ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/9829/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - державне підприємство "Укрсервіс Мінтрансу" (далі - Підприємство),

представник позивача - Бут В.А. - директор;

відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Залізниця),

представник відповідача - Білик О.В. - адвокат (посвідчення від 05.09.2018 НОМЕР_1),

третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - Регіональне відділення ФДМУ),

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу Підприємства

на рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2017

(суддя Босий В.П.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018

(головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Тищенко О.В. і Гончаров С.А.)

у справі № 910/9829/17

за позовом Підприємства

до Залізниці

про зобов'язання укласти договір та стягнення 6 407,51 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення ФДМУ.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про зобов'язання відповідача виконати пункт 5.11 договору від 18.11.2016 № 7653, а саме укласти договір, та стягнення 6 407,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані існуванням підстав для зобов'язання відповідача укласти (підписати) договір про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг, а також стягнення компенсаційних витрат у розмірі 6 228,81 грн. та відшкодування податку на землю у розмірі 178,70 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018: позов задоволено частково; із Залізниці стягнуто на користь Підприємства 6 407,51 грн. заборгованості та 1 600 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення попередніх судових інстанцій мотивовано тим, що відповідач є орендарем нерухомого майна, не має з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, однак не може бути автоматично звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за надані комунальні послуги. Проте поданий позивачем проект договору про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг не відповідає формі та змісту типового договору, докази його направлення на адресу відповідача відсутні і даний проект позивачем не підписано, та сторонами не досягнуто згоди щодо ціни договору.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій вимог законодавства, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, невірного застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення зі справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю; судові витрати покласти на відповідача. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі:

- суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тим обставинам, що згідно з частинами третьою та шостою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він ґрунтується на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Договір, який є предметом спору, має бути укладений відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

- предметом спору є спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору з таких підстав: обов'язковість укладення договору прямо передбачена законом; укладення договору випливає з попереднього договору. Проте зазначені обставини судами попередніх інстанцій не досліджувалися, тому оскаржувані рішення не відповідають вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2018) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- посилання судів на постанову Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) не відповідає обставинам справи, оскільки даний нормативно-правовий акт встановлює обов'язок укласти договір з посиланням на типовий договір, для власників нежитлових приміщень у житлових будинках. А Регіональним відділенням ФДМУ та Залізницею укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7653 (далі - Договір) про строкове платне користування державним нерухомим майном - частиною нежитлового приміщення, а саме адміністративної будівлі Міністерства інфраструктури України (нежитлового будинку);

- положення статті 181 ГК України прямо не встановлюють "вимогу" про те, що проект договору, який направляється ініціатором для укладення іншій стороні, має "обов'язково" бути підписаний стороною-ініціатором;

- у проекті спірного договору позивач вказав вартість послуг з утримання орендованих приміщень, ґрунтуючись на показниках, наданих планово-економічним відділом Підприємства в межах виконання фінансового плану підприємства на відповідний рік.

У відзиві на касаційну скаргу Залізниця зазначає про незгоду з доводами, викладеними в касаційній скарзі, та просить касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 - без змін, і вказує таке: наданий позивачем проект договору на утримання та відшкодування вартості комунальних послуг не відповідає типовому договору, і даний проект не підписаний позивачем, що не відповідає дотриманню порядку укладення договорів, який встановлений статтею 181 ГК України; даний проект договору не відповідає і Примірному договору згідно з наказом ФДМУ від 23.08.2000 № 1774, і посилання позивача на частину четверту статті 179 ГК України не може братися до уваги, оскільки між сторонами не досягнуто взаємної згоди за окремими умовами договору; умови проекту договору є економічно невигідними для відповідача, відсутність калькуляції послуг, затверджених тарифів, свідчить про порушення позивачем засад не лише зобов'язальних правовідносин, а й принципів свободи договору.

Від Регіонального відділення ФДМУ відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами з'ясовано та зазначено, зокрема, таке.

18.11.2016 Регіональним відділенням ФДМУ (орендодавець) та Залізницею (орендар) укладено Договір, відповідно до умов якого (пункт 1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення загальною площею 13,63 кв.м, розміщене за адресою: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, на першому поверсі адміністративної будівлі, що перебуває на балансі Підприємства (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2016 і становить 344 600 грн.

Відповідно до акта приймання-передавання орендованого майна від 18.11.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, визначене в пункті 1.1 Договору.

Згідно з пунктом 5.11 Договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про надання послуг на утримання орендованого майна та відшкодування комунальних послуг, відшкодування податку на землю.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для зобов'язання відповідача укласти договір про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг, а також для компенсації витрат у розмірі 6 228,81 грн. та відшкодування податку на землю у розмірі 178,70 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов частково, виходили з такого.

За Законом України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У період з листопада 2016 року по квітень 2017 року на підставі укладених типових договорів Підприємство (як балансоутримувач орендованого Залізницею приміщення) оплатило послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, з постачання води та приймання стічних вод, з відвантаження теплової енергії/теплоносіїв, а також сплатило податок за землю, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі наданих послуг.

Таким чином, відповідач, будучи орендарем нерухомого майна, не маючи з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути автоматично звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за надані комунальні послуги.

За таких обставин, позивачем правомірно нараховані до сплати вартість житлово-комунальних послуг, наданих відповідачу у період з листопада 2016 року по квітень 2017 року, на загальну суму 6 228,81 грн., а також правомірно нарахований до сплати податок за землю у розмірі 178,70 грн.

У даній частині судові рішення не оскаржуються жодним учасником справи.

Крім того, судами попередніх інстанцій, зазначено, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Судами було досліджено наданий позивачем проект договору про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг і встановлено, що він не відповідає формі та змісту типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) .

Пункт 5.11 Договору встановлює наявність у відповідача обов'язку щодо укладення договору про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг, а стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів.

Позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати пункт 5.11 Договору, а саме укласти з балансоутримувачем договір про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг. При цьому позовна заява не містить відповідного тексту договору, який пропонується позивачем для укладення.

Крім того, відсутні докази направлення проекту на адресу відповідача відповідно до вимог статті 181 ГК України та він не підписаний зі сторони самого позивача, що свідчить про недотримання ним порядку укладення договорів.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив таке.

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог наголошується на тому, що ним було запропоновано відповідачу до укладення проект договору, який долучено до позовної заяви, в якому визначено, зокрема, вартість послуг з утримання приміщень з 18.11.2016 по 31.12.2017 в сумі 86 055,28 грн., очікуваний розмір відшкодування витрат - за комунальні послуги на період з 18.11.2016 по 31.12.2017 - 16 188,00 грн.; очікуваний розмір відшкодування земельного податку на період з 18.11.2016 по 31.12.2017 - 644,82 грн., орієнтовна сума договору - 102 888,10 грн. Крім того, до позовної заяви позивачем було додано і додаток № 1 до Договору, а саме: протокол погодження договірної ціни, в якому договірна ціна розрахована та запропонована позивачем у сумі 140 984,18 грн. на період з 18.11.2016 по 31.12.2017.

Даний проект договору позивачем не підписано і печаткою не засвідчено, як і протокол погодження договірної ціни, сума якого відрізняється від запропонованої у Договорі суми, а також матеріали справи не містять доказів того, що проект договору з певною ціною (140 984,18 грн. або 86 055,28 грн.) було надіслано позивачем відповідачу для узгодження і отримано останнім у встановленому порядку.

Таким чином, сторонами не досягнуто згоди щодо ціни договору на утримання та відшкодування, що є істотною умовою даного договору, а додані позивачем до позову проект договору та додаток № 1 до нього - протокол погодження договірної ціни містять різні ціни договору.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Підприємства з відмовою у зобов'язанні відповідача виконати пункт 5.11 Договору, а саме укласти (підписати) договір про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з частиною третьою статті 20 названого Закону споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до частини третьої статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пункт 5.11 Договору оренди встановлює наявність у відповідача обов'язку щодо укладення договору про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг, а стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Частиною восьмою статті 181 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що: позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати пункт 5.11 Договору, а саме укласти з балансоутримувачем договір про надання послуг з утримання орендованого майна та відшкодування вартості комунальних послуг, однак позовна заява не містить відповідного тексту договору, який пропонується позивачем для укладення; сторонами не досягнуто згоди щодо ціни договору на утримання та відшкодування, що є істотною умовою даного договору, а додані позивачем до позову проект договору та додаток № 1 до нього - протокол погодження договірної ціни, містять різні ціни договору; позивачем не вчинено дій, які свідчили б про однозначне волевиявлення щодо укладення договору на чітко визначених і запропонованих умовах, - дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Суд касаційної інстанції погоджується з посиланням скаржника на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) встановлює обов'язок укласти договір з посиланням на типовий договір, для власників нежитлових приміщень у житлових будинках, а Регіональним відділенням ФДМУ та Залізницею укладено Договір про строкове платне користування державним нерухомим майном - частиною нежитлового приміщення, а саме адміністративної будівлі Міністерства інфраструктури України (нежитлового будинку), однак це не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, тому що суд апеляційної інстанції дійшов вірного по суті висновку про відмову в позові, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо такої істотної умови договору, як ціна.

Інші доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у повторному розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві Залізниці на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями, у залежності від яких (обставин) і прийнято судові рішення по суті спору.

Водночас у частині задоволення позову в частині стягнення компенсаційних витрат у розмірі 6 228,81 грн. та відшкодування податку на землю у розмірі 178,70 грн. судові рішення зі справи відповідають обставинам останньої, нормам матеріального і процесуального права та не оскаржуються учасниками справи.

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень попередніх судових інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Укрсервіс Мінтрансу" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 у справі № 910/9829/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов