1.1. Фізична особа підприємець Блошко Наталія Володимирівна (далі - ФОП Блошко Н.В.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця Кужеля Артема Сергійовича (далі - ФОП Кужель А.С.) про стягнення інфляційних втрат у розмірі 261 098,54 грн, 3% річних в розмірі 24 670,01 грн, 17 584,68 грн пені.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що оскільки Фізичною особою підприємцем Кужель А.С. рішення суду від 09.02.2015 у справі № 910/2454/14, яким стягнуто з підприємця борг по орендній платі в сумі 155 147,03 грн, з комунальних платежів в сумі 68 053,28 грн, 4 552,71 грн пені, 1 039,59 грн - 3% річних, 1 084,13 грн інфляційних втрат, повністю не виконано, заборгованість не погашена, Фізичною особою підприємцем Блошко Н.В. заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 06.02.2014 по 30.09.2017, 3% річних за період з 06.02.2014 по 30.09.2017 та пені за період з 25.04.2017 по 25.10.2017 всього на загальну суму 303 353,23 грн. Матеріально-правовою підставою визначено статті 534, 625 Цивільного кодексу України, статтю 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 у справі № 910/19094/17 позовні вимоги задоволені. Суд стягнув з Фізичної особи підприємця Кужеля Артема Сергійовича на користь Фізичної особи підприємця Блошко Наталії Володимирівни інфляційні втрати в розмірі 261 098,54 грн, 3% річних в розмірі 24 670,01 грн, пені в розмірі 17 584,68 грн, судового збору в сумі 4 550,32 грн.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 910/19094/17 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 частково скасовано; резолютивну частину рішення викладено у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Кужеля Артема Сергійовича на користь Фізичної особи підприємця Блошко Наталії Володимирівни інфляційні втрати в розмірі 261 098,54 грн, 3% річних в розмірі 24 670,01 грн та судовий збір у розмірі 4 286,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити."

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між ФОП Блошко Н.В., як орендодавцем та ФОП Кужель А.С., як орендарем 01.04.2012 укладено договір №1/010412 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого, орендарю було передано в оренду частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська/Прорізна, 1-3/5 (далі - договір);

- згідно із актом приймання-передачі від 01.04.2012 частина приміщення площею 78,25 м2 була передана ФОП Блошко Н.В. в оренду та прийнята в оренду ФОП Кужель А.С.;

- пунктом 4.1. договору сторони встановили строк дії договору з 01.04.2012 по 01.03.2015;

- згідно із пунктом 10.1. договору договір може бути розірвано за ініціативою будь-якої із сторін за умови надсилання стороною-ініціатором письмового попередження про таке припинення за три місяці;

- ФОП Кужель А.С. 08.10.2013 повідомив ФОП Блошко Н.В. про дострокове розірвання договору оренди;

- ФОП Блошко Н.В. звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Кужеля Артема Сергійовича 223 200,31 грн заборгованості, що утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди, 4 522,71 грн пені; 1 084,13 грн втрат від інфляції та 1 039,59 грн 3% річних, всього 229 846,74 грн;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі № 910/2454/14 позовні вимоги задоволено повністю. Суд стягнув з ФОП Кужеля Артема Сергійовича на користь ФОП Блошко Наталії Володимирівни 155 147,03 грн основного боргу з орендної плати; 68 053,28 грн боргу з комунальних платежів; 4 522,71 грн пені; 1 039,59 грн 3% річних, 1 084,13 грн інфляційних. Крім зазначеного, суд визнав договір припиненим з 08.01.2014;

- на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі № 910/2454/14 було видано наказ від 08.07.2015;

- ВДВС Шевченківського ГТУЮ м. Києва здійснювалося виконавче провадження № 497484909 щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/2454/14 від 08.07.2015;

- відповідно до "Інформації про виконавче провадження" № 49784909 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 № 910/2454/14 станом на 26.10.2017, виконавчий документ передано на виконання до підприємства ТОВ "Марко Фарм ЛТД" на якому працює відповідач;

- на підтвердження перерахування ФОП Кужель А.С. загальної суми 227 986,86 грн надано квитанції: № 15 від 30.05.2017 на суму 85 000,00 грн; № 15 від 17.07.2017 на суму 50 000,00 грн; № 53 від 26.09.2017 на суму 92 986,86 грн;

- на підтвердження перерахування ТОВ "Марко Фарм ЛТД" загальної суми 6 456,82 грн надано платіжні доручення: № 276 від 07.12.2017 на суму 639 грн, № 288 від 13.12.2016 на суму 639 грн, № 337 від 30.12.2016 на суму 639 грн,№454 від 07.02.2017 на суму 628,85 грн, № 693 від 11.04.2017 на суму 660 грн, № 792 від 12.05.2017 на суму 31,15 грн, № 692 від 11.04.2017 на суму 580 грн, № 1056 від 05.07.2017 на суму 1 320,00 грн, № 1392 від 05.09.2017 на суму 1 319,82 грн;

- за змістом виписок по рахунку ФОП Блошко Н.В. на рахунок вказаної особи зараховано перераховані Шевченківським РВДС за виконавчим провадженням ВП № 49784909/10 кошти у загальній сумі 218 415,07 грн, а саме: 2 712,17 грн - 16.05.2017, 76 528,04 грн - 14.06.2017, 1 188,00 грн - 31.07.2017, 45 000,00 грн - 23.08.2017, 92 986,86 грн - 25.10.2017;

- наявність вчасно не виконаного повністю рішення суду і стало підставою для звернення ФОП Блошко Наталії Володимирівни за захистом свого права у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги повністю та стягуючи з ФОП Кужель А.С. 261 098,54 грн інфляційних, 24 670,01 грн 3% річних та пені в сумі 17 584,68 грн, місцевий господарський суд виходив з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

2.5. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та, приймаючи нове про часткове задоволення позовних вимог, виходив з такого:

- щодо задоволення в повному обсязі 261 098,54 грн інфляційних та 24 670,01 грн 3% річних: здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних та річних, врахувавши, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора, дійшов висновку про можливість задоволення та стягнення зазначених сум;

- щодо відмови у задоволенні стягнення пені в сумі 17 584,68 грн, апеляційний суд виходив з неправомірності нарахування пені поза межами дії договору, так як дія договору оренди припинена з 08.01.2014.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 та рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017, фізична особа-підприємець Кужель Артем Сергійович звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення інфляційних втрат в сумі 52 328,81 грн та 3% річних в сумі 13 717,79 грн.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги фізичної особи-підприємця Кужеля Артема Сергійовича:

- суди першої та апеляційної інстанції не перевірили правильності розрахунків інфляційних та 3%, наданих ФОП Блошко Н.В., оскільки відповідно до ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця;

- під час розгляду справи не було забезпечено "справедливого балансу" між сторонами, чим було порушено принцип рівності сторін;

- судами не враховано, що перерахування ФОП Кужель А.С. грошових коштів на рахунок органу державної виконавчої служби є належним виконанням судового рішення;

- судом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. 559 Цивільного кодексу України, ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів".

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

4.2. Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

4.3. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

4.4. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

4.5. Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

4.6. Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.7. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

4.8. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

4.9. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

4.10. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

4.11. Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 12.09.2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11.

4.12. Судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі № 910/2454/14 суд стягнув з ФОП Кужеля Артема Сергійовича на користь ФОП Блошко Наталії Володимирівни 155 147,03 грн основного боргу з орендної плати; 68 053,28 грн боргу з комунальних платежів; 4 522,71 грн пені; 1 039,59 грн 3% річних, 1 084,13 грн інфляційних.

4.13. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі № 910/2454/14 видано наказ від 08.07.2015.

4.14. Проте, судами встановлено, що ФОП Кужелем Артемом Сергійовичем рішення виконано в повному обсязі лише протягом періоду з грудня 2016 року по вересень 2017 року, що свідчить про прострочення ним виконання.

4.15. За змістом п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

4.16. Тобто моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі йому готівки.

4.17. Таким чином, твердження ФОП Кужель А.С. щодо неправильного визначення періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних та порушення положень ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України", оскільки перерахування ФОП Кужель А.С. грошових коштів на рахунок органу державної виконавчої служби є належним виконанням судового рішення не приймається до уваги, так як визначальним в такому випадку є факт перерахування грошових коштів на рахунок кредитора, а Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) передбачено саме порядок виплати стягнутих грошових сум.

4.18. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком судів, що прийняття рішення та видача наказу не змінює строку виконання зобов'язання та моменту виникнення заборгованості, оскільки таким рішенням лише вноситься визначеність у правовідносини сторін.

4.19. Надавши належну оцінку доводам сторін та доказам у справі, що розглядається в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

4.20. В частині заявленої до стягнення вимоги щодо пені колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

4.21. Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

4.22. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

4.23. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення пені в сумі 17 584,68 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пеня є договірною величиною і підлягає застосуванню тільки в період дії договору.

4.24. Відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

4.25. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.

4.26. Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що договір припинено 08.01.2014 дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені.

4.27. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі Фізичної особи підприємця Кужель А.С., колегією суддів відхиляються, оскільки останні зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.28. Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

4.29. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

4.30. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.31. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

4.32. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.