ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/975/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - Позивач, Товариство),

представник позивача - не з'яв.,

відповідач- 1- публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (далі - Відповідач-1; Банк),

представник відповідача-1 - Гриб Ю.М. - адвокат (посвідчення від 01.11.2016 №671),

відповідач-2 - приватне акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі - Відповідач-2, Підприємство)

представник відповідача-2 - Іванов П.О. - адвокат (посвідчення від 04.11.2017 №1293),

розглянув касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2018 (суддя Гулевець О.В.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 (головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В. і Тарасенко К.В.)

у справі №910/975/18

за позовом Товариства

до Банку;

Підприємства

про визнання недійсним договору поруки.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки від 05.02.2015 №20-0189/3-3 (далі - Договір поруки), укладеного Підприємством і Банком.

Позов (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) було мотивовано тим, що: Позивач не був повідомлений про укладення Договору поруки та згоди на укладення спірного договору не надавав, а про наявність вказаного договору йому стало відомо під час розгляду господарським судом Рівненської області справи №918/1164/15; Договір поруки суперечить пункту 7.1 кредитного договору, згідно з яким сторони зобов'язались зберігати в таємниці зміст кредитного договору; тому Договір поруки суперечить приписам чинного законодавства та має бути визнаний недійсним у судовому порядку на підставі частин першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018, у позові відмовлено.

Прийняті судові акти мотивовані тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання Договору поруки недійсним.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Позивач, зазначаючи про прийняття рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 зі справи №910/975/18 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на Відповідача-1 та Відповідача-2. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі:

- сторонами кредитного договору не погоджено вжиття такого засобу забезпечення зобов'язання, як порука. Відповідно до вимог частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного) забезпечується, якщо це встановлюється договором або законом. Тому відсутність у кредитному договорі посилань на можливість забезпечення основного зобов'язання порукою позбавляє права на укладення такого договору без відповідних змін і доповнень до кредитного договору і участі другої сторони;

- Договір поруки за своєю правовою природою є договором про надання послуг поручителем боржника, тобто боржник є споживачем послуг поручителя. Як наслідок, боржник повинен виступати стороною договору поруки. Разом з тим Позивач не є стороною договору поруки і на надання таких послуг згоди не давав і, більш того, позивачу взагалі не було відомо про існування спірного договору поруки;

- оспорюваний Договір поруки є недійсним, оскільки суперечить поняттю "договір" (зокрема статті 626 ЦК України) як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що встановлює права та обов'язки, у тому числі для боржника (солідарна відповідальність), який не є стороною договору;

- укладення відповідачами договору поруки може призвести до небажаних наслідків для Позивача, зокрема подвійної сплати суми основного зобов'язання;

- укладення відповідачами спірного Договору поруки без згоди Позивача є прямим порушенням пункту 7.1 кредитного договору, оскільки порукою передбачено надання третій стороні змісту кредитного договору, а також інформації, пов'язаної з виконанням зазначеного кредитного договору, на що письмової згоди Позивач не надавав.

У відзиві на касаційну скаргу Банк заперечує проти доводів касаційної скарги, зазначає, що судами попередніх інстанцій прийняті рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права та просить рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства - без задоволення.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- 23.07.2013 Банком та Товариством (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000 дол. США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі - кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором; кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20.01.2014; кредит надається з таким цільовим призначенням: поповнення обігових коштів;

- за договором про внесення змін та доповнень від 10.01.2014 №20-0020/2-1 до Кредитного договору сторони дійшли згоди викласти пункт 2.2 Кредитного договору у такій редакції: "кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 квітня 2014 року";

- відповідно до пункту 6.2 Кредитного договору останній діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування ним до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору;

- на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором Банком (кредитор) та Підприємством (поручитель) укладено Договір поруки, відповідно до умов якого поручитель у відповідності до умов цього договору у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником (Товариством) зобов'язань за Кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання з погашення заборгованості за Кредитним договором;

- пунктом 2.2 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають з Кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000 доларів США;

- чинним законодавством України не встановлений обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором;

- зі змісту положень ЦК України (435-15) вбачається, що порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається;

- не містять умов щодо необхідності згоди позивача на укладення Договору поруки також і положення Кредитного договору;

- тому доводи позивача про необхідність згоди Товариства як боржника за Кредитним договором укладення між відповідачами, на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, Договору поруки є безпідставними;

- судами попередніх інстанцій не прийняті доводи Позивача стосовно того, що Договір поруки суперечить пункту 7.1 Кредитного договору, згідно з яким сторони зобов'язалися зберігати в таємниці зміст Кредитного договору, оскільки: відповідно до згаданого пункту 7.1 Кредитного договору сторони зобов'язались зберігати в таємниці зміст кредитного договору, а також будь-яку інформацію та дані, передані кожною із сторін у зв'язку з виконанням договору, не розкривати та не розголошувати факти або інформацію будь-якій третій стороні без попередньої письмової згоди іншої сторони цього договору; поряд з тим відповідно до пункту 6.5 Кредитного договору позичальник надав згоду на те, що Банк буде надавати третій стороні, яка має наміри набути право вимоги, інформацію про позичальника, що містить банківську таємницю, в обсягах та формі, визначеній банком, та про кредитну заборгованість; позичальник надає право Банку, а Банк має право, для забезпечення виконання умов цього договору, розкривати, поширювати, передавати інформацію та документи, пов'язані з кредитуванням позичальника та виконанням умов цього договору третім особам, у тому числі з якими банком буде укладено договір на отримання послуг щодо повернення заборгованості, в обсягах та формі, визначеній банком, на що позичальник надає свою згоду шляхом підписання цього договору. Тому у відповідності до умов Кредитного договору Банку надано право для забезпечення виконання умов Кредитного договору розкривати, поширювати, передавати інформацію та документи, пов'язані з кредитуванням позичальника та виконанням умов цього договору третім особам, у даному випадку - для укладення оспорюваного Договору поруки;

- крім того, статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Положення цієї статті не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд. Інформація про Кредитний договір та договір про внесення змін та доповнень до нього була опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень у справах №910/9932/14, №910/11585/14, №910/16628/14, на які також є посилання безпосередньо у самому Договорі поруки;

- тому доводи Позивача щодо порушення положень пункту 7.1 Кредитного договору внаслідок укладення Договору поруки є безпідставними;

- Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання Договору поруки недійсним.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним з підстав наведених Позивачем.

Відповідно до положень ЦК України (435-15) :

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215);

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203);

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203);

- за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (стаття 553);

- у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина перша та друга статті 554).

Таким чином, суть поруки полягає в тому, що в разі невиконання зобов'язання боржником обов'язок з його виконання додатково покладається, крім боржника, на особу, яка добровільно погодилася на це, ставши поручителем такого боржника.

Згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та встановлені обставини справи суди попередніх інстанцій, з'ясувавши, що: Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання Договору поруки недійсним; чинним законодавством України не встановлено обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором; положення Кредитного договору не містять також умов щодо необхідності згоди позивача на укладення Договору поруки; доводи Позивача щодо порушення положень пункту 7.1 Кредитного договору внаслідок укладення Договору поруки є безпідставними, - дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки Позивачем не доведено, яким чином Договір поруки порушує його права та законні інтереси, з урахуванням того, що спірний Договір поруки не породжує у Позивача інших прав та обов'язків, крім тих, що Товариство як позичальник за Кредитним договором вже має перед Банком як кредитором за Кредитним договором. Укладення Договору поруки та прийняття поручителем (Підприємством) обов'язку солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника (Товариства) не змінює розміру заборгованості позичальника за Кредитним договором.

Посилання скаржника на те, що сторонами Кредитного договору не погоджено вжиття такого виду забезпечення виконання зобов'язання за цим договором, як поруки, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки ні статті 546- 548 ЦК України, які регулюють загальні положення забезпечення виконання зобов'язань, ані статті 553-559 названого Кодексу, якими врегульовано правовідносини поруки, необхідності у такому погодженні не передбачають.

Інші доводи касаційної скарги пов'язані з невірним тлумаченням скаржником норм матеріального права та зводяться до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у розгляді справи і перегляду вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому пов'язані з наведеним аргументи Товариства не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Касаційним господарським судом беруться до уваги аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, що засновані на нормах матеріального і процесуального права та узгоджуються з обставинами з'ясованими попередніми судовими інстанціями.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням встановлених цими судовими інстанціями фактичних обставин.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі №910/975/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В.Суховий