розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 та Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 (суддя Чинчин О.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Зеленін В.О., Мальченко А.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -1. Національний банк України, 2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 3.Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)", 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ",

про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та скасування записів,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Національного банку України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС", 2. Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А.,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)", 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ", 3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсним договору,

За участю представників:

ПАТ Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. - Пугач С.В. - адвокат,

ТОВ "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" - Білічак Х.В. - адвокат,

Національного банку України - Петроченко С.О. - представник,

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - Сидоренко Ю.А -адвокат,

ТОВ "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" - Гафтонюк Є.В. - адвокат,

"ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ" - не з'явився,

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та скасування записів.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначав, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015р. підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст. 215, ст. 579 ЦК України та ст.ст. 7, 17 Закону України "Про заставу", оскільки укладений без письмової згоди Національного банку України (заставодержателя) з порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014р., укладеного між позивачем та Національним банком України.

Позивач також просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" права вимоги за:

- кредитним договором № 196/12-КL від 28.08.2012р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та Публічним акціонерним банком "ЗЛАТОБАНК", разом із змінами до нього;

- договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012р. за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього;

- договором застави корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ") № б/н від 30.08.2012р., з усіма додатковими угодами до нього,

шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" прав вимоги за:

та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" повернути Публічному акціонерному товариству "ЗЛАТОБАНК" оригінали наступних документів:

- кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012р., укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)", з усіма змінами та доповненнями до нього;

- договір іпотеки, посвідчений 28.08.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. за реєстровим № 2184, укладений Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)", з усіма змінами та доповненнями до нього;

- договір застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове обладнання (Україна)" від 30.08.2012р. з усіма змінами та доповненнями до нього.

Окрім того, позивач просив скасувати:

- запис про внесення змін до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна 12944475 щодо зміни обтяжувача, вчинений 04.02.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015р., посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС";

- зміни в запис про реєстрацію іпотек 1285063 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо іпотекодержателя внесені на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015р., посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС";

- зміни в запис про реєстрацію обтяження 1285130 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо обтяжувача, внесені на підставі Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015р., посвідчений Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС".

Національний банк України, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, 10.11.2017р. звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" та Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 04.02.2015р.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Національний Банк України зазначав, що Договір відступлення права вимоги від 04.02.2015р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. за реєстровим номером 236 підлягає визнанню недійсним з моменту укладення на підставі ч.ч. 1,2 ст. 203, ст.ст. 215, 579, 586 ЦК України та ст.ст. 7, 17 Закону України "Про заставу", оскільки Національний банк України (заставодержатель за Договором застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014р.) не надавав згоди на відчуження майнових прав за Кредитним договором №196/12-KL від 28.08.2012р., що є порушенням пунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014р., укладеного між позивачем та Національним банком України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2017р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-ЗАВОД БУРОВОГО ОБЛАДНАННЯ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017р. у справі №910/17763/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славкіної М.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним договору. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 04.02.2015р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 800,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 800 грн.

Задовольняючи самостійні вимоги третьої особи НБУ, місцевий господарський суд вказав, що ПАТ "Златобанк", в порушення вимог, встановлених ч.2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", і умов, передбачених п.п. 3.4.2 Договору застави №12/ЗМП від 05.03.2014, відступило ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на підставі Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 спірні майнові права без відповідної згоди Національного Банку України, який є застоводержателем прав вимоги за кредитним Договором 196/12-КL.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 рішення місцевого суду скасовано в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс". В іншій частині рішення залишено без змін. Також розподілено судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при з'ясуванні дійсних прав та зобов'язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України "Про заставу" (2654-12) у частині тих його положень, які стосуються застави майнових прав - ст.ст. 49-52 Розділу 5 зазначеного Закону. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що місцевим господарським судом при вирішенні спору про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги за позовом НБУ не були застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, і застосовані норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, що потягло прийняття незаконного рішення. Крім того, апеляційний суд вказав про невірно обраний спосіб захисту НБУ при зверненні з даним позовом.

16.04.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" звернулося з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 910/17763/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2018 року у справі № 910/17763/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

02.05.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 18.06.2018.

Крім того, 16.04.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Національний банк України звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 910/17763/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 04.06.2018 року у справі № 910/17763/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

06.06.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного банку України та призначення її до розгляду на 18.06.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 провадження у справі №910/17763/17 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №910/23799/16.

06.07.2018 Великою Палатою Верховного Суду винесено ухвалу у справі №910/17763/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 13.07.2018), якою справу № 910/23799/16 разом з касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 в цій справі повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

На підставі Розпорядження Заступника керівника апарату - керівника Касаційного господарського суду № 1639 від 26.07.2018 у зв'язку з відпусткою судді Міщенка І.С. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/17763/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.07.2018 року та протоколом передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 26.07.2018 у справі № 910/17763/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Селіваненко В.П.

На підставі Розпорядження В.о. заступника керівника апарату - керівника Касаційного господарського суду № 1680 від 30.07.2018 у зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/17763/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31.07.2018 року та протоколом передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 31.07.2018 у справі № 910/17763/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Дроботова Т.Б., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 02.08.2018 поновлено провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 та Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 910/17763/17 та призначено їх до розгляду на 11 вересня 2018 року о 12 год. 45 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 332.

11.09.2018 під час розгляду вищезазначених касаційних скарг у залі № 332 відбувся збій в роботі системи аудіофіксації "SRS Femida", який призвів до технічних проблем, що унеможливили фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу, про що складено акт.

У зв'язку з зазначеним, ухвалою Верховного Суду від 11.09.2018 розгляд касаційних скарг було відкладено на 04.10.2018 о 12 год. 45 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 332.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" мотивує свою касаційну скаргу тим, що висновок апеляційного суду про те, що права НБУ, як заставодержателя майновий прав, відступлених без згоди заставодержателя застоводавцем - ПАТ "Златобанк" ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на підставі укладеного між ними 04.02.2015 оспорюваного договору відступлення права, підлягають захисту відповідно до спеціальної норми ст. 51 Закону України у іншій спосіб, ніж той, який застосував НБУ при зверненні з позовом, є помилковим.

При цьому третя особа 3 зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про надання НБУ як заставодержателем майнових прав за кредитним договором від 28.08.2012 заставодавцеві - ПАТ "Златобанк" згоди на відчуження цих майнових прав, зокрема, на укладення договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 з ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" .

Таким чином, як вважає третя особа 3, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що ПАТ "Златобанк", в порушення вимог, встановлених ч. 2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", і умов, передбачених п.п. 3.4.2 Договору застави №12/ЗМП від 05.03.2014, відступило ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на підставі Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 спірні майнові права без відповідної згоди Національного Банку України, який є застоводержателем прав вимоги за кредитним Договором 196/12-КL.

З огляду на викладене, третя особа 3 у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу третьої особи 3, в якому просить залишити скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав відзив на касаційну скаргу третьої особи 3, в якому просив суд задовольнити скаргу, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Крім того, Національний банк України в своїй касаційній скарзі не погоджується з судовими рішення у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема ст. ст. 203, 215, 579, 586 ЦК України та ст.ст. 7, 17, 50, 51 Закону України "Про заставу".

НБУ, з посиланням на справу з подібними правовідносинами, яку розглядав Верховний Суд та виніс постанову від 03.03.2018 у справі №910/5388/16, вважає, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, що укладався без письмової згоди НБУ, порушує положення вимог ст. 579 та 586 ЦК України, ст. ст. 7 та 17 Закону України "Про заставу" та умови підпунктів 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014р., укладеного між позивачем та Національним банком України.

Зазначає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позов НБУ та визнано недійсним договір відступлення прав вимоги від 04.02.2015.

В касаційній скарзі НБУ просить суд скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову позивачу, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю. В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу НБУ, в якому просить залишити скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.

26.09.2018 від ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" надійшли письмові пояснення, які він просить суд врахувати при розгляді касаційних скарг та винесенні рішення.

10.09.2018 від НБУ надійшли письмові пояснення, які останній просить суд врахувати при винесенні рішення.

В судові засідання з'явилися представники позивача, відповідача та третіх осіб 1,2,3. Представник Третьої особи 3 у судовому засіданні просив суд задовольнити його касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Представник НБУ у судовому засіданні просив суд скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову позивачу, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю. В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін. Представник відповідача у судовому засіданні просив суд залишити касаційні скарги без задоволення, постанову апеляційного суду без змін. Представники Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та позивача у судовому засіданні просили касаційні скарги задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати повністю, а рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову позивачу, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.08.2012 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (кредитодавець, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове Об'єднання (Україна)" (позичальник, боржник) укладено Кредитний договір № 196/12-KL (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

В забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове Об'єднання" зобов'язань за вказаним Кредитним договором між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове Об'єднання (Україна)" укладено Договір іпотеки від 28.08.2012, Договір застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Завод бурового обладнання") від 30.08.2012.

26.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" (вкладник) укладено договір банківського вкладу №82/1/1 (строком до 30-ти днів), за умовами якого вкладник згідно з чинним законодавством України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 26104300008228 суму грошових коштів в гривні (вклад) у розмірі 59 371 916,00 грн.

В забезпечення виконання умов Договору банківського вкладу №82/1/1 від 26.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" укладено Договір застави майнових прав від 26.12.2014 № 82/1/1-S, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2315.

26.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги № 26/01-15/1, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги за Договором банківського вкладу №82/1/1 (стоком на 30 днів) від 26.12.2014, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" та Публічним акціонерним товариством "Златобанк".

04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого з метою часткового виконання зобов'язань за Договором банківського вкладу № 8/1/1 (строком на 30 днів) від 26.12.2014 щодо повернення новому кредитору депозиту в сумі 59 371 916,00 грн., в порядку та на умовах, визначених цим договором та Договором застави майнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, з урахуванням внесених до нього змін, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор шляхом задоволення своїх прав як заставодержателя згідно умов договору застави, приймає належне первісному кредитору право вимоги на предмет застави, передбачений підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 Договору застави, а саме право вимоги за: Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діскавері-Бурове Об'єднання (Україна)" разом із змінами до нього: Додатковий договір №1 від 27.05.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Договір про внесення змін від 14.08.2013 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №2 від 28.08.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №3 від 03.09.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №4 від 30.10.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №5 від 02.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012; Додаткова угода №6 від 29.12.2014 до Кредитного договору № 196/12-KL від 28.08.2012.

Згідно з п. 1.1.1 вказаного договору, у зв'язку з відступленням прав за Кредитним договором на підставі цього Договору здійснюється відступлення прав за договорами забезпечення, а саме за:

- Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., 28.08.2012 за реєстровим номером 2184, з усіма додатковими угодами до нього;

- Договором застави корпоративних прав (права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Завод бурового обладнання") № б/н від 30.08.2012 та договорами про внесення змін до нього.

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, передача права вимоги згідно умов цього договору здійснюється у зв'язку з відступленням новому кредитору Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" прав за Договором депозиту та за Договором застави, згідно умов Договору про відступлення права вимоги № 26/01-15/1, укладеним 26.01.2015, та умов Договору відступлення права вимоги за Договором застави майнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", посвідчений 31.01.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. за реєстровим номером 211.

Згідно з п. 1.4 вказаного Договору, до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання перед новим кредитором наступних обов'язків за Кредитним договором. 40 522 415,26 грн., а саме:

- повернення боржником сум кредитних коштів в розмірі 2 400 000,00 доларів США, отриманих боржником згідно з Кредитним договором, що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору становить 38 979 477,60 грн.;

- повернення нарахованих процентів за користування кредитом згідно з Кредитним договором в сумі 95 000,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору становить 1 542 397,66 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" № 105 від 13 лютого 2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" № 30 від 14 лютого 2015 р., згідно з яким з 14 лютого 2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

05.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав № 12/ЗМ.

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору, предметом застави є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичним та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору застави № 12/ЗМП від 05.03.2014, в заставу Національного банку України передано, зокрема, майнові права за кредитним договором від 28.08.2012 № 196/12-KL, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" із Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (УКРАЇНА)".

Звертаючись з вимогами про визнання недійсним укладеного 04.02.2015р. між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" Договору відступлення права вимоги, Національний Банк України зазначав, що правочин вчинено без згоди НБУ, як заставодержателя майнових прав за Договором застави майнових прав № 12/ЗМП від 05.03.2014р. Вказуючи, що за умовами укладеного між НБУ та ПАТ "Златобанк" Договору застави майнових прав №12/ЗМП, (пункти 3.4.2, 3.4.5) будь-яке відчуження належних заставодавцю майнових прав потребувало згоди заставодержателя, Національний банк України вважав, що за відсутністю такої згоди договір відчуження майнових прав є недійсним в силу ч.ч. 1,2 ст. 203, ст.ст. 215, 579, 586 ЦК України та ст.ст. 7, 17 Закону України "Про заставу".

Задовольняючи самостійні вимоги третьої особи - НБУ, місцевий господарський суд погодився з доводами НБУ і на підставі ст.ст. 7, 17 Закону України "Про заставу" та ст. ст 579, 586 ЦК України (435-15) визнав недійсним Договір відступлення прав вимоги, укладений 04.02.2015р. між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс".

Скасовуючи частково, а саме в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Національного банку України та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що при з'ясуванні дійсних прав та зобов'язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України "Про заставу" (2654-12) у частині тих його положень, які стосуються застави майнових прав - ст.ст. 49-52 Розділу 5 зазначеного Закону. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що місцевим господарським судом при вирішенні спору про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги за позовом НБУ не були застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, і застосовані норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, що потягло прийняття незаконного рішення. Крім того, апеляційний суд вказав про невірно обраний спосіб захисту НБУ при зверненні з даним позовом.

Розглядаючи доводи касаційних скарг та заперечення на них колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи третій особі у задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.

В силу статті 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Під майновими права розуміються зобов'язальні права, здатні до відступлення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Закон не містить вказівок про можливість застосування положень Закону про заставу речей (майна) до застави майнових прав. Навпаки, особливості застави майнових прав і способи їх захисту відокремлені у розділ 5 Закону.

За загальним правилом при застосуванні цивільно-правових норм при конкуренції загальної та спеціальної норми застосовується спеціальна норма права.

Отже, при з'ясуванні дійсних прав та зобов'язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України "Про заставу" (2654-12) (надалі - Закон) у частині тих його положень, які стосуються застави майнових прав, - статті 49-52 Розділу 5 Закону.

Наведене свідчить, що апеляційний суд дійшов висновку про те, що приписи ч.2 ст. 586 ЦК та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" в даному випадку не застосовуються до застави майнових прав.

Колегія суддів касаційного суду вважає вищевказані висновки апеляційного суду помилковими з наступних підстав.

Дійсно, згідно з ч.2 ст. 17 Закону України "Про заставу":

"Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом".

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 586 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

"Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом."

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про заставу":

"Предметом застави можуть бути майно та майнові права."

Отже, дія наведеної ч.2 ст. 586 ЦК розповсюджується і на заставу майнових прав, при тому, що ця норма також є спеціальною нормою щодо обмежень права заставодавця відчужувати та розпоряджатися іншим чином предметом застави.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Застосований в наведеній ч.1 ст. 4 Закону України "Про заставу" сполучник "та" свідчить про розділення таких понять як "майно" та "майнові права".

Проте, згідно з ч.1 ст. 190 ЦК:

"Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки."

Тобто, саме дана норма включає поняття "майнові права та обов'язки" до поняття "майно".

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК:

"Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників."

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що саме наведена ч.1 ст. 190 ЦК є спеціальною нормою, яка визначає складові поняття "майно", порівняно з вказаною ч.1 ст. 4 Закону України "Про заставу".

З урахуванням вищевказаного, за висновком суду касаційної інстанції положення ч.2 ст. 17 Закону України "Про заставу" розповсюджуються і на заставу майнових прав.

Відсутність у статтях 49-52 Розділу 5 Закону України "Про заставу" (2654-12) обмежень, визначених вказаними ч.2 ст. 586 ЦК та ч. 2 ст. 17 Закону, не відміняє та не спростовує дію та необхідність застосування останніх.

Крім вказаного, колегія суддів касаційного суду вважає, що тлумачення апеляційного суду суперечитиме сенсу і логіці положень ч.2 ст. 586 ЦК та ч. 2 ст. 17 Закону, поставивши в нерівні умови та позбавивши превенційного захисту інтереси заставодержателів саме майнових прав порівняно з іншими заставодержателями, що суперечитиме таким загальним принципам господарювання в Україні, визначеним абз.2 ч.1 ст. 6 Господарського кодексу України, як рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання, так і таким загальним засадам цивільного законодавства, визначеним ч.6 ст. 3 ЦК, як справедливість, добросовісність та розумність.

Стосовно доводів апеляційного суду щодо права НБУ, як заставодержателя майнових прав, відступлених без згоди заставодержателя заставодавцем - Публічним акціонерним товариством "Златобанк" - Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на підставі укладеного між ними 04.02.2015р. Договору відступлення прав підлягають захисту відповідно до спеціальної норми статті 51 Закону у інший спосіб, ніж той, який застосував НБУ, суд касаційної інстанції доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про заставу":

"При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право:

- незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону;

- вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право;

- в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб."

Таким чином, дана норма визначає застосування передбачених нею форм захисту порушених прав або охоронюваних законом інтересів заставодержателя саме як право останнього та без будь-якої вказівки, що цей перелік є виключним та вичерпним.

Разом з тим, згідно з абз.3 ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України:

"Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом."

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 ЦК:

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

2) визнання правочину недійсним."

Згідно з ч.ч.1,3 ст. 215 ЦК:

"1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)."

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК:

"Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам."

Згідно з ч.1 ст. 20 ЦК:

"Право на захист особа здійснює на свій розсуд."

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що обрана на власний розсуд НБУ форма захисту у вигляді визнання недійсним спірного договору відповідає наведеним нормам цивільного та господарського законодавства та жодним чином не обмежується вказаною ст. 51 Закону України "Про заставу".

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмітити таке.

Одним з основних заперечень відповідача було посилання на справу №910/4678/16, відповідно до якої вже розглядалася вимога недійсності спірного договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, за позовом того ж позивача, що і в даній справі, і з тих же підстав.

При цьому відповідачем в суді першої інстанції заявлялося клопотання про припинення провадження у даній справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки вже є рішення суду, яке вступило в законну силу, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідач зазначав, що справа №910/4678/16 та №910/17763/7 є ідентичні.

У справі №910/4678/16 було встановлено, що підстави для визнання недійсним договір відступлення права вимоги від 04.02.2015 відсутні.

Також відповідач вказував, що в постанові апеляційної інстанції у справі №910/4678/16, яка залишена без змін постановою ВГСУ від 11.07.2017, суд апеляційної інстанції зазначив про неприйняття посилань ПАТ "Златобанк" та суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, як на підставу для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015р., на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2015р. у справі №910/9668/15. При цьому, апеляційний суд вказував, що як свідчать матеріали справи, Господарський суд м.Києва у справі №910/9668/15 дійшов висновку про те, що ПАТ "Златобанк", в порушення вимог, встановлених ч.1 ст. 588 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 18 Закону України "Про заставу", і умов, передбачених підпунктом 3.4.2 договорів застави №12/ЗМП, передав ТОВ "Універсальні Інформаційні Технології" на підставі договору застави №82/1/1-S майнові права за кредитним договором №196/12-КL від 28.08.2012р. без відповідного дозволу Національного Банку України, як заставодержателя останніх.

За вказаних обставин відповідач з посиланням на ч.4 ст. 75 ГПК України також наполягав, що справа №910/4678/16 має преюдиціальне значення для вирішення даної справи.

Місцевий господарський суд клопотання відповідача про припинення провадження у даній справі відхилив, вказавши, що суб'єктний склад учасників, предмет та підстави позовів у справах №910/4678/16 та №910/17763/17 є різними, а тому відсутні правові підставі для припинення провадження у справі №910/17763/17 на підставі п.2 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив вищевказані доводи відповідача, які були викладені ним і в апеляційній скарзі, та не надав їм жодної правової оцінки.

Крім того, під час апеляційного розгляду відповідач зазначав, що у справі №910/14716/17, також був заявлений позов про визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", проте, іншим позивачем, а саме ТОВ "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" .

Відповідача посилався на те, що у вказаній справі №910/14716/17 постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.05.2018, встановлено, що підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 з підстав відсутності письмової згоди НБУ щодо його укладення, відсутні.

Тобто, дані судові рішення, на думку відповідача, також носять преюдиціальний характер.

Разом з тим, і дані доводи не були досліджені апеляційним судом з наданням їм відповідної оцінки.

Тобто, судом апеляційної інстанції взагалі не було досліджено доводи відповідача стосовно існування вже двох справ №910/4678/16 та №910/14716/17, в яких вже заявлялася вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2018, з підстав, в т.ч. і відсутності письмової згоди НБУ щодо його укладення, як і у справі, яка розглядається в даному випадку.

Разом з тим, згідно з ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК (1798-12) ), в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції:

"Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини."

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 80 ГПК у вказаній редакції

"Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав."

Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК, в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції:

"Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом."

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 231 ГПК в наведеній редакції:

"Господарський суд закриває провадження у справі, якщо:

3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу."

Згідно з п.2 ч.1 ст. 175 ГПК:

"Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами."

Відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86 -му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46, 50 даної Доповіді:

"44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику "приватного правосуддя", що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.

50. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики."

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду мається міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

Зі змісту вищевказаних ч.3 ст. 35, п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України в попередній редакції та ч.3 ст. 75, п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України в діючій редакції можна зробити висновок, що однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Разом з тим, дослідження, перевірка та переоцінка доказів і встановлення по новому фактичних обставин справи, в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3, ч.4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази.

4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції."

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 та Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 задовольнити частково.