1.1. У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" (далі - ТОВ "Фросбі-М") про стягнення заборгованості за кредитним договором № 255/1/13-KL від 23.09.2013 (далі - кредитний договір) та процентами, яка станом на 20.08.2015 становить 2 492 118,43 доларів США, і 539 674,96 грн пені та штрафу.

1.2. Позовну заяву із посиланням на положення статей 525, 526, 610, 611, 1048, 1054 Цивільного кодексу України обґрунтовано порушенням відповідачем умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів із процентами, у зв'язку з чим нараховано до сплати штраф і пеню.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Фросбі-М" просило відмовити у її задоволенні наголошуючи, що 12.02.2015 (до запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк") зобов'язання ТОВ "Фросбі-М" перед ПАТ "Златобанк" за спірним кредитним договором було припинено в порядку статті 601 Цивільного кодексу України шляхом зустрічного зарахування однорідних вимог на загальну суму 2 136 850,78 доларів США.

При цьому рішенням Господарського суду м. Києва від 02.07.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 у справі № 910/9544/15, визнано припиненими зобов'язання ТОВ "Фросбі-М" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором № 255/1/13-KL від 23.09.2013 у частині заборгованості у сумі 2 136 850,78 доларів США та визнано відсутнім у ПАТ "Златобанк" права вимоги до ТОВ "Фросбі-М" на зазначену суму.

1.3. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2015 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар - Інвест" (далі - ТОВ "Дагмар - Інвест"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй-Маркет Плюс" (далі - ТОВ "Строй-Маркет Плюс").

1.4. ТОВ "Дагмар - Інвест" і ТОВ "Строй-Маркет Плюс" у поясненнях на позовну заяву заперечили проти її задоволення, наголошуючи на припиненні грошових зобов'язань ТОВ "Фросбі-М" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором № 255/1/13-KL від 23.09.2013, що підтверджується також і судовим рішенням у справі № 910/9544/15.

1.5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2015 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс" (далі - ТОВ "Фактор Плюс") і Національний банк України.

Цією ухвалою також зупинено провадження у справі № 910/22361/15 до вирішення пов'язаних із нею справ № 910/18212/15 і № 910/27271/15, яке поновлено згідно з ухвалою від 24.01.2017.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Фросбі-М" на користь ПАТ "Златобанк" 169 349,22 доларів США простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів за кредитним договором № 255/1/13-КL від 23.09.2013, прострочену заборгованість за нарахованими процентами у сумі 24 030,72 доларів США, 22 999,79 грн пені та 5 000,00 грн штрафу. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2017 рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

2.2. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду м. Києва від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018, позов задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині стягнення 169 349,22 доларів США заборгованості за кредитом, 24 030,72 доларів США заборгованості за процентами, 22 999,79 грн пені та 5 000,00 грн штрафу у зв'язку з відсутністю предмета спору. В іншій частині позову відмовлено.

2.3. Провадження у справі у частині стягнення пені в розмірі 22 999, 79 грн і штрафу в розмірі 5 000, 00 грн припинено, оскільки зазначені кошти сплачено відповідачем після порушення провадження у справі.

Суди попередніх інстанцій також з'ясували правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015, що, у свою чергу, було встановлено у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 та № 910/17681/15, рішення в яких набрали законної сили і які є пов'язаними зі спором у справі, що розглядається.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що з огляду на предмет спору - стягнення заборгованості за кредитним договором, необхідно встановити наявність чи відсутність спірної заборгованості. Разом із цим судовим рішенням у справі № 910/9544/15 установлено факт припинення зобов`язання ТОВ "Фросбі-М" перед ПАТ "Златобанк" на суму 2 136 850,78 доларів США. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав доводи скаржника щодо нікчемності договору про зарахування зустрічних однорідних вимог такими, що не мають юридичного та фактичного значення.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вважаючи судові рішення такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

3.2. Так, скаржник вважає, що суди у порушення вимог статті - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а на теперішній час статті 316 цього Кодексу (у редакції, чинній із 15.12.2017) під час нового розгляду не надали належної правової оцінки та не спростували доводів позивача і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності правочинів із зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинених у формі заяви ТОВ "Фросбі-М" від 12.02.2015 на підставі пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

3.3. Суди не спростували тверджень позивача і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про те, що односторонній правочин вчинено під час дії прямої заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед банком у формах, відмінних від грошової, яку запроваджено згідно з постановою Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії проблемних".

3.4. Скаржник також вважає, що всупереч вимогам процесуального законодавства суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" від 04.07.2016 № 49/1 та повідомленню банку від 29.09.2016 про нікчемність правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015, як і не спростували доводів позивача із цього приводу, які істотно впливають на обґрунтованість позовних вимог.

3.5. Посилання судів на обставини, встановлені у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 та № 910/17681/15, як вважає скаржник, є помилковим, оскільки питання нікчемності правочинів щодо зарахування зустрічних однорідних вимог не було предметом розгляду у цих справах, а повідомлення про нікчемність від 29.09.2016 направлено банком на адресу товариства після завершення апеляційного перегляду судових рішень.

3.7. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" і Національний банк України просять задовольнити касаційну скаргу з підстав, аналогічних викладеним у касаційній скарзі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

3.8. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Фросбі-М" просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, зауважуючи про безпідставність доводів скаржника і намагання здійснити переоцінку доказів, надану судами під час розгляду справи.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 23.09.2013 між ПАТ "Златобанк" (кредитодавець) і ТОВ "Фросбі - М" (позичальник) укладено кредитний договір № 255/1/13-КL, за умовами пункту 1.1 якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

За змістом пункту 1.3 кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3 000 000,00 доларів США.

Суди установили, що ПАТ "Златобанк" зобов'язання за договором щодо надання ТОВ "Фросбі - М" кредитних коштів виконано, що підтверджується відповідним меморіальним ордером, а також виписками з рахунків обліку заборгованості за кредитом.

4.3. Предметом спору у цій справі є вимога ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. про стягнення з ТОВ "Фросбі - М" простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів, що станом на 20.08.2015 становить 2 306 300 доларів США, а також простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 185 918, 43 доларів США, пені у сумі 534 674,96 грн і штрафу у сумі 5 000,00 грн, із посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо повернення коштів за кредитним договором.

4.4. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом частини 1 статті 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

4.5. Суди попередніх інстанцій установили, що 12.02.2015 зобов'язання ТОВ "Фросбі - М" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором було припинено в порядку статті 601 Цивільного кодексу України шляхом зустрічного зарахування однорідних вимог на загальну суму 2 136 850,78 доларів СІІІА.

4.6. За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15, на яку послався суд апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення чинного законодавства, за своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

4.7. Як наголосили суди першої та апеляційної інстанцій, правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015 установлено судовими рішеннями у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 і № 910/17681/15.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 і постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/17681/15, відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Златобанк" до ТОВ "Фросбі - М" про визнання недійсним одностороннього правочину від 12.02.2015 щодо зарахування вимог за кредитним договором.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 і постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 910/18212/15, відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Златобанк" до ТОВ "Фросбі - М" про визнання недійсним одностороннього правочину від 12.02.2015 щодо зарахування вимог за кредитним договором.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 у справі № 910/9544/15, якою скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позов ТОВ "Фросбі - М" до ПАТ "Златобанк", визнано припиненим із 12.02.2015 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання ТОВ "Фросбі - М" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором у частині заборгованості за кредитом у сумі 2 136 850,78 доларів США, а також визнано відсутність у ПАТ "Златобанк" права вимоги до ТОВ "Фросбі - М" на загальну суму 2 136 850,78 доларів США за кредитним договором № 255/1/13-KL від 23.09.2013.

4.8. За змістом частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції та прийняття рішення від 14.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення викладено у частині 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час здійснення апеляційного перегліду судового рішення).

4.9. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що станом на час звернення ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, з урахуванням обставин, установлених рішенням суду у справі № 910/9544/15 щодо припинення зобов'язання за спірним кредитним договором із 12.02.2015 на суму 2 136 850,78 доларів США, сума заборгованості ТОВ "Фросбі - М" за кредитним договором становить 169 349,22 доларів США.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. про стягнення з ТОВ "Фросбі - М" заборгованості у сумі 2 136 850,78 доларів США.

Водночас суди установили, що згідно з платіжним дорученням від 23.05.2017 № 1 ТОВ "Форсбі - М" здійснило погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 169 349, 22 доларів США (4 460 980,22 грн за офіційним курсом Національного банку України, 100 доларів США становить 2 634,1917 грн) (том 4, а.с. 65).

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості за кредитом у зв'язку із відсутністю предмета спору на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи і прийняття судом рішення від 14.12.2017) слід визнати правильним.

4.10. Щодо вимог ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. про стягнення з ТОВ "Фросбі - М" заборгованості за нарахованими процентами станом на 20.08.2015 у сумі 185 918,43 доларів США, суд першої інстанції правомірно визнав такий розмір заборгованості неправильним, оскільки позивачем нарахування процентів здійснювалося на кредит у сумі 2 136 850,78 доларів США після 12.02.2015, тобто після припинення зобов'язання.

Суди визнали обґрунтованим розмір процентів за кредитним договором за заявлений позивачем період ( із 27.09.2013 по 19.08.2015) у сумі 24 030,72 доларів США, а також дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з ТОВ "Фросбі - М" заборгованості за процентами за кредитним договором у сумі 161 887,71 доларів США.

Такий розрахунок суду учасниками справи не спростовано.

Водночас суди попередніх інстанцій установили, а позивачем такі обставини не спростовано, що ТОВ "Фросбі - М" здійснено погашення 24 030,70 доларів США згідно з платіжним дорученням № 2 на відповідні рахунки, повідомлені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (накопичувальний рахунок ПАТ "Златобанк" у Національному банку України).

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно припинмв провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи і прийняття судом рішення від 14.12.2017) у частині позовних вимог про стягнення з ТОВ "Фросбі - М" заборгованості з процентів за кредитним договором у зв'язку із відсутністю предмета спору з огляду на погашення такої заборгованості під час розгляду справи.

4.11. У частині позовних вимог про стягнення з ТОВ "Фросбі - М" пені та штрафу суди попередніх інстанцій установили правомірність вимог щодо нарахування відповідачеві штрафу у сумі 5 000,00 грн.

Натомість суди визнали хибним розрахунок пені у заявленій до стягнення сумі з огляду на здійснення такого розрахунку пені на неправильно визначені суми прострочених процентів та установили, що стягненню у цьому випадку підлягає пеня у сумі 22 999,79 грн.

Суди установили, що під час розгляду справи ТОВ "Фросбі - М" згідно з платіжними дорученнями від 23.05.2017 № 3 та від 23.05.2017 № 4 погашено пеню у сумі 22 999,79 грн і штраф у сумі 5 000,00 грн, що на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи і прийняття судом рішення від 14.12.2017) є підставою для припинення провадження у частині стягнення з ТОВ "Фросбі - М" пені у сумі 22 999,79 грн і штрафу у сумі 5 000,00 грн.

4.12. При цьому касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не містить жодних посилань на порушення судами норм матеріального і процесуального права у цій частині, а її зміст зводиться до незгоди із судовими рішеннями в цілому.

4.13. Щодо доводів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про неспростування судами попередніх інстанцій доводів стосовно вчинення одностороннього правочину під час дії прямої заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед банком у формах, відмінних від грошової, яку запроваджено згідно з постановою Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії проблемних", а також щодо того чи подавали фізичні особи-власники вкладних рахунків у ПАТ "Златобанк" заяви про перерахування депозитних коштів із їх рахунків на позичковий рахунок для погашення кредитної заборгованості товариства, та чи видавалися розпорядження щодо подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за рахунок цих коштів, суд першої інстанції зазначив таке. Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, на той час як обставини, на які посилається Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, мали досліджуватися під час вирішення спорів про визнання одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015, визнання припиненим з 12.02.2015 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання ТОВ "Фросбі - М" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором у частині заборгованості за кредитом у сумі 2 136 850,78 доларів США та визнання відсутнім у ПАТ "Златобанк" права вимоги до ТОВ "Фросбі - М" на цю суму. Водночас з урахуванням обставин, установлених судами у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 і №910/17681/15, які набрали законної сили, обставини, на які посилається скаржник, не входять до предмета доказування у справі № 910/22361/15, що розглядається.

4.14. Доводи стосовно того, що суди попередніх інстанцій всупереч вимогам процесуального законодавства не надали правової оцінки наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" від 04.07.2016 № 49/1 та повідомленню банку від 29.09.2016 про нікчемність правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015 також спростовуються змістом судових рішень.

Так, суди наголосили, що правочин може бути нікчемним у силу його невідповідності закону, а наявність самого повідомлення про нікчемність не свідчить про нікчемність правочину. У свою чергу, факт направлення повідомлення про нікчемність не встановлює нікчемності правочину із моменту направлення повідомлення, а лише засвідчує наявність доводів позивача про нікчемність правочину. При цьому, згідно з частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Наведене спростовує твердження позивача про те, що законодавством не встановлено строку для Фонду щодо можливості віднесення правочинів до нікчемних.

Суди установили, що спори між ПАТ "Златобанк" і ТОВ "Форсбі - М", пов'язані з цією справою, було розглянуто у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 і № 910/17681/15, в яких досліджувався правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлений заявою про зарахування від 12.02.2015. Під час дослідження обставин справ суди не виявили наявності підстав, які б засвідчували нікчемність заяви про зарахування.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що предметом спору у цій справі є встановлення факту наявності чи відсутності заявленої позивачем до стягнення заборгованості за кредитним договором, проте позивач намагається у межах цієї справи про стягнення заборгованості визнати нікчемним договір про зарахування зустрічних однорідних вимог у формі заяви ТОВ " Фросбі - М" від 12.02.2015, що за оцінкою суду свідчить про намагання позивача у межах розгляду зазначеної справи здійснити перегляд судового рішення у справі № 910/9544/15, рішення в якій набрало законної сили.

Наведене спростовує посилання скаржника про залишення судами поза увагою доводів позивача і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та недослідження всіх доводів і доказів у справі.

Суди також зазначили, що чинне законодавство наділяє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повноваженнями повідомляти сторонам про нікчемність правочинів на стадії ліквідаційної процедури банку, однак при цьому проведення перевірки для виявлення нікчемних правочинів має бути здійснено під час тимчасової адміністрації, що передбачено положеннями статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто правомірним є повідомлення про нікчемність правочину на стадії ліквідації банку за наявності належних доказів проведення перевірки під час тимчасової адміністрації.

У цьому випадку процедура ліквідації банку розпочалася 13.05.2015 і шестимісячний термін спливає 13.11.2015, натомість наказ уповноваженої особи Фонду про віднесення до нікчемних правочинів правочину від 12.02.2015 датовано 04.07.2016, тобто через 14 місяців після запровадження у банку процедури ліквідації. Отже, повідомлення № 2045 про нікчемність одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних вимог від 12.02.2015, датоване 29.09.2016, не спростовує встановлених судами фактів про припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

5.3. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема щодо необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.