ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/3568/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті",
представник позивача - Шубак О.І. (договір про надання правової допомоги б/н від 09.01.2018, ордер КВ № 365404 від 16.10.2018),
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
представник відповідача - не з'явився,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Харківський жиркомбінат",
представник третьої особи - не з'явився,
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті",
на рішення господарського суду міста Києва
від 31.05.2018
у складі судді Кирилюк Т.Ю.,
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 07.08.2018
у складі колегії суддів: Хрипуна О.О. - головуючий, Шаптали Є.Ю., Тищенко О.В.,
у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті",
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Харківський жиркомбінат",
про розірвання договору поруки,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки № 4Х16006Д/П від 04.11.2016, укладеного між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов вказаного договору, а саме, ненадання позивачеві належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, чим фактично заперечує факт переходу прав вимог до позивача, за кредитним зобов'язанням, які були належним чином виконані поручителем.
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/3568/18, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи копія платіжного доручення № 4010 від 07.11.2016 на суму 602 762 618, 61 грн. та виписка по рахунку (період з 01.11.2016 по 30.11.2016) не може бути прийнята до уваги як доказ повного виконання позивачем зобов'язань по кредитному договору № 4Х16006Д від 21.03.2016 згідно договору поруки № 4Х16006Д/П від 04.11.2016, оскільки неможливо встановити розмір заборгованості ТОВ "Торговий дім Харківський жиркомбінат" за кредитним договором з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів його укладення чи отримання кредитних коштів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Києва від 31.05.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/3568/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не застосовано та невірно застосовано норми матеріального права, а саме: ст.ст. 509, 522, 525, 626, 627, 638, 650, 652, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
), а судом апеляційної інстанції означені порушення не усунені.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 910/3568/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 23.08.2018.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 03.09.2018 прийнято справу № 910/3568/18 господарського суду міста Києва до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 910/3568/18 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" на рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/3568/18.. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 16.10.2018. Витребувано з господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/3568/18. Надано учасникам справі строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.10.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.
В судове засідання 16.10.2018 з'явився уповноважений представник позивача, який надав пояснення у справі. Відповідач та третя особа уповноважених представників не направили, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.11.2016 між позивачем (поручитель) та відповідачем (кредитор) укладений договір поруки № 4Х16006Д/П, предметом якого є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитним договором № 4Х16006Д від 21.03.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаного кредитного договору.
Пунктом 8 договору визначено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору).
У зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором і засобів забезпечення зазначених обов'язків) позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про розірвання договору поруки.
Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
Правовий аналіз положень ст. 556 ЦК України дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 цього Кодексу, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Під час вирішення спору господарськими судами попередніх інстанцій визнано недоведеним факт повного виконання позивачем зобов'язань боржника з повернення кредитних коштів, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань, тобто того, що заборгованість боржника (третьої особи) перед банком становила саме сплачену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі.
Твердження скаржника, що сплачена ним сума є загальною сумою заборгованості третьої особи за кредитним договором, жодним доказом не підтверджується.
Отже, позивачем не доведено виконання у повному обсязі зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором № 4Х16006Д від 21.03.2016, тому в цьому випадку наслідки, передбачені ч. 2 ст. 556 ЦК України не настали, тобто поручителем не доведено його право вимагати від відповідача передачі документів, які підтверджують зобов'язання третьої особи за цим кредитним договором.
За змістом ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 № 910/22259/17.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.
Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору.
Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" та залишення рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/3568/18 без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/3568/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді Л.Й. Катеринчук
В.Г. Пєсков