розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 (суддя Літвінова М.Є.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 (головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Ткаченко Б.О., Кропивна Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Міністерство фінансів України, 2. Національний банк України, 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНМАС",

про розірвання Договору поруки № 4Д12355/П від 26.10.2016,

За участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Опанасик В.В. -адвокат,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - не з'явився,

третьої особи 3 - не з'явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання Договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідачем істотно порушені взяті на себе за Договором поруки № 4Д12355/П від 26.10.2016 зобов'язання, внаслідок чого виникли підстави для розірвання зазначеного Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі №910/20521/17, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило товариство того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

14.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі № 910/20521/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2018 року у справі № 910/20521/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

08.10.2018 суд постановив ухвалу, якою касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 08.11.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

У зв'язку з відрядженням судді Краснова Є.В. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/20521/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу касаційної скарги від 06.11.2018 року у справі №910/20521/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Берднік І.С.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суди попередніх судових інстанцій при прийнятті рішень порушили норми матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що суди проігнорували той факт, що відповідач прийняв виконання зобов'язань позивачем за договором поруки у повному обсязі, не звертався до позивача, як поручителя, та до боржника з вимогою виконати зобов'язання за кредитними договорами.

Вважає, що позивач виконав зобов'язання боржника за договором поруки в повному обсязі, а відповідач прийняв виконання зобов'язання.

Крім того зазначає про те, що відповідач фактично позбавив позивача можливості скористатися своїм правом як кредитора по стягненню коштів з боржника.

Зазначає, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, ст.ст.512, 517, 556, 614, 651 ЦК України, ст. 188 ГК України.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу.

Треті особи також відзивів на касаційну скаргу не надали.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, 26.10.2016 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Н", як поручителем, та відповідачем - Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", як кредитором, було укладено договір поруки № 4Д12355/П (далі - договір), умовами якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою 3 - Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОНМАС" (боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 10.12.2012 № 4Д12355И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 19.06.2013 № 4М13105И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2.

Надалі за текстом: Кредитний договір 1, 2 - Кредитний договір/Кредитні договори.

Пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно п.4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору вказано, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно з п.10 договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим Договором ( п.11 договору).

Пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) та Законом України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 07.02.2013, укладеної сторонами.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору поруки позивач сплатив відповідачу грошові кошти в загальній сумі 670 970 115,38 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень №2276 від 28.10.2016 та №2277 від 28.10.2016. Факт отримання вказаних коштів відповідачем не заперечується.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначав, що оскільки зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" за договором поруки від 26.10.2016 були виконані 28.10.2016, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" повинно було передати Товариству з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" до 07 листопада 2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами. Окрім того, позивач зазначає, що своєчасне отримання документів дозволило б використати свої права кредитора, отримати кошти від реалізації свого права кредитора та направити їх на сплату кредиту та відсотків, податків, зборів та інше. Позивач, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку боржника, втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнав значних збитків, тому просив суд розірвати Договір поруки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило товариство того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Спір по справі стосується розірвання договору у зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором та документів, які забезпечували виконання зобов'язань боржником).

Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з приписами частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Аналогічна позиція узгоджена сторонами у п. 8 договору поруки.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Господарськими судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про надання документів, передбачених договором поруки, або докази наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що в свою чергу свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору поруки відповідачем.

Водночас, предметом заявленого позову є розірвання договору поруки, укладеного між сторонами спору у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України (435-15) . Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України (436-15) .

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України (435-15) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки від 08.11.2016 з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивачем також не обґрунтована.

Враховуючи наведені положення законодавства і обставини встановлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки з заявлених ним мотивів, суд касаційної інстанції вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору поруки.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №910/20312/17, від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 28.08.2018 у справі №910/20809/17, від 29.08.2018, у справі №910/20898/17, від 02.10.2018 у справах №910/19394/17 та №910/21033/17, від 10.10.2018 у справі №910/21862/17, від 11.10.2018 у справі №910/21208/17.

Згідно з ч.1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

В свою чергу, доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з вищевказаною оцінкою місцевого та апеляційного судів.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати зазначені докази та самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, наявність певних фактів чи їх відсутність.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 залишити без задоволення.