Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 510, 610, 611, 614, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та статей 174, 193 Господарського кодексу України мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором про надання послуг з охорони щодо оплати отриманих послуг по охороні майна.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.04.2018: позов задоволено повністю; з Заводу стягнуто на користь Підприємства 256 320 грн. основного боргу, 2 252,19 грн. 3% річних та 3 878,58 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2018 та додаткове рішенням господарського суду Одеської області від 13.04.2018 залишено без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Завод звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у частині стягнення із Заводу: заборгованості за послуги з охорони за грудень 2016 року в сумі 89 280 грн. та за січень 2017 року в сумі 80 640 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати послуг за грудень 2016 року в сумі 777,84 грн. та за січень 2017 року в сумі 331,40 грн., та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишити без змін; скасувати додаткове рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2018 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача щодо стягнення із Заводу витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі. Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- неотримання Заводом актів здачі-приймання наданих послуг (виконаних робіт), а отримання виключно листів від 20.01.2017 № 34, від 15.03.2017 № 215 (без таких актів) не породжує обов'язку Заводу надавати відповідь на ці листи та не спричиняє автоматичне прийняття послуг охорони, про які зазначено в даних листах. Не є таким, що настав у розумінні пункту 3.5 оспорюваного договору з охорони обов'язок Заводу з оплати послуг за грудень 2016 року та січень 2017 року, з огляду на що має місце порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статей 76, 78, 79, частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України);

- Підприємством прострочено зобов'язання з надання Заводу актів здачі-приймання робіт (надання послуг);

- акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, а тому не є доказом наявності заборгованості або доказом визнання боргу; наявний у матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків не підписано уповноваженою особою Заводу;

- з огляду на відсутність виконання Підприємством своїх зобов'язань за договором у грудні 2016 року та січні 2017 року відсутні і відповідні зобов'язання Заводу з оплати таких послуг;

- Завод не має заборгованості за спірним договором, а тому стаття 625 ЦК України протиправно застосована судами попередніх інстанцій по відношенню до Заводу;

- позивачем не надано суду звіт до договору про надання правової допомоги, а тому й відсутні підстави для оплати адвокату наданих послуг; укладення даного договору здійснено з метою стягнення із Заводу додаткових грошових коштів на користь позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

09.07.2016 Підприємством (охорона) та Заводом (замовник) укладено договір про надання послуг з охорони № Од/365-ф (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач прийняв під охорону майно відповідача згідно з додатком №2 до Договору за адресами: м. Одеса, вул. Мельницька,13; м. Одеса, вул. Мельницька,15; м. Одеса, вул. Жеблякова,3. Охорона об'єктів та майна, що на них знаходиться, здійснюється погодинно у календарні дні тижня згідно з додатком № 1 до Договору.

Згідно з пунктом 3.2 Договору Завод зобов'язаний здійснювати оплату наданих послуг щомісячно впродовж 10 календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг за місяць, в якому здійснювалося надання послуг, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, відповідно до виставлених Підприємством рахунків за умови підписання сторонами акта здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до пункту 3.3 Договору підтвердженням надання послуг є акт здачі-приймання робіт (надання послуг), що надається охороною для підписання замовнику в двох примірниках в кінці кожного місяця.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що замовник повинен не пізніше 10-числа місяця, наступного за звітним, підписати акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та повернути один примірник охороні або надати вмотивовану відповідь від його підписання.

У випадку непідписання акта здачі-приймання (надання послуг) та ненадання вмотивованої відмови від його підписання у термін, передбачений пунктом 3.4 Договору, вважається, що замовником отримані послуги з охорони належної якості, у повному обсязі та своєчасно, у відповідності до умов Договору, а обов'язок оплати наданих послуг таким, що настав (пункт 3.5 Договору).

Договір укладається строком на 1 рік і набирає чинності з моменту підписання сторонами. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін з попереднім письмовим повідомленням про це другої сторони не менш ніж за 30 діб (пункти 10.1, 10.4).

Відповідно до пункту 10.8 Договору з моменту закінчення терміну дії договору або дострокового розірвання договору охорона направляє для підписання акт звірки взаємних розрахунків у двох примірниках. На підтвердження заборгованості по Договору, сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків.

За ініціативою Заводу Договір розірвано з 01.02.2017.

Однак Завод вважав, що згідно з повідомленням від 27.10.2016 № 294-П він розірвав Договір з 01.12.2016.

Але постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі №917/1152/17 рішення господарського суду Полтавської області від 08.08.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Заводу до Підприємства про визнання Договору припиненим з 01.12.2017 відмовлено у зв'язку з тим, що повідомлення про припинення договору Підприємство не отримувало. Таким чином, висновок про те, що договір був чинним до 01.02.2017 відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідачу були виставлені рахунки на оплату:

- від 08.11.2016 № 2478 за послуги охорони за листопад 2016 року на суму 86 400 грн.;

- від 01.12.2016 № 2931 за послуги охорони за грудень 2016р. на суму 89 280 грн.;

- від 01.01.2017 № 334 за послуги за січень 2017 року на суму 80 640 грн.

На підтвердження надання охоронних послуг за період заборгованості з листопада 2016 року по січень 2017 року відповідачу направлені акти наданих послуг.

Судами не прийнято твердження відповідача щодо неотримання актів наданих послуг за грудень 2016 року та січень 2017 року виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, акт надання послуг за грудень 2016 року було направлено відповідачу рекомендованим листом від 20.01.2017 № 34 та вручено останньому 23.01.2017.

Листом від 15.03.2017 № 215 було направлено відповідачу акт надання послуг за січень 2017 року, рахунок на оплату за січень 2017 року та акт звірки взаємних розрахунків, даний лист отримано відповідачем 22.03.2017.

Відповідач стверджував, що при розкритті конверту були виявлені недоліки, а саме відсутність додатків до листа, проте жодним чином не повідомив про це позивача, а також не надав будь-яких заперечень щодо інформації про наявність заборгованості за січень 2017 року в розмірі 80 640,00 грн.

Прийняття даних листів відповідачем та ненадання заперечень на них відповідно до умов Договору свідчить про надання позивачем послуг охорони належної якості та про настання обов'язку оплатити надані послуги.

Акт надання послуг за листопад 2016 року відповідач підписав та повернув позивачу, акт надання послуг за грудень 2016 року відповідач отримав 23.01.2017, за січень 2017 року отримав 22.03.2017, проте другі примірники даних актів позивачу не повернув.

28.12.2016 позивачем направлено відповідачу претензію, в якій просив він погасити борг за листопад 2016 та грудень 2016 року; відповіді на вказану претензію позивач не отримав.

Підприємством надано суду першої інстанції: оригінали актів наданих послуг за грудень 2016 року та січень 2017 року; належним чином засвідчену копію поштової квитанції до рекомендованого листа № 3601406067976 до листа позивача від 20.01.2017 № 34; витяги з наказів Підприємства про прийняття на роботу від 05.11.2015 № 91-К та про звільнення від 30.01.2017 № 8-К охоронника ОСОБА_7; витяги з наказів Підприємства про прийняття на роботу від 11.06.2015 № 47-К та про звільнення від 30.01.2017 № 8-К на охоронника ОСОБА_6; заяви свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в яких останні заявили про охорону території та об'єктів Заводу.

Дані докази судами попередніх інстанцій визнано такими, які свідчать, що відповідачем було отримано відповідні послуги у спірний період. Це також підтверджується записами у журналі приймання під охорону (зняття з під охорони), з якого вбачається, що прийом - здача чергувань працівників охоронної фірми здійснювалися до 01.02.2017, а останній запис датований 31.01.2017.

Позивачем виконано належним чином взяті на себе обов'язки та надано відповідачу послуги з охорони об'єктів на загальну суму 256 320 грн., однак відповідачем отримані послуги залишилися неоплаченими.

Вимога позивача про стягнення 3% річних у сумі 2 252,19 грн. є обґрунтованою.

Додатковим рішенням господарського суду Одеської області від 13.04.2018 стягнуто з Заводу на користь Підприємства 22 340,72 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Додаткове рішення місцевий суд обґрунтоване наявністю у Підприємства договору про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_8 від 15.05.2017 і додатком №1 до даного договору, акта наданих послуг від 06.04.2018 № 17, квитанцій від 06.04.2018 № 25, від 06.04.2018 № 26 до прибуткового касового ордеру та проїзних документів.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Заводу із задоволенням позову зі справи.

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901);

- якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903);

- зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599);

- порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610);

- боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: позивач взяті на себе за Договором зобов'язання з надання послуг у листопаді 2016 року - січні 2017 року виконав належним чином, надав відповідачеві послуги з охорони у визначені строки; відповідач на порушення умов Договору взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, не оплатив надані послуги за період листопад-грудень 2016 року та січень 2017 року в розмірі 256 320 грн.; у зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 2 252,19 грн.; доводи відповідача щодо припинення Договору з 01.12.2016 не заслуговують на увагу, оскільки постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі № 917/1152/17 відмовлено у задоволені позову Заводу до Підприємства про визнання Договору припиненим з 01.12.2017 у зв'язку з тим, що повідомлення про припинення договору Підприємство не отримувало, і дана постанова залишена в силі постановою Верховного Суду від 28.03.2018; Заводом не подано доказів на спростування наявності у нього заборгованості перед Підприємством, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що позивач несвоєчасно надав відповідачу акти приймання-передачі робіт (надання послуг) за грудень 2016 року та січень 2017 року, слід зазначити, що вони не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що згадані акти отримані відповідачем 23.01.2017 та 22.03.2017. Крім того, неотримання Заводом актів приймання-передачі послуг не є підставою звільнення замовника від оплати наданих йому послуг, оскільки замовник не позбавлений був можливості вимагати направлення йому актів, встановивши для цього охоронцю розумний строк.

Що ж до посилання скаржника про те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, а тому не є доказом наявності заборгованості або доказом визнання боргу, то Касаційний господарський суд погоджується з цим аргументом скаржника, однак суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, не посилалися на акт звірки взаєморозрахунків як на доказ наявності заборгованості Заводу, а приймали оскаржувані судові рішення на підставі інших наявних у справі доказів.

Крім того, доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Що ж до посилання скаржника на те, що позивачем не надано суду звіт до договору про надання правової допомоги, а тому й відсутні підстави для оплати адвокату наданих послуг, то відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто чинне процесуальне законодавство не вимагає надання саме звіту до договору про надання правової допомоги.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеський коньячний завод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 05.04.2018, додаткове рішення господарського суду Одеської області від 13.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 зі справи № 916/1316/17 - без змін.