1.1. Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (далі - ТОВ "Трейд Коммодіті") про стягнення пені у розмірі 491 976,00 грн.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що ТОВ "Трейд Коммодіті", порушивши умови договору про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/16/1 від 14.03.2016 в частині порушення строків поставки продукції та на підставі пункту 7.3.2 договору, повинен сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції з якої допущено прострочення, що становить заявлену суму позовних вимог. При цьому матеріально-правовою підставою визначено статті 11, 509, 526, 530, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, статті 193, 218, 230, 231 Господарського кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 у справі № 904/5117/17 у задоволенні позову Міністерства оборони України відмовлено.

2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі № 904/5117/17 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Міністерством оборони України (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (постачальник за договором) 14.03.2016 укладено договір № 286/1/16/1 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - договір);

- відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити у 2016 році паливо рідинне та газ; оливи мастильні (лот 1 - бензин автомобільний підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу С або еквівалент, а саме бензин автомобільний підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу С) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з викладеною специфікацією: бензин автомобільний підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу С, строк постачання - 45 днів з дати підписання договору, кількістю 1 000,00 тонн, загальною вартістю 20 499 000,00 грн з ПДВ;

- за умовами пунктів 4.2., 4.3. договору постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, акт прийому форма 4, видаткову накладну, повідомлення-підтвердження, копію паспорту якості на відвантажену продукцію, акт прийому-передачі. Без зазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата поставленої продукції не здійснюється;

- пунктом 7.3.2. договору передбачено, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості;

- згідно з пунктом 1 додатку № 1 до договору прийняття продукції за кількістю та якістю (за встановленими документами) здійснюється одержувачем замовника в присутності представника постачальника та оформляється актом, який складає одержувач замовника у термін до 3 діб після прибуття продукції до місця поставки. Належним чином оформлені документи, зазначені у пункті 4.2. договору, є підтвердженням прийняття продукції;

- відповідно до пункту 3 додатку № 1 до договору прийняття продукції за кількістю та якістю оформляється актом, який повинен бути складений в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання продукції.

У випадку, коли буде встановлено порушення якості продукції, замовник пред'являє претензію стороні, що порушила законні інтереси замовника (одержувача замовника);

- договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (п. 10.1 договору);

- рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/13945/16 позов ТОВ "Трейд Коммодіті" до Міністерства оборони України задоволено частково; припинено правовідносини між ТОВ "Трейд Коммодіті" та Міністерством оборони України за договором № 286/1/16/1 від 14.03.2016 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) з 23.05.2016;

- у зв'язку з припиненням договірних відносин між Міністерством оборони України та ТОВ "Трейд Коммодіті" з 23.05.2016 та, на думку позивача, порушенням ТОВ "Трейд Коммодіті" умов договору № 286/1/16/1 від 14.03.2016 в частині строків поставки продукції, Міністерство оборони України звернулося з позовом до суду про стягнення з товариства пені відповідно до п. 7.3.2. договору за 24 дні з 28.04.2016 по 23.05.2016 в розмірі 491 976,00 грн.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Трейд Коммодіті" суми пені в розмірі 491 976,00 грн за порушення термінів поставки, місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/13945/6, яке суд застосував як преюдицію, встановлено факт поставки палива ТОВ "Трейд Коммодіті" в обумовлений доовором строк в загальній кількості 926,373 тонн, що підтверджується актами приймання-передачі від 06.04.2016, 08.04.2016, 09.04.2016, 12.04.2016, 18.04.2016, 19.04.2016. В свою чергу Міністерством оборони України не доведено належними та допустимими доказами факту прострочення відповідачем термінів поставки.

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/13945/6 встановлено факт поставки ТОВ "Трейд Коммодіті" пального у строк, визначений договором, у місцевого суду відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення пені за порушення строків поставки продукції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017, Міністерство оборони України звернулося із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову та стягнення 491 976,00 грн пені.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Міністерства оборони України:

- суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на доводи представника Міністерства оборони України про те, що поставлений товар (паливо) не відповідав належній якості;

- апеляційний суд, порушивши процесуальні права Міністерства оборони України, відмовив у клопотанні представника Міністерства оборони України про залучення письмових доказів на підтвердження поставки неякісної продукції;

- як наслідок, оскаржувані рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Предметом спору у даній справі є стягнення пені за порушення строків поставки продукції терміном до 30 днів як відповідальність постачальника ТОВ "Трейд Коммодіті" перед замовником Міністерством оборони України за невиконання умов договору поставки.

4.2. Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

4.3. Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 Цивільного кодексу України, стаття 174 Господарського кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 Цивільного кодексу України, стаття 193 Господарського кодексу України).

4.4. Відповідно до вимог статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

4.5. Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

4.6. За змістом статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

4.7. Частинами 2 та 3 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

4.8. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

4.9. Згідно статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

4.10. Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

4.11. Відповідно до частини 2 статті 265 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

4.12. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

4.13. Судами встановлено, що сторони договору узгодили строк поставки терміном в 45 днів з дати підписання договору (п.1.1. договору).

4.14. Договір про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/16/1 підписано та узгоджено сторонами 14 березня 2016 року.

4.15. За умовами договору № 286/1/16/1 кінцевий строк поставки складає включно до 28.04.2016.

4.16. Разом з тим, судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/13945/16 припинено правовідносини між ТОВ "Трейд Коммодіті" та Міністерством оборони України за договором № 286/1/16/1 від 14.03.2016 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) з 23.05.2016.

4.17. При розгляді справи № 910/13945/16 судами встановлено:

- на виконання умов договору ТОВ "Трейд Коммодіті" здійснено поставки палива в загальній кількості 926,373 тонни, що підтверджується актами приймання-передачі від 06.04.2016, 08.04.2016, 09.04.2016, 12.04.2016, 18.04.2016, 19.04.2016;

- в порушення умов додатку № 1 до договору № 286/1/16/1 від 14.03.2016 Міністерство оборони України не склало актів приймання-передачі у термін до 3 діб, розрахунки з ТОВ "Трейд Коммодіті" за поставлений товар не здійснило, чим порушило вимоги частини 1 статті 265 Господарського кодексу України та частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України;

- листом № 23-05/16-1 від 23.05.2016 ТОВ "Трейд Коммодіті" повідомив Міністерство оборони України про відмову від договору № 286/1/16/1 від 14.03.2016 у зв'язку із значним терміном прострочення в прийнятті продукції, відсутності будь-якої інформації щодо прийняття продукції одержувачами, значною затримкою одержувачів в оформленні документів щодо отриманої ними продукції та неможливістю отримання оплати за поставлену продукцію;

- встановлено неправомірність поведінки Міністерства оборони України в частині забезпечення приймання продукції за договором;

- порушення Міністерством оборони України умов договору щодо ненадання актів приймання-передачі продукції за поставлений товар, призвело до порушення прав ТОВ "Трейд Коммодіті" як продавця товару, і як наслідок, задоволення вимог в частині припинення правовідносин між сторонами за договором № 286/1/16/1 від 14.03.2016 з 23.05.2016.

4.18. Згідно з частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

4.19. Відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

4.20. Згідно з частиною 2 статті 214 Цивільного кодексу України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

4.21. Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

4.22. Згідно зі статтею 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

4.23. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 4 статті 690 Цивільного кодексу України)

4.24. Відповідно до частини 4 статті 692 Цивільного кодексу України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

4.25. Встановивши в межах розгляду справи № 910/13945/16 наявність відмови "Трейд Коммодіті" від договору № 286/1/16/1 від 14.03.2016 у зв'язку з неналежними виконанням Міністерством оборони України свого обов'язку як покупця у належному прийнятті товару, суди дійшли висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині припинення правовідносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" та Міністерством оборони України за договором № 286/1/16/1 від 14.03.2016 року про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України)

4.26. Згідно із ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

4.27. Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

4.28. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

4.29. У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції), господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

4.30. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

4.31. Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

4.32. Умовами пункту 7.3.2. договору передбачено, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

4.33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме Міністерством оборони України, як замовником, допущено порушення строків надання ТОВ "Трейд Коммодіті" документів, що підтверджують прийняття товару, які відповідно до пункту 4.2. договору є підставою для здійсненя оплати за поставлену продукцію, що надало ТОВ "Трейд Коммодіті" право, відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, зупинення виконання свого обов'язку до надання Міністерством оборони України актів про прийняття продукції і ТОВ "Трейд Коммодіті" не може вважатися таким, що прострочив поставку товару з наслідками, встановленими п. 7.3.2. договору.

4.34. При цьому колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/13945/16, є преюдиціальними та мають значення для розгляду даної справи.

4.35. Відповідно до п. 41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

4.36. Згідно з п.п. 44, 46, 50 даної Доповіді:

"44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику "приватного правосуддя", що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.

50. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики."

4.37. Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

4.38. Касаційний господарський суд також при прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено.

4.39. При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 904/11317/16.

4.40. Доводи касаційної скарги Міністерства оборони України про поставку продукції неналежної якості не може свідчити про відсутність поставки продукції в цілому. При цьому за порушення умов договору щодо якості сторонами договору передбачена інша відповідальність з іншими обставинами доведення та, відповідно, із застосуванням наслідків поставки неякісної продукції і не є предметом розгляду у даній справі.

4.41. Щодо доводів касаційної скарги Міністерства оборони України про порушення судом апеляційної інстанції процесуальних прав Міністерства оборони України щодо залучення додаткових доказів колегія суддів зазначає, що за правилами ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції наділений правом прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, за умови, якщо учасник надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції.

4.42. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що Міністерством оборони України не дотримано порядку подання доказів, встановленому статтями 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, а також, враховуючи, що Міністерство оборони України у справі виступає у статусі позивача, тобто особи, яка ініціювала розгляд цієї справи судом, передбачає обізнаність останнього про існування та розгляд спору судом та, відповідно, керуючись принципом змагальності, повинна була довести обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог та заперечень.

4.43. Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

4.44. Надавши належну оцінку доводам сторін та доказам у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до ТОВ "Трейд Коммодіті" штрафної санкції у вигляді пені за порушення термінів поставки та стягнення з останнього 491 976,00 грн у зв'язку з недоведеністю Міністерством оборони України невиконання товариством взятих на себе за договором зобов'язань.

4.45. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.46. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.47. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

4.48. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.