Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання Підприємством зобов'язань з проведення повної оплати вартості наданих послуг за Договором, що підтверджується постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 у справі № 821/934/13-а, яка набрала законної сили 03.10.2013, та рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі № 923/412/16, яке набрало законної сили 20.07.2017.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.02.2018 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Радгоспу 8 594 813,10 грн. заборгованості з оплати послуг, 899 738,15 грн. 3% річних, 8 785 335,29 грн. інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що:

- матеріалами справи підтверджується, що у Підприємства відповідно до умов Договору виник обов'язок розрахуватися з Радгоспом протягом 5-ти банківських днів після підписання останнього акта про надані послуги;

- у Підприємства та Радгоспу не виникли зустрічні однорідні вимоги, що випливали б із двох різних зобов'язань та які підлягали б зарахуванню в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а укладена сторонами двостороння угода суперечить наведеній нормі закону;

- рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі № 923/412/16 з Підприємства на користь Радгоспу стягнуто 53 000,00 грн. заборгованості за отримані послуги за Договором, а Підприємством доведено лише оплату отриманих послуг за Договором у розмірі 700 000,00 грн., тому стягненню підлягає сума заборгованості у розмірі 8 594 813,10 грн.;

- судом здійснено власний розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за період, визначений Радгоспом у позовній заяві, але з урахуванням проведених Підприємством оплат; суд визначив, що 3 % річних становлять 899 738,15 грн., а інфляційні втрати - 8 785 335,29 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Радгоспу 144 629,15 грн. заборгованості за Договором, з яких 131 275,05 грн. основного боргу, 10 764,55 грн. інфляційних втрат та 2 589,55 грн. 3% річних.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- частина заборгованості була погашена Підприємством таким чином:

1) 4 150 000 грн., зарахованих як погашення боргу Радгоспу перед Підприємством за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012;

2) 4 013 538,05 грн., зарахованих як погашення боргу Радгоспу перед Підприємством за поставлену (відповідно до видаткових накладних) продукцію та на умовах, визначених додатковою угодою від 31.12.2012 до Договору;

3) 1 000 000,00 грн., сплачених протягом липня-серпня 2014 року на підставі чотирьохсторонньої угоди від 12.07.2014;

- залишок боргу Підприємства складає 184 275,05 грн. (9 347 813,10 - 4 150 000 - - 4 013 538,05 - 1 000 000,00);

- з урахуванням стягнення з Підприємства рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі № 923/412/16 боргу у розмірі 53 000,00 грн. за Договором залишок боргу Підприємства складає 131 275,05 грн.;

- виходячи з розміру залишку боргу, а також того, що кінцевою датою виконання зобов'язань є 31.12.2016, апеляційний суд здійснив перерахунок 3% річних та втрат від інфляції, відповідно до якого 3% річних за період з 01.01.2017 по 28.08.2017 складає 2 589,55 грн., інфляційні втрати з січня 2017 року по липень 2017 року - 10 764,55 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Радгосп звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.06.2018, а рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2018 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції:

- не врахував наявність у матеріалах справи двох різних редакцій одного й того ж самого договору поставки від 01.05.2012 № 1 та надав перевагу договору поставки від 01.05.2012 № 1, наданому Підприємством, не обґрунтувавши підстави надання переваги доказам сторони, на користь якої судом ухвалено рішення;

- неправильно застосував положення статті 601 ЦК України та залишив поза увагою вимоги статей 651- 653 ЦК України;

- необґрунтовано відхилив клопотання про призначення технічної експертизи документів;

- дійшов необґрунтованого висновку про відсутність інших договірних зобов'язань між сторонами, за якими у Підприємства могла виникнути кредиторська заборгованість.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 01.04.2012 Підприємством (замовник) та Радгосп (виконавець) було укладено Договір, відповідно до умов якого виконавець зобов'язувався власними трудовими ресурсами, матеріалами та технікою надавати замовнику послуги з догляду та проведення агрозаходів з вирощування стосовно насаджень плодових дерев та ягідних кущів, загальною площею 560,00 га (з них 332,9 га виноградників, 11,8 га вишневого саду, 32,3 га грушевого саду, 4,5 га кизилового саду, 2,0 га малиннику, 49,0 га персикового саду, 23,9 га сливового саду, 103,6 га яблуневого саду), за графіком, що встановлюється сторонами даного договору відповідно до природних умов та технологічних процесів.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору сторони узгодили, що вартість послуг встановлюється сторонами на момент виконання робіт та фіксується в акті виконаних робіт. Фактичний об'єм виконаних робіт фіксується в актах наданих послуг, окремо по кожному полю, що підписуються сторонами не пізніше наступного дня після закінчення робіт.

Згідно з пунктом 3.5 Договору по завершенні робіт за договором замовник зобов'язаний повністю розрахуватися з виконавцем протягом п'яти банківських днів після підписання останнього акта про надані послуги.

Відповідно до пункту 3.2 Договору сторони підписують акти щодо надання послуг не пізніше наступного дня після їх виконання.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, із скріпленням підписів відбитками печаток сторін, та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Згідно з пунктом 7.4 Договору умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмової додаткової угоди до цього договору.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 у справі № 821/934/13-а, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013, та рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2017, залишеними без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 923/412/16, встановлено укладення зазначеного Договору між сторонами.

Цими ж рішеннями судів встановлено, що на виконання умов Договору між сторонами складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за відсутності будь-яких зауважень щодо обсягів, строків та якості послуг: від 31.12.2012 № ОУ-0000036 на суму 8 564 460,00 грн. (з ПДВ), з додатком до нього; від 24.02.2014 № ОУ-0000005 на суму 630 656,10 грн. (з ПДВ), з додатком до нього; від 10.03.2014 № ОУ-0000006 на суму 152 697,00 грн. (з ПДВ), з додатком до нього, проте Підприємство оплату послуг не здійснило.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

31.05.2012 Підприємством (постачальник) та Радгоспом (покупець) укладено договір поставки № 1 (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує господарську продукцію (фрукти, виноград) - товар, у кількості та асортименті, які вказуються у накладних на постачання продукції.

Як докази виконання взятих на себе зобов'язань за Договором поставки Підприємство надало видаткові та податкові накладні.

06.08.2012 Радгоспом (отримувач) та Підприємством (надавач) укладено договір про поворотну фінансову допомогу, відповідно до умов якого надавач передає у власність отримувачу кошти у розмірі 4 150 000,00 грн. у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок отримувача, а отримувач зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу в строк до 31.12.2012.

Пунктом 3.1 договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 передбачено, що надавач передає поворотну фінансову допомогу отримувачу після підписання сторонами договору за наступним графіком: до 08.08.2012 - 1 950 000,00 грн.; до 30.09.2012 - 1 350 000,00 грн.; до 31.10.2012 - 850 000,00 грн.

Відповідно до копій банківських виписок та платіжних доручень Підприємство перерахувало Радгоспу за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 кошти у сумі 2 350 000,00 грн.

Відповідно до копій виписки з банку та платіжного доручення від 06.08.2012 № 55 Підприємство перерахувало КП "Білозерський" 1 800 000,00 грн. поворотну фінансову допомогу згідно з договором від 16.08.2012.

31.12.2012 Радгоспом (отримувач) та Підприємством (надавач) укладено додаткову угоду № 1 до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про таке:

- відповідно до пункту 5.3 договору сторони дійшли згоди встановити наступний порядок повернення поворотної фінансової допомоги: у зв'язку із наявністю заборгованості Підприємства перед Радгоспом за надані послуги відповідно до Договору зарахувати суму наданої поворотної фінансової допомоги відповідно до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 у розмірі 4 150 000,00 грн. як оплату Підприємством зобов'язань за Договором;

- дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 і вступає в дію з дати її підписання;

- після даної додаткової угоди взаємні зобов'язання сторін за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 вважаються виконаними.

12.07.2014 Радгоспом, Підприємством, сільськогогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Енограй" та ОСОБА_7 було укладено чотирьохсторонню угоду, якою вони погодили, що угода укладається на строк до винесення остаточного судового рішення щодо встановлення власника будівель та споруд головної насосної станції, яка знаходиться поблизу с. Софіївка Білозерського району Херсонської області на березі Дніпро - Бузького лиману.

Як предмет угоди сторони зазначили, що на даний час між сторонами угоди існують спори, які розглядаються у судовому порядку, щодо встановлення права власності на будівлі та споруди головної насосної станції, яка розташована поблизу с. Софіївка Білозерського району Херсонської області на березі Дніпро-Бузького лиману. З метою збереження багаторічних насаджень і врожаю плодів та винограду, які потребують постійного поливу, до вирішення спірного питання у судах та винесення остаточного рішення сторони домовились про таке: "Колективне підприємство "Промжилбуд" зобов'язується сплачувати агрофірмі радгосп "Білозерський" кошти в рахунок наявної кредиторської заборгованості на момент укладання цієї угоди в наступному порядку: 300 000,00 грн. 12.07.2014, у подальшому - по 100 000,00 грн. кожного вівторка щотижня починаючи з 15.07.2014".

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення 9 294 813,10 грн. заборгованості за Договором, 10 335 832,17 грн. втрат від інфляції та 964 878,00 грн. 3% річних.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Підприємством не доведено належними та допустимими доказами поставку товару Радгоспу за Договором поставки та наявність заборгованості Радгоспу за цим договором, оскільки у всіх наданих Підприємством видаткових накладних зазначено договір від 01.05.2012 № ДГ- 0000009, а не договір поставки від 01.05.2012 № 1.

Що ж до зарахування як оплати по Договору заборгованості за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 та додаткової угоди від 31.12.2012 № 1 до нього, то судом першої інстанції встановлено, що Підприємство перерахувало Радгоспу за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 кошти лише у сумі 2 350 000,00 грн., оскільки з копії банківської виписки від 06.08.2012 та копії платіжного доручення від 06.08.2012 № 55 вбачається, що Підприємство перерахувало Радгоспу 1 800 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги згідно з договором від 16.08.2012, а не договором від 06.08.2012.

Оскільки Підприємством не доведено належними доказами передачу Радгоспу поворотної фінансової допомоги саме у розмірі 4 150 000,00 грн., то суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення наявності заборгованості Радгоспу перед Підприємством за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 у розмірі 4 150 000,00 грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 3.5 Договору замовник зобов'язаний повністю розрахуватися з виконавцем протягом п'яти банківських днів після підписання останнього акта про надані послуги, а останній акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 був підписаний сторонами 10.03.2014.

Тобто на час підписання додаткової угоди до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 (31.12.2012) у Підприємства не могло існувати боргу перед Радгоспом за Договором, оскільки строк оплати отриманих послуг у Підприємства за Договором настав лише з 10.03.2014 (дати підписання останнього акта про надані послуги).

Стосовно додаткової угоди від 31.12.2012 № 1 до Договору судом першої інстанції встановлено, що Підприємством не підтверджено належними доказами реальне здійснення господарської операції за додатковою угодою від 31.12.2012 № 1 до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 та не надано доказів здійснення взаємозаліку між сторонами та правомірності його здійснення, отже, укладена додаткова угода до договору про надання послуг від 01.04.2012 з посиланням на господарську операцію (проведення взаємозаліку) не може бути належним доказом зміни кінцевої дати розрахунку за Договором.

Додаткова угода від 31.12.2012 до договору про надання послуг від 01.04.2012, яка містить посилання на заборгованість, не підтверджена первинними документами, а також взаємозалік, реальне здійснення якого як господарської операції спростовується наявними у справі доказами, не може свідчити про дійсність намірів Підприємства та Радгоспу щодо зміни строку та порядку оплати за Договором.

Крім того, Підприємством не надано доказів та пояснень на спростування преюдиціальних обставин, встановлених рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2017, залишеними без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 923/412/16, а саме, що відповідно до пункту 3.5 Договору замовник мав розрахуватися з виконавцем до 14.03.2014.

Що ж до чотирьохсторонньої угоди від 12.07.2014, укладеної Радгоспом, Підприємством, сільськогогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Енограй" та ОСОБА_7, то судом першої інстанції встановлено, що Підприємством не доведено жодним доказом, що вказана кредиторська заборгованість у чотирьохсторонній угоді від 12.07.2014 стосується заборгованості перед Радгоспом саме за Договором.

Таким чином, копія квитанції до прибуткового касового ордера від 12.07.2014 № 1341 не підтверджує оплату Підприємством Радгоспу заборгованості за Договором, оскільки як підстава надходження готівки у квитанції зазначено "погашення заборгованості згідно з угодою від 12.07.2014", тобто встановити, що надходження готівкових коштів пов'язане саме із заборгованістю за Договором, неможливо.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що здійснення інших платежів саме у ті строки, які встановлені в угоді від 12.07.2014 для сплати кредиторської заборгованості Підприємства перед Радгоспом, не можуть свідчити про те, що дані платежі здійснювались саме на виконання умов угоди від 12.07.2014, оскільки, як вбачається з банківських виписок, наданих Підприємством, у графі призначення платежу зазначається "оплата згідно з договором від 01.04.2012".

Дані платіжні доручення не можуть свідчити про те, що в угоді від 12.07.2014 під кредиторською заборгованістю малася на увазі заборгованість Підприємства перед Радгоспом саме за Договором, оскільки платіжні доручення не містять жодного посилання на угоду від 12.07.2014.

Також судом першої інстанції встановлено, що сторони справи в судових засіданнях неодноразово зазначали, що укладали між собою багато правочинів, з яких у них виникали взаємні права та обов'язки, а тому визначити, за яким саме правочином у Підприємства виникла кредиторська заборгованість перед Радгоспом, про яку йдеться в угоді від 12.07.2014, неможливо.

Судом першої інстанції встановлено, що копії банківських виписок підтверджують сплату Підприємством отриманих послуг за Договором у розмірі 700 000,00 грн., а саме Підприємством:

- 16.07.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 100 000,00 грн.;

- 22.07.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 100 000,00 грн.;

- 29.07.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 100 000,00 грн.;

- 05.08.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 100 000,00грн.;

- 12.08.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 10 000,00 грн. та 90 000,00 грн.;

- 19.08.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 100 000,00 грн.;

- 22.08.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 10 000,00 грн.;

- 26.08.2014 згідно з договором від 01.04.2012 сплачено 90 000,00 грн.

Тобто підтверджується оплата Підприємством отриманих послуг за Договором у розмірі 700 000,00 грн.

Враховуючи, що Радгоспом доведено надання послуг Підприємству за Договором на суму 9 347 813,10 грн. та те, що рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі № 923/412/16 з Підприємства стягнуто 53 000,00 грн. заборгованості за отримані послуги, а Підприємством доведено лише оплату отриманих послуг за Договором на суму 700 000,00грн., суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 8 594 813,10 грн.

У зв'язку з цим судом першої інстанції було здійснено власний розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за заявлений період, тобто з урахуванням проведених Підприємством оплат у розмірі 700 000,00 грн., та встановлено, що 3 % річних становлять 899 738,15 грн., а інфляційні втрати - 8 785 335,29грн.

Що ж до клопотання Підприємства про застосування позовної давності до заявлених Радгоспом вимог, то суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що судом встановлено порушення права позивача, то й наявні правові підстави розглядати питання застосовування позовної давності щодо порушеного права.

Для пред'явлення позову особою, право якої порушено, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Судом першої інстанції встановлено, що за Договором зобов'язання Підприємства із здійснення оплати отриманих від Радгоспу послуг є простроченим з 15.03.2014.

Водночас інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 ЦК України.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до частини другої статті 264 ГПК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2016 року Радгосп звернувся до суду з вимогами про стягнення з Підприємства заборгованості за Договором у розмірі 53 000,00 грн.

У зв'язку з цим відбулося переривання строку позовної давності.

Згідно з частиною третьою статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Тобто, звернувшись з позовом до суду у серпні 2017 року, Радгосп не пропустив позовну давність, перебіг якої почався заново з квітня 2016 року.

З таким висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що за додатковою угодою від 31.12.2012 до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 сторони встановили інший порядок розрахунку Радгоспу з Підприємством за надану фінансову допомогу.

Цією ж датою, 31.12.2012, Радгоспом та Підприємством укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди про таке:

"1) викласти пункт 3.5 Договору в такій редакції:

а) сума 4 150 000,00 грн. була зарахована як оплата Підприємством зобов'язань за Договором згідно з додатковою угодою від 31.12.2012 № 1 до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012;

б) суму 4 013 538,05 грн. заборгованості Радгоспу за Договором поставки за отриману Радгоспом від Підприємства продукцію за видатковими накладними: від 31.08.2012 № РН-0000371 на суму 80 913,00 грн.; від 31.08.2012 № РН-0000372 на суму 25 7105,00 грн.; від 17.09.2012 № РН-0000416 на суму 26 1703,00 грн.; від 27.09.2012 № РН-0000418 на суму 30 958,20 грн.; від 20.09.2012 № РН-0000444 на суму 26 720,00 грн.; від 21.09.2012 № РН-0000445 на суму 23 776,00 грн.; від 25.09.2012 № РН-0000446 на суму 15 499,00 грн.; від 28.09.2012 № РН-0000432 на суму 194 957,60 грн.; від 29.09.2012 № РН-0000449 на суму 18 579,00 грн.; від 28.09.2012 № РН-0000447 на суму 2 138 990,00 грн.; від 01.10.2012 № РН-0000486 на суму 31 801,90 грн.; від 03.10.2012 № РН-0000487 на суму 32 355,70 грн.; від 04.10.2012 № РН-0000448 на суму 36 563,80 грн.; від 05.10.2012 № РН-0000489 на суму 33 480,20 грн.; від 11.10.2012 № РН-0000493 на суму 55 150,35 грн.; від 12.10.2012 № РН-0000494 на суму 35 712,00 грн.; від 22.10.2012 № РН-0000495 на суму 34 755,00 грн.; від 23.10.2012 № РН-0000496 на суму 50 000,00 грн.; від 24.10.2012 № РН-0000497 на суму 50 000,00 грн.; від 30.11.2012 № РН-0000508 на суму 61 788,30 грн.; від 30.11.2012 № РН-0000507 на суму 220 000,00 грн.; від 28.12.2012 № РН-0000511 на суму 28 600,00 грн.; від 31.12.2012 № РН-0000510 на суму 85 800,00 грн.; від 31.12.2012 № РН-0000509 на суму 208 340,00 грн. Сторони зарахували в рахунок заборгованості Підприємства перед Радгоспом за Договором;

2) дана додаткова угода є невід'ємною частиною Договору і вступає в дію з дати її підписання;

3) сторони встановили, що остаточні розрахунки сторін за Договором здійснюються до 31.12.2016".

Отже, вказаною додатковою угодою сторони змінили порядок розрахунків за Договором.

Судом апеляційної інстанції вказані додаткові угоди визнані такими, що не свідчать про зарахування зустрічних однорідних вимог у розумінні статті 601 ЦК України, тому висновок суду першої інстанції про невідповідність зазначених угод вимогам статті 601 ЦК України та неможливість проведення взаємозаліку з огляду на відсутність на час укладення додаткових угод від 31.12.2012 простроченої заборгованості за Договором є помилковим.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що матеріалами справи підтверджується, що на час подання позову строк виконання всіх зустрічних зобов'язань настав.

У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги докази, надані Підприємством на підтвердження розрахунків.

Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що видаткові накладні, надані Підприємством як докази виконання ним зобов'язань за Договором поставки, не є належними доказами поставки продукції саме за вказаним договором та, відповідно, не можуть бути зарахованими в оплату за Договором, оскільки в усіх наданих видаткових накладних зазначено договір від 01.05.2012 № ДГ- 0000009, а не договір поставки від 01.05.2012 № 1.

Проте, як вбачається з додаткової угоди від 31.12.2012 до договору про надання послуг від 01.04.2012, сторони домовились про зарахування в оплату за Договором саме заборгованість за видатковими накладними: від 31.08.2012 № РН-0000371 на суму 80 913,00 грн.; від 31.08.2012 № РН-0000372 на суму 25 7105,00 грн.; від 17.09.2012 № РН-0000416 на суму 26 1703,00 грн.; від 27.09.2012 № РН-0000418 на суму 30 958,20 грн.; від 20.09.2012 № РН-0000444 на суму 26 720,00 грн.; від 21.09.2012 № РН-0000445 на суму 23 776,00 грн.; від 25.09.2012 № РН-0000446 на суму 15 499,00 грн.; від 28.09.2012 № РН-0000432 на суму 194 957,60 грн.; від 29.09.2012 № РН-0000449 на суму 18 579,00 грн.; від 28.09.2012 № РН-0000447 на суму 2 138 990,00 грн.; від 01.10.2012 № РН-0000486 на суму 31 801,90 грн.; від 03.10.2012 № РН-0000487 на суму 32 355,70 грн.; від 04.10.2012 № РН-0000448 на суму 36 563,80 грн.; від 05.10.2012 № РН-0000489 на суму 33 480,20 грн.; від 11.10.2012 № РН-0000493 на суму 55 150,35 грн.; від 12.10.2012 № РН-0000494 на суму 35 712,00 грн.; від 22.10.2012 № РН-0000495 на суму 34 755,00 грн.; від 23.10.2012 № РН-0000496 на суму 50 000,00 грн.; від 24.10.2012 № РН-0000497 на суму 50 000,00 грн.; від 30.11.2012 № РН-0000508 на суму 61 788,30 грн.; від 30.11.2012 № РН-0000507 на суму 220 000,00 грн.; від 28.12.2012 № РН-0000511 на суму 28 600,00 грн.; від 31.12.2012 № РН-0000510 на суму 85 800,00 грн.; від 31.12.2012 № РН-0000509 на суму 208 340,00 грн.

Що ж до висновку суду першої інстанції про відсутність доказів перерахування 1 800 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, оскільки в платіжному дорученні від 06.08.2012 № 55 зазначена дата договору 16.08.2012, то апеляційний суд зазначив, що згідно з платіжним дорученням № 55 платіж на суму 1 800 000,00 грн. здійснено саме 06.08.2012, а Радгоспом не надано доказів укладання договору про поворотну фінансову допомогу 16.08.2012, а також не надано доказів повернення цих коштів у інший спосіб, отже, апеляційний суд погодився з доводами Підприємства про те, що у платіжному дорученні допущена описка, і платіж відбувся саме на виконання договору від 06.08.2012.

Крім того, 12.07.2014 Радгоспом, Підприємством, сільськогогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Енограй" та ОСОБА_7 укладено чотирьохсторонню угоду, якою сторони погодили, що угода укладається на строк до винесення остаточного судового рішення щодо встановлення власника будівель та споруд головної насосної станції, яка знаходиться поблизу с. Софіївка Білозерського району Херсонської області на березі Дніпро-Бузького лиману.

Як предмет угоди сторони зазначили таке: "на даний час між сторонами угоди існують спори, які розглядаються у судовому порядку, щодо встановлення права власності на будівлі та споруди головної насосної станції, яка розташована поблизу с. Софіївка Білозерського району Херсонської області на березі Дніпро-Бузького лиману.

З метою збереження багаторічних насаджень і врожаю плодів та винограду, які потребують постійного поливу, до вирішення спірного питання у судах та винесення остаточного рішення, сторони домовились, зокрема, про те, що Підприємство зобов'язується сплачувати Радгоспу кошти в рахунок наявної кредиторської заборгованості на момент укладання цієї угоди з таким порядком: 300 000,00 грн. 12.07.2017, у подальшому - по 100 000,00 грн. кожного вівторка щотижня починаючи з 15.07.2014.

На виконання цієї угоди Підприємство перерахувало Радгоспу 700 000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, а саме: 16.07.2014 згідно договору від 01.04.2012 Підприємством сплачено 100 000,00 грн.; 22.07.2014 - 100 000,00 грн.; 29.07.2014 - 100 000,00 грн.; 05.08.2014 - 100 000,00 грн.; 12.08.2014 - 10 000,00 грн. та 90 000,00 грн. 19.08.2014 - 100 000,00 грн.; 22.08.2014 - 10 000,00 грн.; 26.08.2014 - 90 000,00 грн.

В усіх зазначених банківських виписках в графі "призначення платежу" міститься запис "згідно договору від 01.04.2012".

Крім того, Підприємством сплачено 300 000,00 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.07.2014 № 1341.

Оригінал зазначеного касового ордеру надано апеляційному суду для огляду в судовому засіданні.

При цьому апеляційним судом не взято до уваги твердження Радгоспу про те, що платіж на суму 300 000,00 грн. відбувся за іншим договором, а не за договором від 01.04.2012, оскільки останнім не доведено існування іншого договору, за яким відбулась сплата 300 000,00 грн.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що протягом липня-серпня 2014 року Підприємство перерахувало Радгоспу 1 000 000,000 грн. на погашення боргу за Договором.

Також судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи Радгоспу про те, що за Договором існувала заборгованість за іншими актами виконаних робіт, у рахунок оплати яких могли бути зараховані кошти відповідно до чотирьохстороннього договору від 12.07.2014, оскільки Радгоспом не заявлялись вимоги про стягнення заборгованості за іншими актами виконаних робіт, і такі акти суду не надавались, до розрахунку заборгованості не включались.

Радгосп не вказав, за які саме роботи проведені ці розрахунки.

Тому доводи Радгоспу в цій частині визнані судом апеляційної інстанції такими, що ґрунтуються на припущеннях, які не можуть бути доказами у справі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частина заборгованості, яка виникла у Підприємства на підставі актів виконаних робіт від 31.12.2012 № ОУ-0000036 на суму 8 564 460,00 грн., від 24.02.2014 № ОУ-0000005 на суму 630 656,10 грн. та від 10.03.2014 № ОУ-0000006 на суму 152 697,00 грн., у загальному розмірі 9 347 813,10 грн. була погашена Підприємством таким чином:

- 4 150 000 грн., зарахованих як погашення боргу Радгоспу перед Підприємством за договором про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012;

- 4 013 538,05 грн., зарахованих як погашення боргу Радгоспу перед Підприємством за поставлену (відповідно до видаткових накладних) продукцію та на умовах, визначених додатковою угодою від 31.12.2012 до Договору;

- 1 000 000,00 грн., сплачених протягом липня-серпня 2014 року на підставі чотирьохсторонньої угоди від 12.07.2014.

Водночас судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи Радгоспу про те, що надані Підприємством: додаткова угода від 31.12.2012 до Договору; договір про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012; додаткова угода від 31.12.2012 № 1 до нього та Договір поставки є підробленими та не можуть бути належними доказами у справі, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Предметом спору у даній справі є стягнення з Підприємства заборгованості за Договором, і Радгоспом не заявлялись вимоги щодо визнання недійсними додаткової угоди від 31.12.2012 до Договору, договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012, додаткової угоди від 31.12.2012 № 1 до нього та Договору поставки.

Докази, що підтверджували б визнання зазначених правочинів недійсними, в матеріалах справи відсутні. Відтак вони є чинними та відповідно до вимог законодавства України є обов'язковими до виконання.

Заперечення Радгоспу щодо прийняття наданих Підприємством доказів з посиланням на те, що вони не надавались при розгляді справи № 923/412/16, апеляційним судом визнані безпідставними.

З таких підстав апеляційний суд дійшов висновку, що залишок боргу Підприємства складає 184 275, 05 грн. (9 347 813,10грн. - 4 150 000,00 грн. - 4 013 538,05 грн. - - 1 000 000,00 грн.).

Крім того, з урахуванням стягнення з Підприємства за рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі 923/412/16 заборгованості у розмірі 53 000,00 грн. за Договором залишок боргу Підприємства складає 131 275,05 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також річні (3 %) від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлено договором.

При цьому додатковою угодою від 31.12.2012 до Договору сторони домовились, зокрема, про те, що остаточні розрахунки сторін за Договором здійснюються до 31.12.2016.

Враховуючи, що залишок боргу Підприємства за Договором складає 131 275,05 грн., а також те, що кінцевою датою виконання зобов'язань є 31.12.2016, суд апеляційної інстанції здійснив новий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого 3% річних за період з 01.01.2017 по 28.08.2017 складають 2 589,55 грн., а інфляційні втрати з січня 2017 по липень 2017 - 10 764,55 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині стягнення з Підприємства 144 629,15 грн., з яких 131 275,05 грн. - основний борг, 10 764,55 грн. - інфляційні втрати та 2 589,55 грн. - 3% річних.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки суд апеляційної інстанції, визнаючи додаткові угоди такими, що не є зарахуванням зустрічних однорідних вимог у розумінні статті 601 ЦК України, а тому висновок суду першої інстанції про невідповідність зазначених угод вимогам статті 601 ЦК України та неможливість проведення взаємозаліку з огляду на відсутність на час укладення додаткових угод від 31.12.2012 простроченої заборгованості за Договором є помилковим, також посилався на те, що матеріалами справи підтверджується, що на час подання позову строк виконання всіх зустрічних зобов'язань настав. Тобто такі посилання суду апеляційної інстанції є взаємновиключними, оскільки апеляційний суд вказує, що у даній справі не відбулося зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог та зазначає, що матеріалами справи підтверджується настання строку виконання всіх зустрічних зобов'язань.

Крім того, як зазначено судом першої інстанції та не спростовано судом апеляційної інстанції, відповідно до частини третьої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічна норма міститься і в статті 601 ЦК України.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Взаємозалік зустрічних однорідних вимог передбачає наявність боргу однієї сторони перед іншою. Наявність боргу іншої сторони має бути підтверджена належними доказами.

З умов додаткової угоди від 31.12.2012 № 1 до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 вбачається, що предметом взаємозаліку стала заборгованість Підприємства перед Радгоспом за надані послуги відповідно до Договору та, з іншого боку, сума наданої Підприємством поворотної фінансової допомоги згідно з договором від 06.08.2012 у розмірі 4 150 000,00 грн.

Водночас пунктом 3.5 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний повністю розрахуватися з виконавцем протягом п'яти банківських днів після підписання останнього акта про надані послуги.

Останній акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 був підписаний сторонами 10.03.2014.

Також рішенням господарського суду Херсонської області від 16.02.2017 у справі № 923/412/16 було встановлено, що кінцевою датою, до якої мав бути проведений Підприємством розрахунок за отримані послуги, є 14.03.2014, що в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України не потребує повторного доказування.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто станом на 31.12.2012 (дату підписання додаткової угоди до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012) не могло існувати боргу у Підприємства перед Радгоспом за Договором, оскільки строк оплати отриманих послуг у Підприємства настав лише з 10.03.2014 (дати підписання останнього акта про надані послуги).

Зазначені обставини спростовують наявність заборгованості Підприємства перед Радгоспом як підстави для зарахування однорідних вимог на дату складання додаткової угоди від 31.12.2012 № 1 до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012.

Таким чином, у Радгоспу та Підприємства не виникли зустрічні однорідні вимоги, що випливали б із двох різних зобов'язань, та підлягали б зарахуванню в силу приписів статті 601 ЦК України, а укладена сторонами угода суперечить наведеній нормі закону.

Також судом апеляційної інстанції не зазначено, на підставі яких доказів та/або норм права він дійшов висновку про зміну додатковою угодою до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012 та додатковою угодою від 31.12.2012 до Договору саме порядку розрахунку, а не зарахування зустрічних однорідних вимог, при тому, що у вказаних угодах зазначено, що сплачені Підприємством кошти за договором поворотної фінансової допомоги та Договором поставки зараховуються як оплата Підприємством заборгованості за Договором.

Касаційний господарський суд не погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про помилковість висновку місцевого господарського суду про те, що видаткові накладні, надані Підприємством на підтвердження виконання ним зобов'язань за Договором поставки, не є належними доказами поставки продукції саме за вказаним договором та, відповідно, не можуть бути зарахованими в оплату за Договором, оскільки в усіх наданих видаткових накладних зазначено договір від 01.05.2012 № ДГ- 0000009, а не договір поставки від 01.05.2012 № 1, тому що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 Закон № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закон № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються.

Крім того, Касаційний господарський суд не може погодитись з доводами суду апеляційної інстанції про те, що Підприємством сплачено 300 000,00 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.07.2014 № 1341, та з відхиленням твердження Радгоспу про те, що платіж на суму 300 000,00 грн. відбувся за іншим договором, а не за договором від 01.04.2012, оскільки останнім не доведено існування іншого договору за яким відбулась сплата 300 000,00 грн., тому що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою та не спростовано ті встановлені судом першої інстанції обставини, що сторони справи в судових засіданнях неодноразово зазначали, що укладали між собою багато правочинів, з яких у них виникали взаємні права та обов'язки, а тому визначити, за яким саме правочином у Підприємства виникла кредиторська заборгованість перед Радгоспом, про яку йдеться в угоді від 12.07.2014, неможливо. Укладання сторонами між собою багатьох правочинів підтверджується також наявними в матеріалах справи судовими рішеннями, прийнятими в інших справах.

Що ж до висновку суду першої інстанції про відсутність доказів перерахування 1 800 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, оскільки в платіжному дорученні від 06.08.2012 № 55 зазначена дата договору 16.08.2012, то Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного суду, який зазначив, що згідно з платіжним дорученням № 55 платіж на суму 1 800 000,00 грн. здійснено саме 06.08.2012, а Радгоспом не надано доказів укладання договору про поворотну фінансову допомогу 16.08.2012, а також не надано доказів повернення цих коштів у інший спосіб, тому апеляційний суд погодився з доводами Підприємства про те, що у платіжному дорученні допущена описка, і платіж відбувся саме на виконання договору від 06.08.2012. Однак вказані обставини не призвели до прийняття судом першої інстанції неправомірного та незаконного рішення, оскільки підставою для неврахування судом першої інстанції сплачених Підприємством коштів за договором поворотної фінансової допомоги було те, що станом на 31.12.2012 (дату підписання додаткової угоди до договору про поворотну фінансову допомогу від 06.08.2012) не могло існувати боргу у Підприємства перед Радгоспом за Договором, тому що строк оплати отриманих послуг у Підприємства настав лише з 10.03.2014 (дати підписання останнього акта про надані послуги). Тобто у Радгоспу та Підприємства не виникли зустрічні однорідні вимоги, що випливали б із двох різних зобов'язань та підлягали б зарахуванню в силу приписів статті 601 ЦК України, а укладена сторонами угода суперечить наведеній нормі закону.

Стосовно посилання Радгоспу про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про призначення технічної експертизи документів Касаційний господарський суд зазначає, що, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд виходив з того, що відсутні обґрунтовані висновки щодо дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, які входять до предмета доказування, тобто суду не доведено, що висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.