Фізична особа-підприємець Тамбовцев Георгій Васильович (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просив стягнути з Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" (далі - відповідач) 44 581, 20 грн. суми попередньої оплати, судовий збір у розмірі 1600 грн. та витрати на професійну правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов договору №312 від 19.07.2016 та додатків до нього не поставив обумовлений договором товар (лісопродукцію) позивачу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018, позов задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 44 581,20 грн. попередньої оплати, 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 1 600 грн. судового збору з підстав доведеності заявлених вимог.

У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові акти скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Ці вимоги мотивовано неповним з'ясуванням судами всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків судів тим обставинам, що склались між сторонами, порушенням норм процесуального (ст.ст. 13, 79, 237- 238 Господарського процесуального кодексу України ) і матеріального (ст. 218, ч.2 ст. 530, ст. 622, ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України) права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, а касаційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір №312 від 19.07.2016 купівлі-продажу, за яким відповідач зобов'язувався передати належну йому лісопродукцію у власність позивачу, а позивач прийняти та сплатити на умовах договору (далі - договір).

За умовами пунктів 1.1., 3.2 договору продавець зобов'язувався передати покупцю товар після 100% попередньої оплати.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 договору, завантаження товару на транспорт покупця здійснюється силами продавця і за його рахунок; відпуск товару продавець проводить на підставі пред'явлення покупцем довіреності на товар та графіку поставки товару.

01.09.2016 сторони підписали Додаток №1 до договору у якому погодили доповнити його пункт 1.2 положенням про збільшення об'єму поставки дров паливних в кількості 100 м-3.

Встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу кошти на загальну суму 44 581,20 грн.

Стверджуючи, що товар від відповідача на вказану суму отриманий не був, позивач заявив даний позов.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, свої висновки суди мотивували тим, що подані відповідачем докази у якості обґрунтування його правової позиції щодо повного виконання умов договору не можуть бути визнані належними та допустимими в розумінні процесуального законодавства.

Так підтримуючи висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що подані відповідачем товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) та специфікації-накладні на відпуск лісоматеріалів, які повинні свідчити про поставку товару відповідачем позивачу, не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі, оскільки такі не містять підпису (замовника).

Однак з такими висновками повністю погодитись не можна, враховуючи наявність такого підпису на ТТН від 28.07.2016 (а.с.41 т.1). Цій обставині суди не надали оцінку, що виключає можливість визнання оскаржених судових актів обґрунтованими.

Поряд з цим судами не надано належної оцінки твердження відповідача про те, що згідно з наявними у матеріалах справи специфікацій на проходження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій, спірний товар, куплений у позивача та експортований Фізичною особою - підприємцем Грабовим А.Б., проданий позивачеві саме відповідачем згідно наявних у справі ТТН, котрі передчасно визнані судами неналежним доказом на поставку повару позивачеві, як і висновки про те, що ґрунтуються на припущеннях та не мають правового зв'язку до предмету спору в цій справі твердження відповідача про те, що ФОП Грабовий А.Б. деревину, продану йому позивачем, продав за межі України, отримавши для цього сертифікати про походження товару для пред'явлення його митним органам, з огляду на наступне.

Так судами не досліджено наявні у справі Сертифікати про походження товару для експортних операцій, не з'ясовано відомості про продавця такої продукції, які містяться у цих Сертифікатах, не досліджено чи існували між сторонами інші договірні відносини стосовно купівлі-продажу такої ж лісопродукці.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак залишаючи без належної оцінки доводи відповідача про поставку товару (лісоматеріалів) позивачеві, судові рішення про задоволення позову визнаються необґрунтованими, позаяк можуть передчасно призвести до подвійного збагачення позивача за рахунок відповідача, що визнати правомірним не можна.

Поряд з цим, з оскаржуваної постанови вбачається, що 02.10.2017 позивач надіслав відповідачеві вимогу №1 про передачу товару або повернення коштів у сумі 44 581,20 грн., в якій зазначено, що станом на 02.10.2017 оплачена продукція не передана.

Далі за текстом постанови слідує, що позивач звернувся до відповідача з вимогою №1 від 06.09.2017 вих. №06/09-1 про поставку обумовленого товару, а у випадку її невиконання просив повернути внесену попередню оплату.

В подальшому суд вказує на те, що у вимозі №1 від 06.09.2017 вих. №06/09/4 позивач як покупець просив постачальника передати обумовлений товар у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги.

З наведеного слідує, що апеляційним судом також неналежно з'ясовано коли та з якою саме вимогою звертався позивач до відповідача, та яка вимога є підставою для задоволення позову.

За приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Стаття 238 Господарського процесуального кодексу України визначає зміст судового рішення, за приписами частини 4 якої у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Пункт 3 частини 1 статті 282 цього ж Кодексу визначає, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Однак оскаржені рішення та постанова цим вимогам не відповідають, позаяк наведені вище аргументи відповідача та наявні у справі докази не отримали належної судової оцінки, що визнати законним не можна, отже посилання, викладені в касаційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження, а доводи викладені у відзиві на неї, не ґрунтуються на фактичних обставинах.

Відтак рішення та постанова у справі підлягають скасуванню зі скеруванням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись підпунктом статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" задовольнити частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2018 у справі №914/2422/17, скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.