодавець) та ФОП Лисаком Олегом Васильовичем (орендар).

Як слідує з судових рішень попередніх інстанцій, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, дійшли однакових висновків про незаконність спірного договору та обґрунтованість позовних вимог щодо визнання його недійсним, що спростовує доводи скаржника в цій частині.

Відмінність між вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій полягає лише в тому, що місцевий суд дійшов висновків, що строк позовної давності ПП "Карпати" не пропущений, а суд апеляційної інстанції - що пропущений, і саме з цієї підстави відмовив в позові, а не з підстави необґрунтованості позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції розглядає касаційну скаргу ПП "Карпати" саме в частині доводів про необґрунтованість висновків апеляційного суду щодо пропущення скаржником строку позовної давності та приймає до уваги наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України:

"Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу."

Відповідно до ст.257 цього Кодексу:

"Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки."

Згідно з ч.1 ст.261 зазначеного Кодексу:

"Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.267 наведеного Кодексу:

"3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."

В Постанові Верховного Суду України по справі №5011-7/1603-2012 3-512гс16.doc від 8 червня 2016 року було зазначено, що суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В постанові даного Суду по справі 6-7цс14.doc від 21 травня 2014 року було вказано, що суд не врахував і вимоги ч.1 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Як було зазначено судами попередніх інстанцій, ФОП Лисаком О.В. подано заяву про застосування строку позовної давності до вимоги третьої особи ПП "Карпати" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Щодо даної заяви суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні представник ПП "Карпати" пояснив, що йому стало відомо про вказаний спір 25.09.2015 року, коли господарським судом порушено провадження у справі. Оскільки ПП "Карпати" не є стороною спірного договору, а доказів того, що ПП "Карпати" могло раніше знати про наявність укладеного договору, суду не надано, то відсутні підстави вважати, що ПП "Карпати" пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вимогою про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду не погодилася з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні, щодо позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ПП "Карпати", зокрема, в частині відсутності правових підстав для застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що оскільки третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, як юридична особа, в силу положень ст. 92 Цивільного кодексу України, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то її обізнаність про порушення прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності її органів та інших осіб щодо користування спірною земельною ділянкою ФОП Лисаком О.В.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення ПП "Карпати" (а.с.82, том І), з яких вбачається, що керівник ПП "Карпати" дав добровільну згоду на вилучення з його користування 0,4598 га землі на користь Лисака О.В. та поставив свої підписи в матеріалах землевпорядної документації.

Зокрема, Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористуваннямістить підпис уповноваженої особи та відбиток печатки ПП "Карпати" (а.с. 56, том ІІ).

Відповідно до абз.4 ч.4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції станом на момент укладення спірного договору оренди:

"Невід'ємною частиною договору оренди землі є: акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)."

Тобто, землевпорядна документація, яка виготовлялась ФОП Лисаком О.В. ще у 2005 році з метою укладення договору оренди та подавалась на затвердження сільської ради, і на підставі якої сільською радою було прийнято рішення про передачу в оренду позивачу земельної ділянки та укладено спірний договір, була погоджена керівництвом ПП "Карпати".

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції:

"Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення."

Згідно з п.п. "а-в" п.3 ч.1 ст. 282 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції:

"Постанова суду апеляційної інстанції складається з:

3) мотивувальної частини із зазначенням:

а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу."

Вищевказані письмові пояснення ПП "Карпати" (а.с.82, том І) та акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування (а.с. 56, том ІІ) були в справі на момент її розгляду судом першої інстанції, проте, місцевий суд не надав їм оцінки, обмежившись одною фразою, що доказів того, що ПП "Карпати" могло раніше порушення провадження у даній справі знати про наявність укладеного договору, суду не надано.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дослідив дані докази та надав їм оцінку з відповідними висновками.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що твердження ПП "Карпати" та висновки місцевого господарського суду про те, що третя особа не могла дізнатися про факт укладення спірного договору, є безпідставними, при тому, що всі учасники судового процесу зареєстровані в одному населеному пункті типу "село" .

Згідно з ч.1 ст.6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України: 11.09.1997:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення."

У п.137. Рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

"Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."

Крім того, у п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

"Європейський Суд до цього визначив, що давність може визначатися як право, що надається законом особі, яка скоїла злочин, більше не бути переслідуваною або судимою після спливу визначеного строку з моменту скоєння діянь. Строки давності є загальною рисою правових систем Держав - учасників Конвенції, мають багато цілей, серед яких гарантування правової захищеності шляхом встановлення строку для дій і перешкоджання посяганню на право на захист, яке могло б бути скомпрометованим, якщо б суди виносили рішення, доказова база по яких була б неповною внаслідок часу, що сплинув (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV)."

В постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі №6-68цс15 було зазначено, зокрема, наступне:

"Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право."

Таким чином, будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

На підставі наведеного, суд касаційної інстанції вважає, що судова колегія апеляційного господарського суду дійшла обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2006 року, укладеного між Красницькою сільською радою та підприємцем Лисаком О.В., у зв'язку з пропуском ПП "Карпати" строку позовної давності.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Приватного підприємства "Карпати" без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 909/1100/15 - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Карпати" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 909/1100/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 909/1100/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є.Краснов

Г. Мачульський