Публічне акціонерного товариства "Черкасиобленерго" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про стягнення 718 090 453,55 грн. за договором про постачання електричної енергії № 524-213/24 від 24.05.2005, з яких:

618 675 504, 77 грн. основного боргу за поставлену електроенергію;

17 485 511, 64 грн. пені;

9 201 584, 09 грн. 3% річних;

54 124 368, 93 грн. інфляційних;

551 042, 52 грн. боргу за послуги з перетікання реактивної електричної енергії;

40 185,41 грн. пені;

23 446, 59грн. 3% річних;

105 608, 29 грн. інфляційних;

17 858 864, 99 грн. за перевищення договірної величини споживання електричної енергії протягом червня 2016 - грудня 2016 року;

24 336, 32 грн. за перевищення граничної величини споживання електричної потужності за грудень 2016 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.12.2017 у справі № 925/819/17, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго":

618 675 504, 77 грн. за спожиту активну електричну енергію за період з 01.08.2016 по 01.06.2017,

874 275,58 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання,

32 601 205,15 грн. інфляційних,

6 524 519, 27 грн. 3 % річних,

551 042, 52 грн. за послуги з перетікання реактивної електричної енергії за період з 01.02.2017 по 01.06.2017.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В частині заявленої до стягнення пені за прострочення оплати активної електроенергії в сумі 16 611 235, 40 грн. у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що під час розгляду справи представник позивача частково підтримав позовні вимоги, тобто позивач скористався своїм правом, визначеним ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017) щодо зменшення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 925/819/17 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції прийняте рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи і неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення пені, судом апеляційної інстанції враховано, що несвоєчасне виконання відповідачем умов договору з оплати заборгованості за поставлену електричну енергію призвело до несприятливих наслідків для позивача.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Черкаської області від 13.12.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 925/819/17, Публічне акціонерне товариство "АЗОТ" звернулось з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій просило їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій поверхнево розглянули дану справу та порушивши вимоги ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) щодо повного та всебічного розгляду справи, не надали оцінки доводам відповідача у поєднанні з матеріалами та обставинами справи.

Крім того, 17.08.2018 скаржником подано заяву про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 925/819/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 925/819/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Жуков С.В., суддя - Чумак Ю.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 17.08.2018.

Ухвалою Верховного Суду у визначеному складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2018 задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк.

Відкрито касаційне провадження у справі № 925/819/17 господарського суду Черкаської області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення господарського суду Черкаської області від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018.

Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 09.10.2018.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі №925/819/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.09.2018.

Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, як обґрунтовану та закону, а касаційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 09.10.2018 представники відповідача та третьої особи надали пояснення у справі. Позивач уповноваженого представника не направив, про час та дату судового засідання сповіщений належним чином. При цьому, заявлене позивачем клопотання про відкладення розгляду справи судом касаційної інстанції, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника через його зайнятість в іншому судовому засіданні Верховним Судом відхиляється зважаючи на вимоги ст. 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Крім того, явка представників учасників справи в судове засідання з розгляду касаційної скарги обов'язковою не визнавалась

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.05.2005 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладений договір про постачання електричної енергії № 524-213/24 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а останній зобов'язався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Вказаний у договорі "Порядок розрахунків" - це додаток № 3 до договору, пунктами 5, 6 якого передбачено, що споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу активної електричної енергії, заявленого на розрахунковий період до 15-го і 20-го числа розрахункового місяця по 30% вартості заявленого обсягу на розрахунковий період та остаточний розрахунок - протягом трьох банківських днів з дати підписання акту постачання електричної енергії зі сторони постачальника та вручення його споживачу.

Пунктом 8 порядку розрахунків визначено, що у разі несвоєчасних розрахунків споживач на момент погашення заборгованості сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати. Пеня нараховується Електропостачальною організацією, починаючи з першого дня після дати розрахунків, що наведені в пунктах 5 і 6.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної оплати, заборгованість за спожиту активну електричну енергію за період з 01.08.2016 по 01.06.2017 становить 618 675 504, 77 грн., за перетікання реактивної електричної енергії за період з 01.02.2017 по 01.06.2017 становить 551 042, 52 грн.

На суму заборгованості за спожиту активну електричну енергію позивачем нараховано пеню у розмірі 17 485 511, 64 грн., інфляційні втрати у розмірі 54 124 368, 93 грн. та 3 % річних у розмірі 9 201 584, 09 грн.

На суму заборгованості за перетікання реактивної електричної енергії позивачем нараховано пеню у розмірі 40 185, 41 грн., інфляційні втрати у розмірі 105 608, 29 грн. та 3 % річних у розмірі 23 446, 59 грн.

За перевищення договірної величини споживання електричної енергії за червень 2016 року, серпень 2016 року та грудень 2016 року згідно ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" відповідачу нарахована двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини на суму 17 858 864, 99 грн.

За перевищення договірної граничної величини електричної потужності за грудень 2016 року згідно ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" та Постанови НКРЕ України № 784 від 11.06.1999 "Щодо плати за перевищення договірної величини потужності" відповідачу нараховано 24 336, 32 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник позивача підтримав позовні вимоги частково, тобто скористався своїм правом щодо зменшення розміру позовних вимог.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-якої письмової заяви чи усного клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог, дійшла обґрунтованого висновку про необхідність розгляду спору по суті первісно заявлених позовних вимог.

Статтею 4 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом, які викликані об'єктивними умовами функціонування галузі.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Згідно з ч. 8 ст. 26 вказаного Закону споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) (далі - ПКЕЕ) визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Отже, зазначеними положеннями спеціального законодавчого акту у регулюванні правовідносин у сфері електоренергетики чітко визначено спеціальний порядок проведення розрахунків за електроенергію, за яким розрахунки проводяться виключно грошовими коштами та шляхом їх перерахування безпосередньо самим споживачем електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії і сторони у відповідних правовідносинах не можуть відступати від визначеного законом порядку, зокрема, і проведення таких розрахунків.

Також, виходячи зі змісту зазначених норм, правовідносини щодо постачання електричної енергії та розрахунків за неї виникають виключно між споживачем та енергопостачальником, що виключає участь у них інших осіб, які не наділені відповідними правами та обов'язками.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість відповідача за спожиту активну електричну енергію за період з 01.08.2016 по 01.06.2017 становить 618 675 504, 77 грн., а за перетікання реактивної електричної енергії за період з 01.02.2017 по 01.06.2017 - 551 042, 52 грн.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних, були перевірені судом апеляційної інстанції, визнані правильними та арифметично вірними.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", споживачі (крім населення та навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. У випадку перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення та навчальних закладів) сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що обсяги споживання електроенергії та умови коригування за червень 2016 року, серпень 2016 року та грудень 2016 року не дотримані, що призвело до перевищення відповідачем обсягів споживання електричної енергії, показники яких перевірені судом. Крім того, 23.12.2016 у відповідача зафіксовано перевищення договірної граничної величини споживання електричної потужності, розмір якої встановлений та перевірений апеляційною інстанцією. При цьому, позивачем виставлялись відповідачу відповідні рахунки-фактури, які не були оплачені останнім.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань та наявністю у останнього заборгованості за перевищення договірної величини та потужності споживання електроенергії, апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку про наявність підстав для їх стягнення.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції, оскільки зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. При цьому, апеляційною інстанцією враховано, що розмір пені не перевищує ту суму, яку просить стягнути позивач.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "АЗОТ".

При цьому, враховуючи, що оскаржуваною постановою апеляційним господарським судом було повністю скасоване рішення місцевого господарського суду з прийняттям власного рішення про задоволення позовних вимог повністю, предметом касаційного перегляду є постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 925/819/17, яка і підлягає залишенню без змін.