Університет звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення 215 043,28 грн. заборгованості (з них: 135 461,36 грн. основного боргу за період з листопада 2014 року по лютий 2015 року, 75 518,08 грн. інфляційних втрат, 4063,84 грн. -3% річних), яка виникла у зв'язку з невідшкодуванням відповідачем як субспоживачем витрат позивача як основного споживача з оплати використаної теплової енергії у гарячій воді/парі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі № 910/23457/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.

Підприємство, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Так, згідно з доводами Підприємства, викладеними у касаційній скарзі:

- судом апеляційної інстанції не враховано те, що Університетом не було направлено на адресу Підприємства відзив на апеляційну скаргу Підприємства, що є суттєвим порушенням прав останнього та унеможливило належну підготовку представника Підприємства до судового засідання в суді апеляційної інстанції;

- судами попередніх інстанцій невірно застосовані приписи статей 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", оскільки жодного договору, який відповідає чи не відповідає Типовому договору позивач відповідачу не надсилав, теплопостачання не здійснювалося, обов'язків у Підприємства перед Університетом не виникало;

- рішення судів попередніх інстанції ґрунтується на припущеннях того, що позивачем здійснювалися витрати на якісь послуги без підтвердження факту їх надання відповідачу.

У відзиві на касаційну скаргу Університет просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові акти попередніх інстанцій - залишити без змін, посилаючись, зокрема, на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 13.01.2014 позивачем як замовником та публічним акціонерним товариством "Київенерго" як учасником укладений договір № 521504 на закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти (далі - Договір № 1), відповідно до умов якого учасник зобов'язався поставити замовнику товар, зазначений у пункті 1.2 Договору № 1, а замовник - прийняти й оплатити товар у порядку і строки згідно з Договором № 1;

- відповідно до пункту 1.2 Договору № 1 найменування товару - пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води (код згідно ДК 016-2010:35.30.1). Товар за цим договором постачається замовнику за допомогою технічних засобів передачі та розподілу гарячої води та пари. Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал;

- теплова енергія поставляється замовнику у кількості 1855 Гкал згідно з додатком № 1 до Договору № 1 (пункт 1.3 Договору № 1);

- згідно з пунктом 5.1 Договору № 1 строк (термін) поставки товарів - до 31.12.2014;

- також, 14.01.2015 позивачем як замовником та публічним акціонерним товариством "Київенерго" як учасником укладений договір № 521504 на закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти (далі - Договір № 2), відповідно до умов якого учасник зобов'язався поставити замовнику товар, зазначений у пункті 1.2 Договору № 2, а замовник - прийняти й оплатити товар у порядку і строки згідно з Договором № 2;

- згідно з пунктом 1.2 Договору № 2 найменування товару - пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води (код згідно ДК 016-2010:35.30.1). Товар за цим договором постачається замовнику за допомогою технічних засобів передачі та розподілу гарячої води та пари. Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал.;

- теплова енергія поставляється замовнику у кількості 1635 Гкал згідно з додатком № 2 до Договору (пункт 1.3 Договору № 2);

- за умовами пункту 5.1 Договору № 2 строк (термін) поставки товарів - до 30.11.2015.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- згідно з листом Фонду державного майна України від 21.12.2011 № 10-15-17386 та додатком до нього (відомості про окреме нерухоме майно) на балансі позивача у навчальному корпусі, який він ділить з відповідачем, знаходиться навчальний корпус літ. "А" - приміщення мультцеху - 338,1 кв.м, навчальний головний корпус літ. "А" - приміщення звукоцеху - 741,40 кв.м, навчальний корпус - сантехдільниця - 120,5 кв.м.

- у додатках № 8 до укладених між позивачем та публічним акціонерним товариством "Київенерго" договорів № 1 та № 2 погоджено довідку про дані по будинках (спорудах) Університету станом на 02.01.2014 (за Договором № 1) та станом на 02.01.2015 (за Договором № 2), опалення і гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж "Енергопостачальної організації";

- у пунктах 4 додатків № 8 до договорів № 1 та № 2 містяться дані про адресу абонента - вул. Щорса, 18, розрахункову площу 1693,40 кв.м, найменування споживача - студія "Укркінохроніка";

- згідно з листом позивача від 03.02.2014 № 87-01, який адресований відповідачу, позивач звертався до відповідача з приводу підписання договору про відшкодування витрат основного споживача теплової енергії (яким є Університет) субспоживачем (яким є Підприємство);

- також позивач звертався до публічного акціонерного товариства "Київенерго" з приводу коригування плати за спожиту теплову енергію нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Щорса,18;

- згідно з листом публічного акціонерного товариства "Київенерго" від 02.06.2015 № 029/14/6665 останнім не встановлено підстав для внесення змін в додатки № 8 та № 9 до Договорів.

Також суди встановили, що:

- згідно з актом від 24.12.2014 № 11/2014-521504 приймання-передавання за листопад 2014 року, який підписаний Університетом та публічним акціонерним товариством "Київенерго", вартість відвантаженої теплової енергії складає 226 625,21 грн., згідно з актом від 31.12.2014 № 12/2014-521504 приймання-передавання за грудень 2014 вартість відвантаженої теплової енергії складає 374 688,40 грн., згідно з актом від 31.01.2015 № 01/2015-521504 приймання-передавання за січень 2015 вартість відвантаженої теплової енергії складає 356 814,65 грн., згідно з актом від 24.04.2015 № 02/2015-521504 приймання-передавання за лютий 2015 вартість відвантаженої теплової енергії складає 250 966,63грн.;

- позивачем складені такі рахунки-фактури на оплату витрат основного споживача теплової енергії відповідачем як субспоживачем:

№ 180 від 12.12.2014 на суму 31 422,11 грн. за листопад 2014;

№ 33 від 17.03.2015 на суму 51 174,86 грн. за грудень 2014;

№ 34 від 17.03.2015 на суму 38 544,02 грн. за січень 2015;

№ 51 від 15.04.2015 на суму 14 320,37 грн. за лютий 2015;

- відповідач листом від 26.08.2015 № 84 повідомив позивача про те, що не буде користуватися послугами з теплопостачання та не укладатиме з позивачем договору на теплопостачання приміщень Студії на опалювальний сезон 2015-2016 років;

- 29.10.2015 позивачем та відповідачем складено акт про відсутність теплопостачання в корпусі Підприємства площею 1693,40 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18;

- згідно з актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.01.2018 Університет не має заборгованості перед публічним акціонерним товариством "Київенерго" за теплову енергію.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, яка виникла у зв'язку з невідшкодуванням відповідачем як субспоживачем витрат позивача як основного споживача з оплати використаної теплової енергії у гарячій воді/парі, а також нарахованих на суму основного боргу інфляційних втрат та 3% річних.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, укладені позивачем та публічним акціонерним товариством "Київенерго" правочини за своєю правовою природою є договорами постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до приписів частини першої статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно з приписами частини першої статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) .

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

У відповідності до приписів статті 277 ГК України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.

Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю енергомереж і приладів субабонентів та право контролю за додержанням субабонентами правил користування енергією.

Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами спору не було укладено договору про відшкодування витрат основного споживача теплової енергії у гарячій воді/парі субспоживачем за спірний період (листопад 2014 - лютий 2015). При цьому, користування відповідачем навчальним корпусом літ. "А" по вул. Щорса, 18 в м. Києві площею 1693,40 кв.м сторонами спору не заперечується. Доказів відключення від теплопостачання даного приміщення у спірний період відповідачем не надано.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач як особа, яка на відповідній правовій підставі займає приміщення за адресою вул. Щорса, 18 у м. Києві, площею 1693,40 кв.м, балансоутримувачем якого є позивач, за умови споживання теплової енергії у гарячій воді/парі, має відшкодувати її вартість. При цьому, позивачем належними засобами доказування доведено як обсяг споживання ним (позивачем) теплової енергії у гарячій воді/парі (як основним споживачем), так і споживання у визначеному розмірі (відповідно до займаної площі) та обсяг заборгованості відповідача як субспоживача теплової енергії у гарячій воді/парі.

Водночас у вирішенні спору суди застосували до спірних правовідносин приписи статей 525, 526, 599, 610, 629, якими врегульовані зобов'язальні (договірні) правовідносини, та на які посилався у позові позивач як на правову підставу своїх позовних вимог.

Проте, судами не враховано, що підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми права.

У даній справі судами залишено поза увагою те, що договору про відшкодування витрат основного споживача (позивача) теплової енергії у гарячій воді/парі субспоживачем (відповідачем) сторонами спору укладено не було. Таким чином, оскільки позивачем у повному обсязі сплачена вартість спожитої теплової енергії у гарячій воді/парі (у тому числі, й тієї, яка спожита відповідачем) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго", відповідач є особою, яка без достатньої правової підстави зберегла майно за рахунок іншої особи (позивача у справі).

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, відповідно до приписів статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 1212, 1213 ЦК України, якими врегульовані питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Водночас неправильне застосування судами до спірних правовідносин норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки судом ухвалене справедливе рішення, спрямоване на захист порушених прав позивача, у зв'язку з чим судові акти попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача 135 461,36 грн. грошового відшкодування за ту теплову енергію у гарячій воді/парі, яка була спожита відповідачем (за період з листопада 2014 року по лютий 2015 року), проте оплачена позивачем, підлягають залишенню без змін, з урахуванням обґрунтування для задоволення позову у відповідній частині, яке наведене у даній постанові.

В частині вимог про стягнення з відповідача нарахованих на суму несплаченого відшкодування 3% річних та інфляційних втрат, які задоволені судами попередніх інстанцій, Касаційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, правовідношення, в якому особа зобов'язана повернути вартість безпідставно набутого майна (внаслідок неможливості повернути майно в натурі) є грошовим зобов'язанням.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) , а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Отже, на спірні правовідносини з повернення вартості безпідставно набутого майна поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі та правомірно задоволена судами попередніх інстанцій.

Посилання Підприємства на те, що Університетом не було направлено на адресу Підприємства відзиву на апеляційну скаргу, що є суттєвим порушенням прав останнього та унеможливило належну підготовку представника Підприємства до судового засідання в суді апеляційної інстанції, Касаційний господарський суд відхиляє, оскільки до відзиву на апеляційну скаргу додано фіскальний чек, накладну "Укрпошти" та опис вкладення у цінний лист на підтвердження направлення копії відзиву на апеляційну скаргу на адресу Підприємства. Більше того, згідно з матеріалами справи у суді апеляційної інстанції Підприємство не посилалося на те, що йому не було направлено відзиву на апеляційну скаргу.

Інші доводи Підприємства, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017). Тому пов'язані з наведеним аргументи Підприємства не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Доводи, які викладені у відзиві Університету на касаційну скаргу є обґрунтованими та приймаються Касаційним господарським судом у розгляді касаційної скарги.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Підприємства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Українська студія хронікально-документальних фільмів" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі № 910/23457/17 - без змін.