ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 924/1266/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

заступник прокурора Хмельницької області

від прокуратури - Клюге Л.М.

позивач - Хмельницька міська рада

представник позивача - Демчук Л.Г.

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пімліко"

представник відповідача - Заболотний А.М.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: (1) ОСОБА_7, (2) ОСОБА_8, (3) ОСОБА_9, (4) ОСОБА_10, (5) ОСОБА_11

представники третіх осіб - не з'явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду у складі Маціщук А.В. - головуючий, Розізнана І.В., Петухов М.Г. від 31 липня 2018 року та рішення Господарського суду Хмельницької області у складі Заверухи С.В. від 25 квітня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник прокурора Хмельницької області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пімліко" (далі - відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача на користь територіальної громади м. Хмельницького в особі позивача п'яти земельних ділянок (кадастрові номери НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5) площею 0,8 га кожна, розташованих у місті Хмельницькому по вул. Кооперативній.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки завжди перебували в межах населеного пункту міста Хмельницького, а тому повноваження щодо розпорядження ними належить позивачу. Проте у 1997 році на підставі підроблених документів - неіснуючого рішення Олешинської сільської ради від 03.02.1997 №7 та не зареєстрованих у встановленому порядку державних актів спірні ділянки були передані у приватну власність п'ятьом фізичним особам, про що прокуратурою розпочато досудове розслідування, в межах якого проведено відповідні експертизи документів. Однак вказані фізичні особи, не набувши права власності на землю у встановленому порядку, в 2015 році незаконно здійснили державну реєстрацію своїх речових прав та відчужили ці ділянки на користь ТОВ "Компанія з управління активами "Патріот 2014", яка у свою чергу відчужила їх на користь відповідача.

3. Зазначене, на переконання прокурора, свідчить про вибуття спірних земельних ділянок з комунальної власності територіальної громади міста Хмельницького поза її волею, а отже є підставою для витребування земельних ділянок з незаконного володіння відповідача, як добросовісного набувача, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Судами встановлено, що на підставі рішення Олешинської сільської ради від 03.02.1997 №7 "Про приватизацію земельних ділянок", зокрема п'ятьом громадянам: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 було передано у приватну власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ради у листопаді-грудні 1997 року згадані громадяни отримали відповідні державні акти на право приватної власності на землю, а у 2015 році здійснили державну реєстрацію своїх речових прав на землю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та майже одразу за відповідними договорами купівлі-продажу відчужили ці ділянки на користь ТОВ "Компанія з управління активами "Патріот 2014", а останнє у свою чергу у 2016 році відчужило їх на користь відповідача.

6. Судами встановлено, що на час передачі у власність громадянам, тобто станом на 1997 рік, спірні земельні ділянки не входили до меж міста Хмельницького, а були включені до меж цього населеного пункту лише на підставі постанови Верховної Ради України від 12.05.2011 № 3349-VI "Про зміну і встановлення меж міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області" (3349а-17) .

7. У матеріалах справи відсутні документи щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень до 2011 року - проекти землеустрою, які мали б розроблятись відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів, а тому прокурором і позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами в порядку статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належність спірних земельних ділянок до меж міста Хмельницького на час одержання права власності на них громадянами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, тоді як включення земельних ділянок у 2011 році в межі міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками та не свідчить про набуття такого права громадою міста Хмельницького.

8. При цьому судами відхилено посилання прокурора на віднесення земельних ділянок до меж міста Хмельницького станом на 1997 на підставі технічного звіту чи каталогу координат, які не були затверджені уповноваженим органом влади, оскільки такі документи не можуть бути належними, допустимими та достатніми доказами у даній справі та не мають жодних юридичних наслідків.

9. Більше того, в 2016 році прокурором вже було ініційовано ряд позовних проваджень в суді цивільної юрисдикції в інтересах Хмельницької міської ради щодо скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, що є предметом спору у даній справі, виданих громадянам ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 і судовими рішеннями у справах № 686/23182/16-ц, 686/23221/16-ц, 686/23160/16-ц, які набрали законної сили, прокурору у всіх трьох позовах відмовлено з підстав недоведеності перебування земельних ділянок у межах міста Хмельницького станом на 1997 рік та, відповідно, порушення прав Хмельницької міської ради внаслідок прийняття рішення про передачу землі у 1997 році Олешинською сільською радою.

10. Отже, прокурором та позивачем не доведено, що Хмельницька міська рада є власником спірних земельних ділянок на теперішній час або на момент їх відчуження у 1997 році. Перебування земельних ділянок з 2011 року в межах міста Хмельницького не може свідчити про їх перебування у власності територіальної громади міста Хмельницького, так як факт відчуження їх компетентним органом у 1997 році залишається не спростованим. У зв'язку з чим прокурор позбавлений права на заявлення віндикаційного позову в інтересах особи, яка не є і не була власником спірної землі.

11. Щодо посилань прокурора на ознаки підробки документів, то судами встановлено факт прийняття Олешинською сільською радою рішення про передачу спірних земельних ділянок відповідним фізичним особам у 1997 році і саме тоді відповідні особи набули речове право на земельні ділянки та зареєстрували його. Ні саме рішення ради, ні видані на його виконання державні акти у встановленому порядку не оскаржені та не скасовані, а отже є чинними, а за відсутності відповідного вироку суду (щодо службової недбалості, підробки документів тощо) висновки експертизи, проведеної в межах кримінальної справи, не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

13. Висновки судів про розташування спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту зроблені у порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, без належної оцінки зібраних у справі доказів, зокрема, проекту встановлення меж міста Хмельницький, технічного звіту та опису меж міста 1994 року, якими підтверджується включення спірних земельних ділянок до меж міста Хмельницького ще з 1995 року на підставі постанови Верховної ради України від 19.01.1995 №12/95-ВР (12/95-ВР) . Отже, спірні земельні ділянки на момент їх передачі Олешинською сільською радою фізичним особам перебували в межах міста Хмельницького, а тому розпорядження такими землями було віднесено до повноважень позивача, порушене право власності якого і підлягає захисту шляхом повернення спірної землі територіальній громаді міста Хмельницького.

14. Про не набуття фізичними особами права власності на спірні земельні ділянки у 1997 році свідчить і та обставина, що отримані ними державні акти на право власності на землю не були зареєстровані у встановленому законом порядку, а рішення Олешинської сільської ради від 03.02.1997 №7 містить ознаки підробки, про що свідчить висновок експертизи, проведеної в межах відкритого прокуратурою кримінального провадження, що не було враховано судами при розгляді справи.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

15. Прокурором не доведено перебування спірної землі в межах міста Хмельницького, а отже і порушення прав територіальної громади в особі позивача, оскільки дослідженими судами доказами підтверджується факт включення спірних ділянок до меж міста лише у 2011 році, що не припиняє набутого відповідачем у встановленому порядку права власності на землю.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

16. У даній справі прокурором в інтересах Хмельницької міської ради заявлений віндикаційний позов на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), якою врегульовано підстави для витребування майна власником від добросовісного набувача.

17. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності на нерухоме майно, зокрема у спосіб, визначений статтею 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо витребуваного нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на це майно.

18. У разі порушення права на нерухоме майно його захист, у тому числі у визначений статтею 388 ЦК України спосіб, здійснюється власником нерухомого майна, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику цього майна або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника нерухомого майна.

19. Право власності - це правовий зв'язок між майном та суб'єктом цього права. За відсутності цього зв'язку (який встановлюється на підставі правовстановлюючих документів) відсутні підстави стверджувати про наявність права суб'єкта на об'єкт нерухомого майна, а відповідно і про наявність права, що підлягає захисту.

20. У разі звернення із позовом щодо захисту права власності на нерухоме майно встановленню підлягають у сукупності, зокрема, такі обставини: (1) чи існує об'єкт нерухомого майна, щодо якого заявлені вимоги, (2) чи існують правовстановлюючі документи, що підтверджують право на цей об'єкт, у особи, яка заявила вимоги щодо нього.

21. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічні за змістом положення містяться і у статті 324 Цивільного кодексу України.

22. Відповідно до статті 63 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1997 рік) до земель міста належать усі землі в межах міста. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

23. Судами попередніх інстанцій досліджено постанову Верховної Ради України від 19.01.1995 № 12/95-ВР "Про зміну меж міста Хмельницького" (12/95-ВР) , на яку посилається прокурор у підтвердження належності спірної землі до власності територіальної громади міста Хмельницького, у сукупності з іншими доказами, зокрема: листами від 27.12.2006 № 04-14/17-50 Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України, від 27.12.2016 № 31-28-99.2-11196/0/15-16 Управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області, від 05.01.2017 №18/02-01-14 Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради та констатовано відсутність будь-яких доказів (правовстановлюючих документів), які б підтверджували перебування спірних земельних ділянок в межах міста Хмельницького до прийняття постанови Верховної Ради України від 12.05.2011 № 3349-VI "Про зміну і встановлення меж міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області" (3349а-17) . При цьому судами не прийнято в якості належних та допустимих доказів надані прокурором технічний звіт чи каталог координат поворотних точок, які не були затверджені уповноваженим органом влади, отже не можуть підтверджувати заявлені у справі вимоги.

24. Отже, прокурором не доведено і судами не встановлено належності спірних земельних ділянок територіальній громаді міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради станом на 1997 рік, тобто на момент набуття фізичними особами права власності на ці ділянки. У той же час подальше включення спірних ділянок до меж міста Хмельницького на підставі постанови Верховної Ради України від 12.05.2011 № 3349-VI в силу імперативних приписів частини 3 статті 173 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент включення ділянок до меж міста) не припиняє раніше набутого права власності на них, а отже не має наслідком набуття позивачем права власності на ці ділянки, про що правомірно зазначено судами попередніх інстанцій.

25. Таким чином, з огляду на зазначене в пунктах 17-20 Постанови, відсутність у позивача правомочностей власника спірної землі виключає можливість заявлення такою особою віндикаційного позову з метою їх захисту, тому правильними є висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки права позивача - Хмельницької міської ради у даному випадку не порушено.

26. Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Оскільки аргументи касаційної скарги (пункти 13, 14) стосуються саме незгоди прокурора з оцінкою доказів, здійсненою судами попередніх інстанцій, такі аргументи не приймаються Верховним Судом в силу процесуального обмеження, встановленого згаданою вище статтею.

27. Більше того, Верховний Суд звертає увагу, що вимагаючи в касаційній скарзі передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, прокурор у її тексті не наводить жодних передбачених статтею 310 ГПК України процесуальних підстав для такої передачі, а висловлює лише незгоду з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів у справі та фактично просить суд касаційної інстанції врахувати докази, які були досліджені проте відхилені судами, що не є та не може бути підставою для направлення справи на новий розгляд.

28. При цьому Верховний Суд як джерелом права керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі "Устименко проти України", яким наголошено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Враховуючи вищевикладене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2018 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 квітня 2018 року у справі № 924/1266/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.