?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 910/18954/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
учасники справи:
позивач - Виробничо-комерційна фірма "Надежда",
представник позивача - Бєлокриницький А.О. (ордер ХВ № 000059 від 31.05.2018),
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група",
представник відповідача - Василевський О.Л. (довіреність № 0117-194 від 29.12.2017), Могила І.В. (ордер КВ № 159315 від 19.09.2018),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн"
представник третьої особи - Петров О.Г. (довіреність б/н від 09.01.2018),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
на рішення господарського суду міста Києва
від 19.03.2018
у складі судді Головіної К.І.,
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 22.08.2018
у складі колегії суддів: Скрипки І.М. (головуючий), Гончарова С.А., Шаптали Є.Ю.,
у справі за позовом
Виробничо-комерційної фірми "Надежда"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн",
про стягнення 1 256 163, 20 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Виробничо-комерційна фірма "Надежда" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" про стягнення на користь власника товару - Товариства з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн" суму страхового відшкодування в розмірі 1 256 163, 20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик, не виконав умови договору добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника (експедитора) № 324-2111-17-00001 від 25.01.2017, а саме - не сплатив суму страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку, що стався 21.05.2017 (крадіжка товару).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/18954/17 позов задоволено;
стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн" страхове відшкодування у сумі 1 256 163, 20 грн.;
стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на користь Виробничо-комерційної фірми "Надежда" витрати по сплаті судового збору в сумі 18 842, 46 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30 000, 00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок по виплаті страхового відшкодування на користь власника товару у сумі 1 256 163, 20 грн., відповідно до умов укладеного між сторонами договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/18954/17 вищезазначене судове рішення залишено без змін. При цьому, суд вказав, що умовами п. 6.4.1.3 договору страхування визначено обмеженням відповідальності перевізника перед третіми особами, яка передбачена Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до Протоколу якої Україна приєдналась 16.10.2012, а не розмір страхового відшкодування, яке страховик зобов'язаний сплатити внаслідок настання страхового випадку, як помилково вказує відповідач; обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування пов'язується з настанням страхового випадку, а не з завершенням кримінального провадження по факту крадіжки та винесенням вироку в кримінальній справі.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/18954/17, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, в якій просило їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Серед іншого, скаржник наголошує, що процесуальний статус третьої особи був визначений, як такої, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а отже стягнення на її користь страхового відшкодування є незаконним та необґрунтованим.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/18954/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2018.
Ухвалою Верховного Суду, у визначеному складі колегії суддів, від 16.10.2018 задоволено клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк.
Відкрито касаційне провадження у справі № 910/18954/17 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018.
Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 13.11.2018.
Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.10.2018.
Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.
У відзивах на касаційну скаргу позивач та третя особа просили оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення з підстав її необґрунтованості.
В судове засідання 13.11.2018 з'явились уповноважені представники учасників справи, які надали пояснення у справі.
Перевіривши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.07.2015 між Виробничо-комерційною фірмою "Надежда" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн" (замовник) укладений договір перевезення вантажу № 70681, відповідно до умов якого перевізник зобов'язався автомобільним транспортом, у відповідності до заявок замовника доставити довірений йому вантаж до пунктів призначення та видати його вантажоодержувачу, а замовник - сплатити за перевезення встановлену цим договором плату.
25.01.2017 між Виробничо-комерційною фірмою "Надежда" (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) укладений договір добровільного страхування № 24-2111-17-00001, предметом якого визначено страхування майнових інтересів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником або іншою особою, зокрема, майну третіх осіб, включаючи власників вантажу та багажу, під час експлуатації будь-якого виду транспортного засобу та здійснення перевезень чи транспортного експедирування вантажу.
Пунктом 4.2.1.2 договору страхування сторони передбачили обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування внаслідок таємного викрадення частини або всього вантажу під час зупинки або стоянки транспортного засобу.
Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити відшкодування третім особам в розмірах і в строки, визначені умовами цього договору (п. 9.4.4 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору, страховий випадок - раптова, непередбачувана і ненавмисна для страхувальника та потерпілої третьої особи (осіб) подія, яка відбулася в процесі перевезення (експедирування) вантажу страхувальником у строк дії цього договору та на території страхування, яка зазначена в п. 1.4 частини 1 цього договору, і з настанням якої виникає зобов'язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування (страхувальнику були пред'явлені претензії та/або позови від третіх осіб).
20.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн", за накладною № 1500445400 та згідно з подорожнім листом № 416 від 20.05.2017, передало Виробничо-комерційній фірмі "Надежда" тютюнові вироби (сигарети) у кількості 1 100 коробів на загальну суму 11 893 644, 00 грн. для їх перевезення з пункту навантаження: Харківська область, Польовий в'їзд, селище Докучаєвське, 1 до пункту розвантаження: Київська обл., м. Бровари, Об'їзна дорога, 68.
21.05.2017 під час розвантаження автомобіля марки "Сканія", д.н.з. 173-24 ХА, на складі вантажоодержувача - ТОВ "Нова Пошта Логістік" (м. Бровари, Об'їзна дорога, 68) виявлено нестачу 3 палет вантажу (120 коробів сигарет), що зафіксовано комісією у складі водія автомобіля перевізника та комірника вантажоодержувача, у присутності охоронника вантажу перевізника в акті приймання продукції по кількості та якості № 00/179 від 21.05.2017.
Відносини в сфері страхування врегульовано Цивільним Кодексом України (435-15) (глава 67 "Страхування") та Законами України, серед яких базовим є Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) .
Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, і також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 979 ЦК України визначено правову природу договору страхування як договору, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Отже, початок дії договору співпадає з початком строку, узгодженого сторонами для його дії.
При цьому, загальними положеннями ЦК України (435-15) про договір, зокрема, ч. 2 ст. 631 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення, тоді як спеціальна норма ст. 983 ЦК України пов'язує момент набрання чинності договором страхування з моментом внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Відтак, страховик та страхувальник при укладенні договору страхування вправі визначити момент набрання ним чинності інший, ніж з моменту внесення першого страхового платежу, що відповідатиме принципу свободи цивільно-правового договору, передбаченого ст. 627 ЦК України, в тому числі визначити, що договір набирає чинності з моменту його укладення.
Тобто, момент укладення договору може не збігатися з моментом набрання ним чинності. При цьому юридичне значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо страховий випадок відбувся.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору страхування у добровільному порядку визначили момент набрання ним чинності не раніше дня, наступного за днем надходження страхової премії (або першої її частини) в повному розмірі на поточний рахунок або в касу страховика чи його повіреного.
Загальний розмір страхової премії складає 50 350, 00 грн. (п. 1.6 договору).
Пунктом 1.7 договору передбачена сплата страхової премії чотирма рівними частинами (по 12 587,50 грн.) та визначені дати їх внесення. Так, перший платіж частини страхової премії визначений до 14.02.2017 (включно), другий - 14.05.2017 (включно), третій - 14.08.2017 (включно) та четвертий - 14.11.2017 (включно).
Разом з цим, господарськими судами попередніх інстанцій вищезазначеного враховано не було та, як наслідок не досліджено обставин справи на предмет існування між сторонами спору договірних зобов'язань (набрання чинності договору страхування) на момент виникнення події (між другим та третім платежами частин страхової премії), що була заявлена позивачем, як страховий випадок.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно ст. 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону).
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ст. 17 Закону).
Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій посилаючись на Правила добровільного страхування відповідальності перед третіми особами (крім цивільної відповідальності власників наземного, повітряного, водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)) ПАТ "СК "УСГ", зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України за № 1550767 від 26.08.2005, дійшли висновку, що у відповідача виник обов'язок по виплаті страхового відшкодування на користь вигодонабувача, власника товару - Товариства з обмеженою відповідальністю "Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн" - третій особі.
Разом з цим, зі змісту договору страхування вбачається, що останній укладався відповідно до Правил добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 1261810 від 22.06.2006.
При цьому, в матеріалах справи відсутні вищезазначені Правила, що в свою чергу унеможливлює перевірити обґрунтованість висновків господарських судів в спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
На страхові відносини за участю вигодонабувача розповсюджуються положення ст. 636 ЦК України (Договір на користь третьої особи).
Частиною 1 ст. 636 ЦК України визначено, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.
Як вже зазначалось вище, п. 9.4.4 договору визначено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити відшкодування третім особам в розмірах і в строки, визначені умовами цього договору.
Згідно зі ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Зазначене положення міститься і в ст. 3 Закону України "Про страхування" - страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 636 ЦК України виконання договору на користь третьої особи може вимагати, як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору (ч. 4 ст. 636 ЦК України).
З наведеного вище вбачається, що, якщо вигодонабувач відмовився від права, наданого йому на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, тоді вигодонабувач буде третьою стороною у справі, якщо ж ні - належним позивачем має бути вигодонабувач.
Суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги закону уваги не звернули, не визначились із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню до таких правовідносин. При цьому, судами не з'ясовувались та не перевірялись обставини відмови третьої особи від права вимоги та чи уповноважувала третя особа позивача на звернення до суду з даним позовом, тобто судами не встановлено порушеного права позивача та виходячи з цього не визначено його процесуальний статус.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.
Відповідно до ст. 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У цьому зв'язку Виробничо-комерційною фірмою "Надежда" подано до Верховного Суду клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).
Крім того, у відповідності до приписів п. 4 ч. 1 ст. 315 ГПК України у резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про новий розподіл судових витрат у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення чи зміни рішення.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у справі № 910/18954/17 скасувати і передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді Л.Й. Катеринчук
В.Г. Пєсков