07.03.2018 до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави до Народицької селищної ради Житомирської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська Нива" про визнання незаконним та скасування рішення Народицької селищної ради Народицького району Житомирської області №543 від 07.06.2017 року "Про укладення попереднього договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Поліська Нива"; визнання недійсним договору оренди №246 від 01.07.2017 року, укладеного між Народицькою селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська Нива", зареєстрованого Народицькою селищною радою в реєстрі земель за №246 від 01.07.2017 року; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська Нива" повернути земельну ділянку загальною площею 40,00 га, яка заходиться на території Народицької селищної ради за межами населених пунктів, до земель запасу Народицької селищної ради Житомирської області у стані не гіршому порівняно з тим, у якому її одержано в користування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що належним розпорядником спірної земельної ділянки є центральний орган виконавчої влади, а саме Кабінет Міністрів України; спірне рішення було прийняте Народицькою селищною радою з перевищенням повноважень, за відсутності землевпорядної документації, технічної документації та нормативно-грошової оцінки вказаних земель.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.04.2018 у справі №906/166/18 позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, а тому Народицька селищна рада не мала повноважень приймати рішення стосовно розпорядження даною землею.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 рішення Господарського суду Житомирської області від 24.04.2018 у справі № 906/166/18 скасовано, позов залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прокурор звертаючись до суду, в порушення вищенаведених норм права, не визначив в якості позивача орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до приписів п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України, оскільки прокурор не мав повноважень на її підписання.

10.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 906/166/18 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2018 року у справі № 906/166/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2018 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 13.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до 26.10.2018.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 року у справі №906/166/18 у зв'язку з відрядженням судді Краснова Є.В. визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Берднік І.С.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу заступник прокурора Рівненської області (скаржник, прокурор) вважає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки статусу спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим зроблено невірний висновок щодо її розпорядника.

Скаржник зазначає, що згідно інформаційної довідки відділу у Народицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області передана у користування земельна ділянка площею 40,00 га розташована за межами населеного пункту с.Базар, є державною власністю та має статус земель запасу, відноситься до земель сільськогосподарського призначення (рядок 94 - земель запасу, гр.18 - радіоактивно забруднені сільськогосподарські угіддя, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві), технічна документація із землеустрою не виготовлялась, нормативно - грошова оцінка вказаних земель не розроблялась.

Посилаючись на частини 1,8 статті 122 Земельного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991, якою затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, та згідно з додатком №1 якої с. Базар Народицького району віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення, прокурор вважає, що розпорядником спірної земельної ділянки є Кабінет Міністрів України.

Разом з тим, скаржник вказує, що органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 (15-2015-п) "Про Державну службу України з питань геодезії, кадастру" є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Однак відповідно до вимог ч.1 ст. 13, ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 17, ч.1 ст. 92, ст. 170 ЦК України, п.2, підпунктів 13, 30 п.4, підпункту 3 п.6 Положень про Головне управління Держгеокадастру, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 (z1391-16) , про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженого наказом Держгеокадастру №308 від 17.11.2016, Держгеокадастр та його територіальні управління не мають повноважень на звернення до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень, а також визнання недійсними договорів оренди землі та зобов'язання її повернути.

У той же час, Кабінет Міністрів України виконує функції розпорядника спірної земельної ділянки від імені власника, яким є держава, однак, не наділений законодавством повноваженнями на звернення до суду із позовом на звернення до суду із позовом про скасування актів інших органів та укладених на їх виконання правочинів, повернення земель.

Враховуючи, що у органів, уповноважених державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах відсутні повноваження на звернення до суду з вищезазначеним предметом спору, прокурор вважає, що належним чином обґрунтував своє звернення до суду з позовом в інтересах держави без зазначення відповідного органу та набув статусу позивача, у зв'язку з чим помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду.

Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, прокурор вказує, що надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

З урахуванням зазначеного у касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі №906/166/18, а рішення Господарського суду Житомирської області від 24.04.2018 залишити в силі.

Третя особа надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу задовольнити, розгляд справи здійснювати без участі її представника.

Відповідач-1 надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 906/166/18 залишити без змін.

Від Відповідача-2 надійшло письмове пояснення, у якому останній просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

У судове засідання з'явилися прокурор та представник відповідача-2.

Представники відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Прокурор підтримала касаційну скаргу.

Також до початку судового засідання від прокурора надійшло клопотання в порядку ч.1 ст. 303 ГПК України, в якому зазначено, що під час підготовки прокурора до касаційного розгляду з'ясовано, що колегією суддів Касаційного господарського суду у справі №926/1111/15 від 26.07.2018 вже висловлено правову позицію у подібних правовідносинах, а саме, що прокурор, вважаючи, що оспорюваними рішеннями та договором порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України. Прокурор просить справу №906/166/18 разом із касаційною скаргою і доданими до неї документами передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до статей 302, 303 ГПК України у разі, якщо судова колегія при розгляді справи №906/166/18 вважає за необхідне відступити від висновків суду касаційної інстанції у справі №926/1111/15 щодо застосування у подібних правовідносинах положень ст. 15 ЦК України, ч.2 ст. 2 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (v003p710-99) .

Клопотання прокурора судом касаційної інстанції залишено без задоволення з підстав, зазначених нижче.

Представник відповідача-2 виклав заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача-2, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на п'ятнадцятій сесії Народицькою селищною радою прийнято рішення "Про укладення попереднього договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Поліська Нива" №543 від 07.06.2017.

Відповідно до вказаного рішення на період виготовлення проекту землеустрою та до укладення довгострокового договору оренди земельної ділянки вирішено укласти попередній договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Поліська Нива" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 40,00 га із земель реформованого КПС ім. Щорса, що на території Народицької селищної ради.

На підставі вказаного рішення 01.07.2017 між Народицькою селищною радою в особі голови Леончука Анатолія Олександровича та ТОВ "Поліська Нива" в особі директора Бандровського Максима Миколайовича укладено договір оренди землі (попередній) №246, який зареєстровано в реєстрі земель селищної ради за №246 від 01.07.2017.

За умовами вказаного договору в строкове платне користування строком з 01.07.2017 по 31.05.2018 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 40,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Передача земельної ділянки загальною площею 40,00 га здійснена за актом приймання-передачі від 01.07.2017.

Відповідно до інформації відділу у Народицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області передана у користування земельна ділянка площею 40,00 га розташована за межами населеного пункту с.Базар, є державною власністю та має статус земель запасу, відноситься до земель сільськогосподарського призначення (рядок 94 - земель запасу, гр.18 - радіоактивно забруднені сільськогосподарські угіддя, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві), технічна документація із землеустрою не виготовлялась, нормативно - грошова оцінка вказаних земель не розроблялась.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки зазначена земельна ділянка площею 40га, знаходиться за межами населеного пункту с. Базар, то відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" перебуває у державній власності.

На підставі викладеного місцевий суд дійшов висновку, що Народицька селищна рада не мала повноважень приймати рішення щодо розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у державній власності, тому задовольнив позов в повному обсязі.

Поряд з цим, суд першої інстанції вказав, що розпорядником спірної земельної ділянки є Кабінет Міністрів України. Органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.15 "Про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" (15-2015-п) є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру." Однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даного питання, що унеможливлює здійснення ним захисту інтересів держави.

У даному випадку, як зазначає прокурор, необхідність захисту інтересів держави обумовлено тим, що відновлення порушених державних інтересів шляхом прийняття рішення про задоволення позовних вимог передбачатиме повернення земельної ділянки до державної форми власності, приведення правовідносин у межі дії правового поля відповідно до вимог діючого законодавства.

З огляду на викладене вище, виходячи з предмету та підстав позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості звернення прокурора з даним позовом до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції зазначив, що неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Як зазначено апеляційним судом, прокурором в судових засіданнях суду апеляційної інстанції неодноразово зверталася увагу, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, її територіальні органи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у Положенні про Головне управління Держгеокадастру в області дійсно не передбачено права посадових осіб Головного управління в межах своїх повноважень звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі.

Разом з тим, здійснивши аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції прийняла до уваги те, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є органом виконавчої влади, через який держава Україна реалізує своє право державної власності на спірні земельні ділянки.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор взяв до уваги лише функції посадових осіб Держгеокадастру та його територіальних органів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, не надавши жодної оцінки його правам як органу виконавчої влади, який виконує функції розпорядника відповідних земель від імені власника, яким є держава Україна.

Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів констатувала, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області має право звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі.

З урахуванням викладеного, оскільки прокурор звертаючись до суду, в порушення вищенаведених норм права, не визначив в якості позивача орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до приписів п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України, оскільки прокурор не мав повноважень на її підписання.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України:

"До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб."

Згідно з ч.ч.1, 3-5 ст. 53 ГПК:

"1. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

3. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

4. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

5. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.1, абз.1-2 ч.3, абз.1-2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру":

"1. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

3. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва."

Аналіз вищевказаних правових норм свідчить, що звернутися з позовом в інтересах держави без зазначення в якості позивача органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор може виключно у двох випадках:

1. у разі відсутності такого органу;

2. у разі відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до суду.

Як зазначав Прокурор у позові, спірна земельна ділянка площею 40,00 га розташована за межами населеного пункту с.Базар, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, при цьому, є радіоактивно забрудненими сільськогосподарськими угіддями, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Крім того, як зазначив в оскаржуваній постанові апеляційний суд, прокурором в судових засіданнях суду апеляційної інстанції неодноразово зверталася увагу, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК):

"1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади."

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 78 ЗК:

"1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності."

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 84 ЗК:

"1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом."

Згідно з ч.ч.4,8 ст. 122 ЗК:

"4. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

8. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи."

Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК:

"Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом."

Згідно з ч.ч.1,2 п.п. "а,б,в" ч.3 ст. 152 ЗК:

"1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною."

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України:

"Загальними засадами цивільного законодавства є:

5) судовий захист цивільного права та інтересу."

Наведене свідчить, що виходячи з позиції прокурора та в залежності від доведеності вищевикладених ним обставин розпорядження спірної земельною ділянкою могло відноситись до компетенції або Кабінету Міністрів України або Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в межах якої останні виконували функції саме розпорядника відповідних земель від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності.

При цьому, положення наведених прокурором нормативних - правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави, саме як можливого власника відповідної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими доводи прокурора про відсутність у Кабінету Міністрів України, як у розпорядника відповідних земель, права звертатися до суду з позовами на захист права державної власності таких земель.

Разом з тим, прокурор не зазначив в якості позивача в своєму позові ані Кабінет Міністрів України, на наявність повноважень якого у спірних відносинах наполягає в своїх позові та касаційній скарзі, ані Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

З огляду на те, що прокурором у цій справі безпідставно не зазначено орган (органи), уповноважений (уповноважені) здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 917/1461/17 та від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Проте, таке залишення позову без розгляду, з урахуванням положень ч.4 ст. 226 ГПК, не позбавляє прокурора права визначитися з органом, який, на думку прокурора, є належним розпорядником від імені власника спірної земельної ділянки, звернутися з позовом в інтересах такого органу, в межах розгляду якого доводити порушення прав саме цього органу.

Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, стосовно того, що надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно, не спростовують необхідності дотримання прокурором вимог наведених п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, ч.3 ст. 4, ч.ч.1, 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ч.1, абз.1-2 ч.3, абз.1-2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Клопотання прокурора в порядку ч.1 ст. 303 ГПК України про передачу справи №906/166/18 разом із касаційною скаргою і доданими до неї документами на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до статей 302, 303 ГПК України у разі, якщо судова колегія при розгляді справи №906/166/18 вважає за необхідне відступити від висновків суду касаційної інстанції у справі №926/1111/15 щодо застосування у подібних правовідносинах положень ст. 15 ЦК України, ч.2 ст. 2 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (v003p710-99) судом касаційної інстанції відхиляється, оскільки предметом розгляду вищевказаної прокурором справи була земельна ділянка в межах міста, що не відповідає статусу земельної ділянки в даній справі, що переглядається, і був відсутній спір щодо належності зазначеної земельної ділянки до земель державної чи комунальної власності, як в даній справі, тобто, правовідносини в справах не є подібними.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі №906/166/18 - без змін.