У лютому 2018 року Інспекція звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до Підприємства про стягнення заподіяної державі шкоди у розмірі 547 582,58 грн., спричиненої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство на порушення приписів статті 44 Водного кодексу України (далі - ВК України) у період з 01.01.2015 по 22.05.2017 здійснювало забір води із свердловин без дозволу на спеціальне водокористування, тому на підставі статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 111 ВК України та статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) воно повинно відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15.03.2018 залучено до участі у даній справі Маньківську селищну раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі №925/119/18: позов задоволено повністю; стягнуто з Підприємства 547 582,58 грн. шкоди; стягнуто з Підприємства на користь Інспекції 8 213,74 грн. судового збору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що дозвіл на спеціальне водокористування від 23.05.2017 №Укр919-А/Чрк був виданий відповідачу терміном дії з 23.05.2017 по 23.05.2022, а термін дії попереднього дозволу від 30.05.2012 № Укр5478-А/Чрк на спеціальне водокористування закінчився 31.12.2014; таким чином, у період часу з 01.01.2015 по 22.05.2017 у Підприємства був відсутній дозвіл на спеціальне водокористування, що є порушенням пункту 9 частини першої статті 44 ВК України.

У касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на прийняття оскаржуваних рішення та постанови зі справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 зі справи № 925/119/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підприємство посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм: частини сьомої статті 4, частини одинадцятої статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-У; пунктів 1.4, 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 (z0767-09) (далі - Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків); статей 1, 48, 49 ВК України; статей 21, 23 Кодексу України про надра; статей 76, 77, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Скаржник зазначає, що він погоджується з необхідністю отримання дозволу на спеціальне водокористування, проте уточнює, що чинним законодавством Підприємству надається можливість без відповідного дозволу лише видобувати прісні підземні води, а не здійснювати спеціальне водокористування, адже це "різні речі".

Скаржник не погоджується з розміром заподіяної шкоди 547 582,58 грн., правильністю його визначення і доведеністю наявності вказаної шкоди.

Крім того, Підприємство вказує на те, що спеціальне використання без відповідного дозволу було виявлено при перевірці 03.11.2016, а не 08.06.2017, як на це вказує Інспекція, зазначаючи про акт перевірки від 08.06.2017.

Скаржник зазначає, що в акті перевірки нічого не було зазначено про перевищення Підприємством об'єму водозабору підземних вод 300 куб. метрів на добу, оскільки такі перевищення не допускалися. Скаржник вважає безпідставним твердження, що Підприємством вода використовувалася у тому числі й на виробничі потреби.

Підприємство звертає увагу на те, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення та протоколу від 08.06.2017 № 011128, начальника Підприємства притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" через те, що будучи відповідальною посадовою особою, він допустив невиконання пунктів 1, 2, 5 припису, виданого Державною екологічною інспекцією у Черкаській області від 08.11.2016 №149, а саме: порушення правил експлуатації сміттєзвалища, відсутність спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами); таким чином, начальника Підприємство притягнуто до відповідальності за самовільне користування надрами, а не за здійснення спеціального водокористування без наявності відповідного дозволу.

Підприємство стверджує, що позивачем не доведено протиправного користування надрами.

Скаржник зазначає, що здійснення Підприємством спеціального водокористування без відповідного дозволу було виявлено під час планової перевірки 03.11.2016, а не у червні 2017. За результатами перевірки було складено акт перевірки від 03.11.2016 та внесено Підприємству припис від 08.11.2016 № 149, відповідно до якого останнє ще до перевірки, яка поводилася 08.06.2017, усунуло дане порушення та отримало дозвіл на спеціальне водокористування від 23.05.2017 № Укр919-А/Чрк.

Підприємство також вважає, що на відсутність збитків держави вказує те, що за спірний період, а саме з 01.01.2015 по 22.05.2017, скаржником здійснювалася сплата обов'язкових платежів у повному обсязі, а саме - за користування надрами та спеціальне використання води, що підтверджується ксерокопіями: податкових розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин; розрахунків податкового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, податкових декларацій з рентної плати, розрахунків з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, розрахунків з рентної плати за спеціальне використання води, платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.

Скаржник зазначає, що наприкінці 2014 року - на початку 2015 року Підприємство зверталося до відповідних інстанцій з клопотанням про отримання дозволу на спеціальне водокористування, проте копії документів на отримання спецдозволу не збереглися, у зв'язку з чим Підприємство зверталося із запитом до Управління екології та природних ресурсів Черкаської області державної адміністрації (від 23.02.2018 №21) та Черкаського регіонального управління водних ресурсів (від 23.02.2018 № 20) з метою отримання підтвердження направлення документації на отримання дозволу, але вказані органи відповіді не надали.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Розгляд касаційної скарги Підприємства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 08.06.2017 Інспекцією у відповідності до вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (877-16) проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства Підприємства у смт Маньківка, вул. Соборна, 169;

- за результатами вказаної перевірки складено акт планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, в якому зазначено, що основним видом діяльності Підприємства є забір, очищення та постачання води смт Маньківка. Також Підприємство здійснює діяльність зі збору, транспортування та розміщення на сміттєзвалищі твердих побутових відходів;

- в акті зазначено, що користування земельною ділянкою під виробничою базою (вул. Соборна, 169, смт Маньківка) здійснюється без документів, що посвідчують право користування землею. Водоспоживання Підприємства здійснюється з міського водогону;

- водопостачання населенню Підприємство здійснює з 8 артезіанських свердловин на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 23.05.2017 № Укр919-А/Чрк з терміном дії по 23.05.2022. Вода використовується на господарсько-питні та виробничі потреби для забезпечення виробничих та господарсько-питних потреб підприємств, організацій та населення смт Маньківка;

- попередній дозвіл на спеціальне водокористування від 30.05.2012 №Укр5478-А/Чрк мав термін дії по 31.12.2014;

- під час перевірки Інспекцією було встановлено, що в період з 01.01.2015 по 22.05.2017 відповідач здійснював господарську діяльність без відповідного дозволу на спеціальне водокористування;

- за допущене порушення вимог природоохоронного законодавства начальника Підприємства ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності і винесено постанову про накладення на нього адміністративного стягнення від 09.06.2017 № 010298 у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.;

- постанова про накладення адміністративного стягнення у встановленому законом порядку не оскаржена, сума штрафу сплачена добровільно, що підтверджується квитанцією від 23.06.2017 № 70;

- відповідно до звіту про використання води за 2015 рік відповідачем було використано 86,9 тис. м.куб.; за звітом про використання води за 2016 рік використано 86,2 тис. м.куб. та відповідно до наданої довідки від 08.06.2017 № 91 Підприємство у період часу з 01.01.201 7 по 22.05.2017 використало води 30 273,29 м.куб.;

- державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Черкаської області згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, проведено розрахунок розміру збитків, згідно з яким сума завданих державі збитків у зв'язку з самовільним використанням водних ресурсів складає 547 582,58 грн.;

- 31.08.2017 Інспекцією на адресу відповідача було направлено претензію № 10-14/73/ЮР з вимогою відшкодувати завдані збитки у розмірі 547 582,58 грн.;

- відповідач відповіді на вказану претензію не надав, збитки у розмірі 547 582,58 грн. не відшкодував, що й стало підставою для звернення Інспекції до господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення шкоди, завданої самовільним використанням водних ресурсів.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 547 582,58 грн. шкоди, спричиненої внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 44, статей 48, 49 ВК України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 44 ВК України водокористувачі зобов'язані: здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 ВК України право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі, зокрема, закінчення строку спеціального водокористування.

Статтею 110 ВК України передбачено, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема у порушенні правил спеціального водокористування.

Згідно із статтею 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до статті 111 ВК України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на Інспекцію покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, Підприємство повинно довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності Підприємства є забір, очищення та постачання води у смт Маньківка.

Таким чином, відповідно до положень статті 48 ВК України Підприємством здійснювалося спеціальне водокористування, що згідно з вимогами пункту 9 частини першої статті 44 ВК України може мати місце лише за наявності дозволу.

Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Інспекції про стягнення з Підприємства шкоди, завданої самовільним використанням водних ресурсів, виходили з того, що в період з 01.01.2015 по 22.05.2017 у Підприємства був відсутній дозвіл на спеціальне водокористування, що підтверджується актом планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 08.06.2017.

З огляду на те, що акт планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 08.06.2017 є чинним, підписаним начальником Підприємства ОСОБА_5 без зауважень, в судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем доказів на підтвердження відсутності вини Підприємства у заподіянні шкоди суду не надано, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з Підприємства шкоди завданої державі внаслідок здійснення водокористування без дозволу на спеціальне водокористування.

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів Підприємства щодо відсутності потреби в отриманні дозволу на спеціальне водокористування, оскільки відповідно до статті 48 ВК України отримувати дозвіл на спеціальне водокористування не потрібно дрібним споживачам, які здійснюють забір води до 5 куб.м. на добу, в той час як скаржником -підприємством з водопостачання селища Маньківка не доведено ліміт видобування/використання питної води до 5 куб.м. на добу.

Суд касаційної інстанції вважає доводи скаржника щодо недоведеності суми заподіяного збитку державі у розмірі 547 582,58 грн. необґрунтованими з огляду на таке.

Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків встановлено порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, серед іншого, у разі самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)).

Відповідно до абзацу другого пункту 1.4 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків державні інспектори з дати встановлення факту порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів проводять збір і аналіз необхідних матеріалів і, на підставі цієї Методики, розраховують розмір відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування), здійснюється за формулою:

Зсам = 5 Ч W Ч Тар (грн.),

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування), м-3;

Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 м-3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 м-3, води, яка входить до складу напоїв, - грн/м-3). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Державним інспектором згідно з положеннями Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків проведено розрахунок розміру збитків за період самовільного використання водних ресурсів, а саме з 01.01.2015 по 22.05.2017.

З огляду на викладене твердження скаржника про необхідність проведення розрахунку з дати встановлення факту порушення, а не з дати вчинення такого порушення не відповідає положенням Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків.

Крім того, постанова про накладення адміністративного стягнення від 09.06.2017 № 010298 не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій та стосується відповідальності начальника Підприємства, тоді як предметом спору у даній справі є стягнення шкоди за здійснення водокористування Підприємством без дозволу на спеціальне водокористування.

Суд касаційної інстанції критично оцінює також твердження Підприємства щодо недоведеності протиправного користування надрами, оскільки питання щодо користування надрами не входить до предмета доказування в даній справі, оскільки позивачем визначено таку підставу позову, як порушення водного законодавства в частині самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.

Аргументи скаржника стосовно його звернення до відповідних органів з питання отримання дозволу на спеціальне водокористування не підтверджені Підприємством у судах попередніх інстанцій належними доказами. За відсутності у Підприємства таких доказів та неможливості для нього самостійно їх отримати, Підприємство не було позбавлене права на звернення в порядку статті 81 ГПК України до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів; проте у матеріалах справи відсутні відомості щодо подання скаржником зазначеного клопотання.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки вони зводяться до переоцінки вже оцінених судом першої та апеляційної інстанцій доказів, що перебуває поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції, визначеними статтею 300 ГПК України, згідно з частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (№ 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (TROFIMCHUK v. UKRAINE, № 4241/03, 54, ЄСПЛ, від 28 січня 2011 року).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, які застосовані судом з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Комунальник-М" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 зі справи № 925/119/18 - без змін.