ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 914/89/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 (у складі колегії суддів: Кордюк Г.Т. (головуючий), Малех І.Б., Плотніцький Б.Д.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 (суддя Крупник Р.В.)
у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова
до Фізичної особи-підприємця Лозко Тамари Василівни
про стягнення заборгованості у сумі 382 627,91 грн згідно з договором схову від 04.01.2016 № 1 та угоди на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР від 04.01.2016 № 2,
ВСТАНОВИВ:
15.01.2018 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова (далі - КЕВ м. Львова) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лозко Тамари Василівни (далі - ФОП Лозко Т.В.) про стягнення заборгованості у розмірі 382 627,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір схову № 1 від 04.01.2016 та угода на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР № 2 від 04.01.2016 є удаваними правочинами, якими приховано реальний договір оренди державного нерухомого майна, а тому за час фактичного користування відповідачем нерухомим майном позивача за період з 01.01.2016 по 31.01.2017 позивачем нараховано відповідачу заборгованість з орендної плати на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 786 від 04.10.1995 (786-95-п) , яка на думку позивача, підлягала застосуванню за умови укладення договорів оренди нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду. При цьому, апеляційний суд зауважив, що з урахуванням ч. 3 ст. 237 ГПК України у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо визнання удаваними договору схову № 1 від 04.01.2016 та угоди № 2 на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР від 04.01.2016.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 17.09.2018 КЕВ м. Львова
звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди безпідставно не врахували, що договір схову № 1 від 04.01.2016 та угода № 2 на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР від 04.01.2016 є удаваними правочинами, якими приховано відносини оренди, у зв'язку з чим позивачем правомірно здійснено нарахування відповідачу заборгованості з орендної плати за спірних період на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 786 від 04.10.1995 (786-95-п) .
ФОП Лозко Т.В. подала відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з касаційною скаргою та зазначає про правомірність оскаржуваних судових актів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 04.01.2016 між Львівським УНР в особі голови комісії з припинення юридичної особи (виконавець, охоронець), правонаступником якого є КЕВ м. Львова згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.07.2015 №321, та ФОП Лозко Т.В. (замовник) укладено договір схову №1 (далі - договір схову №1 від 04.01.2016), відповідно до п. 1.1 якого охоронець надає замовнику платні послуги по схову згідно з додатком за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3.
Вартість послуг, що надаються охоронцем замовнику у відповідності до умов даного договору становить 3 096,00 грн (в т.ч. ПДВ) за один місяць (п. 4.1 договору схову №1 від 04.01.2016).
За умовами п. 6.1. договору схову №1 від 04.01.2016 він діє з 04.01.2016 до 30.06. 2016.
Згідно з п. 6.2. договору схову №1 від 04.01.2016 при відсутності у сторін наміру розірвати даний договір у місячний термін до його припинення, договір вважається переукладеним на тих самих умовах і той же термін.
Додатком № 1 до договору між Львіським УНР та ФОП Лозко Т.В. погоджено відпускні ціни (тарифи) для надання послуг по схову майна на відкритій технологічній площадці, а саме: зберігання щебеню на технологічній площадці площею 300 кв.м з місячною платою 3 096,00 грн. з ПДВ.
04.01.2016 між Львівським УНР (виконавцем) та ФОП Лозко Т.В. (замовник) укладено угоду №2 на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР (далі - угода №2 від 04.01.2016), відповідно до п. 1.1 якої замовник замовляє, а виконавець надає послуги по стоянці автотранспорту замовника на відкритій площадці.
Сторони домовилися про суму оплати за послуги по автостоянці в розмірі 720,08 грн і місяць, в т.ч. ПДВ ( 1 розділу ІІІ угоди №2 від 04.01.2016).
Згідно п. 1 Розділу V угоди №2 від 04.01.2016 така вступає в силу з 01.02.2106 і діє до 30.06.2016. По закінченню терміну дії даної угоди сторони складають нову угоду або продовжують дану угоду ще на наступний рік.
Додатком №1 до угоди №2 від 04.01.2016 сторонами затверджено протокол погодження відпускних цін (тарифів) між Львівським УНР та ФОП Лозко Т.В. для надання послуг по стоянці автотранспорту на відкритій площадці, а саме: послуги по стоянці автотранспорту: автомашина НОМЕР_1, 1 шт., оплата 432,05 грн, автомашина IVEKO 10 т, 1 шт., оплата 288,03 грн, всього 720,08 грн. за місяць, в т.ч. ПДВ.
20.05.2016 листом вих. № 15 ФОП Лозко Т.В. звернулася до КЕВ м. Львова з пропозицією пролонгації вказаних правочинів до 31.12.2016.
Листом від 31.05.2016 №2724 КЕВ м. Львова повідомив ФОП Лозко Т.В. про неможливість пролонгації договору та угоди у зв'язку з тим, що використання нерухомого військового майна можливе на платній основі згідно з договором оренди з дотриманням Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженого наказом Міністра оборони України №46 від 02.02.2010 та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (786-95-п) .
Після припинення дії договору та угоди будівельні матеріали та майно, належне ФОП Лозко Т.В., з території військового містечка вивезені не були, позивач листами від 07.07.2016 №3349, від 18.10.2016 №4668, від 08.11.2016 №4991, від 07.12.2016 №5453 вимагав у відповідача звільнити територію військового містечка від будівельних матеріалів, майна, оплатити наявну заборгованість.
07.12.2016 комісією КЕВ м. Львова проведено обстеження військового містечка №288 (на території колишнього УНР) за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3, за результатами якого складено відповідний акт, затверджений т.в.о. начальника КЕВ м. Львова, в якому зазначено, що станом на момент перевірки ФОП Лозко Т.В. не вивезено майно після закінчення договорів, а тому запропоновано нарахувати ФОП Лозко Т.В. плату за фактичне використання майна у подвійному розмірі від суми, визначеної договором та угодою, та зобов'язати ФОП Лозко Т.В. звільнити технічні майданчики від щебеню та автотранспорту.
03.02.2017 комісією КЕВ м. Львова здійснено огляд земельної ділянки, будівлі та споруди частини військового містечка №288, що знаходилася в користуванні ДП "Львівське управління начальника робіт" по вул. Луганській, 3 у м. Львові, за результатами якого складено акт комісійного огляду від 03.02.2017, в якому зазначено, що ФОП Лозко Т.В. використовується технічний майданчик №7 для зберігання щебеню, площа під сипучими матеріалами складає 1680,3 кв.м, №8 для зберігання щебеню, площа під сипучими матеріалами складає 452,6 кв.м, №10 для зберігання піску, площа під сипучими матеріалами складає 274,2 кв.м, №11 під зберігання сипучих будівельних матеріалів, складає 2535,9 кв.м; будівля за генеральним планом №86 (збірне металеве сховище) використовується для зберігання автотранспорту - автомобіля Range Rover Classik, державний номер НОМЕР_2, площа будівлі, яка фактично використовується відповідачем - 140,03 кв.м; приміщення (склад) №4 на першому поверсі будівлі №62 (по генеральному плані в/м №288) згідно технічного паспорту площею 45,2 кв.м; частина технічного майданчика №11 збоку будівлі №54 (по генеральному плані) використовується для стоянки автомобіля Scania, державний номер НОМЕР_3, займана площа 96,0 кв.м; організоване місце для стоянки автомобілів на відкритій території між будівлями №55 (деревообробна майстерня) та №94 (ТП), займана площа складає 146,1 кв.м.
Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується факт сплати відповідачем подвійної плати за фактичне зберігання будівельних матеріалів та транспортних засобів після закінчення дії договору та угоди, актів здачі-приймання робіт №295, №66, №65, а також виставлених рахунків №657 від 26.04.2018 та №658 від 26.04.2017.
25.04.2017 відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято частину технічного майданчика військового містечка №288 площею 300 кв.м, частина будівлі №89 військового містечка №288, які були предметом договору схову №1 та угоди №2 на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР від 04.01.2016, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 25.04.2017, підписаного сторонами.
Посилаючись на те, що укладені між сторонами договір схову № 1 від 04.01.2016 та угода на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР № 2 від 04.01.2016 є удаваними правочинами, якими приховано реальний договір оренди державного нерухомого майна, позивачем на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 786 від 04.10.1995 (786-95-п) , нараховано відповідачу заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2016 по 31.01.2017.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас судами встановлено недоведеність позивачем визнання у судовому порядку договору схову № 1 від 04.01.2016 та угоди на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР № 2 від 04.01.2016 удаваними.
В той час як відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення регулюються ст. 237 ГПК України.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
З матеріалів справи вбачається, що в межах даної справи позивачем не заявлено позовної вимоги про визнання договору схову № 1 від 04.01.2016 та угоди на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР № 2 від 04.01.2016 удаваними, та не поданого відповідного клопотання в порядку ст. 237 ГПК України.
Таким чином, встановивши відсутність доказів визнання у судовому порядку договору схову № 1 від 04.01.2016 та угоди на стоянку автотранспорту на території Львівського УНР № 2 від 04.01.2016 удаваними, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав вважати, що між сторонами відповідно до вказаних правочинів виникли правовідносини оренди, у зв'язку з чим обґрунтовано відхилили доводи позивача щодо застосування до правовідносин, які виникли на підставі вказаних договорів Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 786 від 04.10.1995 (786-95-п) , у зв'язку з чи правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.
Одночасно позивач обґрунтовував позовні вимоги також тим, що відповідач самовільно, без укладення договорів оренди використовувала площу земельної ділянки та будівлі (збірне металеве сховище) для зберігання сипучих матеріалів та стоянки транспортних засобів, і якщо б ФОП Лозко Т.В. були укладені договори оренди на вказані будівлі і площі, то позивач отримав би орендну плату у розмірі 382 627,91 грн.
Однак, встановивши, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення у діях відповідача, а саме протиправності його поведінки та вини, апеляційний суд правомірно відхилив вказані доводи позивача.
Згідно з ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 у справі №914/89/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді І.С. Міщенко
В.Г. Суховий