ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/906/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Військова частина А 0780

представник позивача - не з'явився

відповідач - Великообзирська сільська рада Камінь-Каширського району Волинської області

представник відповідача - не з'явився

третя особа-1 - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський

представник третьої особи-1 - не з'явився

третя особа-2 - Військова частина А 1547

представник третьої особи-2 - не з'явився

третя особа-3 - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

представник третьої особи-3 - не з'явився

третя особа-4 - фізична особа ОСОБА_1

представник третьої особи-4 - не з'явився

розглянув касаційну скаргу Військової частини А 0780 на рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2017 (суддя Вороняк А. С.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 (головуючий суддя Розізнана І. В., судді Мельник О. В., Маціщук А. В.) у справі за позовом Військової частини А 0780 до Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський, Військової частини А 1547 та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення від 20.04.2012 № 16/2,

Короткий зміст позовних вимог

1. 30.11.2016 Військова частина А 0780 (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом до Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області (далі - Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський (далі - Третя особа-1) та Військова частина А 1547 (далі - Третя особа-2), про визнання недійсним та скасування рішення Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 20.04.2012 № 16/2 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки".

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно із державним актом на право постійного користування землею від 01.11.1968, виданого виконкомом Волинської обласної ради депутатів трудящих, земельна ділянка військового містечка належить до земель оборони, вилучення яких повинно проводитись за згодою Міністерства оборони України, однак Відповідач прийняв рішення про виділення земельних ділянок із земель оборони без згоди Міністерства оборони України, що призвело до протиправного вилучення і зміни права власності на землі, що належать останньому. Тобто Відповідач не мав права розпоряджатись неналежними йому землями.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. 13.02.2017 Господарський суд Волинської області прийняв рішення, залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017, яким вирішив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суди встановили, що згідно з державним актом на право постійного користування землею від 01.11.1968 № 12/28, виданого виконкомом Волинської обласної ради депутатів трудящих 11.11.1968, в постійне користування Військової частини 21825 відведено 24157,7 га землі (на території Ковельського району 21825 га). Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 у справі № 5004/417/12, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2013, встановлено, що згідно з листом Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України від 17.10.2012 № 2151 14 Повітряна армія переформована у 14 авіаційний корпус, переведена на новий штат і отримала нове умовне найменування - військова частина А3822, умовні найменування 18466 та 21825 анульовані. Військова частина 21825 входила до складу 14 Повітряної армії (військова частина 18466) як структурний підрозділ і утримувалась на одному і тому ж штаті - 2/838-51. При переформуванні 14 Повітряної армії у 14 авіаційний корпус були переформовані і її структурні підрозділи, у тому числі інженерно-аеродромна служба - військова частина 21825. Після переформування 14 Повітряної армії у 14 авіаційний корпус (військова частина А3822) у структурі військової частини А3822 залишилась інженерно-аеродромна служба, проте, вже без умовного найменування, оскільки воно було анульоване на підставі директиви Міністра оборони України від 02.03.1994 року № Д-115/1/*120. У 2004 році відповідно до директиви Головнокомандувача Повітряних сил Збройних Сил України № 350/120/1/05 Військовою частиною А0780 Військовій частині 21825 (інженерно-аеродромна служба тилу) як структурному підрозділу управління 14 Повітряної армії видано акт №ХІІ-1-5 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га на території Ковельського району з її планом та описом меж. Авіаційний полігон з умовним найменуванням військова частина А1547 входить до складу Повітряного командування "Захід", своє призначення з організації функціонування авіаційного полігону не змінював та безпосередньо підпорядкований командиру військової частини А0780. В архівній довідці Львівського територіального відділу архіву Міністерства оборони України зазначено, що згідно з витягом з історичного формуляру Військова частина 21343 була сформована 01.07.1954 на підставі директиви Міністра оборони СРСР від 18.04.1954 № ОРГ/00350/11; Військовій частині 21343 15.11.2000 на підставі директиви Міністра оборони України від 27.09.2000 №115/1/050 присвоєно нове умовне найменування Військова частина А1547.

Згідно з рішенням Великообзирської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 20.04.2012 № 16/2 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", громадянці ОСОБА_2 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,4878 га. Передано у власність вказані земельні ділянки. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державні акти серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 24.09.2012 на право власності на земельні ділянки площею 0,25 га та 0,4878 га в с. Стобихва, Камінь-Каширського району, Волинської області. Після смерті ОСОБА_2 право на спадкування майна, в тому числі земельних ділянок, переданих за спірним рішенням, одержав племінник - ОСОБА_1 за заповітом від 18.03.2009. Як пояснив сільський голова суду громадянці ОСОБА_2 відводилась спірна земельна ділянка під уже збудовані житловий будинок та господарські будівлі.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що прийняте Великообзирською сільською радою шостого скликання рішення від 20.04.2012 за № 16/2 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", яким громадянці ОСОБА_2 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,4878 га, передано у власність вказані земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, шляхом оформлення права власності на ці земельні ділянки (державні акти серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 24.09.2012 на право власності на земельні ділянки). Земельна ділянка військового авіаційного полігону "Повурськ" загальною площею 24151,5 га розташована не лише на території Ковельського, а і на території Камінь-Каширського та Маневицького районів Волинської області, однак відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 01.11.1968 межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) не встановлені. Позивач не довів та не надав належних і допустимих доказів про те, чи накладаються земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_3 площею 0,25 га та НОМЕР_4 площею 0,4878 га, що знаходиться в с. Стобихва по вул. Центральна та були передані ОСОБА_2 відповідно до рішення Великообзирської сільської ради від 20.04.2012 № 16/2 на земельну ділянку площею 24151,5 га військового містечка № 72 села Поворськ Ковельського району відповідно до Державного акта на право користування землею 1968 року у відповідній площе та конфігурації, з прив'язкою до місцевості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. 17.10.2017 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 та рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2017, справу передати на новий розгляд.

4. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи у встановлений строк не надійшли.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято як належний і допустимий доказ відповідності меж земельної ділянки військового полігону "Повурськ" у вказаному Державному акті межам, визначеним топографічним планом, складеним ДП "Центр ДЗК" у 2015 році, яке є уповноваженою організацією, підставою чого стало відхилення судом першої інстанції клопотання Позивача щодо залучення до участі у справі третьою особою Державного підприємства "Центр ДЗК", а з незрозумілих причин залучено третьою особою Головне управління Держгеокадастру.

7. Судами належним чином не досліджено компетенцію Відповідача на розпорядження виділеними земельними ділянками, останнім доказів щодо розпорядження саме цими земельними ділянками не надано.

8. Постановою Вищого господарського суду України від 23.08.2017 у справі № 903/904/16 визначено, що згідно з статтею 13 Конституції України та статтею 324 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

9. Судам попередніх інстанцій Відповідач не надав жодного документа, що виправдовує його дії з розпорядження земельною ділянкою, а довідка форми 6-зем, надана Відповідачем станом на час подання позовної заяви, є нечинною і не може вважатись належним доказом, оскільки є похідним документом статистичної звітності.

10. Якщо правовий акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси окремих осіб, він може бути визнаний незаконним та скасований у судовому порядку у відповідності до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ).

11. При прийнятті рішення судами не з'ясовано: чи є спірна земельна ділянка землями оборони; чи припинилось право постійного користування зазначеною земельною ділянкою в порядку, визначеному законодавством, у військової частини 21825 (правонаступник - військова частина А 0780); чи погоджено таке припинення з власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади; а також на яких правових підставах Відповідач має повноваження на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, яка була передана в постійне користування Позивачу.

Позиція Верховного Суду

12. Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), в редакції, чинній на час звернення з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 2 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. За положеннями пункту 6 частини 1 статті 12 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення з позовом, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

13. 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) викладено в новій редакції. Відповідно до пунктів 6, 10, 15 частини 1 статті 20 ГПК України, в редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

14. Поряд з цим згідно з пунктом 1 частини 2 статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час звернення з позовом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться спори, які виникають в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

15. Разом з цим відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в редакції, чинній на час звернення з позовом, положення якої кореспондуються з частиною 1 статті 19 цього Кодексу, в редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

16. Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

17. Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 2, 3 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України. При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) і Законом України від 05.06.2003 № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) .

18. Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 911/4144/16.

19. Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним та скасування рішення Великообзирської сільської ради від 20.04.2012 № 16/2 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", яким громадянці ОСОБА_2 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,4878 га і передано у власність вказані земельні ділянки (державні акти серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 24.09.2012 на право власності на земельні ділянки). Водночас, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки фізичної особи ОСОБА_1, який після смерті ОСОБА_2 отримав право спадкування майна за заповітом від 18.03.2009, в тому числі переданих за вказаним рішенням, визнання недійсним та скасування якого є предметом розгляду цієї справи.

20. Таким чином, враховуючи, що Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення, яким погоджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,4878 га, а також передано у власність вказані земельні ділянки фізичній особі - ОСОБА_2, право на які успадкував фізична особа ОСОБА_1, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.

21. З огляду на наведене Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанції помилково розглянуто цей спір в порядку господарського судочинства.

22. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. З огляду на викладене прийняті у справі рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

23. Згідно із частиною 2 статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Судові витрати

24. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Військової частини А 0780 задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 та рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2017 у справі № 903/906/16 скасувати.

3. Провадження у справі № 903/906/16 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак