ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 915/976/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Поврозника Василя Петровича (далі - Підприємець)
на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.04.2018
(суддя Мавродієва М.В.) та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2018
(головуючий - суддя Головей В.М., судді: Разюк Г.П. і Савицький Я.Ф.)
у справі № 915/976/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (далі - Фінансова компанія)
до Підприємця
про стягнення 163 867,27 грн.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (далі - Товариство),
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення заборгованості за договором поставки товару від 24.11.2014 № 1577 (далі - Договір поставки) у розмірі 163 867,27 грн.
Позов обґрунтовано тим, що на порушення договірних умов відповідачем не виконано своїх грошових зобов'язань з оплати вартості поставленого Товариством товару. У подальшому Фінансовою компанією та Товариством було укладено договір надання послуги факторингу від 16.05.2017 № Ф160517/18 (далі - Договір факторингу), за умовами якого Товариство передало позивачу право вимоги до боржника за Договором поставки на суму 163 867,27 грн.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.04.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2018: позов задоволено; стягнуто з Підприємця на користь Фінансової компанії 163 867,27 грн. заборгованості та 2 458,01 грн. судового збору.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 12.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:
- судами попередніх інстанцій не досліджено у сукупності докази наявності у відповідача заборгованості за Договором поставки. Висновки судів попередніх інстанцій про наявність заборгованості базуються на бухгалтерських документах первинного обліку, які підтверджують факт поставки товару за Договором поставки, однак судами не досліджено жодного доказу наявності розрахунків за Договором поставки як у готівковій так і в безготівковій формі;
- судами попередніх інстанцій невірно застосовані норми матеріального права, а саме частину першу статті 193 Господарського кодексу України, частину першу статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та порушено припис частини четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).
У відзиві на касаційну скаргу Фінансова компанія просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення і зазначає, що: Підприємцем не доведено порушень норм процесуального права, що слугували б підставою для скасування судових рішень; судами вірно встановлено на підставі належно оцінених доказів, що зобов'язання Підприємця перед Товариством не було виконано.
Товариство у письмових поясненнях зазначає, що Договір факторингу є дійсним, боргове зобов'язання у Підприємця наявне і не виконане, а Фінансова компанія є належним кредитором перед відповідачем на підставі Договору факторингу та просить касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.
Товариством (постачальник) та Підприємцем (покупець) укладено Договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби) та інше, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору поставки загальна кількість товару, що має бути поставлена, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами у видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями та складають невід'ємну частину цього договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару є товар, наведений в одній видатковій накладній.
Відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 Договору поставки строк оплати товару, сума кожної поставки вказуються у накладних. Розрахунки за товар здійснюються в безготівковій або у готівковій формі, відповідно до законодавства. Суми оплати за товар, які постачальник отримує від покупця, зараховуються постачальником у рахунок оплати по накладних, які не оплачені та строк оплати яких настав.
Пунктом 5.2 Договору поставки визначено, що покупець зобов'язаний прийняти, а також оплатити товар у строк, вказаний у накладних.
На виконання умов Договору поставки за період з 02.02.2017 по 28.02.2017 Товариство поставило відповідачу медичні вироби на суму 165 315,11 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними.
У товарно-транспортних накладних, зокрема, визначено строк їх оплати - 7 днів з моменту одержання товару.
Поставлений товар було прийнято відповідачем без зауважень і заперечень щодо кількості та якості, про що свідчать підписи та відтиски печатки Підприємця на товарно-транспортних накладних.
Вказані товарно-транспортні накладні містять в собі елементи як видаткових накладних, так і специфікацій до договору, оскільки дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції (кількість переданого товару, його асортимент, ціну та загальну суму поставки).
Підприємцем було частково погашено заборгованість за поставлений за товарно-транспортною накладною від 02.02.2017 №44312/1 (замовлення ДФЗМ0044312/1) товар у сумі 1 447,84 грн.; у зв'язку з цим залишок заборгованості склав 163 867,27 грн.
Фінансовою компанією (фактор) та Товариством (клієнт) укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого:
- фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 163 867,27 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за Договором поставки до Підприємця (боржник) у розмірі 163 867,27 грн. (пункт 1.1);
- детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені у додатку №1 та додатку №2 до цього договору (пункт 2.1);
- строк цього договору складає 1 рік та починає свій перебіг з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін та закінчується 16.05.2018 (пункт 6.2).
З додатку №1 до Договору факторингу вбачається, що Товариство передано Фінансовій компанії право вимоги до боржника - Підприємця за Договором поставки на суму 163867,27 грн.
З додатку №2 ("Порядок відступлення вимог") до Договору факторингу вбачається, що Товариство передало Фінансовій компанії такі документи, що підтверджують дійсність вимоги перед боржником: Договір поставки; реєстр податкових накладних станом на 28.02.2017; реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 28.02.2017; акт звірки взаємних розрахунків з 02.02.2017 по 28.02.2017.
Факт переходу права вимоги за Договором факторингу посвідчує підписаний та скріплений печатками позивача та третьої особи акт від 16.05.2017.
04.07.2017 позивачем на адресу відповідача було надіслано письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги за Договором поставки із вимогою про сплату боргу в розмірі 163 867,27 грн., яке було отримано відповідачем 08.07.2017.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Підприємця на користь Фінансової компанії 163 867,27 грн. заборгованості за Договором поставки.
Згідно з положеннями ЦК України (435-15) :
- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);
- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526);
- одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525);
- якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін; частина перша статті 530);
- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);
- договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (стаття 1080);
- боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (частина перша статті 1082);
- кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги; частина перша статті 512);
- правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513);
- до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514);
- заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516).
З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанції встановивши, що: Договір факторингу укладено сторонами з дотриманням всіх відповідних норм права, які регулюють такі правовідносини; Підприємцем не спростовано наявність заборгованості за Договором поставки у розмірі 163 867,27 грн.; належні докази, які підтверджували б факт повної оплати відповідачем як покупцем поставленого Товариством товару за Договором поставки або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, відсутні, - дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Що ж до посилання скаржника на те, що у Підприємця відсутня заборгованість перед Товариством за Договором поставки, то, як встановлено судами попередніх інстанцій, надані відповідачем копія журналу розрахунків (готівкою) з Товариством та заява свідка ОСОБА_6 не можуть бути належними і допустимими доказами, оскільки дати готівкових платежів, вказані в журналі, не стосується спірного періоду часу (з 02.02.2017 по 28.02.2017). Із вказаного журналу неможливо з'ясувати, якою особою приймалися готівкові кошти та на яких підставах (довіреність, договір доручення тощо). Будь-які первинні бухгалтерські документи, які були б підписані уповноваженими особами постачальника та свідчили б про прийняття готівки, також відсутні.
Згідно з пунктом 4.2 Договору поставки розрахунки за товар можуть здійснюватися покупцем у безготівковій або готівковій формі, відповідно до законодавства.
Відповідно до абзацу третього пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (z0040-05) (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин), під готівкою (готівкові кошти) розуміються грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам'ятні монети, які є дійсними платіжними засобами.
Пунктом 1.2 даного Положення передбачено, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
При цьому первинним документом, що застосовується для оформлення надходжень готівки в касу, є прибутковий касовий ордер. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.
Доказів видачі Товариством відповідного прибуткового касового ордеру на підтвердження факта оплати товару готівкою Підприємцем суду не надано.
Водночас, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених цими судами у розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названим судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Тому пов'язані з наведеним аргументи Підприємця не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Касаційний господарський суд бере до уваги аргументи, наведені у відзиві та письмових поясненнях на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права та обставинами даної справи.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та постанови судів попередніх інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Поврозника Василя Петровича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 12.04.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 зі справи № 915/976/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов