ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/755/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Дроботової Т.Б. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "АЗОТ" (далі - Товариство),

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк),

представник відповідача - Гриб Ю.М. - адвокат (посвідчення від 01.11.2016 НОМЕР_1),

розглянув касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018

(суддя Демидов В.О.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018

(головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю., судді: Кропивна Л.В. і Дідиченко М.А.)

у справі № 910/755/18

за позовом Товариства

до Банку

про визнання поруки припиненою.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання припиненою з 21.07.2015 поруки за договором поруки від 06.02.2015 № 20-0191/3-3, укладеним Товариством і Банком (далі - Договір поруки).

Позов обґрунтовано наявністю передбачених законом підстав для визнання поруки припиненою (стаття 559 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018, у позові відмовлено.

Згадані рішення і постанову мотивовано тим, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Товариство, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування ними норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на відповідача. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі: суд апеляційної інстанції порушив принцип рівності перед законом і судом та принцип змагальності сторін (статті 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК (1798-12) України); судами "не було встановлено кваліфікації відносин, які виникли між сторонами", у зв'язку з чим вони неправильно застосували норми матеріального права, у тому числі статті 553, 559 ЦК України; судами не було взято до уваги, що згідно із статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й рішення суду.

У відзиві на касаційну скаргу Банк зазначає про те, що судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, доводам та запереченням сторін надана відповідна оцінка, а тому просить рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано та зазначено, зокрема, що:

- Банком як кредитором і Товариством як поручителем було укладено Договір поруки з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23.07.2013 №20-2199/2-1 (з урахуванням змін та доповнень до нього; далі - Кредитний договір), що укладений між Банком та ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" (боржником за основним зобов'язанням; далі - Об'єднання);

- згідно з Договором поруки:

позичальником за цим договором є Об'єднання за Кредитним договором;

поручитель зобов'язався виконати зобов'язання з погашення заборгованості за Кредитним договором, у т.ч. погасити заборгованість з кредиту, сплатити нараховані проценти, суми неустойки, збитків;

у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000 дол. США;

поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі Кредитного договору та наявність рішень у судових справах №№ 910/9932/14, 910/11585/14, 910/16628/14 на дату підписання цього договору;

- рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у справі № 910/9932/14 стягнуто солідарно з ПАТ "КБ "Надра" і Об'єднання на користь Банку: 583 149 150 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 2 664 667,73 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 72 558,95 грн. судового збору; стягнуто з Об'єднання на користь Банку: 4 203 924,41 грн. пені за прострочення сплати кредиту; 2 808,85 грн. пені за прострочення сплати процентів; 521,05 грн. судового збору;

- постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 у тій же справі: рішення місцевого господарського суду скасовано частково; позов задоволено частково; стягнуто з Об'єднання на користь Банку: 583 149 150 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 2 664 667,73 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 4 203 924,41 грн. пені за прострочення сплати кредиту; 2 808,85 грн. пені за прострочення сплати процентів; 73 080 грн. судового збору; у частині позовних вимог до ПАТ "КБ "Надра" відмовлено;

- ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у тій же справі, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015: задоволено заяву Об'єднання про розстрочку виконання рішення суду; розстрочено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 у згаданій справі строком на 9 місяців;

- постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2015 у тій же справі: постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 21.07.2015 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва;

- ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у тій же справі, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016, відмовлено боржнику у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у згаданій справі відповідно до викладеного в заяві графіка;

- у подальшому ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у тій же справі, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016: заяву Об'єднання про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 задоволено частково; відстрочено виконання вказаного рішення суду, частково скасованого постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015, строком на 1рік, до 24.05.2017;

- ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у тій же справі, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2017, надано відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у зазначеній справі строком на 1 рік до 24.05.2018;

- позивачем зазначається, що розстрочка та відстрочка виконання рішення суду, що надані судом у справі № 910/9932/14, збільшують обсяг його відповідальності як поручителя, що, на думку позивача, є підставою для визнання поруки припиненою;

- рішення суду про зміну умов Кредитного договору (чи відповідного зобов'язання) не приймалося; ухвали ж про відстрочку (розстрочку) виконання рішення суду не змінювали зобов'язальних відносин, встановлених Кредитним договором; відповідними ухвалами не продовжувався строк користування кредитом, не вносилося ніяких змін до кредитних правовідносин;

- сторони Кредитного договору після укладання Договору поруки ніяких змін до Кредитного договору не вносили, зобов'язання за останнім не змінювалися;

- ухвали суду про надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення у справі № 910/9932/14 не мали наслідком збільшення періоду нарахування процентів за Кредитним договором;

- позивачем не доведено того, що відповідачем нараховувалася сума, не узгоджена сторонами Кредитного договору, так само як і того, що ухвали суду про відстрочку (розстрочку) впливають на порядок нарахування процентів за кредитом на непогашений залишок боргу;

- з постановленням відповідних ухвал зміни строку нарахування процентів чи збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв'язку з наданням боржникові судом відстрочки (розстрочки) - не відбулося;

- згідно з пунктом 2.2 Договору поруки поручитель несе відповідальність у сумі не більше 50 000 000 дол. США, тобто обмежену відповідальність; проценти продовжують нараховуватися за ставкою 11,75% за весь час користування коштами по день повного виконання, тобто розмір заборгованості боржника та відповідальність поручителя внаслідок відстрочки (розстрочки) виконання рішення не збільшується. Натомість сума боргу за процентами змінюється внаслідок самого факту несплати боргу боржником, що не пов'язано з відстрочкою (розстрочкою), наданими за судовим рішенням. Надання відстрочки (розстрочки) не позбавляє боржника можливості погасити заборгованість без застосування примусового виконання рішення суду органами Державної виконавчої служби до закінчення терміну відстрочки (розстрочки). Отже, незалежно від надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення, проценти нараховуються за ставкою, визначеною договором, по день повного погашення заборгованості, а ухвали суду про відстрочку (розстрочку) не впливають на розмір і період нарахування процентів, і умова договору про таке нарахування не припиняється й не змінюється.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання припиненою поруки за Договором поруки, укладеним сторонами.

Відповідно до положень ЦК України (435-15) :

- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11);

-у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11);

- за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553);

- порука припиняється, зокрема, у разі зміни забезпеченого нею зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559).

Попередні судові інстанції з урахуванням наведених законодавчих приписів та з'ясувавши, що в даному конкретному випадку зміни забезпеченого Договором поруки зобов'язання (взагалі будь-якої зміни, а не лише такої, що мала б наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя) не відбулося, - дійшли висновку й про відсутність підстав для припинення поруки, тобто для задоволення позовних вимог Товариства.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що, за загальним правилом, судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до прийняття судового рішення, але не породжує зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (відповідний правовий висновок містився в постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 3-133гс17, і для відступу від нього Касаційний господарський суд підстав не вбачає). У даному разі такого випадку не було, оскільки ЦК України не визначає відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення як підставу чи спосіб зміни цивільно-правового зобов'язання.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-160цс13, від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, від 23.12.2014 у справі № 3-196гс14 наведеного не спростовують, оскільки відповідні судові рішення ухвалено за фактично-доказової бази, відмінної від тієї, що має місце в даній справі, тобто за інших обставин справи та з'ясованої в них сукупності доказів.

Скаржник зазначає про те, що "у даному випадку збільшення обсягу відповідальності Скаржника як поручителя відбудеться у зв'язку із збільшенням періоду, на який розстрочено виконання боржником кредитного зобов'язання, оскільки за даний період Відповідач має право нараховувати проценти за користування кредитом та штрафні санкції за несвоєчасну сплату боргу та процентів". У зв'язку з цим суд ще раз звертає увагу на те, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальними діями, які стосуються порядку виконання судового рішення і не змінюють умов цивільно-правових зобов'язань, що існують між учасниками спірних правовідносин.

У цьому зв'язку відхиляється й довод скаржника про те, що "при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій не було прийнято до уваги, що статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати також з рішення суду (частина 5 ст. 11 Цивільного кодексу України". При цьому, однак, скаржник неповно, а тому й неточно наводить положення частини п'ятої статті 11 ЦК України, за яким права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Коло таких випадків є обмеженим (як вірно вказано апеляційним господарським судом, це, зокрема, випадки, передбачені частиною четвертою статті 36, статтями 43, 46, частиною третьою статті 334, частиною третьою статті 653 названого Кодексу); у будь-якому разі розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення до числа таких випадків не належить.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального права, в тому числі наведених положень ЦК України (435-15) , та без порушення норм процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "АЗОТ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 у справі № 910/755/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Т. Дроботова

Суддя К. Пільков