1. 22.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Анкіл" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №910/16468/17 в порядку статей 286- 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/16468/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2018.

3. У зв'язку з відпусткою суддів Білоуса В.В. та Пєскова В.Г. склад колегії змінювався згідно протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 та 22.10.2018 і на час прийняття постанови до складу колегії входять: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Погребняк В.Я.

4. Ухвалою Верховного Суду від 23.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі №910/16468/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Анкіл" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 та призначено її розгляд на 25.09.2018, який відкладався ухвалами 25.09.2018 та 23.10.2018.

5. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Київенерго" 17.09.2018 подало відзив на касаційну скаргу.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог та провадження в суді першої інстанції

6. 25.09.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурси" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Анкіл" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору поставки №16-11/16 від 16.11.2016.

6.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що керівники відповідачів 1, 2 не мали достатніх повноважень на укладення оспорюваного договору поставки; договір укладено з недодержанням вимог частин 1, 4 статті 30, статей 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", договір не відповідає вимогам статті 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), з огляду на що його слід визнати недійсним.

7. Судом встановлено, що між ТОВ КБ "Столиця" та позивачем було укладено два Договори застави товарів в обороті №19/07-К-2Z і №24/07-К-4Z, згідно з яким позивач передав на забезпечення виконання третіми особами (ТОВ "Укрметалзабезпечення" та ТОВ "Альтернатива Груп") мазут М-100 в кількості 12066,95 тонн та 16097,30 тонн, що зберігався філією "Теплоелектроцентраль №6 ПАТ "Київенерго".

8. Суд встановив, що 12.01.2015 ТОВ КБ "Столиця" продав права вимоги за даними договорами застави ТОВ "І.С. Інвест", яке розпочало процедуру звернення стягнення на зазначені предмети застави та згідно з Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18.05.2016 №2200-15 було звернено стягнення на предмет застави за зазначеними договорами шляхом продажу ТОВ "І.С. Інвест" мазуту М-100 у кількості 16097,30 тонн та у кількості 12066,95 тонн, з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, для задоволення вимог ТОВ "І.С. Інвест" до ТОВ "Укрметалзабезпечення" за Договором про надання кредиту від 19.09.2007 №19/07-К та до ТОВ "Альтернатива груп" за договором про надання кредиту від 26.12.2007 №24/07-К (т. 1, а.с. 51-55).

9. Судом встановлено, що 05.04.2016 між ТОВ "І.С. Інвест" (первісний кредитор) та ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги №05/04/16, за яким первісний кредитор передав новому кредитору права вимоги про надання кредиту від 19.09.2007 №19/07-К та від 26.12.2007 №24/07-К та договорами застави товарів в обороті від 25.11.2008 №19/07-К-2Z, №24/07-К-4Z, які належали первісному кредиторові в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав у первісного кредитора.

9.1 За умовами пункту 1.4 цього договору сторони передбачили, що новий кредитор матиме можливість використовувати та розпоряджатися правом вимоги лише після набрання законної сили рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі №2200/15 про задоволення (часткове задоволення) позовних вимог. Договір втрачає чинність, якщо рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у зазначеній справі в позові буде відмовлено.

10. Місцевий суд прийняв до уваги, що Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18.05.2016 у справі №2200-15 позовні вимоги ТОВ "І.С. Інвест" задоволено частково; звернено стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті від 25.11.2008 №24/07-К-4Z, а зокрема, мазут М-100 в кількості 16097,30 тонн, що належить ТОВ "Торговий дім "Ресурси" та знаходиться на зберіганні за адресою м. Київ, вул. Пухівська, 1А, АЕК "Київенерго" (філія "Теплоелектроцентраль №6 "Київенерго") шляхом продажу ТОВ "І.С. Інвест" мазуту М-100 в кількості 16097,30 тонн з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, для задоволення вимог ТОВ "І.С. Інвест" до ТОВ "Альтернатива Груп" за договором про надання кредиту №24/07-К від 26.12.2007 на суму 19 567 091, 23 грн. А також звернуто стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті від 15.11.2008 №19/07-К-2Z, а зокрема, мазут М-100 в кількості 12 066, 95 тонн, що належить ТОВ "Торговий дім "Ресурси" та знаходиться на зберіганні за адресою: м. Київ, вул. Пухівська, 1А, АЕК "Київенерго" (філія "Теплоелектроцентраль №6 "Київенерго") шляхом продажу ТОВ "І.С. Інвест" мазуту М-100 в кількості 12 066,95 тонн з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем для задоволення вимог ТОВ "І.С. Інвест" до ТОВ "Укрметалзабезпечення" за договором про надання кредиту №19/07-К від 19.09.2007 на суму 14 669 599, 43 грн.

Зазначене рішення залишено без змін ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/10097/16, постановою апеляційного суду від 02.08.2016 та касаційного суду від 19.10.2016.

11. Суд встановив, що право застави ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (т. 1, а.с. 148-149). Також, 16.11.2016 ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" (постачальник) уклало з ТОВ "Юридична компанія "Анкіл" (покупцем) договір постачання нафтопродуктів №16-11/16: мазуту М-100 у кількості 16097,30 тонн та 12 066,95 тонн, загальною вартістю 34 236 700 грн. (згідно з додатком №1 до договору). Пунктом 3.1 Договору право продажу товару надано постачальнику відповідно до договору про відступлення права вимоги №05/04/16 від 05.04.2016 та рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі №2200/15 від 18.05.2016.

12. Дослідивши Договір №16-11/16 від 16.11.2016, місцевий суд дійшов висновку про те, що ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" внаслідок подвійного відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами застави товарів в обороті набув права вимоги до заставодавця ТОВ "Торговий дім "Ресурси" та набув за рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №2200/15 від 18.05.2016 в судовому порядку права від імені заставодержателя продати заставне майно (мазут) третій особі, що ним і було зроблено шляхом укладення даного договору постачання нафтопродуктів. З огляду на встановлене, місцевий суд дійшов висновку про те, що відповідач-2 (ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт") мав право від імені власника, за наслідком звернення стягнення на предмет застави у визначеному рішенням третейського суду від 18.05.2016 порядку, відчужити шляхом поставки предмет застави відповідачу-1 (ТОВ "Юридична компанія "Анкіл") і такий договір узгоджується з приписами частини 1 статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 та частини 1 статті 266 ГК України .

13. Суд визнав необґрунтованими доводи позивача про відсутність належних повноважень у керівників відповідачів 1, 2 на укладення цього договору, які аргументовані позивачем відсутністю протоколів зборів засновників обох відповідачів про погодження укладення угоди на таку значну суму. Місцевий суд зазначив про те, що статутами обох юридичних осіб (ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" та ТОВ "Юридична компанія "Анкіл") не передбачено обмеження компетенції керівників на укладення угод про відчуження майна певною сумою.

14. ТОВ "Торговий дім "Ресурси" наполягало, що договір 16.11.2016 є недійсним, оскільки ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт", як заставодержатель прав на спірне рухоме майно, не надіслало письмового повідомлення на його адресу про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання відповідно до статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі - Закон №1255-ІV (1255-15) ), а тому спірний договір не відповідає вимогам частин 1, 4 статті 30, статей 27, 28 цього Закону.

Місцевий суд зазначив про необґрунтованість цих доводів, оскільки рішення про звернення стягнення на предмет застави шляхом надання права заставодержателю продати предмет застави від імені власника будь-якій третій особі вже було прийнято в судовому порядку Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків у справі №2200/15 від 18.05.2016, а тому обставини порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання вже було встановлено під час розгляду такого спору про звернення стягнення на предмет застави, що виключає необхідність подання письмового повідомлення в порядку статті 27 Закону №1255-ІV.

Місцевий суд відхилив доводи позивача про те, що звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання не могло здійснюватися без відповідного рішення суду, оскільки в даному випадку стягнення здійснювалось саме на підставі рішення суду.

15. Судом встановлено, що у справі №41/207 було прийнято рішення від 21.04.2009 про зобов'язання АЕК "Київенерго" повернути в натурі на користь ТОВ "Торговий дім ресурси" мазут марки М-100, загальною вартістю 25381,67 тонн, заставною вартістю 55 839 674 грн., що знаходиться на зберіганні на "Теплоелектроцентраль №6 Київенерго" АЕК "Київенерго", за яким ухвалою суду від 12.05.2009, залишеною в силі постановою ВГСУ від 22.12.2015, змінено спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення з АЕК "Київенерго" на користь ТОВ ТД "Ресурси" 55 839 674 грн. вартості мазуту.

Місцевий суд дійшов висновку, що зазначене рішення суду не впливає на дійсність укладеного договору постачання мазуту між заставодержателем, який в судовому порядку набув права звернення на предмет застави, та набувачем заставленого майна за договором постачання, оскільки з рішення суду у справі №41/207 вбачається порушення зберігачем умов договору зберігання мазуту, що не підтверджує припинення застави товарів в обороті (мазуту марки М-100 у відповідних кількостях) та прав заставодержателя на продаж третій особі заставленого майна. З огляду на таке, місцевий суд дійшов висновку про відповідність спірного договору вимогам статті 658 ЦК України, недоведення припинення права застави відповідно до статті 28 Закону України "Про заставу" та зазначив, що право власності позивача ТОВ ТД "Ресурси" припинилося відповідно до статті 346 ЦК України зверненням стягнення на майно за зобов'язаннями власника за рішенням третейського суду від 18.05.2016 у справі №2200-15, що спростовує доводи позивача про порушення його прав укладенням оспорюваного правочину.

16. За таких висновків та встановлених фактичних обстави Господарський суд міста Києва рішенням від 14.12.2017 у справі №910/16468/17 відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору поставки №16-11/16 від 16.11.2016, укладеного між відповідачами 1, 2.

Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови

17. 29.12.2017 позивач подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/16468/17, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи його прийняттям з неправильним застосуванням до спірних правовідносин положень статті 23 частини 1 Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків при вирішенні питання правонаступництва від ТОВ "І.С. "Інвест" до ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт", порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 3 статті 28 Закону №1255-ІV, статей 15, 16, 203, 321 ЦК України.

18. Переглянувши справу, апеляційний суд погодився з правильністю встановлення місцевим судом обставин передачі спірного мазуту позивачем у заставу за двома договорами застави від 25.11.2008 на забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ "Укрметалзабезпечення" перед ТОВ КБ "Столиця" за договором кредиту №19/07-К від 19.09.2007 та ТОВ "Альтернатива Груп" перед ТОВ КБ "Столиця" за кредитним договором №24/07-К від 23.12.2007. Відповідно до пунктів 1.9 договорів застави, предмети застави залишаються в користуванні та володінні заставодавця за адресою місцезнаходження філії "Теплоелектроцентраль №6 "Київенерго" АЕК "Київенерго".

19. Також, апеляційний суд перевірив обставини та погодився з встановленням судом першої інстанції фактичних даних відступлення 12.01.2015 ПАТ КБ Столиця" прав вимоги за обома договорами застави від 25.11.2008 ТОВ "І.С. "Інвест".

20. Дослідивши рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 18.05.2016 у справі №2200-15 за позовом ТОВ "І.С. "Інвест" до ТОВ "ТД"Ресурси", ТОВ "Укрметалзабезпечення", ТОВ "Альтернатива Груп" про звернення стягнення на предмет застави, за яким саме ТОВ "І.С. "Інвест" надано право продажу спірного мазуту з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем для задоволення вимог ТОВ "І.С. "Інвест", як заставодержателя, для задоволення зазначених вище кредитних договорів №24/07-К від 23.12.2007 та №19/07-К від 19.09.2007, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначеним рішенням не підтверджено заміни позивача ТОВ "І.С. "Інвест" на ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" згідно з договором відступлення прав вимоги від 05.04.2016, який вже існував на час прийняття рішення третейського суду та був чинним. За договором відступлення прав вимоги не можуть передаватися права за судовим рішенням, тому відповідач-2 не набув прав на відчуження майна позивача шляхом реалізації звернення стягнення на заставне майно позивача у судовому порядку, виключно з посиланням на договір відступлення прав вимоги від 05.04.2016 та рішення третейського суду 18.05.2016 на користь іншої особи.

21. Апеляційним судом встановлено, що 16.11.2016 між відповідачами 1 та 2 було укладено Договір поставки №16-11/16, за яким відповідач-2 від імені позивача з посиланням на набуття права продажу товару відповідно до договору відступлення права вимоги від 05.04.2016 №05/04/16 та рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 18.05.2016 №2200-15 (пункту 1.3 Договору) зобов'язався поставити відповідачу-1 мазут марки М-100 у зазначеному обсязі.

Однак, апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про належність та достатність таких доказів, як рішення третейського суду від 18.05.2016 у справі №2200-15, в обґрунтування обставин звернення в судовому порядку стягнення на предмет застави в розумінні статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та договору відступлення прав вимоги №05/04/16 від 05.04.2016 в обґрунтування набуття юридичною особою ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" прав на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №2200/15 від 18.05.2016, оскільки право вимоги до боржника вимагати належного виконання за відступленими йому правами за кредитними договорами виникло у нового кредитора (ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт") лише "після набрання законної сили рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №2200/15 від 18.05.2016" (пункт 1.3 Договору). А з огляду на те, що після набуття відповідного права вимоги новий кредитор не звертався з повідомленням до боржника в порядку статей 27- 28 Закону №1255-ІV про виконання зобов'язання, він відчужив предмет застави (мазут) третій особі - "Юридичній компанії "Анкіл" за Договором поставки №16-11/16 від 16.11.2016 з порушенням статей 27- 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та статті 658 ЦК України, а також рішення третейського суду від 18.05.2016, яким надано право продажу спірного заставного майна позивача іншій особі - ТОВ "І.С. "Інвест".

22. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що звернення стягнення на забезпечувальне зобов'язання здійснювалося відповідачем-2 не на підставі судового рішення, оскільки рішення третейського суду від 18.05.2016 не є за своєю правовою природою таким судовим рішенням, яке припинило право власності позивача на спірний мазут, а в позасудовому порядку шляхом укладення оспорюваного договору поставки №16-11/16 від 16.11.2016, а тому відповідач-2 був зобов'язаний направити позивачу вимогу-повідомлення про виконання перед ним зобов'язань за кредитними договорами за 30 днів до дня звернення стягнення на предмет застави, чого не було зроблено. Отже, договір №16-11/16 від 16.11.2016 укладено з порушенням процедури звернення стягнення на майно, яке перебуває під обтяженням.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки позивач не передав відповідачу-2 у володіння предмет забезпечення, то звернення стягнення на нього могло здійснюватися лише на підставі рішення суду відповідно до статті 28 Закону №1255-ІV.

23. Також, апеляційний суд оцінив заяву ТОВ "ТД "Ресурси" про зміну способу виконання рішення суду від 21.04.2009 у справі №41/207 з повернення в натурі АЕК "Київенерго" мазуту загальним обсягом 25 381,67 тонн на стягнення його вартості 55 839 674 грн. згідно з ухвалою суду від 12.05.2009, як відмову позивача від права власності на мазут, що на підставі статей 346, 347 ЦК України означає за висновками апеляційного суду припинення права власності позивача на спірний мазут та виникнення грошового зобов'язання зі стягнення 55 839 674 грн. збитків, завданих неналежним зберіганням мазуту. З огляду на таке, апеляційний суд дійшов висновку, що на момент укладення спірного договору поставки №16-11/16 від 16.11.2016 ТОВ "ТД "Ресурси" не було власником мазуту марки М-100, загальною вагою 25 381,67 тонн, який є предметом спірного договору, а тому його продаж від імені ТОВ "ТД "Ресурси", як власника, суперечить статті 658 ЦК України.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (відповідач-1)

24. Відповідач-1 доводив, що відповідач-2 внаслідок правонаступництва за договором відступлення прав вимоги та згідно з рішенням третейського суду у справі №2200-15 від 18.05.2016 набув прав вимоги до позивача на звернення стягнення на предмет застави за кредитними договорами і таке право вже отримало судовий захист за позовом ТОВ "І.С. Інвест", а відповідач-2, як його правонаступник за договором відступлення прав вимоги від 05.04.2016, набув також прав на реалізацію рішення третейського суду. Права кредитора за кредитними договорами та заставодержателя за договорами застави були використані правопопередником відповідача-2 ТОВ "І.С. Інвест", а тому обсяг прав за договором відступлення прав вимоги охоплював і право на виконання судового рішення у справі №2200-15 від 18.05.2016, прийнятого щодо його правопопередника. Отже, апеляційний суд порушив вимоги статей 512- 514 ЦК України.

25. Відповідач-1 зазначав, що відомості про початок процедури звернення стягнення на заставлене майно були внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна під час розгляду справи №2200-15 третейським судом, так само як за наслідком розгляду спору до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис про обтяження предмета застави за відповідачем-2. Отже, висновки апеляційного суду про недотримання процедури звернення стягнення на заставне майно відповідно до статті 28 Закону №1255-ІV зроблено з неправильним застосуванням даної норми права.

26. Скаржник стверджував, що у випадку визнання, за висновками апеляційного суду, припинення у ТОВ ТД "Ресурси" права застави ще у 2009 році внаслідок зміни способу виконання рішення суду ухвалою суду від 12.05.2009 у справі №41/207, позивач взагалі не має права відповідно до статей 15- 16 ЦК України на звернення з позовом до суду про визнання недійсним спірного договору, укладеного між відповідачами, оскільки такий договір не порушує його особистих прав. Однак, апеляційний суд дійшов висновку про визнання недійсним оспорюваного договору, тим самим надавши позивачу судовий захист, всупереч власним взаємовиключним висновкам про відсутність у позивача права власності на предмет застави.

Доводи інших учасників справи

27. ПАТ "Київенерго" подало відзив на касаційну скаргу, у якому погодилось з висновками апеляційного суду про те, що спірний договір укладено з порушенням вимог статті 203 ЦК України, так як особи, які його вчиняли, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності (жодною нормою права не передбачено виникнення відносин з представництва між юридичними особами на підставі рішення третейського суду, а доказів заміни сторони у провадженні третейського суду ТОВ "І.С. Інвест" на відповідача-2, сторонами не надано. Також, оспорюваний правочин є недійсним як такий, що не відповідає спеціальним вимогам законодавства щодо купівлі-продажу пального (Інструкції №281/171/578/155 від 20.05.2008 "Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України", підпункту 212.3.4, пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України) спеціальними суб'єктами, які зареєстровані як платники акцизного податку та з оформленням спеціальних документів (паспорта якості) палива, однак, відповідачі згідно з даними відкритого реєстру на сайті ДФС України не були зареєстровані платниками акцизного податку та податку на додану вартість, а тому не мали права укладати договір купівлі-продажу нафтопродуктів (постачання мазуту).

28. Також, ПАТ "Київенерго" заперечувало дійсність спірного договору з обґрунтуванням того, що посадові особи ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" займаються фіктивним підприємництвом з метою мінімізації податкового навантаження, що, зокрема, підтверджується ухвалою Печерського районного суду від 10.09.2014 у кримінальному провадженні №22014101110000065 та просило залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №910/16468/17.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

29. Цивільний кодекс України (435-15)

Частини 2, 5 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частини 1, 5 статті 203 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частини 1, 3 статті 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частини 1-2 статті 512 - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 514 - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

30. Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) (далі - Закон №1255-IV (1255-15) )

Частина 1 статті 20 - якщо обтяжувач відступив іншій особі права за правочином, на підставі якого виникло обтяження, ця особа набуває всі відступлені права стосовно предмета обтяження, включаючи встановлений пріоритет за умови, що відомості про заміну обтяжувача були внесені до Державного реєстру протягом п'яти днів із дня відступлення прав.

Стаття 24 - звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частини 1-2 статті 25 - обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Частина 2 статті 26 - обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери. 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Стаття 27 - якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Частина 2 статті 28 - якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

31. Закон України "Про заставу" (2654-12) (далі - Закон №2654-ХІІ (2654-12) )

Стаття 28 - застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

32. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про порушення судами положень статей 15-16, 203, 512-514, ЦК України (435-15) та статей 27- 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій

33. Аналіз приписів статей 11, 512- 514 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів, а також з рішення суду, у випадках встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, у випадку звернення стягнення на предмет застави за рішенням третейського суду відповідно до вимог статей 24- 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" №1255-IV, у заставодержателя можуть виникати права на продаж предмета застави від імені власника майна на користь третьої особи. Разом з тим, недотримання встановленої законодавцем процедури звернення стягнення на майно боржника за рішенням третейського суду не є легітимним позбавленням власника його власності (предмета застави) та надає такому власнику право на захист його майнових прав у судовому порядку.

34. Системний аналіз положень статей 24- 27 Закону №1255-IV дозволяє зробити висновок про те, що законодавець не обмежує заставодержателя у зверненні стягнення на предмет застави шляхом надання за судовим рішенням права заставодержателю здійснити продаж предмета застави від імені власника на користь третьої особи з дотриманням визначеної законом процедури повідомлення власника про вчинення дій із звернення стягнення на предмет застави та відповідною реєстрацією такого повідомлення у державному реєстрі застав до початку судового провадження (провадження у третейському суді). Отже, рішення третейського суду про надання певній особі (заставодержателю) права на продаж майна боржника третій особі є судовим актом, за наслідком прийняття якого у такої особи відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України виникають певні права та обов'язки.

Як встановлено судами, за рішенням третейського суду від 18.05.2016 такі права та обов'язки на продаж предмета застави (мазуту марки М-100 в кількості 16 097,30 тонн) третій особі було надано третейським судом юридичній особі - ТОВ "І.С. Інвест". Отже, зазначене право виникло за наслідком прийняття рішення суду (третейського суду) і таке право не може бути переданим шляхом укладення договору відступлення права вимоги, оскільки відповідно до статей 512-514 ЦК України за договорами відступлення права вимоги передаються права, які виникли внаслідок укладення договорів (правочинів).

35. Законодавцем передбачено можливість переходу прав за судовим рішенням тільки внаслідок здійснення процесуального правонаступництва у судовому процесі. Таке процесуальне правонаступництво допускається і при здійсненні третейського судочинства, зокрема, при виконанні судових рішень. Отже, за відсутності доказів переходу прав на виконання судового рішення від ТОВ "І.С. Інвест" до ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" в порядку процесуального правонаступництва у справі №2200-15 Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, не можна вважати, що відповідач-2 набув права на продаж майна боржника від імені власника третій особі (відповідачу-1 у даній справі).

З огляду на таке, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з правильністю висновків апеляційного суду про відсутність у справі належних доказів переходу до відповідача-2 прав на виконання судового рішення 18.05.2016 у справі третейського суду №2200-15 та недоведення ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" належними доказами права на продаж предмета застави (спірного мазуту) від імені позивача третій особі (ТОВ "Юридична компанія "Анкіл"). Зазначені висновки апеляційного суду викладено у пунктах 18-21 мотивувальної частини даної постанови та на сторінках 5-9 постанови апеляційного суду 19.04.2018 (т. 2, а.с. 75-79).

З огляду на відсутність у відповідача-2 права на продаж майна позивача, колегія суддів погоджується з правильністю висновків апеляційного суду про недійсність договору №16-11/16 від 16.11.2016 як такого, що укладений з порушенням частини 2 статті 203 ЦК України (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності).

36. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним виключити з мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновки про те, що заява ТОВ "ТД "Ресурси" про зміну способу виконання рішення суду від 21.04.2009 у справі №41/207 з повернення в натурі АЕК "Київенерго" мазуту загальним обсягом 25 381,67 тонн на стягнення його вартості 55 839 674 грн. згідно з ухвалою суду від 12.05.2009, є відмовою позивача від права власності на мазут, що на підставі статей 346, 347 ЦК України, означає припинення права власності позивача на спірний мазут (т. 2, а.с. 84-85) та висновки про те, що "на момент укладення спірного договору поставки ТОВ "Торговий Дім "Ресурси" не був власником мазуту марки М-100 загальною вагою 25 381,67 тонн, який є предметом спірного правочину". Зазначені висновки суперечать приписам статті 28 Закону України "Про заставу", якими передбачено перелік підстав для припинення дії договору застави, що не передбачає можливості припинення права застави за наслідком відмови позивача від права власності на предмет застави.

37. З огляду на доведення позивачем порушення своїх прав власника спірного майна, щодо якого було укладено правочин з його відчуження шляхом постачання третій особі за порушенням судової процедури звернення стягнення на предмет застави, колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю в цілому висновків апеляційного суду про визнання недійсним договору №16-11/16 від 16.11.2016. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , учасником якої є держава Україна з 1997 року, за змістом статті 6 захищає право особи на справедливий суд в розумінні прав та обов'язків особи цивільного характеру, отже дія Конвенції поширюється на захист майнових прав фізичних та юридичних осіб. Частиною 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантовано право мирного володіння своїм майном та можливості його обмеження не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами права. Отже, встановлення фактичних обставин порушення прав власника на мирне володіння своїм майном всупереч процедурі обмеження, встановленої Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" №1255-IV (1255-15) , також є підставою для застосування способів судового захисту прав позивача, як власника.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

38. Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника згідно з пунктами 24-25 мотивувальної частини постанови з огляду на висновки, зазначені відповідно до пунктів 33 - 35, 37 мотивувальної частини даної постанови.

39. Суд погоджується з доводами скаржника згідно з пунктом 26 мотивувальної частини постанови та приймає їх до уваги, що є підставою для виключення з мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновків про припинення права власності позивача на предмет застави, що відображено у висновках пункту 36 мотивувальної частини даної постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Відповідно до статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на таке, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про зміну мотивувальної частини постанови шляхом виключення з неї висновків про припинення права власності на спірний предмет застави, що відображено у пункті 34 даної постанови та про залишення без змін резолютивної частини постанови з огляду на погодження касаційного суду з висновками апеляційного суду про укладення оспорюваного правочину з порушенням вимог частини 2 статті 203 ЦК України.

В. Судові витрати

41. У зв'язку із залишенням без задоволення касаційної скарги відповідача-1 та залишенням без змін резолютивної частини постанови апеляційного суду витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції залишаються за скаржником.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Анкіл" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №910/16468/17 змінити з підстав, зазначених у мотивувальній частині Постанови Верховного Суду від 30.10.2018. Резолютивну частину Постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №910/16468/17 залишити без змін.