Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2018, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" прострочену заборгованість по кредиту за кредитним договором № 3/2063-2013Ю від 23.04.2013 у розмірі 6889016,88 грн, прострочену заборгованість по процентах в розмірі 3566218,48 грн, штраф за невиконання умов кредитного договору та договору застави № 6 від 29.05.2013 в частині страхування предмету застави у розмірі 408465,00 грн, штраф за невиконання умов кредитного договору та договору іпотеки № 4 від 23.04.2013 в частині страхування предмету іпотеки у розмірі 1143610,00 грн, а також судовий збір у розмірі 180109,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами є правомірними, оскільки обставини порушення відповідачем умов кредитного договору в частині виконання зобов'язань з погашення кредиту та сплати відсотків, строк виконання яких сплинув, є доведеними, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем, доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, суди виходили з того, що підстави для нарахування відповідачу та стягнення з нього пені відсутні, оскільки місцезнаходженням відповідача є територія проведення антитерористичної операції, а нормами статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення АТО встановлена заборона на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами юридичним особам, які зареєстровані на території населених пунктів АТО.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення штрафу за невиконання відповідачем умов кредитного договору, договору застави та договору іпотеки в частині страхування предмету іпотеки, суди виходили з того, що умовами зазначених договорів передбачені обов'язок відповідача здійснити страхування предмету застави та іпотеки та відповідальність у вигляді штрафу за невиконання відповідачем цього обов'язку, однак відповідачем не надано доказів укладення договорів страхування та докази сплати страхових платежів, які б підтверджували дію договорів страхування предмету застави та іпотеки. При цьому суди дійшли висновку, що штраф підлягає стягненню саме за факт невиконання позичальником самого договірного обов'язку зі здійснення страхування предмета застави та іпотеки, а не за період його невиконання, у зв'язку із чим з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 5% від заставної вартості предмету застави та іпотеки.

Позивач звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу за невиконання умов договору застави у розмірі 816930,00 грн та умов договору іпотеки в розмірі 2287220,00 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги про стягнення штрафу задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статті 216, 218, 220, 230 - 232 Господарського кодексу України, статей 611, 624, 627, 629 Цивільного кодексу України та 209, 210, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . За твердженням скаржника, суди попередніх інстанції не дослідили обставини укладення відповідачем в 2013 та 2014 роках договорів страхування предмета застави та іпотеки, не врахували, що підставою позовних вимог про стягнення штрафу стало саме ненадання відповідачем доказів сплати страхових платежів, які б підтверджували дію цих договорів страхування на один рік, а не факт неукладення таких договорів взагалі. Скаржник також зазначає про порушення місцевим господарським судом частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в редакції до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017, в порушення якої судом ухвала про перерву в судовому засіданні не була надіслана позивачу, позивача було позбавлено можливості надати додаткові докази по справі та рішення по справі було ухвалено судом в судовому засіданні без участі представника позивача.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду Баранця О.М., Вронської Г.О., Студенця В.І. від 04.07.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк "Укргазбанк" строк на подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі №905/2424/17. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/2424/17. Призначено розгляд касаційної скарги на 04.09.2018 о 10 год. 00 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.07.2018.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу на надав.

В судове засідання 04.09.2018 не з'явилися представники відповідача, хоча відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.04.2013 між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (банк, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії № 3/2063-2013Ю (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до пунктів 1.1., 1.3. якого банк відкриває позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію (по тексту - кредит) з лімітом в сумі 7000000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в межах строку кредитування з 23.04.2013 по 22.10.2015 в розмірі 18,00 річних.

Згідно з пунктом 1.2. кредитного договору цільове використання (мета) кредиту: на рефінансування кредитної заборгованості перед Акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит" за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-12 від 13.04.2012 та поповнення обігових коштів.

Підпунктом 1.3.2. пункту 1.3. кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №4 від 03.04.2015 позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі у строки дії ліміту відповідного періоду та у сумі перевищення фактичної заборгованості по кредиту цього періоду над лімітом кредитної лінії наступного періоду, відповідно до Графіку зменшення загального ліміту відновлювальної кредитної лінії (додаток №1 до кредитного договору). У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені договором строки, суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.

Відповідно до пунктів 3.3., 3.4., 3.7. кредитного договору нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному у пункті 1.1. договору. При розрахунку процентів використовується метод факт/факт, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, враховуючи перший день та не враховуючи останній день користування кредитними коштами. Проценти сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з пунктом 1.3. договору, та в день дострокового розірвання договору. У разі якщо останній день для сплати (погашення) процентів припадає на вихідний або святковий день, то така сплата здійснюється у день, що передує такому вихідному або святковому дню. За користування коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється в розмірі 23,00%. Нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни передбачені цим договором (прострочена заборгованість), здійснюється на суму фактичного щоденного залишку простроченої заборгованості по кредиту, виходячи з процентної ставки, зазначеної в першому абзаці цього пункту договору.

Підпунктами 5.2.1., 5.2.2. пункту 5.2. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується використовувати кредит за цільовим призначенням і, у встановлені пунктом 1.3. договору строки, повернути отримані в межах кредитної лінії суми кредиту. Позичальник зобов'язується своєчасно сплачувати плату за кредит на умовах і в порядку, передбачених договором, а також суми передбаченої договором неустойки.

За змістом пункту 9.11. кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 3/2063-2013Ю від 23.04.2013 між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 4, посвідчений державним нотаріусом Сніжнянської міської нотаріальної контори Таранцовим О.А. та зареєстровано за номером 1-968.

Згідно з пунктом 2.1. договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно:

- інженерно-лабораторний корпус, загальною площею 10566,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Сніжне, вулиця Радянська, 101 та належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САЕ №285164 від 25.12.2012, зареєстрованого Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м. Сніжного 28.12.2012 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером №5564726;

- виробничий корпус № 2, загальною площею 55680,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, с. Сніжне, вулиця Радянська, буд. 101 та належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САЕ №285164 від 25.12.2012, зареєстрованого Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м. Сніжного 28.12.2012 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером №3736951.

Відповідно до пункту 3.3.6. договору іпотеки іпотекодавець зобов'язаний на період дії цього договору застрахувати предмет іпотеки за власний рахунок у відповідності до внутрішніх нормативних актів банку та виконувати всі умови кредитного та цього договору при здійсненні страхування. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, сплата яких забезпечувала б дію договору страхування на строк не менший, ніж той, в межах якого іпотекодавець виконає свої зобов'язання за кредитним договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б дію договору страхування не менше, ніж на один рік.

Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29.05.2013 між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" (заставодавець) укладено Договір застави № 6, посвідчений державним нотаріусом Сніжнянської міської нотаріальної контори Таранцовим О.А. та зареєстровано за номером 1-1241.

Відповідно до пункту 2.1. договору застави предметом застави є обладнання згідно переліку, наведеного в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Місцезнаходження предмета застави: Донецька область, м. Сніжне, вулиця Радянська, буд. 101. Предмет застави належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується наступними документами: балансова довідка станом на 29.05.2013.

За змістом пунктів 7.1 договорів застави та іпотеки, зазначені договори набирають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення та діють до повного виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою/заставою за цими договорами. У випадку продовження строків виконання зобов'язань за кредитним договором (шляхом укладення додаткових угод до нього), іпотека/застава, передбачена цими договорами, зберігається до повного виконання вказаних зобов'язань.

На виконання умов кредитного договору Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" в період з 25.04.2013 по 03.04.2015 надавав відповідачу траншами кредитні кошти в межах встановленого кредитного договором ліміту кредитної лінії.

Однак, Публічне акціонерне товариство "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" в порушення умов кредитного договору у визначені договором строки кредитні кошти не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив, а також в порушення умов кредитного договору, договорів застави та іпотеки не застрахував предмет застави та іпотеки, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Східної регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" про стягнення простроченої заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості за процентами, пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату процентів, штрафу за невиконання протягом трьох років (з 2015 по 2017 роки) умов кредитного договору, договору застави № 6 від 29.05.2013 та договору іпотеки № 4 від 23.04.2013 в частині страхування предмету застави.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами кредитного договору, зокрема пунктом 1.1., підпунктом 1.3.2. пункту 1.3., пунктами 3.4., 3.7. та підпунктами 5.2.1., 5.2.2. пункту 5.2. передбачено обов'язок відповідача як позичальника повернути кредит у повному обсязі у строки дії ліміту відповідного періоду відповідно до Графіку зменшення загального ліміту відновлювальної кредитної лінії, який міститься в додатку №1 до кредитного договору, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Пунктами 1.1., 3.7. кредитного договору встановлено процентну ставку в розмірі 18 % річних, а за користування коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), сторони встановили процентну ставку в розмірі 23,00%.

Відповідно до пунктів 3.4., 3.7. кредитного договору проценти сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, відповідно до пункту 1.3. договору, та в день дострокового розірвання договору. Нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни передбачені цим договором (прострочена заборгованість), здійснюється на суму фактичного щоденного залишку простроченої заборгованості по кредиту, виходячи з процентної ставки в розмірі 23,00%.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 та частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідач в порушення норм закону та умов кредитного договору свої зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом 04.09.2017 (дату, на яку позивач здійснив розрахунок позовних вимог) виникла прострочена заборгованість по кредиту в сумі 6889016,88 грн та прострочена заборгованість по процентам в сумі 3566218,48 грн. Факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором № 3/2063-2013Ю від 23.04.2013 по кредиту та процентам в зазначених сумах підтверджено наявними в матеріалах справи виписками з особових рахунків позичальника, які згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" є належними доказами, що підтверджують наявність/відсутність та розмір відповідної заборгованості. Доказів сплати відповідачем позивачу вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами є правомірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині, оскільки, як встановлено судами, факт порушення відповідачем зобов'язань з повернення суми кредиту в повному обсязі та зі своєчасної та повної сплати відсотків за користування кредитними коштами є доведеним, визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір заборгованості по кредиту та відсоткам є правильним, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем.

Разом з цим Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату процентів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Право позивача на нарахування пені за порушення визначених в цьому договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісій передбачено пунктом 6.3. кредитного договору.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 02.09.2014 на час проведення антитерористичної операції встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи зобов'язані скасувати зазначеним у статті 2 Закону особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Листом №18-112/64138 від 27.10.2014 Національний банк України повідомив всі банки про необхідність суворого і безумовного дотримання вимог Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" встановлено, що районом проведення антитерористичної операції є визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України № 33/6/а від 07.10.2014 визначено з 07.04.2014 Донецьку та Луганську області районами проведення антитерористичної операції.

Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014, у період з 14.04.2014 до її закінчення (далі Перелік). Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 (1085-2014-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До переліку пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження увійшло місто Сніжне. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 (1275-2015-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Сніжне.

Судами попередніх інстанцій на підставі відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що місцезнаходженням відповідача - Публічного акціонерного товариства "Сніжнянський завод хімічного машинобудування" є м. Сніжне Донецької області, тобто територія проведення антитерористичної операції.

З огляду на викладене, Касаційний господарський погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відсутність підстав для нарахування відповідачу, та стягнення з нього пені на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, оскільки місцезнаходженням відповідача є територія проведення антитерористичної операції, а Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , який є діючим, з 14.04.2014 на час проведення антитерористичної операції встановлено мораторій щодо нарахування юридичним особам, які зареєстровані на території населених пунктів, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики. Дію даного Закону в частині введення мораторію зупинено не було.

Врахувавши наведене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої за несвоєчасне та неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, а саме: за прострочку сплати основної суми кредиту у розмірі 273113,76 грн за період з 05.09.2016 по 22.10.2016 та пені за прострочку сплати процентів у розмірі 429393,24 грн за період з 05.09.2016 по 04.09.2017, тобто за період після 14.04.2014.

Касаційний господарський суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимоги про стягнення штрафу за невиконання умов кредитного договору та договору застави № 6 від 29.05.2013 в частині страхування предмету застави в загальному розмірі 1225395,00 грн за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 та стягнення штрафу за невиконання умов кредитного договору та договору іпотеки № 4 від 23.04.2013 в частині страхування предмету іпотеки в загальному розмірі 3430830,00 грн за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно. які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій підпунктами 5.2.12., 5.2.13. пункту 5.2. кредитного договору передбачено обов'язок позичальника:

- одночасно з укладання цього договору здійснити страхування заставного майна у відповідності до вимог банку та надати банку копію укладеного договору страхування майна, що передається в заставу (іпотеку), вказаного в пункті 2.1. цього договору;

- здійснювати страхування заставного майна на весь строк кредитування. При цьому, у випадку укладення договору страхування терміном на 1 рік забезпечити укладення наступних договорів страхування заставного майна таким чином, щоб страхове покриття за договорами страхування було безперервним та діяло протягом усього терміну користування кредитними коштами.

Згідно з підпунктом 3.3.12. пункту 3.3. договору застави передбачено обов'язок відповідача одночасно з укладанням цього договору здійснити страхування предмету застави за власний рахунок у акредитованій заставодержателем (позивачем) страховій компанії та виконувати умови кредитного та цього договору при здійсненні страхування. Здійснювати страхування предмету застави на весь строк кредитування. При цьому у випадку укладання договору страхування терміном на 1 (один) рік, забезпечити укладання наступних договорів страхування предмету застави таким чином, щоб страхове покриття договорами страхування було безперервним та діяло протягом усього терміну користування кредитними коштами. Вчинити всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет застави, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, та не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до граничного строку сплати страхових платежів, визначеного договором страхування, надавати до заставодержателя докази такої сплати.

Аналогічні положення, в яких закріплено обов'язок відповідача як іпотекодавця застрахувати предмет іпотеки за власний рахунок у відповідності до внутрішніх нормативних актів банку та виконувати всі умови кредитного та договору іпотеки при здійсненні страхування визначені в пункті 3.3.6. договору іпотеки.

Відповідно пункту 4.2. договору застави за кожен факт невиконання чи неналежне виконання будь-якого з пунктів 3.3.1., 3.3.12., 6.2.2. цього договору заставодавець сплачує на користь заставодержателя штраф в розмірі 5% від заставної вартості предмета застави.

Згідно з пунктом 4.2. договору іпотеки, за кожен факт невиконання чи неналежне виконання будь-якого з пунктів 3.3.1. - 3.3.13. цього договору іпотекодавець сплачує на користь іпотекодержателя штраф в розмірі 5% від заставної вартості предмета іпотеки.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на момент прийняття місцевий господарським судом оскаржуваного рішення, сторонами не було надано ні договорів страхування предмету іпотеки та застави, ні доказів сплати позичальником страхових платежів за такими договорами. Наведене, як правильно зазначено судами, свідчить про невиконання відповідачем свого обов'язку зі страхування предмета застави та іпотеки та відповідно про порушення відповідачем умов зазначених договорів та є підставою для нарахування відповідачу та стягнення з нього штрафу. При цьому, суди дійшли правильного висновку про те, що штраф підлягає стягненню саме за факт невиконання позичальником самого договірного обов'язку зі здійснення страхування предмета застави та іпотеки, а не за період невиконання такого обов'язку, оскільки відсутність доказів страхування предмету застави та іпотеки та відсутність укладених відповідачем зі страховиками договорів страхування не надає суду змоги належним чином кваліфікувати вказані правовідносини та зокрема унеможливлює встановлення періоду такого страхування.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення штрафу за невиконання відповідачем умов кредитного договору, договору застави та договору іпотеки в частині страхування предмету іпотеки частково з розрахунку 5% від заставної вартості предмету застави та іпотеки.

Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанції не дослідили обставин укладення відповідачем в 2013 та 2014 роках договорів страхування предмета застави та іпотеки, оскільки судами встановлено відсутність в матеріалах справи жодних доказів укладення договорів страхування предмету іпотеки та застави та доказів сплати позичальником страхових платежів за такими договорами, такі посилання зводять до встановлення обставин справи, що з огляду на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією Касаційного господарського суду.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач під час розгляду Донецьким апеляційним господарським судом апеляційної скарги заявив клопотання про долучення до матеріалів справи в якості додаткових доказів договорів страхування майна, укладених між відповідачем та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Кремінь" щодо страхування предмету договору іпотеки № 4 від 23.04.2013 та договору застави № 6 від 29.05.2013. Однак, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки, як правильно встановлено судом, позивачем не надано до апеляційного суду жодних належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про неможливість подання вищевказаних договорів страхування майна, як на момент подання позову, так і протягом розгляду справи в суді першої інстанції, який відбувався майже 2 місяці. При цьому, судом встановлено, що матеріали кредитної справи відповідача та оригінали всіх договорів зберігаються у м. Києві, що, як правильно зазначено судом, жодним чином не позбавляло позивача можливості знайти всі необхідні документи до подання позову в даній справі, а копії договорів страхування майна були надані позивачем апеляційному господарському суду лише після проведення апеляційним судом підготовчих дій.

Твердження скаржника про те, що рішення по справі було ухвалено місцевим господарським судом 14.12.2017 в судовому засіданні без участі представника позивача є безпідставними, оскільки, відповідно до протоколу судового засідання від 30.11.2017 по справі № 905/2424/17 (т. 1, а.с. 111) представник позивача був присутнім в попередньому судовому засіданні 30.11.2017, в якому було відкладено розгляд справи на 14.12.2017, що свідчить про те, що представник позивача був обізнаний про дату, час та місце наступного судового засідання. Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в редакції до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017, в порушення якої судом ухвала про відкладення розгляду справи не була надіслана позивачу, оскільки відповідно до статті 87 Господарського процесуального кодексу України в редакції до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017, повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді. Тобто надіслання ухвали суду про відкладення розгляду справи позивачу, представник якого був присутнім в судовому засіданні та був обізнаний про дату, час та місце наступного судового засідання не було обов'язковим для суду та ненадіслання такої ухвали не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.