ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/179/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Білоцерківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області (суддя Ейвазова А.Р.) від 04.05.2018

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий В.В. Сулім, судді А.Г. Майданевич, О.М. Гаврилюк) від 03.07.2018

за позовом Приватного підприємства "Артезіан"

до Білоцерківської міської ради

про визнання недійсним рішення.

Учасники справи:

представник позивача - Дудник А.В., адвокат,

представник відповідача - Яковенко А.Ю.

Короткий зміст позовних вимог

1. 25.01.2018 Приватне підприємство "Артезіан" (далі - Позивач) подало позовну заяву про визнання недійсним рішення Білоцерківської міської ради (далі - Відповідач) № 1817-42-VII від 21.12.2017 "Про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду ПП "Артезіан" (далі - Рішення).

2. Позовна заява мотивована незаконністю оскаржуваного Рішення, яким відмовлено Позивачу в передачі йому в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд переробної, машинобудівної та іншої промисловості загальною площею 0,0332 га в складі трьох земельних ділянок: площею 0,0029 га, 0,0074 га та 0,0029 га; що розташовані за адресою: місто Біла Церква, вул. Привокзальна, 93а, строком на 5 років за рахунок земель населеного пункту міста Біла Церква, з огляду на те, що вказана земельна ділянка вже перебувала у Позивача в оренді за договором оренди № 274 від 25.05.2004, і вказані факти були встановлені рішеннями Господарського суду Київської області від 07.11.2011 у справі № 19/063-11, від 26.02.2013 у справі № 5/091-12, від 02.07.2014 у справі № 911/1605/14, від 05.07.2017 у справі № 911/1317/16. При цьому Позивач вказав на незаконність відмови Відповідача згідно з Рішенням передати Позивачу в оренду вказану земельну ділянку на підставі частини 1 статті 134 Земельного кодексу України через те, що вказана земельна ділянка не є вільною, оскільки на ній розташовані об'єкти нерухомого майна, які є власністю Позивача та були придбані за договором купівлі-продажу від 13.08.1997 року, що встановлено в рішенні Господарського суду Київської області від 02.07.2014 у справі № 911/1605/14. Також Позивач вказує на те, що орендована ним суцільна земельна ділянка за договором оренди № 274 від 25.05.2004, термін якого закінчився, відповідно до рекомендацій постійної комісії з питань ефективного використання земель всіх форм власності Білоцерківської міської ради була поділена на п'ять окремих земельних ділянок внаслідок того, що частину землі із вказаної суцільної ділянки було вилучено під проїзди (дороги) власниками приватних гаражів, а тому за зверненням Позивача землевпорядною організацією виготовлена інша технічна документація із землеустрою, що посвідчує право Позивача на оренду земельної ділянки площею 0,2090 (в складі п'яти земельних ділянок, стосовно трьох з яких прийняте оскаржуване Рішення), однак всі п'ять земельних ділянок розташовані під виробничою базою та складають єдиний комплекс земельних ділянок. Позивач стверджує про незаконність посилання Відповідача у рішенні на відсутність плану зонування або детального плану території під земельними ділянками через те, що ця вимогами відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України стосується дозволу на розробку документації, а не її затвердження або передачу в оренду, тоді як відповідний дозвіл був вже наданий Позивачу рішенням Відповідача № 1335 від 28.04.2010 "Про надання дозволів на розробку технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на оренду земельних ділянок". Окрім викладеного Позивач наголошує, що на всі п'ять земельних ділянок була зроблена одна технічна документація, на дві з яких технічна документація затверджена рішенням Відповідача від 16.08.2012 № 662-28-VI. Порушення прав Позивача оскаржуваним рішенням обґрунтовано невизначенністю тим самим в питанні оформлення права користування Позивачем земельною ділянкою, на якій розташована виробнича база Позивача, а відповідно і неможливість Позивача користуватись вказаним об'єктом приватної власності в обсязі, гарантованому статтею 41 Конституції України та іншими законами України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 04.05.2018 Господарський суд Київської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018) про задоволення позову та визнання недійсним Рішення. Рішення судів мотивовані тим, що Рішення прийнято всупереч нормам закону та прав Позивача на земельні ділянки, про які йдеться в Рішенні, оскільки на цих земельних ділянках розташоване нерухоме майно Позивача, тому ці земельні ділянки та права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), як передбачено частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України, на які послався в оскаржуваному Рішенні Відповідач. Обставини поділу суцільної земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді Позивача за договором № 274 від 25.05.2004 і межі якої винесені в натурі, на п'ять ділянок, на яких розташоване нерухоме майно Позивача та одну, що залишилась у віданні Відповідача, без зміни цільового призначення та категорії, зовнішніх меж, були встановлені рішеннями Господарського суду Київської області в інших справах - від 07.11.2011 у справі № 19/063-11, від 26.02.2013 у справі № 5/091-12, від 02.07.2014 у справі № 911/1605/14, від 05.07.2017 у справі № 911/1317/16, а тому ці обставини не підлягають доказуванню в цій справі. Крім цього суди вказали на те, що визначена Відповідачем заборона на передачу земельної ділянки державної або комунальної власності за відсутності плану зонування або детального плану території не застосовується у разі розташування на земельній ділянці (ділянках) будівлі та споруди, що належать особі, щодо якої вирішується питання про передачу в оренду земельної ділянки (ділянок), через що відмова Відповідача за вказаної підстави в передачі Позивачу земельної ділянки згідно з оскаржуваним Рішенням є незаконною через встановлені обставини розташування на відповідній ділянці Позивача нерухомого майна, яке належить йому на праві власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 27.07.2018 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. Судами не досліджено та відсутній висновок з приводу того, що договірні відносини на сформовані три нові земельні ділянки (про які йдеться в Рішенні), на які присвоєно нові три кадастрові номери, між сторонами не виникали, а тому у Відповідача відсутній обов'язок вчиняти конкретні дії щодо цих ділянок на користь Позивача, а Відповідач у цьому випадку, ухваливши Рішення, діяв як суб'єкт владних повноважень, що реалізує управлінські функції у сфері земельних відносин. Вказані обставини були враховані Відповідачем під час повторного розгляду (на виконання рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі № 911/2707/17 - про визнання незаконною бездіяльності Відповідача та зобов'язання останнього вчинити дії) - заяви Позивача від 06.03.2014 № 497 про передачу земельної ділянки в оренду під розміщення виробничої бази загальною площею 0,0332 га по вул. Привокзальна, 93а в м. Біла Церква та прийнятті оскаржуваного Рішення.

6. Позивач не надав доказів розташування на земельній ділянці належного Позивачу нерухомого майна, а саме доказів на підтвердження права власності.

7. Звернувшись до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради із заявою від 01.03.2017 про повторний розгляд заяви № 4393 від 17.12.2012 про намір оформити в оренду земельну ділянку, Позивач звернувся до іншої юридичної особи, а не до Відповідача, а тому відповідь від 15.03.2017 вказаного органу з рекомендацією звернутися до уповноваженого органу - управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, є правомірною, тоді як Позивач замість звернення до належної особи вирішив звернутися із позовом у цій справі.

8. Оскільки детальний план території та план зонування території, до складу якого входять земельні ділянки, щодо яких Позивач заявляє право вимоги для передачі в оренду, не затверджувався, забороняється передача земельної ділянки в користування або у власність за відсутністю цього плану.

9. При прийнятті Рішення Відповідач керувався нормами законодавства та технічною документацією із землеустрою, яка розроблялась на замовлення Позивача у 2012 році, однак змін до існуючої технічної документації не вносилось і відповідних доказів з цього приводу Позивачем не надавалось, а розроблена у 2012 році технічна документація (зокрема експлікації земельних угідь за формою 6-ЗЕМ) свідчить про відсутність будь-яких будівель (споруд) Позивача. Між тим суди не вимагали від Позивача доказів (правовстановлюючих документів) на підтвердження розташування на земельних ділянках нерухомого майна Позивача, у зв'язку із чим існує законодавча заборона на передачу Позивачу в оренду земельних ділянок, щодо яких прийняте Рішення, за відсутності затверджених плану населеного пункту або детального плану території, як цього вимагають норми частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Позиція Верховного Суду

10. Загальні умови та порядок передачі в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності врегульовані, зокрема нормами Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ).

Згідно з частиною 1 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Абзацом 1 частини 2 цієї статті ЗК України (2768-14) передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

11. Відповідно до оскаржуваного Рішення Відповідача недотримання вказаних вимог ЗК України через недоведеність Позивачем права власності на нерухоме майно, що розташоване на земельних ділянках, щодо яких Позивачем була подана заява до Відповідача про передачу ділянок в оренду, стала підставою для відмови Позивачу передати йому в оренду відповідні земельні ділянки.

12. Поряд з цим, суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази у справі, з посиланням на судові рішення Господарського суду Київської області (у справах, у яких брали участь і Позивач, і Відповідач) від 07.11.2011 у справі № 19/063-11, від 26.02.2013 у справі № 5/091-12 (залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.09.2014), рішення від 02.07.2014 у справі № 911/1605/14 (залишене без змін і апеляційним, і касаційним судом), від 05.07.2016 у справі № 911/1317/16 (залишене без змін апеляційним судом), від 09.10.2017 у справі № 911/2707/17 встановили обставини утворення ділянок, у тому числі тих, щодо яких Відповідачем прийняте оскаржуване Рішення, шляхом поділу земельної ділянки площею 0,3786, що первісно перебувала в оренді Позивача за договором оренди землі від 25.05.2004, на п'ять земельних ділянок безпосередньо під майном та ще однієї ділянки під проходами, проїздами, яка залишилась у віданні Відповідача, для організації безперешкодного проїзду власників приватних гаражів. Також з посиланням на зазначені судові рішення, судами в оскаржуваних у даній справі рішеннях встановлено, що цільове призначення земельних ділянок та категорія земель не змінювалась, зовнішні межі земельних ділянок, винесені в натурі, проходять по стінах будівель, а на визначених в Рішенні ділянках розташовані об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення належної Позивачу на праві власності виробничої бази в м. Біла Церква по вул. Привокзальна, 93а, які Позивач придбав згідно з договором купівлі-продажу від 13.08.1997 та які були передані йому відповідно до акта приймання-передачі від 20.08.1997.

13. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

14. Враховуючи викладене та виходячи з преюдиціального характеру встановлених обставин справи відповідно до наведених приписів частини 4 статті 75 ГПК України, Суд відхиляє доводи скаржника щодо ненадання Позивачем доказів на підтвердження права власності Позивача на розташовані на земельних ділянках, про які йдеться в Рішенні, об'єкти нерухомого майна, а також відхиляє аргументи щодо невнесення змін та відсутність відомостей щодо нерухомого майна Позивача на цих земельних ділянках у технічній документації із землеустрою, яка розроблялась на замовлення Позивача у 2012 році (пункти 6, 9).

15. При цьому Суд зазначає, що аргументи скаржника про недоведеність Позивачем розташування на земельних ділянках, щодо яких прийняте оскаржуване Рішення, належного Позивачу на праві власності нерухомого майна, викладені без урахування визначених частиною 2 статті 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, а також викладені без урахування наведених приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

16. Крім цього, Суд відхиляє доводи скаржника щодо недотримання Позивачем суб'єктного порядку звернення із заявою від 01.03.2017 про повторний розгляд заяви № 4393 від 17.12.2012 про намір оформити в оренду земельну ділянку (пункт 7), оскільки підставою відмови Відповідачем згідно з Рішенням у передачі Позивачу в оренду земельних ділянок стали інші підстави - недотримання вимог частини 1 статті 134 та частини 3 статті 123 ЗК України, а не обставини порушення Позивачем суб'єктного порядку звернення із відповідною заявою.

17. Суд відхиляє доводи скаржника про заборону передавати Позивачу в оренду земельні ділянки через ненадання ним доказів затвердження детального плану території та плану зонування території, до складу якого входять земельні ділянки, щодо яких Позивач заявляє право вимоги для передачі в оренду (пункт 8), з огляду на таке.

Частиною 3 статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлена загальна заборона на передачу (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб - у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону.

Поряд з цим пунктом 1 частини 3 цієї статті Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) із вказаного правила встановлений виняток - у разі розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи.

Враховуючи встановлені судами в оскаржуваних рішеннях обставини розташування нерухомого майна, що перебуває у власності Позивача, на земельних ділянках, щодо яких Позивачем заявлено Відповідачу про намір оформити в оренду земельну ділянку (пункт 10), Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для відмови Відповідачем Позивачу у переданні в оренду земельних ділянок на підставі частини 3 статті 123 ЗК України, а відповідно і невідповідність оскаржуваного Рішення в цій частині вимогам законодавства.

18. Суд не бере до уваги доводи Відповідача про відсутність у нього обов'язку вчиняти конкретні дії щодо земельних ділянок на користь Позивача через відсутність між сторонами договірних відносини на сформовані три нові земельні ділянки (про які йдеться в Рішенні), а також не бере до уваги доводи про те, що Відповідач, ухвалюючи Рішення, діяв як суб'єкт владних повноважень, що реалізує управлінські функції у сфері земельних відносин (пункт 5), оскільки спір у цій справі виник та стосується права Позивача на відповідні земельні ділянки, яке було порушено оскаржуваним Рішенням Відповідача, однак не стосується повноважень Відповідача розпоряджатись відповідними земельними ділянками шляхом прийняття відповідних рішень, заперечення з цього приводу Позивачем не заявлено та не було предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.

19. Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про незаконність відмови Відповідача за визначених в Рішенні підстав передати Позивачу в оренду земельні ділянки зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 123, 134 Земельного кодексу України, а також відповідно до встановлених обставин справи. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

20. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 04.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 911/179/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак