Банк звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Підприємця про стягнення боргу за кредитом та процентами у розмірі 40 702,96 швейцарських франків (далі - шв.фр.) та пені у розмірі 66 254,46 грн. за кредитним договором від 20.03.2007 № 11130378000 (у системі обліку Банку договір № 11130378001; далі - Кредитний договір).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Підприємцем договірних зобов'язань щодо здійснення своєчасних платежів у повному обсязі для погашення боргу по кредиту та нарахованих відсотках, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, а саме: за кредитом у розмірі 36 071,42 шв.фр.; прострочена заборгованість за процентами у розмірі 4 631,54 шв.фр.; пеня за несвоєчасне повернення боргу за кредитом у розмірі 44 246,17 грн.; пеня за несвоєчасне погашення боргу за процентами у розмірі 22 008,29 грн.

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.06.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018, відмовлено у задоволені позовних вимог.

Постанова та рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що: за умови укладення між сторонами додаткової угоди від 29.11.2011 № 6, якою визначено погашення кредиту шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів та враховуючи обраний Банком спосіб захисту в даному випадку відсутні підстави для стягнення з Підприємця на користь Банку коштів за Кредитним договором; Банком не надано судам відповідних розрахунків щодо стягнення кредитної заборгованості саме за додатковою угодою від 29.11.2011 № 6 до Кредитного договору; з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що у кредитних відносинах, які виникли між сторонами, фактично має місце "псевдо-валютне" кредитування, проблему щодо чого може усунути лише регулятор - НБУ відповідними постановами; Банком не доведено належними, достовірними та достатніми доказами підставність позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 22.06.2018 і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 36 071,42 шв.фр. і процентами у розмірі 2 030,75 шв.фр., а в частині позовних вимог про стягнення процентів у розмірі 2 600,79 шв.фр., пені за несвоєчасне повернення заборгованості за кредитом у розмірі 44 246,17 грн. та пені за несвоєчасне повернення заборгованості за процентами у розмірі 22 008,29 грн. справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій:

- надано оцінку обставин, які не мають значення для вирішення спору та безпідставно не надано оцінки доказам щодо надання кредиту саме у валюті - шв.фр.;

- залишено поза увагою, що у виписці руху коштів на поточному рахунку Підприємця відображено реальне перерахування коштів у валюті кредитування, згідно умов кредитного договору, а саме у шв.фр.;

- не враховано рішення апеляційного суду Житомирської області від 07.12.2016 у справі № 296/9910/15-ц;

- на порушення норм процесуального права не надано оцінки меморіальному ордеру від 21.03.2007 № 0601773921 щодо видачі коштів в іноземній валюті у розмірі 96 600,00 шв.фр., виписці по руху коштів по рахунку НОМЕР_1 валюта СНF з 20.03.2007 по 25.05.2016 (належним чином завірений банківською установою) положенням пункту 9.9 Кредитного договору.

Підприємець подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги в частині оскарження рішення господарського суду Житомирської області від 22.06.2018 і постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 та відсутності підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження окремої ухвали господарського суду Житомирської області від 22.06.2018 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 06.02.2007 територіальною громадою м. Житомира в особі відділу по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міської ради та Підприємцем було укладено договір купівлі-продажу приміщення магазину (об'єкт приватизації) у АДРЕСА_1, за ціною 391 795,20 грн.

Пунктом 2.3 вказаного договору передбачено, що кошти за об'єкт приватизації перераховуються відповідно до платіжного доручення з рахунка покупця: р/р НОМЕР_2 в ЖРУ ЗАТ КБ "ПриватБанк" МФО 311744 на вказаний рахунок міськвиконкому в УДК у Житомирській області.

20.03.2007 Банком та Підприємцем (позичальник) укладено Кредитний договір, згідно з яким Банк надав кредит в іноземній валюті в сумі 96 600,00 шв.фр., що дорівнювало еквіваленту 391 795,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язався повернути суму кредиту, сплатити плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафи та інші грошові платежі згідно з умовами договору.

Пунктом 1.2 Кредитного договору передбачено строк кредитування - вісімдесят чотири місяці.

Відповідно до пункту 1.2.2 Кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), але у будь-якому випадку, не пізніше 20.03.2014.

Згідно з пунктом 1.3.1 Кредитного договору за використання кредитних коштів встановлено процентну ставку в розмірі 8,99 % річних.

Пунктом 1.5 Кредитного договору передбачено, що кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у Банку, для подальшого використання за цільовим призначенням

Відповідно до пункту 1.4 Кредитного договору цільове призначення: придбання нерухомості - приміщення магазину літ. А, загальною площею 143,2 м-2, що знаходиться у АДРЕСА_1.

З метою забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки від 20.03.2007, за умовами якого Підприємець передав у заставу нерухоме майно - приміщення магазину, розташоване по АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 1.1.1 договору іпотеки вартість предмета іпотеки сторонами була оцінена в 391 795,20 грн.

Крім того, Банком, Підприємцем і ОСОБА_7 укладено договір поруки від 20.03.2007 № 11130378000/1/п, за умовами якого поручитель поручився солідарно з боржником у повному обсязі відповідати за виконання зобов'язань за Кредитним договором як тих, що існують на момент укладення договору, так і тих, що виникнуть у майбутньому.

Відповідно до виписки за особовим рахунком за 21.03.2007, меморіального ордеру від 21.03.2007 № 0601773921 та довідки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 з 20.03.2007 по 25.05.2016 Банк перерахував Підприємцю на рахунок № НОМЕР_1 кошти у валюті: 96 600,00 шв.фр., що у гривневому еквіваленті становить 402 294,08 грн.

При цьому із засвідченої копії платіжного доручення від 22.03.2007, наданої Підприємцем до матеріалів справи, судами встановлено, що з рахунку НОМЕР_1 на рахунок територіальної громади м. Житомира було перераховано 394 733,70 грн., призначення платежу - за придбання приміщення магазину по АДРЕСА_1.

Таким чином, суди дійшли висновку, що кредит у швейцарських франках не був виданий Підприємцю фактично, однак, оформлений як такий, що підтверджується відповідними пунктами Кредитного договору:

а) пункт 10.1 - договірне списання Банком з усіх рахунків позичальника в національній і іноземній валюті, відкритих в Банку, при настанні термінів виконання зобов'язань;

б) пункти 10.2, 10.2.1, 10.2.2 - при порушенні термінів виконання зобов'язань, зокрема, щодо повернення суми кредиту, сплати суми процентів, комісій, штрафних санкцій (неустойки) - договірне списання коштів з поточного рахунку позичальника в гривні та валюті у сумі, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості;

в) пункт 10.2.3 - для погашення заборгованості - здійснення від імені Банку за рахунок позичальника купівлі іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України у сумі заборгованості за поточним курсом на дату купівлі іноземної валюти.

Про здійснення погашення заборгованості саме у швейцарських франках свідчать також відмітки працівників Банку на зворотній стороні Кредитного договору.

Тобто зміст договірних положень у сукупності із встановленими обставинами внесення позичальником платежів на погашення кредиту у перерахунку на швейцарський франк, свідчать про те, що валютою кредитного зобов'язання є швейцарський франк, що також підтверджується встановленим розміром відсотків.

Так, відповідні суми коштів та дати, згідно з якими проводилось зарахування повернення кредитних коштів Підприємцем, зазначені у довідці Банку про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 з 20.03.2007 по 25.05.2016, зокрема:

- 256,59 шв.фр. - 11.04.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 11.04.2007 № 2;

- 1 163,00 шв.фр. - 25.04.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 25.04.2007 № 3;

- 730,00 шв.фр. - 14.05.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 14.05.2007 № 4;

- 1 140,61 шв.фр. - 23.05.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 23.05.2007 № 5;

- 736,28 шв.фр. - 11.06.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 11.06.2007 № 7;

- 1 152,00 шв.фр. - 26.06.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 26.06.2007 № 7;

- 705,00 шв.фр. - 10.07.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 09.07.2007 № 10;

- 1 152,58 шв.фр. - 26.07.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 26.07.2007 № 10;

- 719,36 шв.фр.- 14.08.2007 Банк зарахував у погашення кредиту, підставою проведення платежу вказано заяву клієнта та платіжне доручення від 13.08.2007 № 11.

Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що останнє зарахування Банк здійснив 04.02.2015 у сумі 517,24 шв.фр.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додатковою угодою від 26.12.2007 № 1 до Кредитного договору сторони передбачили в якості забезпечення виконання зобов'язань Підприємцем заставу приміщення магазину літ. А, загальною площею 143,2 м-2, що знаходиться у АДРЕСА_1 та поруку фізичних осіб.

Додатковими угодами до Кредитного договору від 21.02.2009 № 2 та від 25.02.2010 № 3 змінено графік погашення кредиту.

Додатковою угодою від 24.09.2010 № 4, пункти 1.2 та 1.2.2 Кредитного договору викладено в новій редакції; крім того, викладено у новій редакції додаток № 1 до Кредитного договору.

Додатковою угодою від 24.09.2010 № 5 до Кредитного договору сторони змінили розмір відсоткової ставки.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4.1 додаткової угоди від 29.11.2011 № 6 до Кредитного договору, сторони дійшли згоди про зміну схеми, кінцевого терміну погашення кредиту і розмірів відсотків, а саме: з 29.11.2011 за використання кредитних коштів встановлено процентна ставка в розмірі 10,49 % у шв.фр.; Підприємець зобов'язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 862,69 шв.фр. 25-го числа кожного місяця та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 21.03.2019, якщо тільки не буде застосований інший термін повернення кредиту.

Пунктом 1 вказаної додаткової угоди сторони погодили, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер Кредитного договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11130378000, так і реєстраційний номер Кредитного договору в системі обліку Банку, а саме № 11130378001.

У зв'язку з невиконанням Підприємцем взятих зобов'язань Банк 15.07.2015 направив останньому на три адреси вимогу №30-11/26990 з посиланням на розділ 11 Кредитного договору просив погасити заборгованість протягом 14 календарних днів з дати отримання. У вимозі також зазначено, що у випадку не усунення порушень на 15 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 24 календарного дня з дати відправлення вимоги, слід сплатити борг по кредиту в повному об'ємі та нараховані проценти, що становить 37 405,18 шв.фр.

Вказана вимога Банку про повернення кредиту у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за Кредитним договором була залишена без відповіді і виконання.

При цьому судами зазначено, що Банком не надано жодного письмового доказу щодо проведення бухгалтерської операції по наданню кредиту у швейцарських франках.

За змістом пункту 1.5 Кредитного договору кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 в УКІБ "УкрСиббанк", код банку 09807750 (МФО) 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням.

Банком в обґрунтування обставин відкриття поточного рахунку ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано заяви Позичальника про відкриття такого поточного рахунку; договору на відкриття та обслуговування вказаного поточного рахунку.

Матеріали справи містять: виписку по особовому рахунку, який нібито відкритий на ім'я Дубини Р.М. та по якому здійснювалися відповідні операції, пов'язані із отриманням кредиту, відповідно до якої було здійснено операцію на поточний рахунок Дубині Р.М.; платіжний документ від 20.03.2007 № 0601758299 на загальну суму 96 600,00 шв.фр., або 402905,75 грн.

У виписці першим записом зазначено про надання кредиту згідно з угодою 11130378000, а відомості, які відображені у виписці розпочинаються записом про здійснення розрахунково-касової операції по перерахуванню іноземної валюти для її продажу на МВРУ згідно з заявою клієнта від 21.03.2007 і лише другий запис у виписці стосується надання кредиту Підприємцю.

Банком письмових доказів з приводу операцій продажу валюти (швейцарських франків) судам не надано, зокрема заяви Підприємця на здійснення продажу валюти.

При цьому представник Банку зазначив, що усі ці документи були, однак вони знищені.

Підприємець заперечив будь-яке складання та подання заяв на відкриття рахунку та продаж валюти, а також укладення договору на відкриття поточного рахунку. Зазначив, що кредит він отримав у гривнях, і у значно меншій сумі, ніж це попередньо фіксувалося у виписках, які надано Банком до суду.

Крім того, під час першого розгляду даної справи Підприємцем подавалися заяви та клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для повного та об'єктивного з'ясування усіх обставин. Однак із-за відсутності документів, необхідних для проведення експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 27.12.2016 було надіслано місцевому господарському суду повідомлення № 12437/16-45 про неможливість надання висновку.

За наведених обставин та враховуючи норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) господарський суд позбавлений права виходити у рішенні за межі позовних вимог, суди дійшли висновку, що у даному випадку суд позбавлений можливості виконати власний розрахунок кредитної заборгованості.

Враховуючи обраний Банком спосіб захисту порушеного права суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення коштів за Кредитним договором (у валюті - швейцарський франк), за умови укладення між сторонами додаткової угоди від 29.11.2011 № 6, якою визначено погашення кредиту шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів.

Приймаючи рішення від 22.06.2018 та постанову від 05.09.2018 у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За результатами розгляду даного спору, враховуючи надані учасниками справи докази суди дійшли висновку про те, що у даних кредитних відносинах, які виникли між сторонами, фактично має місце "псевдо-валютне" кредитування, проблему щодо чого може усунути лише регулятор - Національний банк України відповідними постановами.

Заявлені позовні вимоги не доведені Банком у встановленому законом порядку: належними, достовірними та достатніми доказами.

Враховуючи наведені обставини, норми чинного законодавства, наявні матеріалах справи докази, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та відмовили у задоволенні даного позову.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення не надали належної правової оцінки усім доводам та доказам наявним у матеріалах справи, а саме тому, що Банк неодноразово посилався на наявність рішення апеляційного суду Житомирської області від 07.12.2016 у справі № 296/9910/15-ц, у якому встановлені обставини, що мають преюдиційне значення при вирішенні даного спору. Тобто судами не досліджено наявність чи відсутність преюдиційності обставин встановлених у рішенні апеляційного суду Житомирської області від 07.12.2016 у справі № 296/9910/15-ц.

Таким чином, не встановивши зазначеної обставини та не здійснивши оцінки пов'язаних з нею доказів, попередні судові інстанції припустилися порушення норм процесуального права, а саме:

- частини першої статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних у справі доказів;

- частини п'ятої статті 236 ГПК України стосовно ухвалення судового рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 129, 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 22.06.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 906/282/16 задовольнити частково.