1.1. У січні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (у подальшому у зв'язку зі зміною найменування - Акціонерне товариство "Житомиробленерго"; далі - АТ "Житомиробленерго") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Будинкоуправління № 3 Житомирської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району) про внесення змін до договору про постачання електричної енергії від 24.06.2010 № 262 (далі - договір від 24.06.2010) шляхом визнання укладеною з дати набрання рішенням законної сили додаткової угоди про внесення змін до договору від 24.06.2010 у редакції позивача, а саме:

1. Виключити із додатку № 3.1 до договору від 24.06.2010 такі об'єкти: офіцерський гуртожиток за адресою БОС 1/304; гуртожиток з електроплитами за адресою БОС 1/493. 1.1. Внести зміни до абзацу 1 пункту 2.1.2 договору та викласти його у такій редакції: "Постачати електричну енергію як різновид товарної продукції споживачу: в межах - кВА приєднаної, 382,0 кВт дозволеної до використання потужності, на класі напруги 2 згідно з визначеними йому цим договором умовами та величинами постачання електричної енергії, викладеними у додатку №1. 1.2 Виключити з договору додатки № 8 та № 11, укладені щодо об'єктів за адресами: БОС 1/304 та БОС 1/493, а також однолінійну схему на електропостачання об'єктів за адресами БОС 1/304 та БОС 1/493".

2. Решта умов договору залишаються незмінними.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статей 526, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, наявністю підстав для внесення спірних змін до договору від 24.06.2010 у судовому порядку у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати електроенергії та неодержанням від нього відповіді на пропозицію щодо внесення змін до цього договору.

1.2. Заперечуючи проти позову, Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району послалося, зокрема, на відсутність у цьому випадку правових підстав для внесення змін до спірного договору та зазначило, що згідно з пунктом 1.2 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) (зі змінами), відповідач як основний споживач постачає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам - мешканцям житлових будинків, якими у більшості, у тому числі за об'єктами постачання електричної енергії, які позивач просить виключити із переліку об'єктів постачання у цьому спорі, зобов'язання зі сплати коштів за використану електричну енергію здійснюються у повному обсязі; укладення додаткової угоди до договору у редакції позивача призведе до відключення гуртожитків БОС 1/304 і БОС 1/493 від електропостачання, порушить права та інтереси усіх субспоживачів електропостачання в особі мешканців цих будинків та осіб, які проживають на першому поверсі, що належить Житомирському військовому інституту імені Корольова С.П. Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району наголосило, що з метою недопущення відключення житлового фонду і своєчасної сплати позивачеві за спожиту електроенергію Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира (далі - КЕВ м. Житомира) та Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району упродовж 2014-2017 років неодноразово зверталися до позивача щодо переведення мешканців спірних об'єктів електропостачання на прямі розрахунки за електропостачання безпосередньо з Житомирським РЕМ, однак зазначене питання позитивно вирішено не було. Крім того, на думку відповідача, позивачем не дотримано встановленого статтею 188 Господарського процесуального кодексу України порядку щодо внесення змін до договору.

1.3. У відповіді на відзив і додаткових поясненнях АТ "Житомиробленерго" акцентувало, що спірні об'єкти - офіцерський гуртожиток БОС 1/304 і гуртожиток з електроплитами БОС 1/493 мають найбільшу дозволену до використання потужність, що, у свою чергу, впливає на збільшення заборгованості відповідача, оскільки споживання електричної енергії за цими об'єктами є значно більшим, ніж за іншими зазначеними у договорі об'єктами. Позивач зазначив, що виключення інших об'єктів відповідача із договору призведе до порушення прав та інтересів побутових споживачів (мешканців тих будинків, котрі також є об'єктами електропостачання), оскільки із ними укладено прямі договори на користування електричною енергією; із мешканцями об'єктів БОС1/304, БОС 1/493 прямих договорів укладено не було, тому виключення цих об'єктів не порушує права на отримання електричної енергії інших споживачів, а також з огляду на платоспроможність відповідача зумовить стабілізацію договірних відносин між позивачем і відповідачем стосовно оплати спожитої електричної енергії; у договорі від 24.06.2010 не наведено відомостей про наявність субспоживачів за адресами БОС 1/493 та БОС 1/304, отже внесення змін до договору не порушить їх прав та інтересів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.03.2018 у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд не встановив правових підстав, з якими у цьому випадку положення законодавства пов'язують можливість внесення спірних змін до договору від 24.06.2010. Суд зазначив, що позивач, звертаючись до суду із вимогою про внесення спірних змін до договору, зокрема щодо виключення із переліку об'єктів постачання електричної енергії офіцерського гуртожитку та гуртожитку з електроплитами, має на меті захистити своє порушене право, яке полягає у несвоєчасній оплаті відповідачем вартості спожитої електроенергії, у спосіб, який не відповідає нормам чинного законодавства та умовам спірного договору. Окрім того, як установив місцевий господарський суд, редакція проекту додаткової угоди до договору, запропонована позивачем до укладення в судовому порядку, є відмінною від редакції, направленої відповідачеві на підписання.

2.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2017 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, АТ "Житомиробленерго" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 21.03.2018 і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі АТ "Житомиробленерго" вважає порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме статей 526, 610- 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 2, 7, 11, 13 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник наголошує на наявності підстав для внесення спірних змін до договору та зазначає, що такі зміни обумовлено істотним порушенням відповідачем умов договору, яке полягає у неналежному виконанні відповідачем узятих на себе зобов'язань щодо оплати спожитої електричної енергії. Скаржник зауважує, що укладеним договором і ПКЕЕ передбачено спосіб забезпечення енергопостачальною організацією виконання споживачем узятих на себе обов'язків щодо оплати спожитої електричної енергії, зокрема, надано право обмеження або припинення подачі споживачеві електричної енергії. Водночас, скаржник зазначає, що після виконання відповідачем усіх визначених законодавством заходів і надання необхідних документів як відповідачем, так і мешканцями, із кожним власником (квартиронаймачем) кімнат буде укладено окремий договір про постачання електричної енергії. При цьому, як акцентує скаржник, відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на переведення мешканців спірних гуртожитків на прямі розрахунки з енергопостачальною організацією, крім листування. Крім того, АТ "Житомиробленерго" наголошує, що наявні у додаткових угодах розбіжності не змінюють суті змін, які пропонуються внести до спірного договору, і ним було дотримано вимог законодавства при зверненні з пропозицію до відповідача про внесення змін до цього договору.

3.2. Від Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без змін судові рішення у справі як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач наголошує, що ні ПКЕЕ, ні договір від 24.06.2010 не передбачають можливості внесення змін до договору на постачання електричної енергії як відповідальності за неоплату спожитої електричної енергії; заборгованість, яка рахується за відповідачем, виникла не лише за двома об'єктами, які позивач просить виключити шляхом внесення змін до договору від 24.06.2010, але і ще за іншими 10 об'єктами електропостачання; після внесення спірних змін позивач фактично має намір припинити електропостачання на окремі об'єкти, тобто фактично підмінити відповідальність відповідача за невчасне проведення ним розрахунків за отриману електроенергію; припинення постачання електроенергії до гуртожитків БОС 1/304 і БОС 1/493 безпосередньо споживачами якої є мешканці, котрі сплачують кошти як субспоживачі та виконують свої зобов'язання у повному обсязі, може спричинити соціальну напругу серед населення. Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району також стверджує, що суди повно і всебічно з'ясували усі обставини справи, правильно застосували положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, викладені у відзиві на неї,перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.06.2010 між Житомирським РЕМ, який діє на підставі Положення і є виробничим структурним підрозділом ПАТ ЕК "Житомиробленерго" - постачальником і Будинкоуправлінням № 3 Житомирської КЕЧ району - споживачем укладено договір про постачання електричної енергії з додатками.

Відповідно до пункту 1 цього договору постачальник постачає електричну енергію споживачеві, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є невід'ємними частинами договору.

У пункті 2.1.2 договору від 24.06.2010 визначено обов'язок постачальника постачати електроенергію як різновид товарної продукції споживачеві.

За змістом пункту 2.2.3 зазначеного договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період відповідно до встановленої системи обліку електроенергії, класу напруги та за діючими на період розрахунку тарифами у грошовій формі та іншими формами розрахунків згідно з чинним законодавством України.

Постачальник має право обмежувати або припиняти постачання електричної енергії споживачеві згідно з умовами розділу 6 цього договору відповідно до порядку, передбаченого ПКЕЕ (пункт 3.1.2 договору від 24.06.2010).

Розділом 4 договору визначено відповідальність сторін. Зокрема, за прострочення внесення споживачем платежів передбачено відповідальність у виді нарахування і стягнення пені (пункт 4.2.1 договору).

У додатку від 12.07.2017 № 3.1 до спірного договору сторони визначили перелік об'єктів, що живляться електроенергією від мереж енергосистеми (12 об'єктів за різними адресами), у тому числі офіцерський гуртожиток БОС 1/304 (будинок офіцерського складу 1/304) та гуртожиток з електроплитами БОС 1/493 (будинок офіцерського складу 1/493) на проспекті Миру, 22, у м. Житомирі.

У зв'язку із наявністю у відповідача заборгованості за спірним договором позивач неодноразово направляв КЕВ м. Житомира вимогу про необхідність відключення від електропостачання зазначених об'єктів (БОС 1/304, БОС 1/493), втім припинення електропостачання до об'єктів відповідача, що мають живлення від мереж, КЕВ м. Житомира проведено не було.

Як з'ясовано судами, заборгованість, яка рахується за відповідачем, є загальною і не обліковується окремо щодо кожного об'єкта, включеного до переліку об'єктів, що живляться електроенергією згідно з додатком від 12.07.2017 № 3.1 до договору від 24.06.2010.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 13.09.2017 позивач направив відповідачеві примірники додаткової угоди про внесення змін до договору від 24.06.2010 (зокрема щодо виключення із переліку об'єктів постачання електричної енергії офіцерського гуртожитку БОС 1/304 і гуртожитку з електроплитами БОС 1/493, зміни дозволеної до використання потужності та класу напруги електричної енергії), однак відповідні зміни до спірного договору сторонами внесено не було.

4.3. Наведене і стало підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом у цій справі.

4.4. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість і недоведеність.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 277 зазначеного Кодексу (у відповідній редакції) абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається. Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об'єктом споживача.

Пунктом 5.2 ПКЕЕ передбачено, що при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору (додаток 3). Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

Згідно з статтею 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Порядок зміни та розірвання господарського договору врегульовано статтею 188 Господарського кодексу України. Зокрема, за змістом наведеної норми зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк після одержання пропозиції про зміну (розірвання) договору, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За загальним правилом, наведеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна (розірвання) договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України, яку визначено як підставу позову).

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 зазначеного Кодексу).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок зміни умов договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не установили обставин, які передбачали б можливість внесення змін до договору від 24.06.2010 із підстав, заявлених у позові, а належних і допустимих доказів зворотного позивачем надано не було. Як з'ясували господарські суди, звернення позивача а обраний ним спосіб із позовом про внесення спірних змін до цього договору, зокрема, щодо виключення з переліку об'єктів електропостачання офіцерського гуртожитку БОС 1/304, гуртожитку з електроплитами БОС 1/493, фактично спрямоване на припинення постачання електроенергії на ці об'єкти та за своєю суттю підміняє відповідальність споживача (відповідача) за неналежне виконання ним умов договору від 24.06.2010 щодо проведення розрахунків за спожиту електроенергію, натомість як така відповідальність безпосередньо передбачена умовами цього договору та законом. Окрім того, вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій установили та підтверджено матеріалами справи, що редакція проекту додаткової угоди до договору від 24.06.2010, в якій позивач просить суд укласти із відповідачем додаткову угоду, є відмінною від редакції, направленої відповідачеві на підписання, а отже наданий позивачем суду проект додаткової угоди не був предметом розгляду відповідачем, що унеможливлює висновок про дотримання позивачем у цьому випадку встановленого законом порядку та загальних умов укладання, у тому числі внесення змін до договору та, у свою чергу, спростовує викладений у касаційній скарзі довід про зворотне.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про внесення змін до спірного договору із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

6. Висновки Верховного Суду

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, та висновків господарських судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем передбачених законодавством підстав для внесення змін до договору згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, статтею 188 Господарського кодексу України; фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.