розглянувши касаційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2018 (суддя Рога Н.В.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (головуючий суддя: Богатир К.В., судді: Таран С.В., Філінюк І.Г.)

за позовом Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОММОДОР-ТУР"

про розірвання договору купівлі-продажу,

За участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

03.01.2018 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОММОДОР-ТУР" про розірвання Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 від 27 жовтня 2003 року, укладеного між Сергіївською селищною радою та ТОВ "КОММОДОР-ТУР", предметом якого є об'єкт незавершеного будівництва - спальний корпус санаторію на 250 місць, розташований на земельній ділянці площею 2,3563 га, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 6, 11, 509, 526, 628, 651 Цивільного кодексу України та істотним порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 від 27.10.2003 року, зокрема, п.п. 4.3.3. - 4.3.8. та п.п. 4.3.11. Договору, що є підставою для його розірвання.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2018 у справі №916/38/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи судові рішення суди дійшли висновку про наявність підстав для розірвання Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 від 27.10.2003 року як через порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, так і порушення умов Договору, проте відмовили у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

19.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області подано касаційну скаргу на рішення Господарського Одеської області від 24.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2018 року у справі №916/38/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2018 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 22.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 06.11.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (скаржник, позивач) вказує, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень дійшли помилкового висновку про застосування строку позовної давності щодо правовідносин, які виникли між сторонами.

На думку позивача, Договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 від 27.10.2003 є діючим до теперішнього часу в силу ст. 180 ГК України та ст. 631 ЦК України, тому застосування позовної давності до відповідних правовідносин є недоречним.

Разом з тим, скаржник вказує, що оскільки строк дії спірного договору не закінчився, то систематичне невиконання відповідачем умов цього договору є триваючим порушенням, і законодавство України не містить вимог для застосування позовної давності щодо триваючих порушень.

Позивач зазначає, що судом попередніх інстанцій не вірно застосовано норми матеріального права щодо права особи на звернення до суду з позовом про розірвання договору, яке є виключно правом сторони, і відповідно на нього не поширюються положення про застосування строку позовної давності. Право особи розірвати Договір є його особистим волевиявленням і може бути реалізоване у будь-який момент дії Договору. Крім того, положення Договору прямо вказують на таке право Сторони: відповідно до п. 8.3. Договору у випадку невиконання однією із сторін умов цього Договору він може бути розірваний за вимогою другої Сторони на підставі рішення суду. При цьому, таке право на розірвання Договору жодним чином не обмежено у часі. Договір є чинним, не припинив свою дію ані своїм виконанням, ані спливом часу, на який його було укладено, а тому його положення поширюються на сторін, які його уклали.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували норми матеріального права, що стосуються виконання господарських зобов'язань, строків їх виконання, а також принципів справедливості та добросовісності, що встановлюються до цих правовідносин, оскільки відповідач з моменту укладення договору до теперішнього часу не здійснив жодних фактичних дій на виконання своїх зобов'язань.

Позивач також вказує, що судами було зазначено, що істотним порушенням умов договору у відповідних правовідносинах є виключно не проведення будівництва об'єкта нерухомого майна, в строк обумовлений цією угодою. Однак, на відповідача було покладено ряд інших завдань, передбачених, зокрема п.п.4.3.4-4.3.8, 4.3.11 Договору, які також не були виконані відповідачем, що також є істотним порушенням Договору, оскільки позивач не вирішив нагальні питання, які сподівався узгодити, не отримав дивідендів, які сподівався отримати в результаті виконання договору. Тому, на думку позивача, суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми матеріального права щодо підстав розірвання договору та встановлення істотного порушення умов договору.

У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського Одеської області від 24.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі № 916/38/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Сергіївської селищної ради № 189 від 17 жовтня 2003 року затверджено рішення Виконкому Сергіївської сільради № 303 від 01.10.2003 року "Про затвердження звіту оцінки вартості незавершеного будівництвом 9-ти поверхового спального корпусу на 250 місць", а також затверджено протокол № 2 від 03 жовтня 2003 року засідання конкурсної комісії "Про розгляд заяв і пропозицій щодо умов забудови та експлуатації - об'єкта незавершеного будівництва "Спальний корпус на 250 місць", що знаходиться за адресою: смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26" за умовами, зокрема:

- доручено голові Сергіївської сільради укласти договір купівлі-продажу з переможцем конкурсу - ТОВ "КОММОДОР-ТУР";

- доручено Виконкому Сергіївської сільради, в 5-ти денний термін після оплати повної вартості придбаного об'єкта незавершеного будівництва, підписати Акт прийому-передачі приватизованого об'єкта;

- покупцеві оформити земельні правовідносини з Сергіївської селищної радою;

- встановити строк закінчення будівництва об'єкта незавершеного будівництва спального корпусу на 250 місць, що знаходиться за адресою: смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26 - три роки з моменту підписання Договору купівлі-продажу;

- передбачити в договорі купівлі-продажу заборону відчуження третім особам об'єкта незавершеного будівництва спального корпусу на 250 місць, розташованого за адресою: смт Сергіївка, вул. Гагаріна 26, та земельної ділянки, на якій розташований даний об'єкт до закінчення будівництва і введення його в експлуатацію;

- покупцеві, ТОВ "КОММОДОР-ТУР", забезпечити вимоги екологічної безпеки і охорони навколишнього природного середовища;

- покупцеві, в разі неможливості закінчення будівництва у встановлені терміни, при наявності відповідних обґрунтувань, звернутися в Сергіївський сільради для укладення додаткового Договору щодо продовження термінів закінчення будівництва;

- передбачити в договорі купівлі-продажу умови участі покупця в розвитку соціально-побутової інфраструктури смт. Сергіївка за взаємною згодою сторін;

Крім того, вказаним рішенням контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію з питань планування, бюджету і фінансів, соціально-економічної політики і розвитку ринкових відносин.

27 жовтня 2003 року між Сергіївською селищною радою (Продавець) та ТОВ "КОММОДОР-ТУР" (Покупець), на виконання рішення Сергіївської селищної ради № 189 від 17 жовтня 2003 року, укладено Договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 (далі - Договір), відповідно до якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця об'єкт незавершеного будівництва спального корпусу санаторію на 250 місць, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26, загальною вартістю об'єкта 206 500 грн., а Покупець зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва та сплатити за нього ціну відповідно до умов Договору. Зазначений об'єкт незавершеного будівництва знаходиться на земельній ділянці площею 2,3563 га, у тому числі площа забудови під будівлею 0,08837 га (а.с. 10-11, 12-14).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва переходить до Покупця з моменту передачі об'єкта приватизації.

За умовами розділу 3 Договору визначено, що передача об'єкта приватизації здійснюється Продавцем Покупцю в 5-денний термін після повної оплати вартості набутого об'єкта незавершеного будівництва, передача об'єкта засвідчується Актом приймання-передачі, який складається між Сторонами.

Пунктом 4.3 Договору визначені зобов'язання Покупця за цим Договором, зокрема:

- пунктом 4.3.3. Покупець зобов'язався завершити будівництво об'єкта та ввести його в експлуатацію протягом 3-х років з моменту підписання сторонами Договору;

- пунктом 4.3.4. забезпечити на об'єкті та земельній ділянці протипожежні та санітарні правила, норми екологічної безпеки, охорони навколишнього середовища;

- пунктом 4.3.5 у випадку неможливості завершення будівництва у встановлені строки, при наявності відповідних обґрунтувань, звернутися до Сергіївської селищної ради з метою укладання додаткової угоди для продовження строків з метою завершення будівництва;

- пунктом 4.3.6 в процесі будівництва створити нові робочі місця для населення смт. Сергіївка в кількості 25 робочих місць, а також 20 робочих місць у введеному в експлуатацію об'єкті;

- пунктом 4.3.7 виконати роботи щодо благоустрою території, відповідно до генерального плану, містобудівного обґрунтування та проекту;

- пунктом 4.3.8 виконати ремонтні роботи доріг та пішохідних доріжок, розташованих поблизу з об'єктом, а також здійснити відновлення проїжджої частини доріг, пошкоджених будівельною технікою, яка застосована у заходах щодо завершення будівельних робіт по об'єкту;

- пунктом 4.3.11 узгодити та отримати технічні умови для підключення до інженерних мереж і будівель та території об'єкту в комунальній службі смт. Сергіївка.

Пунктом 8.3. Договору встановлено, що у випадку невиконання однією із сторін умов цього Договору він може бути розірваний за вимогою другої сторони на підставі рішення суду.

На виконання умов Договору Сергіївська селищна рада передала, а ТОВ "КОММОДОР-ТУР" прийняло за Актом приймання-передачі об'єкта приватизації № 2 від 01.12.2003 року об'єкт незавершеного будівництва 9-ти поверхового спального корпусу санаторію на 250 місць, на земельній ділянці орієнтовною площею 2,0 га, у тому числі площею під будівлею 0,08837 га, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26, загальною вартістю 206 500 грн. (а.с. 15-16).

Крім того, на виконання п. 4.3 2 Договору, 27 липня 2004 року між Сергіївською селищною радою та ТОВ "КОММОДОР-ТУР" укладено Договір оренди земельної ділянки для розміщення та експлуатації санаторію "ПАРАДИЗ", згідно якого ТОВ "КОММОДОР-ТУР" надано в оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 2,3570 га, на якій знаходиться незавершений об'єкт будівництва - спальний корпус санаторію "ПАРАДИЗ" (а.с. 87-94).

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Позивач в якості обґрунтування підстав розірвання Договору посилається на положення ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення Договору другою Стороною та в інших випадках, встановлених Договором або законом, а також на умови п. 8.3 Договору, відповідно до якого у випадку невиконання однією із Сторін умов цього Договору він може бути розірваний за вимогою другої Сторони на підставі рішення суду.

Невиконання Відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, передбачених п.п.4.3.3. - 4.3.8 та п.п. 4.3.11 Договору, Позивач вважає істотним порушенням стороною Договору та зазначає, що такі порушення є підставою для розірвання Договору, зазначене стало підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з вказаним позовом.

Щодо наявності підстав для розірвання спірного Договору, судові рішення першої та апеляційної інстанції сторонами не оскаржуються.

Разом з тим, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про пропущення ним строку позовної давності.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку щодо відсутності з боку Відповідача (Покупця) порушень в частині строку виконання зобов'язань за Договором, передбачених п.п. 4.3.4., 4.3.5., 4.3.6., 4.3.7., 4.3.8., 4.3.11., оскільки перелічені пункти Договору не містять строку, встановленого за згодою Сторін для виконання Покупцем прийнятих на себе зобов'язань.

Більш того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо звернення Позивача до Відповідача (Покупця) з вимогами про виконання останнім визначених вищевказаними пунктами Договору зобов'язань.

Єдиним пунктом, який містить узгоджений між Сторонами строк для виконання зобов'язання Покупцем, є пункт 4.3.3., відповідно до якого Покупець зобов'язався завершити будівництво об'єкта та ввести його в експлуатацію протягом 3-х років з моменту підписання сторонами Договору.

Як вірно встановлено судами, Відповідач, в порушення пункту 4.3.3. Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 від 27 жовтня 2003 року - спальний корпус санаторію на 250 місць, який розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26, у встановлений 3-х річний строк не добудував та не ввів його в експлуатацію, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, відповідною фотофіксацією, відсутністю Акту про введення об'єкту будівництва в експлуатацію тощо.

Враховуючи вищевказане, місцевий та апеляційний суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовної вимоги про розірвання спірного Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва.

Проте, в ході розгляду справи в суді першої інстанції Відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності, згідно якої останній просив суд застосувати до позовної вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва на конкурентній основі № 43 від 27 жовтня 2003 року, укладеного між Сергіївською селищною радою та ТОВ "КОММОДОР-ТУР", предметом якого є об'єкт незавершеного будівництва - спальний корпус санаторію на 250 місць, розташований на земельній ділянці площею 2,3563 га, за адресою: Одеська обл., м. Білгород- Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26, позовну давність та відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України:

"Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу."

Відповідно до ст.257 цього Кодексу:

"Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки."

Згідно з ч.1 ст.261 зазначеного Кодексу:

"Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.267 наведеного Кодексу:

" 3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."

В Постанові Верховного Суду України по справі №5011-7/1603-2012 3-512гс16.doc від 8 червня 2016 року було зазначено, що суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В постанові даного Суду по справі 6-7цс14.doc від 21 травня 2014 року було вказано, що суд не врахував і вимоги ч.1 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Пунктом 4.3.3. Договору встановлено конкретний строк виконання Відповідачем зобов'язання щодо завершення будівництва об'єкта та введення його в експлуатацію, а саме - протягом 3-х років з моменту підписання сторонами Договору, тобто Відповідач зобов'язався завершити будівництво об'єкта та ввести його в експлуатацію в строк до 27.10.2006 року включно, а Позивач був обізнаний про порушення Відповідачем строків завершення будівництва об'єкта та введення його в експлуатацію.

Як вірно зауважили суди попередніх інстанцій, в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходилась справа за позовом ТОВ "КОММОДОР-ТУР" до Виконавчого комітету Сергіївської селищної ради про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва - спальний корпус санаторію на 250 місць, готовністю 44%, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород- Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.11.2007 року по справі № 2-5964/2007 позов задоволено у повному обсязі. При цьому, зі змісту вказаного рішення вбачається, що Сергіївській селищній раді було відомо про вказану справу і вона проти позову не заперечувала згідно наданої до суду заяви (а.с. 53-54).

Тобто, станом на дату винесення Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області рішення по справі № 2-5964/2007, а саме на 23.11.2007 року, вже існувало більше року порушення умов Договору з боку Відповідача. На підставі зазначеного рішення право власності ТОВ "КОММОДОР-ТУР" було зареєстроване в електронному Реєстрі право власності на нерухоме майно.

З рішення Сергіївської селищної ради № 189 від 17 жовтня 2003 року вбачається, що контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію з питань планування, бюджету і фінансів, соціально-економічної політики і розвитку ринкових відносин.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Сергіївська сільрада не здійснювала своєчасно контроль за виконанням Покупцем умов Договору, своєчасно протягом трьох років з дати, коли почало виникати прострочення для Покупця щодо завершення будівництва та введення в експлуатацію, не зверталася до суду з позовом про розірвання спірного Договору.

З врахуванням чого та з огляду на встановлення судами факту невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором, тобто, що має місце порушення прав Позивача, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку про пропуск Позивачем строку позовної давності за вимогою про розірвання спірного Договору, так як позовну заяву Позивачем направлено до суду службою кур'єрської доставки 29 грудня 2017 року, тоді як строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав сплив 31 жовтня 2009 року, у зв'язку з чим, враховуючи заяву Відповідача, суди правильно застосували до позовних вимог Позивача наслідки спливу строку позовної давності, відповідно до чого у їх задоволенні відмовили.

Поважних причин пропуску строку позовної давності Позивач не навів, судами таких причин встановлено не було.

Посилання скаржника на триваюче порушення з боку Відповідача умов Договору, колегією суддів касаційного суду до уваги не приймається з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на істотне порушення з боку Відповідача своїх зобов'язань за Договором, зокрема, п.п. 4.3.3. - 4.3.8. та п.п. 4.3.11. Договору, що є підставою для розірвання цього Договору.

Як вже зазначалось вище, під час розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження доводи Позивача щодо порушення Відповідачем умов Договору, зокрема, передбачених п.п. 4.3.4., 4.3.5., 4.3.6., 4.3.7., 4.3.8., 4.3.11., оскільки перелічені пункти Договору не містять строку, встановленого за згодою Сторін для виконання Покупцем прийнятих на себе зобов'язань, а матеріали справи не містять доказів щодо звернення Позивача до Відповідача (Покупця) з вимогою про виконання останнім визначених вищевказаними пунктами Договору зобов'язань.

Судами встановлено порушення Відповідачем пункту 4.3.3. Договору, оскільки останній у встановлений 3-х річних строк не добудував спальний корпус санаторію на 250 місць, який розташований за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 26, та не ввів його в експлуатацію, тобто, єдиною правовою підставою для розірвання спірного Договору є порушення з боку Відповідача пункту 4.3.3. Договору, що є істотною умовою Договору.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане, виходячи з наступного.

Як зазначено вище, згідно з ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

Відповідно до ст. 530 ЦК:

"1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства."

Згідно зі ст. 610 ЦК:

"1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)."

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК:

"Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом."

Зазначене свідчить, що порушення права кредитора в такому випадку має місце в день, наступний за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

В даному конкретному випадку, пунктом 4.3.3. Договору визначено конкретний строк, на протязі якого Відповідач зобов'язався завершити будівництво об'єкта та ввести його в експлуатацію, а саме на протязі 3-х років з моменту підписання сторонами Договору, та вказане зобов'язання мало бути виконане останнім в строк до 30.10.2006 року.

Проте, Відповідачем у визначений строк вказане зобов'язання не виконано, про що, як вірно встановили суди, і міг дізнатися, і знав Позивач, у зв'язку з чим з наступного дня розпочався перебіг позовної давності, який сплив 31 жовтня 2009 року.

Зворотній висновок, за логікою Позивача, призведе до висновку, що у такому випадку будь-яке не виконане правопорушення є триваючим, про що вірно відмічено судом першої інстанції, і тоді взагалі ні на яке порушення зобов'язання не буде розповсюджуватися строк позовної давності.

Посилання Позивача на застосування за аналогією судової практики, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, колегією суддів касаційного суду відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 8 ЦК:

"Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)."

Згідно зі ст. 391 ЦК:

"Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном."

Вищевказана форма захисту, передбачена вказаною ст. 391 ЦК, стосується саме позадоговірних відносин і за своє суттю є дійсно триваючим порушенням в розумінні застосування позовної давності на відміну від зобов'язальних правовідносин, в яких строки або порядок їх обрахування чітко визначаються відповідно до закону або договору, тобто, в даному випадку відсутня подібність правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України: 11.09.1997:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення."

У п.137. Рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

"Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."

Крім того, у п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

"Європейський Суд до цього визначив, що давність може визначатися як право, що надається законом особі, яка скоїла злочин, більше не бути переслідуваною або судимою після спливу визначеного строку з моменту скоєння діянь. Строки давності є загальною рисою правових систем Держав - учасників Конвенції, мають багато цілей, серед яких гарантування правової захищеності шляхом встановлення строку для дій і перешкоджання посяганню на право на захист, яке могло б бути скомпрометованим, якщо б суди виносили рішення, доказова база по яких була б неповною внаслідок часу, що сплинув (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV)."

Таким чином, будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Згідно з ч.1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі № 916/38/18 - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі № 916/38/18 залишити без задоволення.