У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного 21.08.2014 між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Юргруп", просив визнати ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 за іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 між відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір відступлення права вимоги від 21.08.2014 з боку ПАТ "Дельта Банк" вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його вчинення (головою ради директорів), за відсутності відповідного рішення колегіального органу ПАТ "Дельта Банк", а тому такий правочин є недійсним згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України. Також позивач посилався і на те, що спірний договір відступлення права вимоги є нікчемним відповідно до п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Оскільки договір про відступлення права вимоги, на думку позивача, є нікчемним та наявні підстави для визнання його в судовому порядку недійсним, то ПАТ "Дельта Банк" вважає за необхідне захистити свої права і шляхом визнання ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 за іпотечним договором № 49.12/134/1620/07.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 21.08.2014 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Юргруп". Визнано ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 за іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3. Здійснено розподіл судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

04.07.2018 позивач ПАТ "Дельта Банк" подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 залишити без змін.

Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає те, що судом апеляційної інстанції було порушено ст. 92 ЦК України, ч. 1 ст. 241 ЦК України, ст. 59 Закону України "Про акціонерні товариства", ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", п. 2 ч. 1 ст. 282 ГПК України, п. 40 постанови пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008 (v0013700-08) . Вказує на те, що постанова апеляційного суду не містить ні мотивів відхилення висновків місцевого суду, ні аргументів, викладених банком у відзиві на апеляційні скарги (щодо відсутності рішення єдиного колегіального виконавчого органу ПАТ "Дельта Банк" про уповноваження укласти від його імені оспорюваний правочин). Зазначає, що генеральний директор ТОВ "Юргруп" Середюк Л.Ю. була обізнана зі Статутом ПАТ "Дельта Банк", знала про наявність у голови ради директорів/його заступника обмежень повноважень на укладення правочинів за відсутності рішення єдиного колегіального органу банку (ради директорів). Посилається на те, що банком не вчинялось жодних дій щодо прийняття до виконання спірного договору або його схвалення, про що свідчить визнання такого правочину нікчемним згідно з Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) ; звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення; звернення до суду із позовом про визнання його недійсним. На думку позивача, договір про відступлення права вимоги від 21.08.2014 є одним із правочинів, який призвів до неспроможності банку виконувати свої обов'язки перед кредиторами та до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, а згодом і ліквідації.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, скасувавши постанову апеляційного суду.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 посилається на те, що оскаржуваний правочин відповідає дійсній волі осіб; особи, які його підписали були наділені достатніми повноваженнями на вчинення таких дій; правочин не суперечить вимогам закону або моральним засадам суспільства та не порушує права позивача; позивач не був і не міг бути первісним кредитором за договором від 27.11.2007. На думку ОСОБА_3 постанова апеляційної суду є законною, а тому просить залишити її в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається із матеріалах справи, 27.11.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" (банком) та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено кредитний договір № 49.4/134/07-НВнз, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 4 100 000,00 грн строком кредитування по 26.11.2015 із процентною ставкою за кредитом 13,53 % (а.с. 22-28, т. 1).

В забезпечення виконання кредитних зобов'язання були укладені: договір поруки № 49.4/134/П1/07-НВнз від 27.11.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" (банком) та ТОВ "Земля для людей" (поручителем), відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором (а.с. 35-38, т. 1); іпотечний договір № 49.12/134/1620/07 від 27.11.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, за умовами якого ОСОБА_3 в іпотеку було передано: земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будинків та господарських споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1; будинок загальною площею 226,8 кв.м, житловою - 74,7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29-34, т. 1); договір застави від 30.10.2009 між ВАТ "Кредитпромбанк" та Crolmond Limited; договір застави № 49.12/134/з160/09, між 30.11.2009 ВАТ "Кредитпромбанк" (застоводержателем) та компанією "Тродайт Тредінг Лімітед" (заставодавцем).

27.09.2013 між ПАТ "Кредитпромбанк" (продавцем) та ПАТ "Дельта Банк" (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 2466, за умовами якого ПАТ "Кредитмпромбанк" передав ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними договорами.

У п. 1.1 договору від 27.09.2013 визначено, що загальна купівельна ціна за цим договором є сумою усіх купівельних цін за права вимоги, визначених у додатку 1, та становить 2 868 115 813, 48 грн.

Права вимоги переходить від продавця до покупця (далі - відступлення) та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги (п. 2.3 договору від 27.09.2013).

Як додаток до цього договору додається Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, визначений як додаток 1 (п. 7.5 договору від 27.09.2013).

Між сторонами договору від 27.09.2013 підписано акт приймання-передачі прав вимоги (а.с. 50-53, т. 1).

21.08.2014 між ПАТ "Дельта Банк" (первісним кредитором) та ТОВ "Юргруп" (новим кредитором) було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 49.4/134/07-НВнз від 27.11.2007 (основний договір) щодо повернення заборгованості за кредитом. Загальна сума 7 650 790,09 грн.

Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1070.

Згідно з п. 1.4 договору відступлення права вимоги ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 1 900 000,00 грн без ПДВ.

Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену в п. 1.4 цього договору, не пізніше 22.08.2014 (п. 1.5 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 2.2 договору відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора, вказану в п. 1.4 цього договору ціну відступлення права вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № 373910011 в АТ "Дельта Банк" у розмірах та у терміни визначені п.п. 1.4- 1.5 цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору відступлення права вимоги первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору протягом п'яти днів з моменту повної оплати останнім ціни відступленого права вимоги за основним договором у розмірах та терміни, визначені в п.п. 1.4 -1.5, п. 2.2 цього договору, документи, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язань боржником. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі.

21.08.2014 сторонами було підписано акт приймання-передачі, згідно з яким позивачем передано відповідачу кредитний договір № 49.4/134/07-НВнз від 27.11.2007; іпотечний договір № 49.12/134/1620/07 від 27.11.2007; договір поруки № 49.4/134/П1/07-НВнз від 27.11.2007; договір застави № 49.12/134/з111/09 від 30.10.2009; договір застави № 49.12/з160/09 від 30.11.2009; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.07.2006; державний акт на право власності на землю від 18.08.2003 (а.с. 112, т. 1).

Відповідно до вимог ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", 02.03.2015 правлінням Національного банку України прийняло постанову № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

На підставі цієї постанови правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2015 та призначено уповноважену особою Фонду.

Постановою правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Дельта Банк" та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Листами № 1368, № 1369 від 04.11.2015 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. повідомив, зокрема, відповідача про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 21.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1070 на підставі п. п. 1 - 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с. 90-91, т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що договір відступлення права вимоги є нікчемним згідно з п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також, зазначив, що від імені АТ "Дельта Банк" спірний договір про відступлення права вимоги підписала одноособово голова ради директорів Попова О.Ю., яка не була уповноважена на його укладання відповідно до Статуту ПАТ "Дельта Банк", Положення "Про Раду Директорів ПАТ "Дельта Банк" (саме рада директорів ПАТ "Дельта Банк", яка є колегіальним виконавчим органом банку, уповноважена приймати рішення щодо відступлення майнових прав банку на користь третіх осіб, однак, таке рішення відсутнє), а тому такий договір є недійсним згідно з ст. 92, ч. ч. 2-3 ст. 203, 215 ЦК України. Також, місцевий суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 зі іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3

Проте, погодитись з такими висновками місцевого господарського суду неможна з огляду з таке.

Відповідно до п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент укладення правочину від 21.08.2014) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

За ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції, чинній на момент прийняття НБУ постанови про віднесення АТ "Дельта банк" до категорії проблемних) Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.09.2014 правлінням Національного банку України було винесено постанову № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням № 346 від 17.08.2012. Також вказаною постановою було заборонено банку використання для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов'язано банк здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України.

Постановою правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено: - віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів; - для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п. 1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.

Згідно з постановою правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015.

На підставі постанови правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 від 02.10.2015 "Про початок ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05.10.2015 року по 04.10.2017 та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Взявши до уваги вказане, встановивши, що вимога здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України для АТ "Дельта Банк", встановлена постановою Правління Національного банку України № 560/БТ від 11.09.2014, суд апеляційної інстанції, на відміну від помилкового висновку місцевого суду, дійшов правильного висновку про те, що на момент укладення договору відступлення права вимоги - 21.08.2014 не існувало обмежень у використанні ТОВ "Юргруп" коштів на його рахунках. Будь-яких інших доказів щодо обмежень діяльності позивача на момент укладення цього договору позивачем надано не було.

Не підтверджено позивачем і того, що відповідач був кредитором банку за договором банківського рахунку.

Також, апеляційний суд правомірно вказав на недоведеність позивачем нікчемності спірного договору в силу п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відбулося відчуження майнових прав за ціною, що є значно нижчою від звичайної ціни, оскільки, заборгованість за кредитним договором перед АТ "Дельта Банк" була значно більшою за ціну відступлення права вимоги за спірним договором), з огляду на таке.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Номінальний розмір заборгованості за кредитним договором не є тотожним поняттям ринковій ціні права вимоги цієї заборгованості, оскільки, при визначенні ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами, які були відступлені, безумовно підлягають врахуванню такі фактори, як стан обслуговування боргу, платоспроможність позичальника, наявність застави, її належне оформлення, процес стягнення боргу або звернення стягнення на заставлене майно тощо. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 904/1954/16).

Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази (зокрема, копію додатку № 1 до договору купівлі-продажу від 27.09.2013, яку неможливо прочитати), судом апеляційної інстанції було зазначено про неможливість встановлення за якою ж ціною позивачем було придбано право вимоги за кредитним договором, укладеним між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3

При цьому, позивачем не надано ні звіту про незалежну оцінку майнових прав, ні інший висновок експерта, а, отже, останнім належним чином не було доведено реальну ціну права вимоги за кредитним договором.

Також, матеріали справи не містять доказів придбання позивачем права вимоги за номінальною вартістю кредиту та останнім не підтверджено факту відчуження за спірним договором вимоги за ціною, що значно перевищує його витрати на її придбання. Отже, позивачем не було доведено ні вартість прав, які були відчужені на користь ТОВ "Юргруп", ні того, що вартість такого відчуження відрізняється від звичайної вартості на 20 та більше відсотків.

У справі № 910/20827/16, в якій розглядався аналогічний спір, суд касаційної інстанції дійшов висновку про недійсність договору купівлі-продажу права вимоги, виходячи з інших фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанції, зокрема, встановлення продажу права вимоги за ціною значно нижчою від звичайної, на підтвердження чого позивачем у цій справі не було надано належних і допустимих доказів.

Також, позивачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що саме відчуження майнових прав за спірним договором зумовило неплатоспроможність банку або неможливість виконання ним грошових зобов'язань перед кредиторами.

Отже, правомірним є висновок апеляційного суду про те, що позивачем відповідно до вимог ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України не доведено, що спірний договір є нікчемний в силу п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За ст. 204 ЦК України (в редакції чинній, на момент укладення правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено апеляційним судом, договір про відступлення права вимоги від 21.08.2014 з боку ПАТ "Дельта Банк" (первісного кредитора) було підписано головою ради директорів - Поповою Оленою Юріївною, яка діє на підставі Статуту банку та заступника голови ради директорів Дудко Валентиною Василівною, яка діє на підставі цього ж Статуту і протоколу № 487 Спостережної ради ПАТ "Дельта Банк" від 22.07.2014 та з боку ТОВ "Юргруп" (нового кредитора) в особі директора Сердюк Лесі Юріївни.

Вказаним спростовуються висновки місцевого суду про підписання спірного договору від 21.08.2014 з боку ПАТ "Дельта Банк" одноособово - головою ради директорів - Поповою О. Ю.

Відповідно до п. 6.5.12 Статуту ПАТ "Дельта Банк" (в редакції, чинній на момент укладення договору від 21.08.2014) будь-які правочини (у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо) та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою банку, від імені банку повинні бути підписані спільно головою ради директорів (або виконуючим обов'язки голови ради директорів) та особою, призначеною Спостережною радою банку з поміж членів ради директорів банку або заступників голови Ради директорів банку. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для банку виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів.

Згідно з п. 1.1 витягу з протоколу Спостережної ради позивача № 487 від 22.07.2014 на виконання пункту 6.5.12 Статуту позивача визначено та встановлено перелік правочинів (у тому числі, але не виключно, договорів (контрактів, угод, довіреностей, гарантій тощо), які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів, які, зокрема, спрямовані на договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі-продажу прав вимоги (а.с. 77-78, т. 1).

У п. 1.2 протоколу Спостережної ради позивача № 487 від 22.07.2014 визначено перелік осіб, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, вказані в пункті 1.1 цього протоколу, разом із головою ради директорів (кожен діє окремо один від одного): заступник голови Ради директорів Кінберг С.В., заступник голови Ради директорів Дудко В.В., заступник голови Ради директорів Чирва С.М.

Оскільки оспорюваний правочин з боку ПАТ "Дельта Банк" було підписано головою ради директорів - Поповою О. Ю. та заступником голови ради директорів Дудко В.В., тобто, при його укладенні з боку ПАТ "Дельта Банк" було дотримано правило "двох підписів", то такий правочин вважається належним чином укладеним (вчиненим) та має юридичну силу для банку, що відповідає п. 6.5.12 Статуту ПАТ "Дельта Банк" (в редакції, чинній на момент укладення договору від 21.08.2014).

Крім того, апеляційним судом було правильно встановлено, що позивачем не було належним чином доведено і того, що сума спірного договору відступлення права вимоги, підписаного зі сторони позивача головою ради директорів Поповою О.Ю. та заступником голови ради директорів Дудко В.В., перевищує 25 відсотків регуляторного капіталу банку, що зумовлювало б необхідність наявності рішення колегіального органу згідно з вимогами п. 6.4.3.38 Статуту ПАТ "Дельта Банк".

Щодо відсутності рішення рада директорів АТ "Дельта Банк" на укладення спірного правочину, то необхідно зазначити таке.

У п. 4.2 Положення про раду директорів ПАТ "Дельта Банк" визначено, що голова ради директорів має право без доручення (довіреності) діяти від імені банку відповідно до рішень ради директорів, в тому числі представляти інтереси банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові до виконання всіма працівниками банку (а.с. 79-82, т. 1).

Статут ПАТ "Дельта Банк" - це установчий документ, на основі якого діє банк, який визначає порядок створення, діяльності та припинення такої діяльності останнього, а Положення про раду директорів - є внутрішнім документом банку, яким визначаються права і обов'язки цієї ради.

Дотримання умов Статуту при укладенні спірного правочину, за наявності відповідних застережень у Положенні про раду директорів (наявність рішення ради директорів на укладення такого правочину), не може свідчити про те, що такий правочин з боку позивача було укладено неуповноваженою особою.

Крім того, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Посилання у договорі про відступлення права вимоги від 21.08.2014 про визначення повноважень голови ради директорів статутом товариства та повноважень заступника голови ради директорів статутом і протоколом № 487 Спостережної ради ПАТ "Дельта Банк" від 22.07.2014 презюмує ознайомлення відповідача ТОВ "Юргруп" з цим статутом та протоколом, та, відповідно, визначеними в них повноваженнями представника.

В цьому випадку, головою ради директорів - Попова О. Ю. та заступник голови ради директорів Дудко В.В. при укладенні цього договору діяли відповідно до Статуту ПАТ "Дельта Банк" та протоколу Спостережної ради № 487 від 22.07.2014.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, в самому договорі відсутні посилання на Положення про раду директорів ПАТ "Дельта Банк", а тому ТОВ "Юргруп" не могло знати про наявність зазначених місцевим судом обмежень у голови ради директорів - Попової О. Ю., які містяться у вказаному Положенні.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про те, що позивачем не було доведено обставин, передбачених ст. ст. 92, ст. 203, 215 ЦК України для визнання правочину недійсним та наявності підстав для визнання ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 за іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3

Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом було порушено ст. 92 ЦК України, ч. 1 ст. 241 ЦК України, ст. 59 Закону України "Про акціонерні товариства", ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п. 2 ч. 1 ст. 282 ГПК України, п. 40 постанови пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008 (v0013700-08) , то вони є безпідставними, адже постанова апеляційного суду була прийнята відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Незгода позивача із постановою апеляційного суду не свідчить про порушення цим судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Недоречними є доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду не містить ні мотивів відхилення висновків місцевого суду, ні аргументів викладених банком у відзиві на апеляційні скарги (щодо відсутності рішення єдиного колегіального виконавчого органу ПАТ "Дельта Банк" щодо уповноваження укласти від його імені оспорюваний правочин), оскільки, апеляційним судом відповідно до вимог ст. 86 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які надавалися сторонами і їм надана належна оцінка. Також, апеляційний судом було спростовано помилкові висновки місцевого суду про наявність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 21.08.2014 недійсним.

Згідно зі ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.