за участю представників: Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс"- Олійника Я.М., дов. від 29.12.2017 №45; Київської міської державної адміністрації та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Фещенко В.В., довіреності від 27.09.2018 №001-3079 та від 31.01.2018№062/01/10-937, відповідно; Генеральної прокуратури України - Збариха С.М., посв. №028728.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017

(Суддя - Чебикіна С.О.)

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018

(Головуючий суддя - Смірнова Л.Г.; Кропивна Л.В.; Пономаренко Є.Ю.)

у справі за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс"

про стягнення 1 183 375, 00 грн,-

1. У липні 2017 року до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" про стягнення 1 183 375,00 грн, у тому числі, основної суми боргу у сумі 816 700,00 грн, 3 % річних у розмірі 47 490,52 грн, інфляційних витрат у сумі 305 585,06 грн та пені у сумі 13 600,00 грн у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з внесення оплати за угодою на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва №14 від 31.05.2012 року, що була укладена між позивачем-1 та відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2017 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018, позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" на користь Київської міської державної адміністрації 600000,00 грн. основного боргу, 29247,96 грн. 3% річних, 297239,37 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" на користь Прокуратури міста Києва 13829,81 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено

3. Судові рішення першої та апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що позивачами доведено виконання своїх зобов'язань за угодою на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва №14 від 31.05.2012 року, водночас відповідачем не виконано зобов'язання з внесення платежів за користування майном, в результаті чого за ним утворилась заборгованість за період з 2014 року по 2016 рік у сумі 600 000,00 грн, доказів оплати якої відповідачем до суду не надано.

3.1. Водночас, врахувавши, що даний позов подано прокурором 20.07 2017 року у позові в частині стягнення основного боргу за період з 2013 року по липень 2014 року в сумі 216 700,00 грн судами відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

3.2. Крім того, позов в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат частково задоволено, стягнуто з відповідача 3 % річних у сумі 29 247,96 грн та інфляційних втрат у сумі 297 239,37 грн, за перерахунком суду здійсненим на суму основного боргу у розмірі 600 000,00 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовлено.

3.3. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача-1 пені у сумі 13 600,00 грн. за період з 01.01.2017 по 01.07.2017 за неналежне виконання відповідачем умов угоди на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва №14 від 31.05.2012 року відмовлено.

3.4. Посилання відповідача про те, що позивачі у справі є неналежними кредиторами за угодою №14 від 31.05.2012 року спростовано з посиланням на положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) від 29.12.2012 року №2383, згідно якого основними завданнями Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) є, зокрема, забезпечення реалізації державної та регіональної політики у сфері приватизації, оренди, використання, здійснення в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади м. Києва, а також здійснення повноважень орендодавця об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, здійснення захисту майнових прав територіальної громади м. Києва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

4. Приватне акціонерне товариство "Київспецтранс" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2017 та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у даній справі з проханням скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. Підставою для скасування відповідач вважає невірне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 2, 3, ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 193, 221, 223, 231, 232, 286 Господарського кодексу України (Далі - ГК України (436-15) ), ст. ст. 256, 266, 267, 509, 510, 526, 527 538, 612, 613, 625, 762 Цивільного кодексу України (435-15) (Далі - ЦК України (435-15) ); ст. ст. 4- 6, 23, 29, 27, 33, 36, 77, 79, 81, 84 Господарського процесуального кодексу України (Далі - ГПК (1798-12) України).

5.1. скаржник вважає, що прокурором невірно визначено позивачів при подачі даного позову, права яких, на думку скаржника, не порушено.

5.2. ПАТ "Київспецтранс" посилається на можливість самостійного захисту своїх інтересів позивачами як самостійними юридичними особами;

5.3. крім наведеного, скаржник посилається на безпідставну відмову суду у задоволенні клопотання товариства про зупинення провадження у вказаній справі до розгляду справи № 910/3533/17;

5.4. також, посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме, ч. 1 ст. 223 ГК України, ч. 1 ст. 256, ч. 1 ст. 266, ч. 3 ст. 267, ч. 4 ст. 267 ЦК України в частині незастосування до позовних вимог прокурора строків позовної давності;

5.5. зазначає про відсутність підстав для стягнення зі скаржника основного боргу, 3%, інфляційних витрат та пені у зв'язку із простроченням кредитора;

5.6. вважає безпідставним стягнення з відповідача наявної за угодою заборгованості саме на користь Київської міської державної адміністрації, оскільки Київська міська державна адміністрація є неналежним кредитором за угодою від 31.05.2012;

5.7. ПАТ "Київспецтранс" посилається на безпідставну відмову судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України (у редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанції), а саме, у зв'язку із відсутністю заступника прокурора міста Києва у судових засіданнях під час розгляду вказаної справи;

5.8. скаржник вважає, що судами розглянуто справу за відсутності оригіналів документів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

6. Заступником прокурора міста Києва подано відзив на касаційну скаргу з проханням відмовити у її задоволенні та залишенні в силі оскаржуваних судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі №910/11919/17 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у вказаній справі.

7.1. Призначено до розгляду касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" на 17 жовтня 2018 року о 12 год 15 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

8. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

9. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

10. Під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.05.2012 між виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) (уповноважений) та Відкритим акціонерним товариством "Київспецтранс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Київспецтранс" (користувач) укладено угоду № 14 на володіння та користування майном територіальної громади м. Києва (далі - угода), відповідно до умов якої уповноважений передав, а користувач прийняв у володіння та користування майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з додатками до цієї угоди, а також майно, що у подальшому буде передаватись у володіння та користування користувачу згідно з рішеннями Київської міської ради та розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), у разі делегування виконавчому органу Київської міської ради (КМДА) відповідних повноважень, з обмеженням правомочності розпорядження майном (п. 1.1. угоди).

11. У підпункті 2.1.8 угоди передбачено, що при здійсненні функцій по управлінню майном користувач зобов'язаний керуватись усіма нормативними актами, що регулюють питання використання об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

12. У п. п. 2.1.14 сторони погодили, що за користування майном за цією угодою користувач бере на себе зобов'язання здійснювати на користь територіальної громади міста Києва щороку платіж, в розмірі, який дорівнює 10 відсоткам від чистого прибутку користувача, отриманого ним за попередній бюджетний рік, але не менше ніж 200 000,00 грн за рік. Цей платіж користувач сплачує протягом поточного року рівними частинами щокварталу.

13. Пунктом 4.1. визначено, що ця угода вважається укладеною та набирає чинності з дня її підписання повноважними представниками обох сторін та скріплення її печатками і діє до 01.11.2016.

14. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму).

15. Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

16. Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ст. 795 ЦК України).

17. Відносини у сфері оренди державного майна врегульовано нормами спеціального законодавства - Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , яке підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки за угодою № 14 відповідачем прийнято у володіння та користування майно територіальної громади м. Києва, яке за своїм правовим статусом є майном комунальної власності.

18. За приписами частин 1 та 4 статті 13 цього Закону передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна під час користування ним.

19. Відповідно до ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.

20. Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

21. Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

22. Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

23. Судами встановлено та відповідачем не спростовано, наявність заборгованості відповідача за фактичне користування майном комунальної власності територіальної громади міста Києва перед позивачем-1 за період з 2014 року по 2016 рік на загальну суму 600 000,00 грн (по 200 000,00 грн за кожний рік).

24. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

25. Отже, слід погодитись із судами попередніх інстанцій, які встановивши наведене, врахувавши, що позивачі виконали свої зобов'язання за угодою на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва №14 від 31.05.2012 року, а відповідач в свою чергу не виконав взяті на себе зобов'язання з внесення платежів за користування майном, дійшли правильних висновків про наявність заборгованості відповідача за період з 2014 року по 2016 рік у розмірі 600 000,00 грн, доказів оплати якої судам не надано.

26. Водночас, судами встановлено, що відповідачем 29.09.2017 через канцелярію суду подано заяву про застосування до позовних вимог позовної давності.

27. Згідно зі статтями 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

28. Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

29. Судами встановлено, що позивачем-2 було направлено відповідачеві листа від 10.04.2015 № 062/12/90-4012, листа від 18.05.2016 № 62/06/90-4994 та від 30.08.2016 № 062/06/90-8797, в яких йшлося про необхідність виконання умов угоди та сплати наявної суми заборгованості.

30. Також встановлено, що у відповіді на зазначені листи відповідач у листі від 28.09.2016 № 778/06 зазначає, що в разі перегляду тарифів на надання послуг з захоронення побутових відходів та отримання компенсації втрат, яка виникла за період з 2012 -2012 років та І півріччя 2015 року, ПрАТ "Київспецтранс" буде виконувати зобов'язання угоди № 14 від 31.05.2012 року щодо перерахувань до міського бюджету коштів за користування комунальним майном в повному обсязі, тобто судами встановлено, що у зазначеному листі відповідачем не визнано спірну заборгованість, отже переривання перебігу строку позовної давності, у даному випадку, не відбулось.

31. Доводи "Київспецтранс" про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме, ч. 1 ст. 223 ГК України, ч. 1 ст. 256, ч. 1 ст. 266, ч. 3 ст. 267, ч. 4 ст. 267 ЦК України в частині незастосування до позовних вимог прокурора строків позовної давності відхиляються Судом касаційної інстанції, оскільки судами враховано, що даний позов подано прокурором 20.07.2017 року, отже, суди правомірно застосували наслідки спливу строку позовної давності до частини позовних вимог та відмовили у позові в частині стягнення основного боргу за період з 2013 року по липень 2014 року в розмірі 216 700,00 грн та нарахованих на нього 3% річних та інфляційних втрат

32. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

33. Судами встановлено, що Позивачем нараховані 47 490,52 грн 3% річних та 305 585,06 грн інфляційних втрат у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язань за угодою на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва №14 від 31.05.2012.

34. Здійснивши перерахунок, позов в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судами задоволено частково, а саме: 3 % річних у сумі 29 247,96 грн та інфляційних втрат у сумі 297 239,37 грн, за перерахунком суду здійсненим на суму основного боргу у розмірі 600 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних відмовлено.

35. Щодо доводів ПАТ "Київспецтранс" про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме, ч. 6 ст. 193, ч. 1 ст. 221, ч.ч. 1, 4, 6 ст. 231, ч. 5 ст. 232 ГК України, ч. З ст. 538, ч. 3 ст. 612, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 613 ЦК України в частині відсутності підстав для стягнення з товариства основного боргу, 3 %, інфляційних витрат та пені у зв'язку із простроченням кредитора, слід зазначити таке.

36. Посилаючись на неповідомлення Київською міською державною адміністрацією та Департаментом відповідачу номеру та реквізитів для сплати річного платежу згідно з угодою від 31.05.2012, що стало, за доводами скаржника, об'єктивною підставою для позбавлення останнього можливості сплачувати з 2012 року відповідний платіж, ПАТ "Київспецтранс", водночас, не доводить, що звертався з відповідними запитами до позивачів або Київської міської ради, відтак, відповідачем не доведено відсутність у останнього об'єктивних підстав для несплати визначеної угодою суми за користування комунальним майном, отже, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відхилили вказані доводи відповідача.

37. Посилання відповідача у касаційній скарзі про те, що позивачі у справі є неналежними кредиторами за угодою №14 від 31.05.2012 року правомірно спростовано судами попередніх інстанцій з посиланням на положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) від 29.12.2012 №2383, згідно якого основними завданнями Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) є, зокрема, забезпечення реалізації державної та регіональної політики у сфері приватизації, оренди, використання, здійснення в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади м. Києва, а також здійснення повноважень орендодавця об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, здійснення захисту майнових прав територіальної громади м. Києва.

38. Доводи касаційної скарги ПАТ "Київспецтранс" про невірне визначення прокурором позивачів у справі та безпідставну подачу позову в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації та Департаменту, права яких, на думку скаржника, не порушено, підлягають відхиленню, з огляду на таке.

39. У ст. 29 ГПК України (в редакції чинній на час звернення із даним позовом) Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

40. Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України (у чинній редакції процесуального Закону) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

41. Даний позов подано Прокурором в інтересах держави в особі Департаменту як органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження захисту майнових прав територіальної громади м. Києва.

42. У свою чергу, як зазначає Прокурор, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), укладаючи 31.05.2012 із товариством угоду на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва, діяв на виконання рішення Київської міської ради від 27.11.2009 № 717/2786 "Про передачу майна комунальної власності територіальної громади м.Києва у володіння та користування ВАТ "Київспецтранс". Вказане безпосередньо закріплено у преамбулі угоди від 31.05.2012.

43. Крім того, ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

44. Одночасно, згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

45. За вказаних обставин, вказаний позов обґрунтовано подано в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації як сторони угоди та органу, що уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

46. При цьому, позовні вимоги прокуратури міста мотивовано тим, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за угодою від 31.05.2012 щодо сплати коштів за використання комунального майна м. Києва до місцевого бюджету безпідставно не надійшли грошові кошти у сумі 816 700 грн (без врахування інфляційних втрат, процентів річних від простроченої суми боргу та пені), однак виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) як стороною цієї угоди та Департаментом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, заходи цивільно-правового реагування щодо стягнення вказаної суми заборгованості необґрунтовано не вжито.

47. Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

48. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

49. Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

50. Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

51. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

52. Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

53. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

54. Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

55. Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

56. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

57. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

58. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

59. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

60. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

61. Слід звернути увагу, що згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.

62. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

63. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

64. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

65. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

66. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

67. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

68. У справі, що розглядається, Прокурором доведено, а судами перевірено за змістом оскаржуваних рішень, підставність звернення Прокурора, оскільки виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) як стороною угоди та Департаментом не вживались заходи цивільно-правового реагування спрямовані на стягнення заборгованості, що стало підставою для звернення Прокурора із позовною заявою.

69. Інші доводи ПАТ Київспецтранс", зокрема і про безпідставну відмову суду у задоволенні клопотання товариства про зупинення провадження у вказаній справі до розгляду справи № 910/3533/17 були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи, переоцінки доказів, твердження про перевагу одних доказів над іншими, а тому відхиляються Судом, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

70. Суд також звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини (п. 40 рішення у справі "Пономарьов проти України", mutatis mutandis п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії"), який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

71. Відповідно ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

72. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.