ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 904/8880/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Берднік І.С.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 (головуючий суддя: Кузнецова І.Л., судді: Іванов О.Г., Широбокова Л.П.)

за позовом Керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4,

про визнання протиправним та скасування наказу № 4-3640/15-17-СГ від 13.06.2017,

За участю представників:

прокуратури - Савицька О.В. - прокурор відділу

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

09.10.2017 Керівник Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3640/15-17-СГ від 13.06.2017 про поновлення договору оренди землі, укладеного 23.06.2006 між Петропавлівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4, факт державної реєстрації якого засвідчено в Миколаївській сільській раді Петропавлівського району 23.06.2006 та зареєстровано у Петропавлівському районному відділі центру державного земельного кадастру 24.02.2010 за № 041012900314.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зі спливом майже 6 місяців після закінчення строку дії Договору оренди, а саме 19.08.2015, ОСОБА_4 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 58,3 га в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За результатами розгляду зазначеної заяви Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області ОСОБА_4 відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та роз'яснено, що згідно із вимогами ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 01.06.2017 ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про поновлення йому строку дії Договору оренди від 24.02.2010. За результатами розгляду вищевказаної заяви Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області видано наказ № 4-3640/15-17-СГ від 13.06.2017, яким зазначений Договір оренди землі поновлено. На думку прокурора наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-3640/15-17-СГ від 13.06.2017 є протиправним та підлягає скасуванню оскільки строк дії Договору оренди сплив 24.02.2015, отже до договірних правовідносин слід застосовувати законодавство, у редакції чинній на момент закінчення строку дії Договору. ОСОБА_4 у визначений законом строк не звертався ні до Петропавлівської районної державної адміністрації, ні до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області з проханням продовжити в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору, тому підстав для поновлення договору оренди немає. Додаткову угоду про поновлення договору оренди між сторонами у законодавчо визначені строки не укладено. За таких обставин слід вважати договірні відносини припиненими, тому підстави для їх поновлення у Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відсутні.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 у справі №904/8880/17 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди землі від 23.06.2006 припинив свою дію 24.02.2015, орендар не скористався своїм правом на продовження дії договору оренди землі та своєчасно, у встановлені договором строки, не звернувся до орендаря для його поновлення та не направив проекту додаткової угоди.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 у справі №904/8880/17 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи свідчать про те, що договір оренди землі між Петропавлівською райдержадміністрацією та ОСОБА_4 припинив свою дію 24.02.2015. 01.06.2017 ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з заявою про продовження терміну дії договору. На момент звернення з заявою спірна земельна ділянка перебувала в оренді у ОСОБА_4 Докази надання письмових заперечень стосовно поновлення договору протягом місяця з дня закінчення строку його дії, тобто у строки, встановлені ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відповідач не представив. Враховуючи фактичні обставини справи та положення норм законодавства, суд апеляційної інстанції визнав наявними підстави для поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки та правомірність видання Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказу про таке поновлення з огляду на дотримання останнім порядку поновлення договору оренди землі, встановленого ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що докази неналежного виконання ОСОБА_4 обов'язків за договором станом на момент видання наказу прокурором не надані.

11.09.2018 (згідно з реєстраційним штампом) Першим заступником прокурора Дніпропетровської області подано касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 904/8880/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2018 року у справі № 904/8880/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2018 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 13.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до 26.10.2018.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 року у справі №904/8880/17 у зв'язку з відрядженням судді Краснова Є.В. визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Берднік І.С.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Перший заступник прокурора Дніпропетровської області (скаржник, прокурор) зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Прокурор вказує, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_4 у місячний строк в обов'язковому порядку додаткової угоди про продовження договору оренди землі або докази оскарження в судовому порядку відмови чи наявного зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, що свідчить про те, що договір оренди земельної ділянки від 23.06.2006 припинив свою дію 24.02.2015, а визначені законом підстави для його поновлення відсутні.

Скаржник вважає, що всупереч ст. 236 ГПК України судом апеляційної інстанції залишено поза увагою вимоги частин 6, 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а саме, що у цьому випадку додаткова угода має бути укладена сторонами в місячний строк в обов'язковому порядку.

При цьому прокурор зазначає, що додержання вимог земельного законодавства щодо порядку поновлення спірного договору оренди земельної ділянки, вжиті ОСОБА_4 заходи щодо своєчасного звернення для продовження використання земельної ділянки вже були предметом розгляду у справі №188/823/17 за позовом керівника Павлоградської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_4, треті особи: Миколаївська сільська рада Петропавлівського району Дніпропетровської області, Петропавлівська РДА, про повернення земельної ділянки. Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 у вказаній справі позовну заяву прокурора задоволено в повному обсязі.

Крім того, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції необґрунтовано поновив ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження, про що прокурор зазначав у відзиві на апеляційну скаргу.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 904/8880/17 скасувати, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 залишити в силі.

Третя особа надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 904/8880/17 залишити без змін.

У судове засідання з'явився прокурор.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, яка з'явилася в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 23.06.2006 Петропавлівською райдержадміністрацією (орендодавцем) та ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець, на підставі розпорядження голови Петропавлівської райдержадміністрації від 26.05.2006 №283-р-06 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку з земель резервного фонду Миколаївської сільської ради для товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п.2.1 договору в оренду передана земельна ділянка загальною площею 58,3 га.

Пунктом 12.1 договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Петропавлівському районному відділі центру державного земельного кадастру 24.02.2010 за номером 041012900314.

01.06.2017 ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з заявою про продовження на десять років терміну дії договору оренди землі, який значиться у державному реєстрі за номером 041012900314.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13.06.2017 поновлено договір оренди землі, укладений між Петропавлівською райдержадміністрацією та ОСОБА_4, об'єктом якого є земельна ділянка площею 58,3 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Зазначений наказ видано відповідно до ст.ст. 15-1, 22, 122, 123, 134 Земельного кодексу України, Законів України "Про оренду землі" (161-14) , "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) , Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області згідно з заявою орендаря ОСОБА_4 від 01.06.2017 про поновлення договору.

Розглядаючи доводи касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру" (частини 1,3 статті 2 ГПК України у згаданій редакції).

Відповідно до частини 2 статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким ГПК України (1798-12) викладено в новій редакції.

' 'br' ГПК (1798-12) України в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини 1 статті 20 цього Кодексу).

Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) , у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Ураховуючи, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3640/15-17-СГ від 13.06.2017 про поновлення договору оренди землі, укладеного 23.06.2006 між Петропавлівською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_4, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.

Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 у справах №911/4115/16, №911/43/17, №911/4061/16.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 175 і пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування наявних судових рішень та закриття провадження в цій справі.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині."

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 313 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

2. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області, скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції повністю та закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається виключно за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі №904/8880/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі №904/8880/17 скасувати повністю.

3. Провадження у справі №904/8880/17 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Г. Мачульський

І. Берднік