розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватної організації "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 (Сотніков С.В., Остапенко О.М., Разіна Т.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 (Балац С.В.) у справі № 910/7953/17

за позовом Приватної організації "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Умиг мьюзік" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер мьюзік Україна" до Фізичної особи - підприємця Антонової Поліни Юріївни про стягнення 64 000,00 грн компенсації

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватна організація "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" (далі - Організація) звернулася до Господарського суду міста Києва в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Умиг мьюзік" (далі - Позивач-1") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер мьюзік Україна" (далі - Позивач-2) з позовом до Фізичної особи-підприємця Антонової Поліни Юріївни (далі - Відповідач) про стягнення 64 000,00 грн компенсації, а з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог - 201 042,00 грн.

2. Позовні вимоги з посиланням на статті 15, 50, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" мотивовано неправомірним (без надання відповідного дозволу) використанням Відповідачем у приміщенні кафе-кондитерська "Реприза" за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), 26, музичних творів "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1 та "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні ОСОБА_2 без відповідного дозволу правовласника та без виплати авторської винагороди.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що Організація не надала докази на підтвердження набуття авторських прав товариствами "Ворнер/Чаппелл" та "Национальное музыкальное издательство", а відтак і правами на передачу майнових авторських прав на спірні музичні твори третім особам, в тому числі і Позивачам, у зв'язку з чим є необґрунтованими твердження Організації про набуття нею повноважень управляти виключними майновими правами на спірні музичні твори, а отже і звертатись із відповідним позовом про отримання компенсації за використання таких творів Відповідачем без його дозволу та сплати авторської винагороди.

4.1. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що акт № 12/01/15 від 20.01.2015 та відеозапис не є достатніми та допустимими доказами у даній справі, у зв'язку з чим суд позбавлений об'єктивної можливості встановити, чи відеозапис було здійснено комплексно (одночасне поєднання зображення та звукового супроводу), без ознак монтажу (наприклад, без накладення звукового супроводу на візуальне відображення) перед здійсненням його запису на диск, наданий суду в якості доказу. За вказаних обставин, неможливо дійти беззаперечного висновку про використання Відповідачем спірних музичних творів шляхом публічного виконання у приміщенні кафе-кондитерській "Реприза", розташованому за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), 26, лише з огляду на подані Організацією докази.

4.2. Таким чином, місцевий господарський суд вирішив відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки Позивачі в особі Організації не надали належних доказів на підтвердження набуття ними майнових авторських прав на спірні музичні твори, а також факту використання таких музичних творів.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Організація подала касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Організації, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

7. Не застосовано статтю 204 ЦК України.

8. Не надано належної оцінки всім обставинам справи та доказам у їх сукупності, що є порушенням статей 76, 77, частини 5 статті 236 ГПК України.

9. Суди не дослідили питання на підставі чого Відповідач використовував твори без відповідного дозволу, тим самим порушений і не застосований до Відповідача встановлений статтями 614, 1116 ЦК України обов'язок спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди і обов'язок доведення Відповідачем додержання ним встановленого законом порядку використання музичних творів.

10. Не враховано норми статей 421, 422, 427, 435 ЦК України.

11. Порушено принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові акти прийняті і обґрунтовані лише доводами сторони Відповідача, а докази сторони Позивачів не прийняті до уваги без нормативно-правового обґрунтування їх відхилення.

Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

12. Рішення та постанова судів попередніх інстанцій відповідають встановленим ними фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави їх скасування відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

13. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи Організації у задоволенні позову, виходили з того, що договори про перехід виключних майнових авторських прав на музичні твори "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1 та "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні ОСОБА_2 від правовласників музичного твору до Позивачів в матеріалах справи відсутні та Організацією не доведено належності їй майнових авторських прав на спірні музичні твори і права на судовий захист.

14. Також, суди зазначили, що акт № 12/01/15 від 20.01.2015 та відеозапис не є достатніми та допустимими доказами у даній справі на підтвердження використання Відповідачем спірних музичних творів.

15. Причиною спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Відповідача компенсації у зв'язку з порушенням майнових авторських прав суб'єкта авторського права.

16. Відповідно до статті 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31- 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Згідно з частиною 3 статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 3 статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час; публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

У свою чергу, використання твору без дозволу суб'єкта авторського права є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", у зв'язку з яким пунктом "г" частини 2 статті 52 цього ж Закону визначено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

17. Суди попередніх інстанцій, зазначаючи, що Організацією не доведено належність майнових авторських прав на музичні твори "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1 та "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні ОСОБА_2 та права на їх захист, не врахували, що згідно з приписами пункту "в" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб'єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

18. Водночас згідно з положеннями частини 2 тієї ж статті суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

19. Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

20. Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права.

21. Суди попередніх інстанцій, зазначаючи, що Організацією не доведено наявності повноважень на пред'явлення позову в даній справі до суду, не врахували, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто судами попередніх інстанцій не було враховано презумпції правомірності таких правочинів, як договір від 24.01.2014, який укладений Організацією з Позивачем-2 і ліцензійний договір № ВЧ-01112014/02-д від 01.11.2014, який укладений Позивачем-2 з ТОВ "Ворнер/Чаппелл", а також договір від 01.01.2014, який укладений між Організацією з Позивачем-1 і ліцензійний договір №НЛВ-138/15 від 31.12.2014, який укладений між ТОВ "Национальное музыкальное издательство" з Позивачем-1.

22. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Організація не підтвердила майнові авторські права на спірні твори та право звернення до суду, є передчасним.

23. Крім того, суди першої та другої інстанцій помилково відхилили подані Організацією докази на підтвердження публічного виконання спірних музичних творів Відповідачем (акт № 12/01/15 від 20.01.2015 та відеозапис (фіксація використання музичних творів за допомогою технічних засобів від 20.01.2015), рахунок від 20.01.2015), оскільки не навели доводів на їх спростування в сукупності, з урахуванням того, що використання музичного твору безпосередньо у публічному закладі (а не шляхом здійснення користувачем передачі таких творів в ефір чи по кабелях) є публічним виконанням.

24. Також, слід враховувати, що саме Відповідач, який здійснює господарську діяльність у кафе-кондитерській, несе відповідальність за додержання в ньому вимог закону щодо охорони права на об'єкти інтелектуальної власності, а тому Відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України (435-15) і Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) при використанні ним твору та/або об'єкта суміжних прав. До того ж, Відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

25. Водночас ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не було належним чином досліджено питання спростування/неспростування Відповідачем презумпції винного заподіяння шкоди.

26. Отже, суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог частини 1 статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів судом на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та частини 5 статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

27. Касаційний господарський суд бере до уваги й те, що за положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

28. Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

29. Доводи скаржника, наведені в пунктах 7, 8, 9, 10, 11 постанови знайшли своє підтвердження.

30. Посилання Відповідача, вказані в пункті 12 постанови, колегією суддів не приймаються з підстав, наведених у даній постанові суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

33. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню.