1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Євроконтакт" (далі - ТОВ "Євроконтакт") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сентравіс Продакшн Юкрейн" (далі - ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн") про стягнення заборгованості у сумі 186 048,00 грн, посилаючись на положення статей 193 Господарського кодексу України, статей 629, 692 Цивільного кодексу України, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 01.10.2014 № 05-1/855 у частині здійснення повної і своєчасної оплати поставленого товару.

1.2. ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" у відзиві на позов, заперечуючи проти його задоволення, зазначило, що обставини, викладені у позовній заяві, не відповідають дійсності та не підтверджені доказами.

Так, відповідач наголосив, що оплату отриманого згідно із договором товару було здійснено покупцем після його отримання двома платежами, про що свідчать платіжні доручення від 30.12.2014 № 255907 на суму 79 3440,00 грн і від 16.01.2015 № 256828 на суму 106 704,00 грн.

Крім того, згідно з актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2015 кредиторська заборгованість покупця перед постачальником становила 106 704,00 грн і була погашена 16.01.2015. Станом на час звернення із позовом до суду згідно з даними бухгалтерського обліку заборгованості ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" перед ТОВ "Євроконтакт" немає.

1.3. ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" також подало до суду заяву про застосування позовної давності на підставі статей 256, 257, 258, 267 Цивільного кодексу України, яку обґрунтовано тим, що фактично поставка товару відбулася двома партіями, а саме 12.11.2014 і 28.11.2014 згідно з видатковими накладними № РН-0000199 і № РН-0000213 відповідно, отже строк оплати мав настати 12.12.2014 і 28.12.2014 відповідно до умов пункту 2.3 договору та пункту 4 специфікації № до договору (протягом 30 днів із дати поставки).

Відповідач наголосив, що загальний трирічний строк позовної давності розпочався 12.12.2014 і 28.12.2014 і сплив 13.12.2017 і 29.12.2017, натомість позивач до суду звернувся у січні 2018 року, тобто після спливу позовної давності.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2018 (суддя Петренко Н.Е.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку строк позовної давності для звернення до суду закінчився 12.12.2017 та 28.12.2017. Позовну заяву датовано 26.12.2017, однак до суду позов подано нарочно 10.01.2018. Клопотання про поновлення строку позовної давності позивач не заявляв.

При цьому суд наголосив, що підписання відповідачем акта звірки розрахунків 31.12.2015, про який зазначає позивач, не свідчить про підтвердження ним наявності заборгованості у сумі, щодо якої виник спір, оскільки зазначена в акті сума заборгованості відповідача перед позивачем не відповідає сумі позову, а також сплачена відповідачем 16.01.2015.

2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2018 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги частвоко задоволено, стягнуто з ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" на користь ТОВ "Євроконтакт" заборгованість у сумі 106 704,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на положення статті 264 Цивільного кодексу України підписання акта звірки є дією, яка свідчить про визнання відповідачем боргу та є підставою для переривання перебігу позовної давності. На момент складення між сторонами акта звірки трирічна позовна давність не спливла. Отже, висновок суду першої інстанції про застосування строку позовної давності щодо поставки товару на підставі товарно-транспортної накладної від 28.11.2014 № 0000000159 на суму 106 704,00 грн визнано необґрунтованим.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2018, ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2018 залишити в силі, наголошуючи на здійсненні судом апеляційної інстанції розрахунку позовної давності з порушенням вимог статті 253 і частини 1 статті 254 Цивільного кодексу України, оскільки за змістом цих норм матеріального права строк позовної давності розпочався 02.01.2015, а закінчився 02.01.2018, на той час як позов подано до суду 10.01.2018.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Євроконтакт" просить залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 - без змін, зазначаючи про правомірність висновків суду апеляційної інстанції стосовно переривання позовної давності у цьому випадку у зв'язку із підписанням акта звірки розрахунків. Товариство у відзиві також зазначає, що переривання позовної давності у зв'язку із підписанням акта звірки взаєморозрахунків не може починатися з 01.01.2015, оскільки підписання уповноваженою особою боржника цього акта відбулося станом на 31.12.2015, отже позовну заяву подано у належні строки.

Крім того, на підтвердження своїх доводів ТОВ "Євроконтакт" зазначило, що ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" як боржником було вчинено дії з виконання зобов'язань, а саме визнання суми боргу шляхом сплати заборгованості 16.01.2015, що перериває перебіг позовної давності із цієї дати - 16.01.2015.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 01.10.2014 між ТОВ "Євроконтакт" (постачальник) і ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" (покупець) укладено договір № 05-1/855, згідно з яким постачальник зобов'язався передати у власність покупця колеса кранові та інші матеріали (далі - товар) у кількості та за номенклатурою, які наведено у відповідних специфікаціях, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору;

- згідно зі специфікацією № 1 до договору ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" передано товар, а саме колесо холосте 500х160 2-4285 у кількості 8 одиниць на суму 88 920,00 грн і колесо приводне конічне 07.41.05.034 у кількості 8 одиниць на суму 66 120,00 грн;

- загальна сума поставки згідно зі специфікацію № 1 становить 186 048,00 грн;

- згідно з пунктом 2.3 договору розрахунок покупця з постачальником проводиться на підставі рахунків постачальника у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, а саме 100 % вартості партії товару згідно зі специфікацією протягом 30 календарних днів з дати поставки партії товару покупцеві (якщо інший термін платежу не узгоджений сторонами у відповідній специфікації);

- товар відповідно до специфікації № 1 поставлено та отримано покупцем двома партіями 12.11.2014 і 28.11.2014, про що свідчать такі документи: - товарно-транспортна накладна від 12.11.2014 № 0000000148 (колесо приводне конічне за ціною із ПДВ 79 344,00 грн); - товарно-транспортна накладна від 28.11.2014 № 0000000159 (колесо холосте 500х160 2-4285 за ціною із ПДВ 106 704,00 грн); - видаткова накладна від 12.11.2014 № РН-0000199; - видаткова накладна від 28.11.2014 № РН-0000213;

- згідно з пунктом 2.3. договору постачальником виставлено покупцеві рахунок-фактуру від 11.11.2014 № СФ-0000299 на загальну суму 186 048,00 грн (із ПДВ);

- претензію постачальника, направлену покупцеві 09.10.2017, залишено ним без відповіді.

4.3. Предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Євроконтакт" про стягнення з ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" заборгованості у сумі 186 048,00 грн на підставі положень статей 193 Господарського кодексу України, статей 629, 692 Цивільного кодексу України, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 01.10.2014 № 05-1/855 у частині здійснення повної і своєчасної оплати поставленого товару.

4.4. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626 - 629 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За змістом статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

4.5. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, згідно з пунктом 2.3 договору розрахунок покупця з постачальником проводиться на підставі рахунків постачальника у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100 % вартості товару відповідно до специфікації протягом 30 календарних днів з дати поставки партії товару.

Суди установили, що на виконання цього пункту договору постачальник - ТОВ "Євроконтакт" виставив для оплати ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" рахунок-фактуру від 11.11.2014 № СФ-0000299 на загальну суму 186 048,00 грн (із ПДВ).

Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" розрахувалося за товар згідно з платіжними дорученнями від 30.12.2014 № 255907 на суму 79 344,00 грн і від 16.01.2015 № 256828 на суму 106 704,00 грн на розрахунковий рахунок у ПАТ "Актабанк", а не на рахунок, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", який визначено у договорі, видаткових накладних і рахунку-фактурі від 11.11.2014 № СФ-0000299, умови договору з оплати за поставлений товар покупцем не виконано.

4.6. За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.7. Суди попередніх інстанцій установили факт сплати ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" згідно із платіжними дорученнями від 30.12.2014 № 255907 (на суму 79 344,00 грн) і від 16.01.2015 № 256828 (на суму 106 704,00 грн) та обмежилися посиланням на сплату цих коштів на рахунок іншої банківської установи, ніж та, що зазначена у договорі, видаткових накладних і рахунку-фактурі від 11.11.2014 № СФ-0000299.

Проте у розділі 2 договору, укладеного між сторонами, яким передбачено ціну і порядок розрахунків, не наведено реквізитів, за якими постачальник має здійснювати оплату поставленого товару, натомість передбачено, що розрахунок проводиться на підставі рахунка, в якому обов'язково має бути зазначено дату і номер договору та дату і номер відповідної специфікації.

У рахунку-фактурі від 11.11.2014 № СФ-0000299 зазначено про постачання ТОВ "Євроконтакт" одержувачу ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" колеса холостого 500х160 2-4285 і колеса приводного конічного 07.41.05.034 на загальну суму 186 048,00 грн.

При цьому згідно з платіжними дорученнями від 30.12.2014 № 255907 і від 16.01.2015 № 256828 ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" здійснено оплату отримувачу - ТОВ "Євроконтакт" за колесо холосте 500х160 2-4285 і колесо приводне конічне 07.41.05.034 на загальну суму 186 048,00 грн на підставі рахунка від 11.11.2014 № СФ-000299.

Однак суди попередніх інстанцій не встановили обставин стосовно того, чи було зазначені кошти повернуто ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" у зв'язку із їх перерахуванням на рахунок ТОВ "Євроконтакт" у ПАТ "Актабанк", чи одержано кошти у сумі 186 048,00 грн ТОВ "Євроконтакт" (на будь-який рахунок, відкритий товариством) від ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн", тобто обставин стосовно виконання покупцем свого обов'язку щодо оплати товару. Крім того, суди не навели правового обґрунтування на підтвердження висновку про невиконання покупцем товару свого обов'язку щодо оплати товару у зв'язку із перерахуванням грошових коштів на рахунок постачальника, відкритий в іншій фінансовій установі, ніж та, яка зазначена постачальником у виставленому ним рахунку.

4.8. Крім того, як убачається із матеріалів справи та з'ясовано судами, між сторонами підписано акт звірки розрахунків, за змістом якого у графі кредит ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" залишок станом на 01.01.2015 становить 106 704,00 грн, а станом на 31.12.2015 сума боргу ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" перед ТОВ "Євроконтакт" становить 180 780,00 грн.

При цьому в акті звірки розрахунків зазначено, що 16.01.2015 за рахунком № СФ-0000299 здійснено такий вид операції як вихідний платіж ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн", який становив 106 704,00 грн.

Однак зазначене залишено судами поза увагою, відповідну оцінку доводам ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" стосовно того, що сума 106 704,00 грн, визначена сторонами в акті звірки розрахунків як залишок станом на 01.01.2015 і сплачена 16.01.2015, не надано.

4.9. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

4.10. Проте питання щодо наявності та доведеності позивачем порушення його права на підставі дослідження всіх доказів у справі та доводів сторін у їх сукупності, зокрема щодо здійснення відповідачем оплат за виставленим позивачем рахунком, підписанням між сторонами акта звірки розрахунків із зазначенням про здійснення такої операції як вихідний платіж, тощо суди попередніх інстанцій не з'ясували.

4.11. Щодо застосування судами норм матеріального права, якими врегульовано питання позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

За змістом статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

При цьому позовна давність може бути застосовна у випадку встановлення судами обставин щодо наявності порушеного права позивача.

Однак, зазначені положення законодавства суди також залишили поза увагою, як і не встановлювали порушення прав позивача.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

5.4. Заява ПрАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" про поворот виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у цій справі не підлягає задоволенню, оскільки скасування судового рішення не належить до переліку підстав вирішення питання про поворот виконання рішення згідно зі статтею 333 Господарського процесуального кодексу України.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сентравіс Продакшн Юкрейн" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2018 у справі № 904/111/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.