1. 27.11.2017 Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (далі - Прокурор) подав позовну заяву про визнання незаконним та скасування пункту 36 додатку 1 до рішення 15 сесії 5 скликання Харківської міської ради (далі - Відповідач 1) "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 03.10.2007 № 197/07 (далі - Рішення 1), визнання незаконним та скасування абзацу 4 пункту 1.1 додатку до рішення 16 сесії 5 скликання Відповідача 1 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним особам України" від 21.11.2007 № 255/07 (далі - Рішення 2), визнання недійсним договору № 9/07 від 18.12.2007 купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між Відповідачем 1 та Акціонерним товариством закритого типу "Гея" (далі - Відповідач 2), який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за номером в реєстрі 1117 (далі - Договір 1), визнання недійсним договору № 15/07 від 18.12.2007 купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між відповідачами, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за номером в реєстрі 1113 (далі Договір 2).

2. Позовна заява мотивована незаконністю оскаржуваних рішень та договорів, оскільки Рішенням 1 Відповідач 1 затвердив Відповідачу 2 проект землеустрою та надав в оренду строком до 01.09.2012 земельну ділянку загальною площею 1,1129 (у тому числі ділянку № 1 - площею 0,7987 га та ділянку № 2 -площею 0,3142 га по вул. Полтавський шлях, 186 в місті Харкові) для експлуатації та обслуговування торговельно-культурного центру, а Рішенням 2 продав Відповідачу 2 з земель рекреаційного призначення та з земель житлової та громадської забудови вказану земельну ділянку (у складі двох) для експлуатації та обслуговування торговельно-культурного центру, про що уклав оспорювані договори, тоді як одна із перелічених земельних ділянок - № 1 площею 0,7987 га (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060), яка є Сквером біля будинку офіцерів, є землями рекреаційного призначення та є землями комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, оскільки належать до земель загального користування населених пунктів (сквери тощо), а на спірних ділянках відсутнє належне Відповідачу 2 нерухоме майно, у тому числі і торговельно-культурний центр, про який йдеться в оскаржуваних рішеннях. При цьому Прокурор додав, що у подальшому за договорами від 23.01.2008 №№ 2-7 та № 2-4, що укладені між Відповідачем 2 та Приватним акціонерним товариством "Мульті Весте Україна 1" (далі - Третя особа 1), обидві із придбаних Відповідачем 2 за оспорюваними угодами земельні ділянки були продані Відповідачем 2 та придбані у власність Третьою особою 1 та у подальшому ці земельні ділянки об'єднані разом з іншими ділянками Третьої особи 1 в земельну ділянку площею 22,7423 га з кадастровим номером 6310137200:07:020:0094, що зареєстрована за Третьою особою 1. Також Прокурор вказав, що висновок державної експертизи землевпорядної документації щодо затвердженого Рішенням 1 проекту землеустрою був складений 30.10.2007, тобто після прийняття 03.10.2007 оскаржуваного Рішення 1, а Відповідач 1 затвердив проект землеустрою щодо відведення оспорюваних земельних ділянок без позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, оскільки відповідно до підсумкової оцінки результатів експертизи цей проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та повертається на доопрацювання, оскільки містить зауваження та пропозиції щодо землевпорядної документації, проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок також містить недостовірну інформацію щодо розташування на них об'єктів нерухомості, оскільки належні Відповідачу 2 за адресою розташування земельних ділянок загальною площею 13 001,9 га відповідно до довідки КП "ХМБТІ" від 27.08.2014 знищені, однак ця інформація не відображена в графічній частині проекту землеустрою. Наслідком незаконної передачі ділянок згідно з оскаржуваними рішеннями є недійсність оспорюваних угод купівлі-продажу, як таких, що не відповідають закону. Поважність причин пропуску строку позовної давності у спірних правовідносинах обґрунтована отриманням прокуратурою відомостей щодо перелічених порушень під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42015220110000036 за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, зокрема з висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи та земельно-оціночної експертизи від 30.03.2016, згідно з яким проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження не відповідають вимогам земельного законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 02.04.2018 Господарський суд Харківської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2018) про відмову в задоволенні позову.

4. Рішення судів мотивовані тим, що спірна земельна ділянка (у складі двох № 1 та № 2) надавалась Відповідачу 2 за наявності передбачених законодавством підстав, оскільки проведення у цьому випадку земельних торгів не вимагалось, так як ця земельна ділянка надавалась як допоміжна для обслуговування вже існуючого об'єкту нерухомості -належного Відповідачу 2 торгівельно-культурного центру, як першої черги комплексу будівель та споруд, розташованого на суміжній земельній ділянці по вул. Полтавський шлях ріг вул. Єлізарова. Поряд з цим суди дійшли висновку, що Рішення 1 було прийнято Відповідачем 1 з порушенням норм законодавства, оскільки на час прийняття цього рішення був відсутній висновок державної експертизи землевпорядної документації, який був складений 30.07.2007 - після прийняття Рішення 1. Задоволення клопотань відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності за позовними вимогами Прокурора та відхилення доводів Прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності у спірних правовідносинах обґрунтовані обізнаністю Прокурора про прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного Рішення 1 з моменту його прийняття, оскільки під час прийняття Відповідачем 1 Рішення 1 на відповідному засіданні був присутній прокурор міста Харкова - Суходубов В.С., а прокурор має право вносити подання або протест на рішення місцевих рад при виявленні порушень, докази чого стосовно оскаржуваного Рішення 1 в матеріалах справи відсутні. Відмова у задоволені вимог про визнання незаконним та скасування Рішення 2 мотивована тим, що земельна ділянка № 1 (площею 0,7987 га (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060), яка є Сквером біля будинку офіцерів), що відносилась до категорії земель рекреаційного призначення, відповідно до частини 1 статті 52 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) (далі - ЗК України (2768-14) ) могла бути передана у приватну власність, оскільки заборона на її продаж не була передбачена вказаними нормами законодавства. При цьому суди врахували, що вказана земельна ділянка увійшла до складу земельної ділянки площею 22,7423 га з кадастровим номером 6310137200:07:020:0094 та на час розгляду спору вже має інший код цільового призначення - 03.07 - "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", а під час ухвалення Рішення 2 Відповідача 2 було попереджено про діючі обмеження на цій земельній ділянці, а відповідно відчуження ділянки на користь Відповідача 2 відбулось з обмеженнями (обтяженнями), чим було забезпечено дотримання вимог діючого на час ухвалення Рішення 2 законодавства. Розташування на переданій Відповідачу 2 у власність земельній ділянці нерухомого майна Відповідача 2 (право власності на яке визнано згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 23.10.2007 у справі № 55/360-07) свідчить про дотримання також норм частини 2 статті 127 Земельного кодексу України - щодо порядку продажу земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовані об'єкти нерухомості, які є власністю покупців цих ділянок. Відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень виключає визнання на цій підставі недійсними оспорюваних угод купівлі-продажу земельних ділянок. Суди зазначили, що на час вирішення спору спірні земельні ділянки не належали стороні оспорюваних правочинів - Відповідачу 2, оскільки були продані ним Третій особі 1. Відмова в задоволенні вимог про скасування Рішення 2 та визнання недійсними оспорюваних угод виключає застосування до спірних відносин в цій частині наслідків пропуску строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 27.07.2018 Прокурор подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2018 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Суди дійшли неправомірного висновку про наявність підстав для продажу спірних ділянок поза конкурентних засад, оскільки суди, надаючи оцінку доказам, надали перевагу аргументам відповідачів щодо наявності на спірній ділянці нерухомого майна Відповідача 2 та про передачу земельної ділянки не під забудову, а для вже існуючого торгівельно-культурного центру, тоді як об'єкти нерухомості Відповідача 2 розташовані на іншій земельній ділянці - з розташуванням за тією ж адресою, але з іншим цільовим призначенням та іншою площею - 20,4797 га, а відповідно до пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки Відповідачу 2 на час обстеження спірна земельна ділянка була вільна від забудови.

7. Судами не враховані визначені Прокурором причини пропуску строку позовної давності з огляду на визначені в позовній заяві порушення, з якими пов'язується незаконність Рішення 1, про які Прокурор дізнався під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42015220110000036, та про які йому не було відомо під час прийняття Відповідачем 1 Рішення 1.

8. Законодавством встановлена абсолютна заборона на передачу у приватну власність спірних земельних ділянок, як земель рекреаційного призначення міста Харкова та як земель комунальної форми власності, а тому використання спірних ділянок з метою експлуатації та обслуговування торгівельно-культурного центру суперечить законодавству.

Доводи Відповідача 2 та Третьої особи 1 у відзивах на касаційну скаргу

9. Доводи у відзивах на касаційну скаргу аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

Доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківської області у відзиві на касаційну скаргу

10. Навівши у відзиві на касаційну скаргу обставини справи та доводи, аналогічні доводам Прокурора у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах, Третя особа 2 просить розглянути спір у цій справі з урахуванням вимог законодавства та наданих учасникам судового процесу доказами.

Позиція Верховного Суду

Щодо початку перебігу строку позовної давності

11. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України (435-15) ).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

12. Суд зазначає, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14, а також Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17).

13. Із позовними вимогами у цій справі через відсутність органу, що має право звертатись із позовною заявою у спірних правовідносинах, звернувся Прокурор.

Судами визнані обґрунтованими заявлені у цій справі позовні вимоги Прокурора щодо незаконності Рішення 1.

Поряд з цим, встановлені судами в оскаржуваних рішеннях обставини щодо участі представника прокуратури - прокурора міста Харкова Суходубова В.С. у засіданні під час прийняття Відповідачем 1 Рішення 1, а також передбачене статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній станом на 03.10.2007, право прокурора на час прийняття цього рішення внести протест на це рішення, свідчать про обізнаність Прокурора щодо цього рішення з моменту його прийняття, про можливість звернутися за захистом порушеного права у межах строку позовної давності, у тому числі в позасудовому порядку - у спосіб, що був передбаченим чинним на час прийняття Рішення 1 законодавством, а також свідчить про інші підстави визначення початку перебігу строку позовної давності за вимогами про скасування Рішення 1, ніж визначені Прокурором у позовній заяві та в касаційній скарзі.

Тому Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 7), що Прокурор дізнався про порушення прав держави через прийняття оскаржуваного Рішення 1 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42015220110000036 - у 2016 році.

Щодо обмежень стосовно земель рекреаційного призначення та земель комунальної власності

14. Відповідно до статті 52 ЗК України (в редакції, чинній станом на час прийняття Рішення 2 - 21.11.2007) землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Статтею 127 цього ж кодексу передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

У зв'язку із цим Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника про абсолютну заборону на передачу вказаних земель у приватну власність (пункт 7).

15. До викладеного слід додати, що наведені вище норми частини 2 статті 52 ЗК України встановлюють обмеження не щодо передачі у приватну власність земель рекреаційного призначення, а щодо діяльності на відповідних земельних ділянках, тоді як судами не було встановлено обставин (мети та умов тощо) передачі у власність Відповідача 2 земельної ділянки згідно з Рішенням 2 всупереч наведених положень частини 2 статті 52 ЗК України.

Навпаки, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, під час ухвалення Рішення 2 Відповідача 2 було попереджено про діючі обмеження на цій земельній ділянці рекреаційного призначення (№ 1 площею 0,7987 га (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060), яка є Сквером біля будинку офіцерів), а відчуження цієї ділянки на користь Відповідача 2 відбулось з обмеженнями (обтяженнями), передбаченими частиною 2 статті 52 ЗК України, чим було забезпечено дотримання вимог чинного на час ухвалення Рішення 2 законодавства.

Встановлені судами в оскаржуваних рішеннях обставини щодо розташування на переданій Відповідачу 2 у власність земельній ділянці нерухомого майна Відповідача 2 (право власності на яке визнано згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 23.10.2007 у справі № 55/360-07) забезпечило дотримання також норм частини 2 статті 127 ЗК України - щодо порядку продажу земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовані об'єкти нерухомості, які є власністю покупців цих ділянок, та свідчить про дотримання Відповідачем 1 вимог законодавства щодо продажу спірних ділянок поза конкурентних засад.

У зв'язку із цим Суд відхиляє аргументи скаржника щодо відсутності на час ухвалення Рішення 2 на переданій Відповідачу 2 земельній ділянці належного йому на праві власності нерухомого майна та про передачу Відповідачу 2 земельної ділянки під забудову (пункт 6).

При цьому Суд враховує, що вказані аргументи є вимогою до касаційного суду здійснити переоцінку доказів у справі з метою встановлення протилежних обставин у справі, що суперечить положенням частини 2 статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

У зв'язку із викладеним Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про відсутність підстав для скасування Рішення 2, а відповідно і відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу щодо земельних ділянок, які продані згідно з вказаним рішенням Відповідача 1.

16. Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про пропуск Прокурором строку позовної давності в частині вимог про оскарження Рішення 1, а також про відсутність підстав для скасування Рішення 2 та визнання недійсними оспорюваних договорів, а відповідно про відмову з цих підстав у задоволенні позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 15, 16, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 52, 127 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на жовтень-листопад 2007 року), а також відповідно до встановлених обставин справи. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.