ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22248/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Пількова К.М. і Сухового В.Г.,

за участю помічника судді Лазарєвої О.С. (за дорученням головуючого судді),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "АУРУМ ТРАНС" (далі - Товариство),

представник позивача - Кулікова О.М. - адвокат (посвідчення від 14.06.2018 №6742/10),

відповідач - публічне акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" (далі - Банк),

представник відповідача - Максименко В.О. - адвокат (посвідчення від 30.08.2017 №6155/10),

розглянув касаційну скаргу Банку

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2018 (головуючий - суддя Скрипка І.М., судді: Гончаров С.А. і Тищенко А.І.)

у справі №910/22248/17

за позовом Товариства

до Банку

про спонукання до укладення договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про зобов'язання Банку укласти з Товариством договір банківського обслуговування, на підставі якого відкрити поточний рахунок та здійснювати операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства. Позов мотивовано відмовою Банку у відкритті відповідного рахунку без зазначення причини відмови.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2018 (суддя Ярмак О.М.) у позові відмовлено.

Дане рішення мотивовано недоведеністю позивачем суду та неподанням ним (позивачем) належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних законом інтересів позивача і норм чинного законодавства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018: задоволено апеляційну скаргу Товариства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; Банк зобов'язано укласти з Товариством договір банківського обслуговування, на підставі якого відкрити поточний рахунок та здійснювати операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства; з Банку стягнуто на користь Товариства відповідні суми судових витрат.

Постанову мотивовано доведенням позивачем належними та допустимими доказами порушення Банком прав потенційного клієнта, у зв'язку з чим у останнього виникло право на судовий захист.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Банк, зазначаючи про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Так, за доводами касаційної скарги, апеляційним господарським судом:

- неправомірно застосовано до спірних правовідносин вимоги пункту 3 розділу 1, абзаців першого, третього пункту 1 розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 08.07.2016 №584 "Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" (z1047-16) (далі - Критерії) та, як наслідок, - пункту 27 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";

- неправильно застосовано вимоги частини першої статті 10 названого Закону, частини п'ятої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та, як наслідок, - вимоги пунктів 55, 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 №417 (далі - Положення);

- не взято до уваги вимоги частини четвертої статті 342 Господарського кодексу України та пункту 48 Положення;

- зроблено помилковий висновок про застосування до спірних правовідносин статті 1067 Цивільного кодексу України;

- порушено вимоги частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, необґрунтованість та недоведеність нормам матеріального і процесуального права. Зокрема, за доводами, наведеними у відзиві:

- у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання позивачем послуг Банку для легалізації доходів/фінансування тероризму, Товариство і ОСОБА_9 як кінцевий бенефіциарний власник Товариства не є клієнтами з неприйнятно високим ризиком;

- Банком не було витребувано у позивача будь-яких запитів щодо Товариства чи ОСОБА_9, не здійснювалася поглиблена перевірка чи уточнення інформації щодо Товариства чи ОСОБА_9;

- ОСОБА_9 є законослухняним громадянином України, не одержує доходи злочинним шляхом, не фінансує тероризм та не розповсюджує зброю масового знищення.

У зв'язку з наведеним Товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Товариством подано клопотання про передачу справи №910/22248/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що, на думку позивача, дана справа містить виключну правову проблему, розв'язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної та справедливої правозастосовчої практики.

Касаційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке.

Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте наведені Товариством у клопотанні доводи не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки доводи, викладені у клопотанні, не підтверджують того, що дана справа містить виключну правову проблему і передача даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у розгляді справи з'ясовано та зазначено, зокрема, що:

- 22.08.2017 Товариство звернулося до відділення № 23 Банку з письмовим проханням про відкриття поточного рахунку. 11.09.2018 Банк відмовив Товариству у співпраці без зазначення причин відмови;

- Банком у відзиві на позовну заяву зазначалося, окрім іншого, що причиною відмови від ділових стосунків з клієнтом у даному разі стало надходження запиту від Державної служби фінансового моніторингу України (далі - ДСФМУ) про надання вичерпної інформації, що в силу пункту 4.4 Процедури перевірки клієнтів ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" щодо належності до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної операції або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, та перелік небажаних клієнтів, затвердженої розпорядженням Банку від 12.08.2016 № 439-р (далі - Процедура);

- кінцевим бенефіциарним власником Товариства є ОСОБА_9; стосовно поіменованої особи до Банку в березні 2016 року від ДСФМУ надійшов запит про надання інформації;

- відповідні обставини стали підставою для віднесення Банком ОСОБА_9 до клієнтів з неприйнятно високим ризиком (відповідно до внутрішнього документа Банку).

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено, зокрема, що:

- відповідно до розділу 4 Процедури встановлено порядок формування та оновлення переліків, які згідно з пунктом 4.1 цього документа складаються, зокрема, з переліку небажаних клієнтів, що складається Банком і до якого, в тому числі, входить перелік небажаних клієнтів, по відношенню до яких наявні підозри: щодо можливих шахрайський дій та щодо яких надходив запит ДСФМУ. Відповідно до пункту 4.4 Процедури оновлення переліку Банку здійснюється шляхом внесення доповнень/змін до наявного переліку Банку, зокрема, у частині внесення до нього небажаних клієнтів, по відношенню до яких наявні підозри та щодо яких надходив запит ДСФМУ, - визначений представник департаменту фінансової безпеки (ДФМ) вносить до кінця робочого дня відповідні зміни за результатами засідань із запобігання шахрайства (FPM) та на підставі запитів ДСФМУ;

- позивач припускає, що стосовно ОСОБА_9 як кінцевого бенефіціарного власника Товариства надходив запит від ДСФМУ, оскільки вона належала до осіб, пов'язаних з національними публічними діячами, і є донькою ОСОБА_11, який до 27.02.2014 обіймав посаду Міністра оборони України.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Банку укласти з Товариством договір банківського обслуговування та вчинити інші пов'язані з укладенням такого договору дії.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на банки покладено обов'язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

При цьому частиною шостою цієї статті Банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Відповідно до частини першої статті 10 вказаного Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Як передбачено статтею 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами; банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам; банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами; у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Водночас з урахуванням приписів статей 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", якою встановлено право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом, як спеціальних законодавчих норм, що прямо наділяють Банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає частина друга статті 1067 Цивільного кодексу України, зокрема абзац другий цієї частини.

Норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом в разі наявності визначених цими законами обставин.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин даної справи місцевий господарський суд, на відміну від апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог. У суду касаційної інстанції, в свою чергу, відсутні визначені законом підстави для незгоди з таким висновком.

Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, припустився у розгляді справи неправильного застосування норм матеріального права - статті 1067 Цивільного кодексу України у сукупності із статтями 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а, скасувавши законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду за відсутності підстав для цього, передбачених статтею 277 ГПК України, - також і порушення цієї норми процесуального права.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, наведеного не спростовують.

Так, цілком зрозуміло, що "в матеріалах справи відсутні докази, якими би Відповідачем було підтверджено факт використання Позивачем послуг банку для легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму". Таких доказів у справі і не могло бути, оскільки позивач й не користувався послугами Банку.

В даному разі йшлося про ймовірність використання послуг Банку у протиправних цілях, як про це зазначалося у Критеріях.

Посилання скаржника на судову практику у вигляді постанови Вищого господарського суду України від 30.01.2017 зі справи №904/3704/16 є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі та в даній справі №910/22248/17 різними є предмет позову та обставини справи, а спірні правовідносини не є подібними. До того ж чинне процесуальне законодавство не визначає судову практику колишнього Вищого господарського суду України як джерело права.

Якщо ж у ОСОБА_9 були підстави, як зазначає скаржник, вважати дії Банку "порушенням норм ст. 28 Конституції України, яка встановлює, що кожен має право на повагу до його гідності", то поіменована особа не була позбавлена також і права на звернення за захистом своєї гідності у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене та відповідно до статті 312 ГПК України оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду, яке відповідає закону, слід залишити без змін.

Заяви про розподіл судових витрат учасниками справи не подавалися.

Керуючись статтями 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 у справі №910/22248/17 скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/22248/17 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя К. Пільков

Суддя В.Суховий