1. У грудні 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю "Веселівський елеватор" (далі - ТДВ "Веселівський елеватор") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Веселівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - відділ) та Управління Державної казначейської служби України у Веселівському районі Запорізької області (далі - управління) про стягнення 235 042,12 грн шкоди, завданої неправомірними діями органу державної виконавчої служби, зокрема безпідставним стягненням виконавчого збору.

2. Під час розгляду справи позивач звернувся із заявою від 23.01.2018 б/н про зміну позовних вимог, просив суд стягнути з Державного бюджету України через управління 52 179,35 грн шкоди, зумовленої знеціненням незаконно стягнутих коштів унаслідок інфляційних процесів.

3. В обґрунтування змінених позовних вимог ТДВ "Веселівський елеватор" послалося на положення статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 25, 48 Бюджетного кодексу України і правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 22.10.2005 у справі № 32/421, та зауважило, що дії відділу, які полягали у неправомірному стягненні з позивача виконавчого збору в сумі 235 042,12 грн, завдали шкоди, зумовленої знеціненням незаконно стягнутих коштів унаслідок інфляційних процесів (що у розумінні положень пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України є збитками) сума якої за період із вересня 2016 року по січень 2018 року (з часу фактичного стягнення виконавчого збору у сумі 235 042,12 грн до фактичного добровільного повернення стягнуто виконавчого збору) становить 52 179,35 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 (суддя Проскуряков К. В.) у справі № 908/2552/17 позовні вимоги ТДВ "Веселівський елеватор" задоволено.

5. Задовольняючи позовні вимоги ТДВ "Веселівський елеватор", місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, встановив наявність усіх необхідних елементів складу збитків, погодився із правильністю розрахунку розміру інфляційних втрат і дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

6. Здійснюючи перегляд зазначеного судового рішення, Донецький апеляційний господарський суд оскаржуваною постановою від 25.07.2018 у справі № 908/2552/17 скасував рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 та ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові ТДВ "Веселівський елеватор".

7. Постанову апеляційного господарського суду аргументовано тим, що заявлену до стягнення суму нараховано на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, проте дія цієї норми не поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачем (деліктне зобов'язання), оскільки між ними немає будь-яких договірних зобов'язальних правовідносин. Фактично, шкоду позивачеві відшкодовано шляхом повернення на його користь стягнутого виконавчого збору, а нарахування інфляційних втрат на зазначену суму суперечить положенням як частини 2 статті 625 ЦК України, так і частини 3 статті 11 цього Кодексу і взагалі не може вважатися шкодою у розумінні положень статті 22 ЦК України. Отже, за висновками апеляційного господарського суду місцевий господарський суд помилково розглянув позовні вимоги, визначивши як предмет спору 52 179,35 грн шкоди (збитків), завданої знеціненням незаконно стягнутих коштів внаслідок інфляційних процесів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 908/2552/17, ТДВ "Веселівський елеватор" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 22, 625, 1166, 1173 ЦК України.

10. Скаржник наголошує, що апеляційним господарським судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України, адже зазначена норма не є нормативним обґрунтуванням позовних вимог, а отже порушено принцип диспозитивності господарського судочинства, передбачений статтею 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

11. Також скаржник звертає увагу, що у цьому разі до спірних правовідносин слід застосовувати положення статей 22, 1166, 1173 ЦК України, адже здешевлення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, яке відбулося у спірний період, є реальними збитками, а не упущеною вигодою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12. У відзиві на касаційну скаргу відділ, посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 912/16/14-г/15 та постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 921/311/16-г, просить закрити провадження у цій справі закрити, адже спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

13. Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.07.2015 у справі № 908/3164/15, зміненим постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2015 лише в частині стягнення з ТДВ "Веселівський елеватор" судового збору, а в решті залишеним без змін, стягнуто з ТДВ "Веселівський елеватор" на користь ПАТ "Комерційний банк "Надра" 2 299 999,00 грн основного боргу за кредитом, 116 736,07 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 200,00 грн комісії за управління кредитною лінією, 3 682,30 грн пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 8,06 грн пені за порушення строків оплати комісії за управління кредитною лінією, 184,11 грн 3 % річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 0,40 грн 3 % річних за порушення строків оплати комісії за управління кредитною лінією, 4 845,00 грн індексу інфляції за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 10,80 грн індексу інфляції за порушення строків оплати комісії за управління кредитною лінією, а також 48 513,32 грн судового збору.

15. 06.08.2015 на виконання зазначеного рішення Господарським судом Запорізької області видано відповідні накази.

16. 09.03.2016 відділом винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50406625 із виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 06.08.2015 № 908/3164/15, згідно з якою боржникові встановлено строк для добровільного виконання рішення до 15.03.2016.

17. 28.07.2016 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника - ТДВ "Веселівський елеватор" виконавчого збору ВП №50406625 у розмірі 235 042,12 грн.

18. На виконання зазначеної постанови ТДВ "Веселівський елеватор" були перераховані до державного бюджету кошти виконавчого збору у загальній сумі 235042,12 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 31.08.2016 № 3794, від 06.09.2016 № 3862, від 01.09.2016 № 1660, від 02.09.2016 № 1674.

19. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.10.2016 у справі № 908/3164/15, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2017, зокрема визнано незаконними дії відділу щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.07.2016, винесену в межах виконавчого провадження ВП №50406625; визнано недійсною постанову відділу від 28.07.2016 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 235 042,12 грн, винесену в рамках виконавчого провадження ВП № 50406625.

20. ТДВ "Веселівський елеватор" листом від 09.12.2016 вих. № 128 звернулося до відділу із заявою про повернення неправомірно стягнутого судового збору у сумі 235 042,12 грн., яка була залишена без розгляду.

21. У травні 2017 року зазначена сума була повернута органом Державної казначейської служби України із Державного бюджетного на депозитний рахунок відділу, проте відділ на рахунок ТДВ "Веселівський елеватор" її не повернув. Отже з вересня 2016 року перераховані ТДВ "Веселівський елеватор" кошти виконавчого збору у загальній сумі 235 042,12 грн перебували на рахунках Державного бюджету та відділу і скаржнику не поверталися.

22. У зв'язку зі сплатою боржником боргу за виконавчим документом відповідно до графіка платежів, затвердженого ухвалою суду від 03.06.2016, державним виконавцем відділу Науменко О.В. 15.05.2017 у межах виконавчого провадження ВП № 50406625 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а також постанову про повторне стягнення з ТДВ "Веселівський елеватор" виконавчого збору в сумі 235 042,12 грн і постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 139,40 грн.

23. Не погоджуючись із діями державного виконавця щодо винесення постанов про повторне стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження від 15.05.2017 у межах виконавчого провадження № 50406625, боржник - ТДВ "Веселівський елеватор" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату звернення боржника зі скаргою) на неправомірні дії відділу.

24. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.08.2017 у справі № 908/3164/15, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2017 і постановою Касаційного господарського суду від 22.03.2018, скаргу ТДВ "Веселівський елеватор" на дії державного виконавця задоволено частково; визнано неправомірними дії відділу щодо винесення у межах виконавчого провадження № 50406625 постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15.05.2017, визнано недійсними зазначені постанови.

25. 27.11.2017 ТДВ "Веселівський елеватор" звернулося до відділу та управління із вимогою про вжиття передбачених законом заходів щодо повернення неправомірно стягнутого виконавчого збору в сумі 235 042,12 грн.

26. Відділ або управління добровільно зазначених коштів не повернули, що і стало первинною підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення 235 042,12 грн шкоди, завданої неправомірними діями органу державної виконавчої служби, зокрема неправомірним стягненням виконавчого збору.

27. У процесі розгляду цієї справи ТДВ "Веселівський елеватор" подало заяву про зміну предмета позову, в якій повідомило про добровільне повернення неправомірно стягнутого виконавчого збору у сумі 235 042,12 грн. Проте оскільки на те, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця відділу Науменко О. В. щодо винесення в мажах виконавчого провадження № 50406625 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ТДВ "Веселівський елеватор" спричинено шкоду у сумі 52 179,35 грн, зумовлену знеціненням неправомірно стягнутих із позивача грошових коштів (виконавчого збору) внаслідок інфляційних процесів за період із вересня 2016 року по січень 2018 року, зазначена шкода підлягає стягненню на підставі положень статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

28. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

29. Задовольняючи позовні вимоги ТДВ "Веселівський елеватор", місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, встановив наявність усіх необхідних елементів складу збитків, погодився із правильністю розрахунку суми інфляційних втрат, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

30. Крім цього, місцевий господарський суд у своєму рішенні відхилив доводи управління про те, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення частини 2 статті 625 ЦК України, адже у цій справі спір виник не у відносинах, пов'язаних зі складанням, формуванням чи виконанням будь-якого бюджету, а у зв'язку із виникненням цивільних прав та обов'язків внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі, що передбачено статтею 11 ЦК України, до того ж місцевий господарський суд зауважив, що позивач обґрунтовує свої вимоги не положеннями статті 625 ЦК України, а фактом завдання шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій державного органу.

31. Апеляційний господарський суд, скасовуючи зазначене рішення місцевого господарського суду та приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову, встановив, що заявлену до стягнення суму нараховано саме на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, проте дія частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачем (деліктне зобов'язання), адже між ними немає будь-яких договірних зобов'язальних правовідносин.

32. Відповідно до статей 2, 43, 54 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017 і на час подання позовної заяви у цій справі) господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

33. При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

34. Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

35. Як убачається із матеріалів справи, звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач просив стягнути 52 179,35 грн шкоди, зумовленої знеціненням неправомірно стягнутих коштів унаслідок інфляційних процесів.

36. Визначаючи розмір заявленої до стягнення шкоди, позивач розрахував суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення.

37. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до стягнення сума є нарахованими інфляційними втратами, стягнення яких передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України.

38. Разом із цим відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

39. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), відшкодування незаконно стягнутої за постановою державного виконавця суми виконавчого збору має відбуватися на підставі статті 1212 ЦК України.

40. У справі, що розглядається, заявлену до стягнення суму інфляційних втрат - 52 179,35 грн розраховано із суми 235 042,12 грн незаконно стягнутого виконавчого збору за період із вересня 2016 року по січень 2018 року (з часу фактичного стягнення виконавчого збору у сумі до фактичного добровільного повернення стягнутого виконавчого збору).

41. Отже, Касаційний господарський суд вважає, що предметом позову у справі, яка розглядається, є стягнення згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

42. З огляду на зазначене Касаційний господарський суд відхиляє аргументи скаржника (пункти 11 та 12) про те, що у цьому разі до спірних правовідносин застосовуються положення статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, а не частини 2 статті 625 ЦК України.

41. Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

43. Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

44. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

45. Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України (435-15) ).

46. Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

47. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

48. Отже, висновок суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та суперечить дослідженим обставинам зібраним у справі доказам та доводам учасників справи.

49. Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

50. Беручи до уваги правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

51. При цьому колегія суддів враховує, що факт помилкового застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України не призвів до прийняття неправильного по суті судового рішення, тому не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

52. Керуючись частинами 1, 4 статті 236 ГПК України, касаційна інстанція відхиляє доводи скаржника про помилкове застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 625 ЦК України, адже ці доводи ґрунтуються на помилковому довільному тлумаченні норм цивільного законодавства та суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

53. Колегія суддів також не може взяти до уваги посилання апеляційного господарського суду, наведені ним в обґрунтування своєї правової позиції, на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17 та від 12.07.2018 у справі № 910/13314/17, в яких міститься інший правовий висновок стосовно подібних правовідносин, оскільки згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

54. Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду, враховуючи правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, звертає увагу, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відділ (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та управління (яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету).

55. При цьому у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.

56. Резолютивні частини рішень у таких спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

57. Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставним доводи відділу викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо необхідності закриття провадження у цій справі, адже спір належать до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства виходячи з такого.

58. Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 31.07.2018 у справі № 921/311/16-г на які посилається відділ у своєму відзиві, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) (частина 2 статті 74) встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

59. Проте, у цій справі предметом позову є стягнення згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, а не оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

61. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

58. З огляду на викладені норми процесуального права, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, враховуючи порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права (положень частини 2 статті 625 ЦК України) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 908/2552/17 слід скасувати.

62. Оскільки місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема не застосовано положення частини 2 статті 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 у справі № 908/2552/17.

Щодо судових витрат

63. Відповідно до статті 129 ГПК України, пунктів "б", "в" частини 4 статті 315 ГПК України суд касаційної інстанції проводить новий розподіл судових витрат у цій справі.

64. Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми із Державного бюджету України, судові витрати у справі слід стягнути із Державного бюджету України.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Веселівський елеватор" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 908/2552/17 скасувати.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 у справі № 908/2552/17 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 у справі № 908/2552/17 викласти у такій редакції:

"2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Веселівський елеватор" (код ЄДРПОУ 00957749, вул. Чарівна, 1, смт. Веселе Веселівського району Запорізької області, 72201) грошові кошти в сумі 52 179,35 грн (п'ятдесят дві тисячі сто сімдесят дев'ять гривень 35 копійок). Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Веселівський елеватор" (код ЄДРПОУ 00957749, вул. Чарівна, 1, смт Веселе Веселівського району Запорізької області, 72201) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок). Видати наказ після набрання рішенням чинності."

У решті резолютивну частину рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2018 у справі № 908/2552/17 залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Веселівський елеватор" (код ЄДРПОУ 00957749, вул. Чарівна, 1, смт. Веселе Веселівського району Запорізької області, 72201) судовий збір за розгляд касаційної скарги у сумі 3 524,00 грн (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок).