Виробничий кооператив "Контакт-90" звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 1 581 972, 97 грн. - основного боргу, 200 238, 77 грн. - 3 % річних та 1 162 015, 72 грн. - інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог).

Справа розглядалась господарськими судами попередніх інстанцій неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі № 910/9947/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі № 910/9947/15 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким задоволені позовні вимоги.

Стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Виробничого кооперативу "Контакт-90" 1 581 972,97 грн. - основного боргу, 200 238,77 грн. - 3% річних та 1 162 015,72 грн. - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що станом на день звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом, позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки перебіг позовної давності, відповідно до ст. 264 ЦК України, переривався.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі № 910/9947/15, Комунальне підприємство "Київпастранс" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду. При цьому, скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без належного дослідження всіх фактичних обставин справи та вказує на те, що укладені між сторонами додаткові угоди не переривають строків позовної давності.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/9947/15 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 05.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду, у визначеному складі колегії суддів, від 16.10.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 910/9947/15 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Комунального підприємства "Київпастранс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі № 910/9947/15.

Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 06.11.2018.

Відхилено заяву Комунального підприємства "Київпастранс" про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі № 910/9947/15 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.10.2018.

Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечував проти вимог та доводів скаржника та просив оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/9947/15 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 05.11.2018 прийнято справу № 910/9947/15 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 16.10.2018 дату - 06.11.2018.

В судове засідання 06.11.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.07.2006 між Виробничим кооперативом "Контакт-90" (підрядник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (замовник) укладений договір підряду № 3/07-06, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання загально-будівельних робіт при будівництві тролейбусної лінії від пл. Амурської по вул. О. Трутенка, вул. Академіка Вільямса, вул. М. Якубовського до вул. Касіяна. Фінансування підрядних робіт ведеться замовником за бюджеті кошти.

Додатковими угодами до вищезазначеного договору від 29.12.2006 № 2, від 31.03.2008 № 4, від 30.12.2008 № 6, від 11.06.2009 № 7, від 09.07.2010 № 9, від 29.12.2011 № 11 та від 28.12.2012 № 12 продовжувався термін дії договору (востаннє до 31.12.2013).

Також, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем виконані обумовлені договором роботи, вартість яких становить 9 613 183, 20 грн. (що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт), проте, відповідач свої зобов'язання виконав частково, оплативши виконані роботі в сумі 4 926 046, 45 грн. (що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача).

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Положеннями ч. 1 ст. 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено факт неналежного виконання відповідачем обов'язку з оплати виконаних робіт, вартість неоплаченої частини з яких становить 1 581 972, 97 грн., що не заперечувалось відповідачем.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3 % річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.

Отже, сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та 3 % річних, були перевірені судом апеляційної інстанції, визнані правильними та арифметично вірними.

Проте, в процесі судового розгляду даної справи, відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно зі ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас, відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.

Апеляційною інстанцією з'ясовано, що в даному випадку строк позовної давності переривався, оскільки додатковими угодами до договору підряду від 29.12.2011 № 11 та від 28.12.2012 № 12, крім продовження терміну дії договору, фіксувалась сума зобов'язань відповідача на відповідний фінансовий рік, що в свою чергу свідчить про визнання відповідачем свого дійсного зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт за договором.

З огляду на те, що строк позовної давності переривався 28.12.2012 (укладання додаткової угоди № 12), а з даною позовною заявою позивач звернувся до суду - 17.04.2015, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення до суду про захист порушеного права відбулося в межах строку позовної давності та, відповідно, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Виробничого кооперативу "Контакт-90" та залишення постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 у справі № 910/9947/15 без змін.