1. 22.09.2016 Заступник прокурора Житомирської області (далі - Прокурор) подав інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (далі - Позивач) позовну заяву про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (далі - Відповідач 1) "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" щодо надання Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Відповідач 2) дозволу на оформлення права власності на цілісний майновий комплекс в с. Бровки-Перші по вул. Леніна, 136, Андрушівський район Житомирської області" (далі - Рішення) та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 24.05.2012, виданого Відповідачу 2 на майновий комплекс, що розташований в с. Бровки-Перші по вул. Леніна, 136, Андрушівський район Житомирської області (далі - Свідоцтво).

2. Позовна заява мотивована незаконністю оскаржуваного Рішення, оскільки прийнято Відповідачу 2 за результатом розгляду його клопотання за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності спірного майнового комплексу з державної на приватну та зміну відповідного режиму цього майна, попри встановлену законодавством заборону на вчинення таких дій, оскільки пунктом 7.1 Статуту Відповідача визначено, що до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Відповідача 2 акціонером Відповідача 2 є держава в особі Позивача. Прийняттям Рішення Відповідач 1 у незаконний спосіб посвідчив право приватної власності Відповідача 2 на спірні об'єкти. Через незаконність Рішення Свідоцтво видано Комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради (далі - Відповідач 3) з порушенням вимог цивільного законодавства, а тому також має бути визнано недійсним. Оскільки реєстрація права власності на спірні об'єкти спричинила фактичне відчуження об'єкта державної власності на користь (у власність) Відповідача 2 всупереч вимог законодавства, внаслідок чого були порушені інтереси держави, про що Прокурору стало відомо із листа-орієнтування Генеральної прокуратури України від 17.02.2016, за наслідками опрацювання якого та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформації та документів від Позивача у травні 2016 року встановлені визначені порушення, а Позивачу про визначені порушення інтересів держави та вимог законодавства відомо не було.

3. 09.11.2016 та 30.05.2017 Відповідач 2 подав заяви про сплив позовної давності та про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, вказавши на сплив строку позовної давності стосовно Рішення 27.01.2015, а стосовно Свідоцтва - 24.05.2015, оскільки 24.05.2012 відбулась державна реєстрація права приватної власності на спірний майновий комплекс, інформація про що (як і інформація про оскаржуване Рішення з моменту його оприлюднення) є відкритою і публічною та з вказаних дат мала бути відома Позивачу, тоді як Прокурор звернувся із позовом у цій справі 12.09.2016. Також Відповідач 2 вказав на те, що через утворення у березні 2012 року Наглядової Ради Відповідача 2, до складу якого увійшли представники Позивача та Фонду Державного майна України, Позивачу як особі, яка безпосередньо брала участь у вирішенні всіх питань діяльності Відповідача 2, у тому числі стосовно реєстрації права власності, мало бути відомо стосовно оскаржуваного Свідоцтва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Справа розглядалась неодноразово.

5. При новому розгляді справи 19.04.2018 Господарський суд Житомирської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018), яким позов задовольнив: визнав незаконним та скасував Рішення та визнав недійсним Свідоцтво.

Рішення судів мотивовані тим, що держава в особі Кабінету Міністрів України, заснувавши державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (яке було перетворене у Відповідача 2) та сформувавши його статутний фонд шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідувалися, у тому числі "Бровківського хлібоприймального підприємства", майновий комплекс якого є об'єктом спірних правовідносин, а також передавши повноваження з управління корпоративними правами Відповідача 2 Позивачу, здійснила заходи лише щодо зміни організаційно-правової форми і визначила розмір статутного капіталу Відповідача 2, однак спірне майно було передано не у приватну власність, а для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об'єктом права державної власності, через що оскаржуване Рішення суперечить вимогам законодавства, оскільки воно прийнято за відсутності рішення про передачу спірного майна з державної у приватну власність та за відсутності відповідного клопотання Відповідача 2, про яке йдеться в Рішенні, а також за відсутності інших необхідних та передбачених вимогами законодавства документів, що посвідчують виникнення заявлених Відповідачем 2 прав, у тому числі щодо зміни форми власності (статуту Відповідача 2, акта приймання-передачі у 2011 цілісного майнового комплексу ДП ДАК "Хліб України" "Бровківське ХТП", затвердженого головою ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" та Позивачем, виписки з ЄДРПОУ стосовно Відповідача 2). Відхиляючи заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суди вказали, що ні Прокурор, ні Позивач не знали та не могли дізнатись про оскаржувані Рішення та Свідоцтво з моменту їх прийняття та видачі, оскільки Позивач не був обізнаний про Рішення, так як не брав участі під час його ухвалення, оприлюднення Рішення відбулось шляхом розміщення на офіційному стенді сільської ради - через нестворення сайту Відповідача 1 в комп'ютерній мережі Інтернет, доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно став відкритим лише з 06.10.2016 (на підставі постанови кабінету Міністрів України № 786 від 30.09.2015 (786-2015-п) ), а до повноважень Позивача не належить здійснення моніторингу ні державних реєстрів, ні офіційних стендів органів місцевого самоврядування. Також суди врахували, що Відповідач 2 не отримував жодних рішень Кабінету Міністрів України або Позивача щодо проведення інвентаризації нерухомого майна. Листи Відповідача 2 до Позивача як докази спливу строку позовної давності відхилені, оскільки в цих листах міститься інформація Відповідача 2 про відсутність на балансі об'єктів державного нерухомого майна, які можуть бути передані в оренду, а лист Відповідача 2 від 13.06.2013 містить інформацію лише щодо акцій Відповідача 2 як єдиного об'єкта державної власності, управління яким здійснює Позивач, однак не містить інформацію щодо нерухомого майна, а також щодо зміни форми власності на це майно, а про спірні Рішення та Свідоцтво Позивачу стало відомо після звернення прокуратури в листі, який надійшов на адресу Позивача 13.09.2016.

6. Погодившись з наведеними висновками, апеляційний суд додав, що у Відповідача 2 відсутнє право розпоряджатись майном, переданим йому засновником (державою) як внесок до статутного капіталу Відповідача 2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 16.07.2018 Відповідач 2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 19.04.2018 і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Внаслідок прийняття державою в особі Кабінету Міністрів України рішення (у вигляді постанови № 593) про перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в межах процедури реорганізації цього підприємства у Відповідача 2 шляхом перетворення відбулась зміна форми власності з державної у приватну, оскільки вказаним рішенням Кабінету Міністрів України було ухвалено про зміну правового режиму майна і цим рішенням статутний капітал Відповідача 2 був сформований за рахунок майна вказаного державного підприємства, а 100 % акцій Відповідача 2 залишились у державний власності.

9. Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", на базі майна якого сформований статутний капітал Відповідача 2, відсутнє в переліках, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягає приватизації" (847-14)

10. Статутом Відповідача 2 передбачено, що майно, передане до статутного капіталу цієї особи, є його власністю, він має ним розпоряджатись, в тому числі вчиняти дії з оформлення права власності на це майно, акт приймання-передачі та положення установчих документів Відповідача 2 не передбачають застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу Відповідача 2 є майнові права, у зв'язку із чим до статутного капіталу Відповідача 2 спірне майно передано на праві приватної власності, а не на праві управління, господарського відання, користування тощо, в обмін на що держава набула право власності на 100 % акцій Відповідача 2.

11. Відповідач 2 є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", однак це жодним чином не стосується права власності на майно, передане державою як внесок до статутного капіталу Відповідача 2, а рішення про приватизацію може бути прийнято державою стосовно акцій Відповідача 2, які є їх власністю, та жодним чином не буде стосуватись майна, переданого до статутного капіталу Відповідача 2.

12. Судами не надана правова оцінка наданим у справі доказам, а саме висновку ДП "Міжнародна консалтингова компанія - Оцінка" щодо загальної вартості необоротних активів, переданих до статутного капіталу Відповідача 2, акту оцінки майна останнього, пункту 5.1 статуту Відповідача 2, які у сукупності підтверджують оцінку майна Відповідача 2, а не майнових прав.

13. Заперечення стосовно відхилення судами заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності аналогічні доводам, наведеним в заявах Відповідача 2 про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, до яких доданий аргумент, відповідно до якого, стверджуючи про належність до державної власності спірного нерухомого майна, Позивач між тим неналежним чином виконував свій обов'язок контролювати свої майнові права та знати про їх стан, а Відповідач 2 неодноразово в листах повідомляв Позивача про зміну правового режиму об'єктів державного нерухомого майна, що перебувають на балансі Відповідача 2.

Доводи Прокурора у відзиві на касаційну скаргу

14. Доводи у відзиві на касаційну скаргу аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

15. Згідно з частиною 2 статті 2 та частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ) держава Україна є учасником цивільних відносин та має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин 2, 3 статті 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності.

Відповідно до частини 3 статті 347 цього кодексу у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

16. Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, у разі порушення права державної власності на нерухоме майно її захист здійснюється державним органом, до повноважень якого належить розпорядження майном державної форми власності, у спосіб, визначений законодавством, у тому числі згідно зі статтями 21, 393 ЦК України.

17. Згідно з частиною 3 статті 86 Господарського кодексу України (далі ГК України) забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 145 ГК України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

18. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що держава в особі Кабінету Міністрів України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 (593-2011-п) "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 (764-2010-п) " та наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на Відповідача 2 і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний майновий комплекс "Бровківського хлібоприймального підприємства", Відповідачу 2 у власність передано не було.

Обставин припинення або відмови держави від права власності на спірний майновий комплекс в порядку, встановленому наведеними нормами ЦК України, а також прийняття власником рішення щодо зміни правового режиму майна, переданого до статутного капіталу Відповідача 2, зокрема щодо спірного майнового комплексу, судами встановлено не було.

19. У зв'язку з викладеним Суд відхиляє доводи скаржника, що зміна форми власності з державної на приватну відбулася у межах процедури реорганізації шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на Відповідача 2 (пункт 8), оскільки скаржник помилково ототожнює зазначені у пункті 18 цієї постанови постанову Кабінету Міністрів України та наказ Позивача щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на Відповідача 2, з рішенням власника - держави передати державне майно у приватну власність та з рішенням власника про зміну форми власності державного майна, оскільки спірний майновий комплекс надавався Відповідачу 2 для здійснення статутної діяльності, а не у власність, і до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.

20. Таким чином судами встановлено, що Відповідач 2 неправомірно набув право приватної власності на спірний майновий комплекс та не визнає державу Україна як власника цього майна.

Отже, суди дійшли правомірного висновку, що Відповідач 2 не мав законних підстав для звернення до Відповідача 1 із клопотанням про надання дозволу на оформлення права власності Відповідача 2 на спірний майновий комплекс.

Як наслідок, суди дійшли правомірного висновку про те, що з огляду на вимоги частини 3 статті 86 та частин 2, 3, 4 статті 145 Господарського кодексу України цілісний майновий комплекс колишнього ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України", до складу якого належить і спірний майновий комплекс, не могло бути відчужено на користь суб'єкта права приватної власності без прийняття власником відповідного рішення.

21. Ураховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуване Рішення прийнято Відповідачем 1 з перевищенням повноважень - за відсутності рішення власника (держави Україна) про зміну правового статусу державного майна, а отже і оспорюване Свідоцтво видане Відповідачу 2 на підставі незаконного рішення, а тому має бути визнано недійсним. При цьому Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.05.2018 у справі 915/1021/16.

22. Суд також погоджується із висновком судів про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності та відхиляє аргументи скаржника, зокрема щодо неналежного виконання Позивачем свого обов'язку контролювати свої майнові права та знати про їх стан (пункт 13) з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України (435-15) ).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

23. Судами не було встановлено обставин, що Позивач міг дізнатись про порушене право власності - про прийняття оскаржуваного Рішення та видачу Свідоцтва - до отримання ним звернення прокуратури в листі, який надійшов на адресу Позивача 13.09.2016, а скаржником не доведено оприлюднення оскаржуваного Рішення та наявність у нього ознак публічної загальнодоступної інформації, зважаючи на те, що в розумінні частини 1 статті 21 ЦК це рішення є суто правовим актом індивідуальної дії, спрямованим на регулювання прав і обов'язків конкретного суб'єкта господарювання - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

У зв'язку із викладеним Суд також відхиляє аргументи скаржника щодо обізнаності Позивача про порушене право оскаржуваними Рішенням та Свідоцтвом з посиланням на законодавчо визначені повноваження та обов'язок Позивача контролювати свої майнові права та знати про їх стан (пункт 13).

Враховуючи положення частини 2 статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Суд відхиляє вказані аргументи скаржника з посиланням на листи Відповідача 2 про зміну правового режиму об'єктів державного нерухомого майна, що перебувають на балансі Відповідача 2, оскільки цим доказам суди попередніх інстанцій вже надали оцінку (пункт 5).

24. Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про порушення оскаржуваними Рішенням та Свідоцтвом права держави на майно, право приватної власності на яке за відсутності для цього правових підстав оформлено за Відповідачем 2, а також про необхідність задоволення позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 1, 21, 325, 326, 346, 347, 392, 393 Цивільного кодексу України, статей 86, 145 Господарського кодексу України, а також відповідно до встановлених обставин справи. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.